“Ми вводимо новий термін – українська всесвітня спільнота”
Що таке світове українство?
Ми як Міністерство закордонних справ зараз на доручення Президента розробляємо нову стратегію взаємодії МЗС зі світовим українством. Але ми вводимо новий термін – українська всесвітня спільнота. Це такий об'єднавчий, узагальнюючий термін, який включає в себе дві категорії: 1) закордонні українці – іноземні громадяни або особи без громадянства, які мають етнічне походження з України, відповідно до вимогу закону 2024 року про закордонних українців; 2) українці, які перебувають за кордоном з нетуристичною метою – вимушені переселенці, трудові мігранти, студенти. І, фактично, українська всесвітня спільнота – Global Ukrainian Community – це і є світове українство. Це узагальнений термін, який включає як українців за кордоном, так і нашу діаспору.
Чи існує якась специфічна градація щодо хвиль українства за кордоном?
В історичній ретроспективі становлення української нації з об'єктивних причин передбачало міграцію і третина українців жили за кордоном. Але зараз, виходячи з розуміння, що це – окремі цільові групи: діаспора або закордонні українці і нові переселенці або тимчасові переселенці – це все ж таки українці за кордоном, і ми хочемо знайти спільний знаменник, новий погляд на українців за кордоном. Головна мета цієї стратегії – це вироблення нової політики взаємодії і комунікації з українцями за кордоном, фактично, забезпечення єднання держави і українців за кордоном. Щоб кожна людина, де б вона не була, відчувала себе частиною глобального українського простору, відчувала себе частиною глобальної української родини, відчувала цей зв'язок з Україною. Безумовно, потрібно вживати кроків для досягнення цього. Тим паче, враховуючи, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну в 2022 році зумовило серйозне переосмислення підходів нашої держави не лише до питань безпеки чи оборони, але і до взаємодії з українцями. Повномасштабна війна спричинила найбільшу міграційну кризу з часів Другої світової війни, і як держава ми повинні реагувати на ці виклики. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну фактично об'єднало українство за кордоном, надавши йому спільну мету, – наближення перемоги України. І ми дуже вдячні і нашим діаспорянам, і нашим тимчасово вимушеним переселенцям за кордоном за їхні адвокаційні спроможності, інформаційну роботу, гуманітарну допомогу, благодійні акції, допомогу переселенцям. Це величезний внесок в майбутню перемогу і величезна допомога державі.
Але ми також розуміємо, що нова реальність диктує нові підходи, нову комунікацію, нові підходи до планування роботи з українцями за кордоном. Це непросто, тому що виклики великі, екзистенційні. Особливо враховуючи, що, за останніми даними ООН, зараз за кордоном перебуває більш як 6 мільйонів лише тимчасових переселенців з України. Тому ми маємо, перш за все, намагатися зберегти ідентичність українців за кордоном, уникати асиміляції. Ми маємо забезпечити максимальну міжнародну підтримку Україні також завдяки закордонним українцям. І ми маємо робити все, щоб залучити їх до життя держави, до реформування України на шляху до членства в ЄС і НАТО, до відновлення України. Тому що відновлення України – це також важлива складова нашої перемоги.
Мета цієї нової політики складається з трьох елементів. Перше – щоб кожен українець відчував себе частиною українського простору. Ми хочемо створити спільний інформаційний, освітній і культурний простір. Це ті кроки, які будуть спрямовані, з одного боку, на збереження ідентичності, і, з іншого боку, на популяризацію України. Друге – це адвокаційна мета. Ми хочемо максимально залучити українців за кордоном до підтримки України як в протидії російській агресії та гібридним загрозам, боротьбі з дезінформацією, фейками, пропагандою, так і в просуванні наших інтересів – членства України в ЄС та НАТО. Третє – залучення до життя суспільства і до процесу відновлення України.
“Одна з найбільших проблем – питання освіти українців за кордоном”
Яка загальна чисельність українців за кордоном зараз, за вашими оцінками?
