Війна. Жіночі обличчя

«У війни не жіноче обличчя» - так називається одна з найвідоміших книг Нобелівського лауреата з літератури, білоруски Світлани Алексієвич. Опублікована на початку 1980-х, книга справила ефект бомби, що розірвалася.

Одна з основних причин у тому, що, згідно з радянською історіографією, пам'ять про події Другої Світової була обмежена дуже жорсткими рамками, ідеологізованими та романтизованими. Тут було місце лише подвигам – на фронті та в тилу, - безумовній відвазі, самообмеженням та трудовому геройству. У Союзі не було заведено згадувати про радянських солдатів, що потрапили в полон, про депортовані народи, про тяготи евакуації, масові утиски, нерівноправність жінок на фронті та в тилу. Натомість в книзі Алексієвич про все це йшлося прямо і відверто. 

***

Російська агресія проти України триває з 2014 року, 24 лютого 2022 року вона перейшла у повномасштабну фазу. Весь цей час жінки дуже активно залучені до боротьби з ворогом. На різних ділянках, необов'язково безпосередньо на фронті (хоча таких прикладів дуже багато). Кожна робить свою справу - і тут немає справ "великих" або "маленьких". Виявилося, що російсько-українська війна має дуже «жіноче обличчя». 

Обличчя матері, яка перед евакуацією маркером пише на спині маленької доньки, яка ще не вміє говорити, її ім'я, прізвище, адресу, телефони батьків – на випадок, якщо вони загинуть, а дитина загубиться. 

Обличчя колишньої журналістки, матері двох дітей, батько яких загинув на фронті 2014-го, а сьогодні вона сама керує протитанковим ракетним комплексом «Стугна» та б'є ворога. 

Обличчя сотень тисяч жінок, які стали біженками, змушені починати життя в Європі (нехай і тимчасово) з нуля. Часто – без мови, можливості працювати за фахом, забезпечити дітям колишній рівень життя. 

Обличчя дівчат-підліток, зґвалтованих в окупації російськими солдатами. 

Обличчя жінок-дипломатів, які відстоюють інтереси своєї країни з найвищих трибун, на найважливіших переговорах.

Обличчя волонтерок, які забезпечують фронт усім необхідним. 

Обличчя медиків «Азовсталі», які продовжують рятувати поранених навіть після того, як було розбомблено підземний госпіталь та знищено останні запаси ліків. 

Обличчя літньої жінки з Бучі, змушеної ховати тіло дочки, вбитої росіянами заради забави. Ховати у дворі їх колишнього дому, що згорів. 

Таких історій багато, і вони мають один спільний знаменник: у всіх у них жіноче обличчя. Систематизувати, упорядкувати, з документально-журналістською точністю зафіксувати всі ці епізоди для історії – завдання, яке ми ставимо перед собою на найближчий час.