ГоловнаСуспільствоВійна

Поламаний компас, або Де ж головний напрямок наступу ворога?

Після того, як противник розпочав наступ на півночі Слобожанщини, він, по суті, відкрив нову ділянку фронту 70 км завдовжки. Згідно з нормативами, тут мали б наступати 5–6 дивізій. Але на складі стільки не було, тому до брудної роботи залучили угруповання військ «Север», яке навіть не завершило свого оперативного розгортання і складалося на початку дій з 11-го корпусу (18-та дивізія та 7-й окремий полк) та 44-го корпусу (72-га дивізія та 128-ма бригада), посиленого 138-ю бригадою 6-ї армії. Там само Африканський корпус — африканська філія покійної ПВК «Вагнер», за оптимістичними оцінками — до 2.000 бійців. Ясна річ, десь під ногами тиняється й тікток-військо кадирівців, але у фармакологічних кількостях.

Фото: Генштаб

Про оперативну ситуацію. Противник залишається активним не на всіх оперативних напрямках. 

Там, де все просто, коротко:

Времівський: боротьба за руїни Стромайорського й Урожайного. Суто тактична.

Оріхівський: Роботине — Вербове, Вербове — Роботине. Така сама тактична боротьба за вигідніші позиції.

Напрямки, де трохи складніше, але теж суто тактичні рухи:

Краматорський: Часів Яр і Кліщіївка. 

Фото: https://deepstatemap.live/

Оперативних цілей у ворога вбачаємо три: 
а) забезпечити південний фланг військам, що змагаються за Сіверськ; 
б) просуватися на Костянтинівку, чим створити загрозу охоплення південного флангу Слов’янсько-Краматорської агломерації;
в) формувати північний фланг, щоб оточити тактичну групу Сил оборони, яка обороняє Торецьк.

Куп’янський: по лінії бойового зіткнення від держкордону до Кармазинівки — приблизно 100 км. Військ тут ворог зібрав просто до біса: частини 2-ї, 3-ї дивізій, 4-ї та 47-ї танкових дивізій, 27-му, 137-му бригади, тобто «елітна еліта» — 1-ша танкова й 6-та армії. Раніше тут був ще 11-й корпус, але його й частину військ 6-ї армії перекинули на Харківщину з боку Бєлгородської області. Задача — вийти на берег Осколу, захопити Куп’янськ і створити умови, аби оточити Харків. 

Фото: https://deepstatemap.live/

Залишається перспектива розгортання бойових дій на напрямку Вовчанськ — Великий Бурлук — Куп’янськ, але це не буде прогулянкою для ворога. Пройти 80 км по наших тилах з боями — це роки. Утім є 90 км держкордону від Вовчанська до Уразового, де поки що суцільні знаки питання: і ворога не видно, і нашої оборони.

Лиманський: від Кармазинівки до Діброви — десь 30 км. Найактивніші бої — на ділянці Терни — Ямполівка — Торське. Тут зібралися 144-та, 67-ма дивізії, 164-та, 169-та бригади, трошки північніше від цієї ділянки — 3-тя дивізія, тобто основні сили 20-ї (старої) армії та 25-ї (нової). Ділянка проста для розуміння: лікування застарілої психологічної травми «дістали під Ізюмом і Лиманом». Паралельно формують умови захоплення Слов’янська і Краматорська.

Фото: https://deepstatemap.live

Сіверський: Сіверський виступ Сил оборони заважає жити, заважає просуватися до Слов’янська і Краматорська. Між точкою, де лінія бойового зіткнення перетинається з адмінкордоном Луганської та Харківської областей і дорогою Дебальцеве — Слов’янськ поблизу Красної Гори — приблизно 30 км. Тут задачу вирішують 106-та десантна дивізія, 6-та, 7-ма і 123-тя бригади 2-го луганського корпусу. Теж нічогенько військ зібралося, але їхнє завдання зрозуміле — захопити Сіверськ і примусити Сили оборони відступити із цього району. 

Придніпровський: Кринки — місце зосередження зусиль обох сторін. Наша морська піхота краща, противник явно не знає, що із цим робити. Цікаве спостереження: війська старого 22-го корпусу, котрий переформатований у 18-ту армію, займають оборону подалі від цього гарячого цеху, а в м’ясорубці — війська нової 18-ї армії (саме в ній служив у часи Другої світової відомий радянський письменник з Дніпродзержинська Леонід Брежнєв) та її 40-го корпусу (47-ма дивізія і 144-та бригада). Час від часу в районі Кринків з'являються 104-та дивізія ПДВ і 810-та бригада морської піхоти. 

І ось напрямки, де відбувається щось активне, і мета цієї активності не на поверхні:

Покровський: прорив біля Очеретиного нас усіх засмутив. Противник просунувся на три кілометри до Новоолександрівки, але досить швидко Сили оборони пояснили ворогові, що, якщо не розширити ділянки й не забезпечити її флангів, усіх, хто вклинився, відріжуть, оточать і знищать. Тому вектор наступу змінився із західного на північний, ворог посунув на Архангельське. Начебто вимальовується південний фланг для оточення Торецька, але ж до того противник рухався на Покровськ. Що сталося? У чому сенс руху на північ?

Фото: https://deepstatemap.live

Курахівський: від Нетайлового (поблизу Авдіївки) до Володимирівки (біля Вугледара) — приблизно 40 км по прямій. На цій ділянці із центром вздовж дороги Мар’їнка — Курахове наступають одночасно 5-та, 110-та, 114-та бригади 1-го корпусу донецьких сепарів, 18-та кулеметно-артилерійська дивізія ЗС РФ (є і така, штаб — на острові Ітуруп. Японців відлякують, імовірно) і 155-та бригада морської піхоти. 