Це дуже складне запитання. Якщо брати орієнтовні цифри до російської агресії ще в 2014 році, то, за попередніми оцінками, це, десь, від 15 до 25 мільйонів етнічних українців. І якщо враховувати, що з початку повномасштабного вторгнення станом на 2024 рік більш як 6 мільйонів українців отримали тимчасовий прихисток, то це не просто статистика, а виклик всім нам. Треба якомога більш активно працювати з українством, потрібно вибудовувати цей стратегічний рівноправний діалог. І дуже багато залежить від того, наскільки ми можемо захищати і забезпечувати реалізацію їхніх культурних, мовних, освітніх, релігійних прав.
Одна з найбільших проблем – питання освіти. І це питання не тільки українських тимчасових переселенців, воно важливе і для української діаспори. Тому що це – питання збереження ідентичності, щоб наші діти та онуки за кордоном знали українську мову. Це важливий напрямок, і, я вважаю, що саме в освітньому питанні нам потрібно набагато більше робити. Ми зараз у співпраці з Міністерством освіти думаємо на тим, як можна відкрити більше українських шкіл, українських класів, українських осередків, українських студій у світі. Зараз є величезний попит на все українське: на розуміння України, на вивчення мови, на розуміння політичної системи, на розуміння ролі України в геополітичній системі. Тому, безумовно, українські студії були б дуже потужним інструментом популяризації України. Вони, звісно, десь є, але в дуже багатьох регіонах навіть у Європі їх немає. Тому освітні треки є дуже важливими. Українські школи, українські класи, українські студії – це те, над чим ми хочемо працювати.
Якщо говорити про інформаційний напрям, то ми би хотіли створити для українців за кордоном єдиний сайт, наприклад, Global Ukrainians, де кожен українець міг би знайти інформацію, яка стосується будь-якого аспекту життя українців і в Україні, і за кордоном – того, що цікавить: освіта, працевлаштування, компенсація за житло. Це потрібно і корисно, тому у нас є такий план у перспективі. Я майже 5 років працювала як Посол України в Естонії і можу сказати, що дуже часто, особливо після повномасштабного вторгнення, українці звертаються до посольств з такими питаннями, на які в нас теж немає відповідей. Тому було б добре мати, принаймні, якийсь інформаційний ресурс, який можна постійно наповнювати цією інформацією. Також ми хотіли би мати прямі канали комунікації з українцями. Безумовно, у нас працюють посольства та консульства, але ми хотіли б встановити один інформаційний ресурс, можливо, в Фейсбуку чи ще десь, для зв'язку та комунікації між керівниками українських громад і МЗС.
Звісно, українських громад зараз дуже багато з'явилося, особливо після повномасштабного вторгнення, але ми розуміємо, що людям потрібно, щоб їх чули, щоб був зворотній зв'язок, щоб легше було координуватись. До речі, багато послів вже самостійно запровадили такий прямий канал комунікації, де погоджується інформація про інформаційні кампанії та консульські послуги, але було б добре зробити це системно.
Також у нас є амбіція зробити повноцінне картування українських організацій у світі, тому що після повномасштабного вторгнення їх виявилося дуже багато. Я нещодавно була з візитом у Німеччині, можу сказати, що лише там зараз дуже багато саме активної, молодої, драйвової нашої діаспори, і вони готові працювати та допомагати Україні. Але нам також потрібно розуміти, з ким ми працюємо, бути уважними до критеріїв співпраці, тому що виникає дуже багато організацій. І це також буде елементом нашої стратегії – чітко виписати модель співпраці, організаційно-правові критерії. Тому що зараз це, в основному, виключно рекомендації посольств. Наприклад, було б добре, якби такі осередки були зареєстровані і діяли відповідно до законодавства країни перебування. Також було б важливо, щоб робота кожного цього осередку була чітко направлена виключно на відновлення незалежності, суверенітету, територіальної цілісності України. Безумовно, культурна дипломатія таких осередків важлива, але зараз важливіша допомога в боротьбі з російським агресором. Тому плани є, вони досить амбітні, вимагають посилення інституційних спроможностей МЗС. Але ми розуміємо, що це потрібно робити, можливо, навіть вже на позавчора.
