Підсумуймо рік, що минув. Наші легкоатлети здобули три медалі на Олімпійських іграх у Парижі. Як ви оцінюєте цей результат?
Українська збірна загалом продемонструвала свій клас. В умовах постійних ракетних обстрілів, атак дронів, руйнування спортивної інфраструктури наші атлети здобули аж 12 медалей. Я пишаюся нашими спортсменами. Нарешті золоту медаль виграли в легкій атлетиці зусиллями Ярослави Магучіх. Уперше з 2008 року, до речі. Варто також відзначити Ірину Геращенко і Михайла Кохана, які стали третіми. Такий результат свідчить про те, що український спорт розвивається, конкурує і перемагає в настільки складні часи. Нам важливо не втратити цей потенціал.
Ще один момент: ми мали найменше представництво спортсменів. Нам дорікали, що легкоатлети не здобули тих ліцензій, які мали б… Однак зауважу, що у світовій атлетиці змінюють правила та високо підіймають кваліфікаційний норматив. Ми відчуваємо сильну конкуренцію, зокрема й на чемпіонатах світу, де боротьба лише загострюється. Ба більше, велика кількість наших спортсменів після початку повномасштабного вторгнення пішла захищати Україну на фронт, частина з них загинула, частина потрапила в полон.
Чому Марині Бех-Романчук не вдалося здобути медаль на Олімпіаді?
Варто нагадати, що Марина якісно виступила в Токіо, стала п’ятою. Тоді дещо завадили заступи під час спроб. Після тих змагань наша спортсменка зробила розворот на 180 градусів і почала поєднувати стрибки в довжину і потрійний стрибок. Я постійно кажу, що в неї є задатки стрибати за 15 метрів потрійним.
Водночас ця дисципліна спричиняє чимало травм. Марина багато працює, тому під час однієї сесії зазнала ушкодження. Потім їй довелося лікувати стопу та пропустити зимовий сезон перед Іграми. У наступному турнірі вона стрибнула 14,80 метра, тому було очевидно, що є всі шанси на медаль. За 10 днів до Ігор знову травмувала стопу, отримавши рецидив пошкодження. Марина скаржилася на шалений біль. Ми намагалися максимально відновити її до змагань, закупили спеціальні апарати для відновлення, спілкувалися з нею. Насправді достатньо зробити один якісний стрибок, щоб зачепитися за медаль. У кваліфікації їй вдалося це зробити, але у фіналі ні. Вона розуміє, яка відповідальність була покладена на неї з боку держави, з боку уболівальників і команди. Сподіваюся, що Марина Бех-Романчук візьме паузу на відновлення, а вже у Лос-Анджелесі радітимемо її перемозі й нагородам. У її віці ще рано вішати шиповки на цвях.
Водночас у стрибках у висоту ми отримали подвійний подіум. Підсумовуючи, можна сказати, що стрибки у висоту — це найуспішніша дисципліна в Україні?
Це, як і потрійний стрибок, традиційна для України дисципліна. Інга Бабакова, Віта Паламар, Віта Стьопіна, Ірина Михальченко, Юлія Левченко — стрибунки, які стрибали за два метри у висоту. Маємо й Ірину Геращенко, і Ярославу Магучіх. Наша мрія — потрійний п’єдестал. Таке вже було під час етапу Діамантової ліги, але було б добре отримати такий результат на Іграх.
На Олімпіаді Юлії Левченко не вистачило сил…
Так-так. Це спорт, і ми розуміємо, що не все вдається одразу. Я вірю, що вона повернеться сильнішою в Лос-Анджелесі. До слова, у нас є потужне представництво не лише в жіночих, а й чоловічих стрибках. Я про Олега Дорощука, який якісно представив Україну на Олімпіаді. Ба більше, установив особистий рекорд на Іграх, а це показник якості.
Хоч наша команда здобула 12 медалей на паризькій Олімпіаді, ми фіксуємо регрес у кількості нагород від Ігор до Ігор. У нас немає адекватної зміни поколінь?
Зауважу, що на наступних Іграх ми побачимо інший склад національної збірної. У нас є, як-то кажуть, ветерани: Ольга Харлан, для якої наступна Олімпіада може стати шостою, Олена Костевич. Але є молоді спортсмени, які вже перемагають, і ті, що подають надії. Тому, думаю, ми оновимо склад перед новими Іграми. Сподіваємося, що олімпійська команда буде конкурентною.