Фото: https://deepstatemap.live/

Біля Мар’їнки час від часу маячать частини 150-ї дивізії. Але одночасно полки цієї дивізії маячать і на інших напрямках. Якась дивізія Шредінгера. Швидше за все, вона тут, але пару полків (102-й і 103-й) позичили на інші напрямки. Тут присутня й інтернаціональна бригада «П’ятнашка», вона ж ПВК «Редут». Як для 40 км — військ щось занадто. Головні бої — Красногорівка й Георгіївка. А чому? Лише дві відповіді: а) допомогти військам, що товчуться біля Очеретиного, забезпечити їм лівий фланг; б) зайти в тил тактичній групі Сил оборони, що утримує Вугледар. 

Перше вдається дещо краще, ніж друге, але сенси того, що тут діється, далеко не на поверхні.

Спробуємо ці приховані сенси зрозуміти.

Поява десантних підрозділів у районі Вовчанська свідчить, що командування УВ противника «Север» викликало пожежну команду, тобто справи там пішли не за планом. Водночас генерал Лапін, командувач цього угруповання, докладає зусиль, щоб максимально розширити ділянку, де агресор вклинився, тобто потребуватиме ще більше військ. Котрих уже не вистачає, інакше навіщо пожежна команда?!

Штрихом про внутрішню кухню ворога на Харківщині: УВ «Запад» — війська колишнього Західного військового округу, котрий поділили на два нові — Московський (1-та танкова й 20-та армії) та Ленінградський (6-та армія, 11-й, 14-й і новий 44-й корпуси). Тобто частина сил (6-та армія та 11-й корпус) одночасно перебуває на двох оперативних напрямках, імовірно, має по два командні пункти, дві системи управління й дві логістики, що однозначно є слабким місцем цієї конструкції. Результат: спроба наступати одночасно на двох напрямках одним комплектом військ призведе до колапсу на одному з них. Предки про два базари й одну точку опори ще коли сформулювали?!

Противнику не вдається створити відповідну інформаційну картинку «Ми наступаємо на Харків». Відсутність очевидного прогресу в УВ «Запад» біля Куп’янська — сюди ж, до поганої картинки.

Дуже важливе питання: чому противник розпочав літню кампанію так дивно, відкрив додатковий оперативний напрямок, котрий не забезпечив силами, засобами, ресурсами? Легка відповідь (не означає, що вона правильна) — скувати частину сил ОСУВ «Хортиця» і змусити Сили оборони розгорнути тут свої резерви. Ефекту, щоправда, поки що досягли зворотного — самим не вистачає, щоб наступати, а генерал Сирський резервів туди не перекидає, що ти не роби!

Напрямки головного й іншого удару — сполучені судини: обсяг рідини (ресурсу) незмінний, вона перетікає туди-сюди. Військова справа дещо складніша, адже ресурси слід накопичувати й десь зосереджувати, тому наступати на Харківщині, а накопичувати ресурси для підтримки потужного стратегічного наступу деінде дещо дивно й цілком нелогічно. Тому схема без кінця перейменовувати напрямки з головного на інший і навпаки не працює. Доведеться врешті-решт визначитися й остаточно обрати. А вибір потягне переформатування всього угруповання на ТВД. І резервів для стратегічного наступу треба дещо більше, ніж одна армія (нові 18-та й 25-та давно введені в операцію), їх де взяти? Чим їх забезпечити? Можливо, відповідь має шукати новий міністр оборони РФ, котрий з економістів.

Щоб простіше було зрозуміти, згадаємо Авдіївку: ворог зосередив три армії, два корпуси, танкову дивізію та купу формувань найширшої етимології, аби захопити містечко й прилеглий район десь 10 на 10 км, а тактичні нормативи кажуть, що то задача для дивізії. 

Авдіївка, лютий 2024.
Авдіївка, лютий 2024.

Виходить, що відкриття противником додаткового оперативного напрямку, де завдають іншого (допоміжного) удару, результату не дало? А де ж тоді напрямок головного стратегічного удару? 

Судячи з усього, командування противника на Південно-західному ТВД вживає заходів, щоб приховати напрямок головного удару стратегічної наступальної операції літньої кампанії 2024 року, намагається досягти якщо не стратегічної, то принаймні оперативної раптовості дій.

Західна допомога невпинно зачиняє це вікно російських можливостей, штовхаючи вгору українські шанси успішно провести свою стратегічну оборонну операцію. А це змушує противника поспішати (звідси передчасний наступ УВ «Север», ще до повного оперативного розгортання) і помилятися.

У середині липня у Швейцарії без участі РФ відбудеться перший саміт миру, котрий ще до свого початку дуже тисне на політичне керівництво противника. А воно вже розуміє, що не тягне війни надовго, шансів досягти цілей війни все менше, тому потрібна пауза. Тобто переговори. А на переговори треба виходити не із заявами Медвєдєва, а з досягненнями на фронті (більше загарбали — більше залишиться за підсумками перемовин). 

Фото: EPA/UPG

Найближчі три місяці будуть, можливо, найважчими в цій війні, майже як перші три у 2022-му, адже противник ставить на кін свою перемогу у війні. Невдача цього літа — наріжний камінь його геополітичного розгрому, тому цілком вірогідно, що все, що станеться після літа, для Москви фактично означатиме, як писав Сунь Цзи, «метушню перед поразкою».

Віктор КевлюкВіктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram