Не давати маневрувати силами й засобами, не давати ешелонувати оборону, сковувати у важливих для кремлівського режиму регіонах — навколо Садового кільця, портів, башти для «Панцирів» біля Керченського мосту, бази флоту в Новоросійську, поблизу дачі Путіна з аквадискотекою.
З початку 2025 року Сили оборони уразили щонайменше вісім ЗРГК «Панцир»: у квітні та березні — по три, у січні — два. Крім того, дістали три комплекси «Тор».
Причорномор'я, база в Донузлаві, Херсонщина, Донецьк, Курська область — географія дуже широка.
Били баражувальними боєприпасами літакового типу та високоточними РСЗВ.
Це тільки ті цілі, влучання в які підтверджене об'єктивним контролем з БпЛА. Це окрема комедія: у візуальній видимості комплексу, який має захищати від дронів, висить дрон і фіксує його ураження.
А ще обов'язково є ті, що вийшли з ладу після близького прильоту ОТРК, посадили по дах у багнюку й убили двигун від КаМАЗ, потокові ремонти, аварійність.
Тож втрати відчутні. Відчутні настільки, що ми не бачимо ні пусків ракет, ні черг з гармат «Панцирів» під час жодної великої атаки, окрім Москви, — ні на Енгельс, ні на Чапаєвськ, ні на завод оптоволокна.
Буквально літають дрони, добре видно на всіх камерах, зафіксовані прямі влучання по цехах. А ні характерної роботи гармат, ні виходів ракет немає.
Завод «Щегловский вал» у Тулі, який випускає ці машини, 24 січня 2024 року атакували дронами. Саме тоді востаннє лунали заяви, що Ростех готовий наростити виробництво. Готовий, але чекає на сигнал від влади.
У принципі, його виробнича потужність відома: до великої війни завод міг планово виготовити 10–15 машин на рік. Нещодавно Саудівська Аравія підписувала контракт — 39 комплексів за п’ять років. Виходило за весь час трохи більше ніж 200 машин, з яких половину на експорт.
Отже, щонайменше кількість комплексів не зростає. Насправді ж вона спадає: експлуатація, аварії, канібалізація, бо виробництво не встигає за ремонтами.
За даними осінтерів, станом на 2024 рік росіяни втратили 32–33 апарати. З цими й ті, що не потрапили на відео — до половини машин на озброєнні знищені та виведені з ладу.
Це серйозні втрати, що впливають на можливість прикрити війська в принципі — немає штатної щільності вогню, полки розукомплектовані, управління захлинається в логістиці та заміщенні втрат (десь загинув екіпаж, десь згоріла машина), треба займатися і бойовою роботою, і вчитись, і злагоджуватись.
Крім того, за останні місяці виведені з ладу або знищено шість комплексів «Бук», навіть новий «Бук-М3». Знову ж таки: ловили на різних ділянках фронту і баражувальними боєприпасами, і HIMARS.
Багато в чому ці рейди Сил оборони України в Курській і Бєлгородській областях є наслідком бажання розтягнути сили противника по великому фронту.
Змусити входити в сектор з коліс, у похідному стані, маскуватися і працювати в зонах нестерильних по дронах замість концентруватися в секторах з багаторічним фронтом, де потужні РЕБ, ППО в густонаселених районах, багато нарядів високоточної артилерії для полювання на пілотів.
Легше засікти перекидання на оперативній арені, легше зловити на ротації — оце все.
Поки що все виходить. Втрати систем ППО для супротивника найважчі — саме тому разом з витратою ракет і припиненням ударів С-300 по землі цілі області РФ не захищені.
Ми ж можемо фокусувати нальоти далеких дронів, як лінзою, по НПЗ, заводах ППО, виробництву військової хімії, оптоволокна.
Поки що вони не можуть таргетувати наш тил у ЄС — упевнений, що перші економіки планети здатні виробляти компоненти до далекобійних дронів, двигуни, впроваджувати управління на ШІ однозначно ефективніше, ніж Іран.
Тому нам просто треба продовжувати — вони не можуть забрати всю військову ППО в тил і не можуть замістити запаси ракет, які накопичували з часів СРСР.
Виснаження противника посилюється, і це очевидно будь-кому, хто пам'ятає, як у перші роки війни росіяни використовували засоби доставки ППО.