Щодо 2021 року, то я можу пояснити малу кількість золотих медалей. Але заради справедливості — загалом це не був рекордно низький для нас показник. Пам’ятаємо, що була пандемія коронавірусу, через яку змагання перенесли на рік. Для наших спортсменів цей момент був вкрай болючим, адже вони вибудовували план підготовки на конкретні дати. Їхня зміна, звісно, підкосила атлетів. Окрім того, негативну роль відіграла відсутність глядачів, нормального планування й логістики. Звичайно, такі проблеми були в багатьох, але маємо розуміти, що йшлося про далеку для нас Японію. Та й умови підготовки в умовах пандемії були різні в усіх, і держави з кращими можливостями тут мали перевагу. Та й багатьом спортсменам не вистачало дещиці до перемог, медалей. Не вистачило фарту.
Ви теж зіштовхнулися з цими проблемами як спортсменка.
Для мене момент з перенесенням Олімпіади був позитивним, адже сталося так, що я продовжила свою кар’єру на рік, отримала можливість займатися тим, що робила впродовж 20 років. Знаєте, коли кінець близько, тренування і змагання стають найсолодшими.
Глобально все ж головна проблема — це війна. Нашим спортсменам доводиться тренуватися під обстрілами, під шаленим психологічним тиском. Правило фейрплей (чесної гри) зараз грубо, вкрай грубо порушене. Як можна порівнювати українських спортсменів з атлетами з інших країн? Ми всі працювали над тим, щоб росіян і білорусів не було на Олімпіаді, адже вони не заслуговують на це. Навіть якщо взяти суто спортивну складову, то можна зробити висновок, що їм банально легше тренуватися, а нашим спортсменам — навпаки. Покращення результатів варто очікувати після закінчення війни. Сподіваємося, що до Ігор у Лос-Анджелесі наші спортсмени готуватимуться в мирі.
У жовтні 2024 року вас обрали президентом Федерації легкої атлетики України (ФЛАУ). Які цілі ви поставили, обійнявши посаду, та що вже вдалося реалізувати?
Майже рік я перебувала у статусі виконувача обов’язків, тому розуміла кухню. Моя головна мета полягає в тому, щоб популяризувати легку атлетику в Україні. Ще до президентства я започаткувала дитячий Кубок Білої пантери, щоб показати, як можуть проходити змагання. Хотілося продемонструвати, що турніри можуть бути красивими. Чому в нас діти не хочуть іти на легку атлетику? Бо немає заохочення. На турнірах банально немає медалей, немає нагород, старі наліпки з номерами… А все ж хочеться повернути королеві корону (легку атлетику називають королевою спорту. — LB.ua).
Після обрання на посаду я почала добирати людей, які готові якісно й ефективно працювати. Завдання нашого колективу полягає в тому, щоб зробити легку атлетику популярною, щоб показати дітям, якими можуть бути змагання, показати колегам з інших федерацій, як заохочувати спонсорів допомагати. Одразу було зрозуміло, що нашу федерацію потрібно змінювати.
Де взяти гроші на зміни?
Діяльність федерації не фінансується державою, тому не нарікаємо на відсутність грошей. Якщо не зробиш сам, ніхто не зробить, тому ми вирішили шукати кошти самотужки. Я вважаю, що це нормально. Держава зараз багато витрачає на оборону, тому очевидно, зайвих грошей на спорт немає. Попри це нашій збірній якісно профінансували олімпійський рік, що теж було мотивацією для спортсменів.
Наша команда намагається бути медійною і відкритою. Чого тільки вартує приїзд Себастьяна Коу, президента Світової легкої атлетики, в Україну. Під час поїздки він відвідав наш чемпіонат у Львові та дуже хвалив його. Небезпідставно, до слова. Ми організували одяг для суддівської колегії, музичний супровід, їжу, тому це виглядало пристойно і саме так, як має виглядати завжди. Коу навіть пообіцяв, що після нашої перемоги Світова легка атлетика надасть нам право на проведення міжнародних змагань, зокрема юніорського чемпіонату світу.
Як заохотити дітей займатися легкою атлетикою? Чи є конкретні кроки?