Як ви бачите питання освіти наймолодшого покоління, аби зберігати їхню ідентичність? Як досягти двосторонньої реінтеграції шукачів тимчасового прихистку у країнах перебування, щоб діти не розчинялись у тамтешніх школах, але і не створювати гетто з власною школою та замкненим простором перебування?
Школи – це ключове, тому що діти – це майбутнє України. І основні шукачі прихистку – це жінки з дітьми, які є найбільш вразливою до асиміляції групою. Коли я працювала послом в Естонії, ми відкрили у 2022 році дві державні школи – для старших класів, з 7 по 12 клас, і для молодших класів, з 1 по 6 клас. Це було дуже непросто. Це державні середньоосвітні естонські школи з мовним зануренням 60/40 – вивчення предметів і українською, і естонською мовами. І дуже добре, що естонці пішли назустріч і навіть запросили наших жінок, вчительок за професією, викладати в цих школах. Хоча це теж було непросто, адже, відповідно до вимог законодавства Естонії, потрібно знати естонську мову і скласти іспит. Але це потрібно. Я знаю фідбек від дуже багатьох учнів і батьків, що це дуже корисно, що вони вчаться. Тому що не всі можуть одразу ж сприйняти вивчення предметів іноземною мовою.
Великий процент українських дітей взагалі вчаться тільки онлайн – і це величезна загроза. Тому що навчання в школі – це також і соціалізація. Дуже важливо, щоб дитина була соціалізована, дитині потрібне середовище. Тому дуже важливо, щоб діти все ж таки ходили в школи, хоча б місцеві, або, якщо є можливість, створити державні школи для збереження української ідентичності. Ми зараз дивимося на інші країни, де можна створити такі школи. У принципі, є різні приватні ініціативи, і набагато складніше створити державну школу, але це потрібно робити. Тому що інакше діти, особливо маленькі, будуть просто забувати українську мову.
До нас дуже багато звертається представників українських громад із питанням про те, де можна вивчити українську мову, як підтримувати знання української мови у дітей. Тому що багато хто – переселенці зі сходу і півдня. Безумовно, за питання освітнього процесу відповідає Міністерство освіти, але ми розуміємо політично, де потрібно відкривати більше українських класів або створювати українську школу. Це потрібно робити, тому що інакше це призведе повної асиміляції дітей в суспільства інших країн. Інтеграція – це важливо, але асиміляція – це загроза для нас як нації.
Якщо говорити про українські студії, то, до прикладу, Український інститут в Гарварді був відкритий завдяки приватному фінансуванню вихідців з України. Як ви бачите перспективу участі МЗС у сприянні такими ініціативами?
Дуже важливим є посилити інституціалізацію країни саме шляхом створення або розширення студій. Вони є в деяких країнах, але, наприклад, можуть бути частиною слов’янських студій або кафедри русистики, що неприйнятно. Тому в країнах, де потрібна українізація суспільства, нам необхідно створювати нові або розмежовувати українські і слов’янські студії. Така ініціатива у нас вже є, ми зараз думаємо, як це зробити, пропрацьовуємо всі механізми, адже треба розуміти, де є попит, де є наявність викладачів. Тут також потрібна співпраця на рівні Міністерства освіти і університетів. У деяких університетів зацікавленість є, особливо, якщо у них вже є прямі програми вивчення української мови, а на базі цього вже можна розвивати міждисциплінарні студії. Ми зараз вивчаємо це питання, і я би дуже хотіла, щоб ми запустили цей проект на рівні держави. Є величезний попит на вивчення українського феномену, і це – можливість, яку потрібно зараз реалізувати, тому що ми повинні інституціоналізувати Україну.
“Адвокаційна роль українських громад за кордоном – надважлива”
Що можуть робити наші громади за кордоном у цьому контексті? Можливо, бізнеси з українським корінням готові були б у щось таке інвестувати, якщо держава запропонує якийсь формат?
