«Я рано вийшла заміж, народила двох доньок – і чоловік заборонив йти у військове училище», - пояснює Катерина. Коли вони розлучились і почалась повномасштабна війна, дівчина довго не думала і одразу пішла в військкомат: «Там мені сказали йти варити борщі. Я так образилась… Так їм і відповіла – ви втратили такого бійця! Повернулась і пішла».
Два роки вона шукала спосіб, як все-таки потрапити в ЗСУ. І цієї осені знайшла – через проєкт Міноборони Drone Force, який дає фахову підготовку для охочих стати пілотами дронів.
Звісно, родичі були шоковані її рішенням: «В мене дві сестри. Вони спершу казали: «Катя, ну ти що? Куди ти зібралася?!» Але потім ми посиділи, поговорили – і вони підтримали моє бажання». Дітей Катерина залишила колишньому чоловікові і його новій дружині – він військовий, але служить вдома. «Доньки теж мене підтримали, – на її обличчі одразу з'являється посмішка. – Вони дуже пишаються мною. Кажуть – наша мама боєць, бійчиня! Це додає мені сил, бо я не просто так тут, а борюсь за своїх дітей, за майбутнє всіх наших дітей».
Для початку Каті треба було пройти БЗВП. «Мені взагалі не було складно на базовій підготовці. Бігати, стріляти – це навіть цікаво. Прокидаєшся зранку і думаєш – чого мене сьогодні ще навчать?», – дивує Тоська.
Цей позивний вона отримала якраз в навчальному центрі. «Там зі мною були ще дві дівчинки, – розповідає Катя. – Вони мене побачили – таку маленьку, веселу, балакучу, з кісками. І кажуть: ти точно як Тоська з фільму «Дівчата». Їй палець в рот не клади, бо по лікоть відкусить. Це дійсно про мене!».
Катерина справді настільки впевнена в собі і навіть зухвала, що одразу зрозуміло – запитувати про страх немає сенсу. Але вона говорить про це з холодною головою: «Не бояться тільки ті, у кого з мізками не все в порядку. Звісно, мені було страшно – я не розуміла, куди попаду. Але коли я приїхала сюди, в нашу бригаду, побачила моїх хлопців, я відчула себе в сім'ї».
Періодично дівчина переходить на російську і вибачається. Тоська родом з Одеси, рідко розмовляла українською. Але каже, що на неї вплинули хлопці зі 107 батальйону: «Тут в основному волинські бійці. І мені дуже сподобалося, як вони розмовляють, я теж намагаюсь».
Екіпаж Каті складається з трьох людей. Працюють вони 3 доби, потім стільки ж відпочивають – і знову «їдемо вбивати орків», як вона це називає. Тоська пілотує Мавік, який знаходить ворожу піхоту чи техніку і може скидати їм «подаруночки». Вона працює лише другий місяць, тому зізнається, що поки нікого не замочила: «Але знаходила! А хлопці вже їх знищували».
Поки що Катерина пишається тим, що не втратила жодного дрона. Каже, навіть посперечалась з командиром, що протягом 3 місяців цього так і не станеться: «Посперечались на бажання. Не хочу його озвучувати, але воно пристойне, не переживайте». Тоська справді дуже дбайливо ставиться до дронів. «Кожного разу, коли я збираюся літати, кажу йому – малюк, зараз ми зробимо кілька кіл і повернемося додому, – вона бере квадрокоптер в руки і додає. – А коли закінчиться війна, будемо з тобою знімати весілля всіх, хто в нашому підрозділі ще не одружений».
Втім, вона вже встигла відчути, що таке війна, коли третій її виїзд на позиції закінчився обстрілом: «По нам летіли і скиди, і гради. Побратиму уламок потрапив в каску – довелось евакуйовувати нас «емкою». Але в такі моменти я переконую себе, що все буде добре. Сиджу і думаю – ні, тільки не зараз, мені завтра треба приїхати додому, попратись. Сьогодні ми не помремо! І обстріл одразу якось закінчується».
Навіть після таких випадків Катерина не шкодує про свій вибір. «Я ніколи не залишу своїх побратимів, буду з ними йти до кінця! Якщо ми зараз складемо зброю, складемо мавіки і скажемо «та пішло воно все в сраку», то сюди зайде вся русня – і навіщо тоді ми боролися всі ці роки?», – каже Катерина і показує свій улюблений шеврон. Це слова з відомої композиції «Колискова для ворога» – «Ти хотів землі цієї? То ж тепер змішайся з нею».
Насамкінець цікавимось ставленням Катерини до чоловіків-ухилянтів. Вона згадує – як тільки приїхала в нашу бригаду, її одразу ж запитали про те саме. «Я відповіла дуже просто – якщо хлопці, які ховаються за спідницями своїх дружин, не хочуть воювати, значить, доведеться нам, жінкам. А ті чоловіки нехай хоч якось допомагають армії, а не просто живуть в своє задоволення. Війна закінчиться тільки тоді, коли вони це зрозуміють». Тоська додає, що це її мрія – прокинутись одного дня і дізнатись, що війна закінчилась. «Думаю, в 2025 році це все-таки станеться», – переконана вона.
Піднявши тему чоловіків і жінок, запитуємо Катю і про сексизм в армії. Вона запевняє, що не зіштовхувалась з ним. «Не знаю, як в інших бригадах чи підрозділах, але в нашому цього точно немає. У нас справжня сімя, розумієте?». Побратими Каті стоять поруч і сміються: «Та у нас взагалі все навпаки! Вона з першого дня нас муштрує – побачила наш побут і одразу сказала, що ми так жити не будемо. Змушує прибирати постійно. Тому ще питання, проти кого тут сексизм!».