Цей вид спорту унікальний, адже завжди присутній у нашому житті. Усі ми з дитинства бігаємо і стрибаємо. Щоб залучити дітей, ми створюємо дитячі проєкти. Наприклад, провели свято спорту в Кам’янці-Подільському для дітей із 17 регіонів України — фінал Дитячих ліг. Там була і культурна програма, і змагання. Окрім того, була літня ліга змагань, які теж пройшли відмінно. Після них в Україні відкрили 10 спортивних клубів.
Спортклуби — це добре?
Уся Європа рухається в напрямку спортклубів, і ми теж вважаємо, що це правильний шлях. Спорт в Україні зараз виживає завдяки ентузіастам, особливо на місцях. Хочеться допомогти їм, підтримати, щоб у кожен регіон, містечко й село прийшла легка атлетика.
Над чим ще працює ФЛАУ?
Ще одним важливим, надважливим зараз є напрямок соціалізації ветеранів війни. Нещодавно ми підписали меморандум з громадською організацією «Міцні 300», яка об'єднує ветеранів і займається їхньою реабілітацією. На Кубку Білої пантери організували змагання для них. Мова про адаптивний спорт, у якому ми підлаштовуємо під бійців регламент і дисципліни. Можу з гордістю сказати, що за цей напрямок у нас відповідає окрема людина — ветеран війни. Разом з делегацією федерації ми приїжджали у Феофанію, спілкувалися з хлопцями, показували їм основи роботи з ядром. Спочатку вони дещо соромилися, але потім увімкнулися й працювали разом з нами. Спорт лікує і допомагає. Плануємо також долучати ветеранів до регіональних подій. Питання реабілітації військових повинно бути масовим.
Чому вашу федерацію не фінансують?
У нас були пілотні проєкти державного фінансування, започатковані у 2015 році, до яких входила і ФЛАУ. Суть експерименту полягала в тому, що держава виділяла кошти на рахунок федерації, а вона вже сама вирішувала, куди краще їх витратити. Плюс був у тому, що прямий потік коштів звужував бюрократичне коло. Не потрібно було отримувати купи дозволів, десятки підписів на щось. Експеримент закінчився ще за часів попереднього в.о. президента ФЛАУ. Коли я стала виконувачем обов’язків президента федерації, Вадим Гутцайт, тоді міністр, запропонував повернути експеримент, але я відмовилася, щоб не обтяжувати себе державними коштами. Мені нецікаво доводити, що отримані гроші пішли саме туди, куди вони були направлені. Я піклуюся про свою репутацію, про репутацію федерації, тому ми взагалі не чіпаємо державних коштів. Держава сама через відповідні структури фінансує підготовку збірних і проведення низки календарних змагань. Ми ж намагаємося притягувати кошти ззовні, від спонсорів. Беремо кейси найуспішніших країн…
Яких?
Наприклад, США, Італії, Франції. Їхні федерації легкої атлетики акумулюють великі кошти, співпрацюючи з бізнесом. Завдяки внескам спільноти, трансляціям їм вдається жити й розвиватися. Європейська і світова федерації атлетики на зустрічах постійно наголошують, що нам варто вчитися діяти окремо, акумулювати кошти самотужки. European athletics (Європейська легка атлетика) теж свого часу була без грошей, але в них змінився СЕО, тому справи пішли вгору. Зараз 70 відсотків доходів вони отримують від трансляції змагань. Запрошують зірок, як Дюплантіс і Магучіх, і платять їм за амбасадорство. Потім отримують гроші за трансляцію змагань. Цей процес взаємопов’язаний. Нам потрібно діяти так само. Якщо робити якісно, красиво і масштабно, ми виграватимемо в підсумку.
Так, це все коштує грошей. Лише медалі для дитячих змагань обходяться федерації приблизно у 300 тисяч гривень на рік. На щастя, держава закриває технічні потреби спортсменів, як-от спеціалізоване обладнання.
На що ще потрібні гроші?
Я мрію про медичний штаб, щоб можна було контролювати здоров’я спортсменів, їхні біохімічні показники й відновлення. Науковий підхід… Порахували, що це вартуватиме нам щонайменше 200 тисяч гривень на рік на людину. Розуміємо, що це потрібно буде зробити, адже тенденції змінюються, а радянські методички вже давно неактуальні. Ще один трек нашої роботи — навчання тренерів. Підсумовуючи, скажу: щоб отримати цукерочку, потрібно працювати. У нашій команді зараз 25 людей, які розвивають федерацію.
Наскільки, на вашу думку, ефективні інші федерації, які отримують кошти від держави, але не демонструють результатів? Звісно, першою спадає на думку Федерація гімнастики України, яка минулого року організувала сумнівний турнір, за нашою інформацією, за завищеними цінами.
Те, як проводить змагання федерація, вирішує сама федерація. Комітет молоді і спорту Верховної Ради отримував від журналістів листи, але ми, як законодавчий орган влади, не можемо безпосередньо впливати на федерації, громадські організації, тому перенаправили їх на Міністерство молоді та спорту.
Подібні листи ми також відправили до Рахункової палати, а там повідомили, що такі запити можуть відправляти якраз представники влади…
Окрім вас, до нас зверталися гімнасти. Їхні листи ми теж перенаправили на Міністерство молоді та спорту. Було велике обурення, і ми це розуміємо. У нас справді в багатьох видах спорту безлад, пов’язаний зі створенням подвійних федерацій. Є керівники, які перетягують на себе кошти з внесків у федерацію. Є моменти, коли президент федерації сидить за кордоном і оперує внесками 20 тисяч людей. Уявіть собі, внески по 200 доларів… Страждають у такій ситуації спортсмени. У спорткомітет звертаються щодо цих проблем, але їх повинні вирішувати в Міністерстві молоді та спорту, яке надає федераціям статус національного і може цього статусу позбавляти в разі порушень.
У ФЛАУ внески були 20 і 50 гривень… Смішно сказати. Ми підняли їх до 200 і 400 гривень. Ці кошти не йдуть у наш бюджет, а потрапляють до обласних федерацій, які можуть придбати собі відповідне спорядження.
Це вже більше про менеджмент.
Так, однозначно.
Яких реформ потребує український спорт. У кулуарах говорять про перехід на клубну систему за західним зразком. Хто повинен відповідати за впровадження змін: НОК чи Мінмолодьспорту.
Звісно, Міністерство молоді та спорту мусить бути ініціатором цих процесів. Я знаю, що вже є новий закон про фізичну культуру і спорт, який міністр Матвій Бідний має презентувати депутатам. Деталей я поки не знаю, тому що ще не бачила його. Зараз спостерігаємо за реорганізацією спортивних установ, але розуміємо, що процес гальмує бюрократія.
З ухваленням спортивних законів зараз складно, адже в порядку денному є важливіші. Однак мені дуже цікаво побачити новий спортивний закон.
Візьмемо у вас коментар, коли ви ознайомитеся з ним.
Так, без проблем. Знаю, що там буде багато цікавого. Очевидно тільки те, що ми повинні рухатися в бік європейської системи, а там побачимо. Хочеться ще, щоб ухвалили закон про меценатство, як в інших країнах. Суть у тому, що бізнес, який інвестує у спорт, платить менше податків. Він поки на паузі, але сподіваємося, що скоро запрацює.
Як ви оцінюєте діяльність головних спортивних функціонерів України Вадима Гутцайта і Матвія Бідного?
У мене хороші робочі стосунки з обома. Вони постійно присутні на комітетах, підкомітетах ВР. Я бачу системні зміни завдяки їхній роботі. Сподіваюся, що далі буде тільки краще. Що міністерство залишиться самостійним і його нікуди не приєднають. Спорт має бути самостійною одиницею, адже міністр може відстоювати наші інтереси в парламенті. Важливо також, що між головними інституціями є здоровий діалог. Хочу також відзначити НОК, який висуває круті ініціативи. Нещодавно, наприклад, була панель про спортивне право. Я вважаю, що це надважливо в сучасному світі. Особливо в умовах війни проти Росії.
Окрім того, в Україні значно покращився коефіцієнт гендерної рівності. У 2019 році в нас не було жодної жінки на чолі федерації. Зараз три. НОК організував потужний форум про роль жінок у спорті, і це було вкрай важливо. Це все кроки у правильному напрямку.
А чого вартував Український дім у Парижі під час Олімпіади? НОК і Мінмолодьспорту показали, що таке спортивна дипломатія. Спорт повинен працювати на Україну. А після нашої перемоги він розвиватиметься шаленими кроками.