Перш за все, це питання адвокації. Це надзвичайно важливий і потужний інструмент. Ми бачили дуже серйозні адвокаційні кампанії, які проводилися громадами, щодо F-16, конфіскації заморожених активів і безліч інших. І вони були досить ефективними. Я вважаю, що адвокаційна роль українських громад – це номер один, тому що більшість лідерів українських громад за кордоном – це лідери думок. Потрібно працювати з політиками, місцевими депутатами, місцевими журналістами. Потрібно реально допомагати Україні там, де зараз це конче необхідно – питання ППО та надання Україні більше зброї для того, щоб ми змогли відбити росіян. Друге – це питання притягнення Росії до відповідальності і створення Трибуналу щодо злочину агресії. Третє – конфіскація активів. Четверте питання – набуття Україною членства в ЄС і в НАТО. І п'яте – це посилення санкційного тиску на Росію.
Дуже багато громад проводять надзвичайно важливі інформаційні кампанії та мітинги як інструмент м'якої сили. І це потрібно робити. Звісно, не скрізь це можливо. Наприклад, в країнах Азії, Африки, Латинської Америки неможливо займатися безпосередньо політичними кампаніями з точки зору вимог і обмежень законодавства. Це треба враховувати, тому там просування України потрібно робити через культурну дипломатію. Публічна дипломатія, культурна дипломатія, освіта – в усіх інших випадках. Головна роль зараз – адвокаційна, тому що голос українців має бути чутно скрізь. Треба говорити про те, що Україна зараз фактично захищає східний фланг НАТО, що повномасштабна війна Росії проти України реально загрожує не тільки безпеці Європи, а й глобальній безпеці, тому потрібно більше допомагати Україні – це в інтересах цього цивілізованого світу.
Ми тісно співпрацюємо з різними громадами. Я зараз запровадила практику координаційних нарад онлайн з представниками різних громад у різних регіонах. Звісно, не всі ще охопленні, але вже багато країн. Це дуже багато країн, дуже багато громад, але це дуже корисно, тому що ми визначаємо пріоритети, де потрібно посилення їхнього голосу. Важливо працювати як в країнах-симпатиках, так і в країнах, де це політично складніше. І там, де складніше, там потрібно більше допомоги від громади.
Якими ви бачите канали комунікації, окрім сайту та хабу, щоб вони не були статичні?
Це надзвичайно складно, тому що українців дуже багато. І, в принципі, українці за кордоном – це віддзеркалення нашого суспільства. Тобто, це різні хвилі міграції, люди з різних регіонів, люди, які є частиною закордонних українців, тобто діаспори, а також шукачі прихистку. Але ми зараз намагаємося максимально підвищити ефективність взаємодії наших посольств і консульств з громадами. Тому що потрібно переглянути цю політику і більше спілкуватися з українцями за кордоном, потрібно їх більше залучати в наш простір. Це, як я вже казала, питання залучення і до адвокаційної допомоги, і до просування українських ініціатив на міжнародній арені, але також і участь у відновленні.
Дуже багато напрямів, де ми можемо працювати, але по комунікаціях ми хочемо розробити, перш за все, комунікаційну переговорну рамку, де ми можемо співпрацювати і спілкуватися з українцями. Ми хочемо запровадити прямий діалог, наприклад, стратегічний діалог між українцями за кордоном і МЗС, між українцями і посольствами та консульствами. Ми хочемо також зробити серію круглих столів на базі МЗС чи Дипломатичної академії щодо феномену українства. Тому що дуже багато питань, які охоплюють цей термін, і величезний попит за кордоном, особливо у віддалених від нас країнах, на розуміння українства, на розуміння, хто такий українець і чому потрібно допомагати Україні. Тому потрібно проводити серію таких важливих стратегічних розмов, принаймні, ми зараз над цим працюємо. Ми хочемо зробити певні кроки по лінії посольств та консульства і наших громад – запровадити комунікаційні протоколи, які працюватимуть між МЗС як інституцією і громадами за кордоном. Можливо, через стратегічні діалоги на рівні МЗС із залученням експертного середовища в Україні, лідерів думок, закордонних українців, обговорити саме майбутні комунікаційні механізми, які можуть бути найбільш ефективними під час війни. Тому що в мирний час, можливо, дієвими є одні алгоритми, а у воєнний час питання стоїть досить гостро.
“Не має бути поляризації між українцями, які поїхали, і українцями, які залишилися”
Чи відчуваєте ви проблему створення розривів між групами, наприклад, українців, які поїхали, і українців, які залишилися? Якою бачите політику попередження конфліктів?
Острах українців за кордоном, зокрема, шукачів тимчасового притулку, повертатися або далі там жити і спілкуватися зі своїми родинами тут, більш відчутний. Це неправильно, у нас не має бути такої поляризації. Більшість з тих, хто опинилися за кордоном, це найбільш вразливі групи – жінки і діти, люди, які тікали від війни і рятували свою сім'ю і своїх дітей. Тому тут має бути робота на державному рівні, не лише в межах МЗС. Нам потрібно виробити правильні алгоритми та комунікацію, як всередині України, так і назовні, з метою запобігти таким ситуаціям та уникнути цієї поляризації. Тому що ми маємо розуміти, що ми всі – українці в Україні, і кожен українець за кордоном – це також наш українець. Я б дуже хотіла, щоб нашим лейтмотивом була ідея, що Україна там, де українці. Інструменти для цього можуть бути абсолютно різні – від інституту множинного громадянства до публічної культурної дипломатії. Але цей зв'язок між Україною як державою і українцями потрібно зберігати. Ми не можемо втратити мільйони українських громадян.
Президент Володимир Зеленський і (колишній - ред.) міністр закордонних справ Дмитро Кулеба дуже чітко казали, що наші люди – це наш головний актив, і без повернення цього людського капіталу неможливе відновлення України. Тому що теперішня міграційна криза – найстрашніша з часів Другої світової війни і на неї треба реагувати. Різні міністерства та відомства зараз вже опрацьовують різні елементи до державної програми повернення, адже треба розуміти, як діяти у цих умовах, щоб не втратити людський капітал і залучити його. Тут важлива і економічна, і соціальна, і культурологічна, і психологічна складові. Російська агресія — це величезна ментальна травма на десятиліття для всього суспільства, для всієї нації. Ми не те що ніколи не пробачимо, ми ніколи не зможемо забути ці злочини геноциду, агресії, тероризму, які Росія щодня вчиняє в центрі Європи. І ця ментальна травма на все суспільство, цей посттравматичний синдром буде дуже тривалим, і з цим потрібно працювати системно та якісно.
“Розробка стратегії глобального українства майже фіналізована і буде винесена на публічне обговорення”
Як правильно комунікувати питання подвійного громадянства?
Дійсно, тема важлива і складна, але це абсолютно потрібно зробити саме зараз, тому що це питання міграційної кризи та відтоку величезної кількості людей. Інститут множинного громадянства – це поширена практика. 22 січня на День Соборності президент вніс проєкт закону про множинне громадянство, тобто зміни до Закону «Про громадянство України», і зараз він на розгляді у Верховній Раді. З одного боку, це дає можливість нашій діаспорі набути українське громадянство, набути тих самих прав і обов'язків, тримати цей зв'язок. Наші діаспоряни завжди про це говорили і просували це питання з моменту незалежності України на різних етапах. З іншого боку, це дасть можливість нашим шукачам прихистку, які планують отримати громадянство інших країн, зберегти український паспорт і зберегти цей зв'язок. Тому це дуже важливо в контексті також і повернення українського активу, збереження зв'язку українців з державою. Це не стільки про географію, скільки про єдність держави та українців. Це, звісно, не так просто, тому що ми вперше запроваджуємо цей інструмент, але я переконана, що саме зараз той момент, коли його потрібно зробити і дати людям можливість зберегти український паспорт та пишатися тим, що вони залишаються українцями. Це, звісно, стосується країн, де це можливо, де не вимагається відмова від іншого громадянства, а також не йдеться про громадянство з країною-агресором – це заборонено. Всі ці юридичні та фінансові моменти будуть чітко регульовані проєктом закону, який зараз на розгляді у Верховній Раді. Але в контексті нашого набуття членства в Європейському Союзі, то це, фактично, буде природній процес, тому що цей паспорт буде паспортом країни-члена Європейського Союзу.
Чи бачите ви політичний контекст питань світового українства? Можливо, створення окремого міністерства? Адже якщо вони активно адвокують прийняття рішень владою за кордоном, вони хочуть впливати і на державну політику тут або балотуватися до української влади. Чи бачите ви якесь рішення цього питання, тому що саме воно, скоріше за все, цих лідерів зможе інституціоналізувати?
Є певні моменти, над якими ми вже зараз працюємо. Розробка стратегії глобального українства майже фіналізована внутрішньо, але ще потребує коригувань. Потім вона буде погоджена з президентом і винесена на публічне обговорення. Перш за все, ми вивчали досвід інших країн щодо інституційних спроможностей взаємодії з їхніми громадами. Це досвід Ізраїлю, Вірменії, Азербайджану, Кіпру, Греції, Ірландії – тобто, це країни, які мають свої потужні громади за кордоном, або знають, як ефективно працювати з ними. Ми вивчали різний досвід і намагалися залучити елементи з кожного, але, безумовно, в нас унікальна ситуація, бо війна триває. По-друге, ми розуміємо, що на якомусь етапі ми хочемо повернення наших людей, коли будуть дозволяти безпекові умови – не в усіх країнах аналогічна практика. Ми також розуміємо, які інструменти використовували ті чи інші країни для цієї посиленої взаємодії зі своїми громадами за кордоном, тому думаємо над тим, щоб посилити цю інституційну спроможність держави шляхом створення якоїсь окремої інституції.
Я не кажу про Міністерство діаспори, як це є в Ізраїлі, але ми дивимося різні варіанти, як це посилити і покращити взаємодію. Тому що комплексність питань, які цікавлять наших глобальних українців, виходять за межі єдиного міністерства. Це міжвимірне питання – і МЗС, і Міносвіти, і Мінекономіки, і Мінкультури. Якщо говорити про переселенців, то найбільше їх цікавлять соціально-економічні питання, працевлаштування, доступ до житла, доступ до роботи, освіта дітей, визнання дипломів, вища освіта. Якщо говорити про діаспору – у них трошки інші пріоритети, але ми також враховуємо, що їх цікавить. І якщо говорити виключно про класичну діаспору, то це – МЗС, яке завжди з діаспорою працювало. Але якщо ми беремо глобальне українство, яке включає і закордонних українців, і українських громадян, які тимчасово перебувають за кордоном у пошуках прихистку, то ми розуміємо, що це не лише якесь одне-два міністерства. І в цей складний час, коли немає фінансування та йде війна, потрібно знайти правильний алгоритм, як це врегулювати. Ми ще фінально не узгодили ці моменти, але однозначно це вимагає більш кропіткої і всебічної комплексної роботи, ніж просто робота одного відомства.
Питання виборчої системи і права обиратися – це також важливий інструмент. Громада хоче, щоб їхній голос був чутним. У багатьох країнах є такі прецеденти, наприклад, в Італії є закордонні виборчі округи. Ми зараз опрацьовуємо ці ідеї, але це питання державне. Я також розумію, наскільки важливо українцям брати участь в житті країни і формуванні державної політики всередині. До речі, інститут множинного громадянства теж, можливо, дозволить частково вирішити це питання. До прикладу, якщо іноземець матиме громадянство України, він зможе брати участь в конкурсах на державну службу, брати участь в реформуванні України, більш активно задіюватись в життя суспільства. Але це питання вимагає досить комплексного врегулювання. Ми над цим працюємо і, сподіваюсь, зможемо найближчим часом вийти з цими пропозиціями. Ця стратегія нової політики мала бути готова фактично на позавчора, вона вже назріла, як кажуть в англійській, it's high time. І вона дозволить врегулювати, можливо, не всі – тому що питання занадто комплексне і складне – але більшість викликів, які зараз стоять як перед державою, так і перед глобальним українством.