Інформаційне тло цього створювали практично всі російські керманичі.
Сергій Шойгу (на той час ще міністр оборони): «Питання про створення “санітарної зони” в Бєлгородській області виникло через щоденні обстріли регіону, від яких Бєлгород страждає не один тиждень».
Раніше Володимир Путін казав, що необхідно створити захисну зону.
Тобто щоб нищити противника під Часовим Яром й Очеретиним — Силам оборони снарядів не вистачає, а от на Бєлгород — будь ласка, повні вагони!
Міністр закордонних справ РФ Лавров також заявив, що слід створити демілітаризовану зону в Україні «для захисту російської території від обстрілів ЗСУ». Він припустив, що Харків зіграє в цьому не останню роль.
Словом, цю пісню наше командування відгадало з двох нот.
Як і передбачали, 10 травня о четвертій ранку (традиція в них така чи що?) противник завдав вогневого удару по позиціях Сил оборони в прикордонні Харківської області. Досить точного, слід зазначити. Після чого 7 БТГр агресора вторглися на територію краю.
Неочікувано, але БТГр ворога діють в бойовому порядку у два ешелони, чого раніше майже не бувало. Може, десь підручник з тактики знайшли, не знаю.
Інша тактична родзинка цієї офензиви ворога — він застосовує підрозділи ССО як передові (не просто так на Бєлгородщині крутилися військовослужбовці в/ч 92154 — Центру ССО «Сенеж»): ці професійно добре підготовлені бійці ведуть інтенсивну розвідку і переднього краю, і наших позицій на всю тактичну глибину, широко застосовують БпЛА, що дозволяє командирам БТГр дуже оперативно визначити найперспективніші для просування напрямки.
Саме присутність ССО пояснює тактику інфільтрації, яку тут широко застосовує ворог: розвідка шукає не прикриті вогнем і загородженнями проміжки та розриви в обороні наших військ, котрі також маневрують, і просувається саме на цих напрямках, оминаючи вузли спротиву.
Також слід зазначити характер вогневого впливу на Сили оборони — удари на всю тактичну глибину, по ключових цілях в оперативній глибині, із широким застосуванням усіх типів артилерії та ударної авіації. Штурмові дії підтримують БМП і танки, що рідкість на інших напрямках.
Крім підручника з тактики, росіяни зайшли ще й географічний атлас, адже наступ розгортається в напрямку з півночі на південь, тобто ВЗДОВЖ русла Сіверського Дінця й Трав'янського водосховища, що спрощує просування ворогу й ускладнює рокадне маневрування Силам оборони.
Слід зауважити, що харківське прикордоння — це переважно сіра зона. Ось її і зайняли передові підрозділи загальною чисельністю до 700 осіб (зруйновані села Стрілеча, Червоне, Борисівка).
До початку наступу те, що залишилося від села Пильна, окупували групи російської піхоти, звідки й атакували після артнальоту. На кінець доби противник узяв під контроль шмат сірої зони — приблизно 10 км по фронту на 5 углиб. Далі нічого не робив — не закріплювався на досягнутому рубежі, не готувався до розвитку наступу.
Як показали подальші події, напрямком іншого удару став район Стрілеча — Красне — Мороховець — Зелене. Загалом вимальовується, що цього «іншого удару» противник завдає на Глибоке, частиною сил — на Лук'янці й прагне вийти на панівні висоти по рубежу Липці — Тернове — Стариця. Можливо, саме це і є рубіж «санітарної зони», що їм там примарилася.
Головного удару противник завдає на Вовчанськ. Тут він атакував силами близько 1800 осіб у складі 4 БТГр 11-го АК за підтримки бронетехніки. Завзяті бої — з важкими втратами для обох сторін — розгорнулися за Гатище й Плетенівку, але на вечір підрозділи Сил оборони планово почали відходити. Без паніки: бій за смугу забезпечення закінчився, противник мусив передчасно розгорнутися в бойовий порядок, не вийшов до першої позиції, тобто свого бойового завдання не виконав. Ми, навпаки, виконали, тому і відходимо, як задумували. Вважають, якщо через 12 годин від початку наступу смугу забезпечення не подолано й першої позиції не прорвано, то вікно можливостей зачинилося й вас чекають позиційні бої.
Командування росіян вирішило, що це успіх, і ввело в бій ще одну БТГр. Наші тим часом відступили до Вовчанська. У місті евакуюють державні установи, зокрема, підрозділ Нацполіції та місцеву філію ТЦК. Це також не зрада, так і має бути. Ці підрозділи не мають задачі воювати, у них інше призначення і, головне, картотеки. От їх і варто врятувати передусім. Загалом Вовчанськ перебуває під контролем Сил оборони, хоча противник і вийшов на околиці міста.
Проблема є — бракує боєприпасів, насамперед протитанкових засобів.
За дві доби боїв противник спромігся просунутись десь на 3 км від держкордону в бік Глибокого та Лук'янців, бої тривають у районі Красного та Мороховця, обидва Сили оборони цупко тримають. На Вовчанському напрямку ворог вклинився на 3.5 км до Огірцевого й Гатища, на інших ділянках скромніше або геть скромно.
Командування Сил оборони на напрямку реагує на ситуацію адекватно: туди, куди треба, прибули резерви та боєприпаси. З тактикою інфільтрації також дали раду: групи, що обходять наші позиції, виявляють і негайно уражають артилерією та fpv-дронами. Як казав колись мій викладач стрільби й управління вогнем, «найкращий агітаційний снаряд — осколково-фугасний. Бо дуже переконливий».
Формувачі «санітарної зони», які самі відверто потребують допомоги санітарів зі спецустанови, де національний одяг — сорочка з довгими рукавами, щоб зав’язувати за спиною, не заспокоюються й готуються наростити свої зусилля, для чого в район Ржавець — Шебекіно — Нова Таволжанка — Безлюдівка активно переміщають підрозділи 30-го й 41-го МСП 72-ї МСД 44-го АК, котрі, судячи з усього, є ворожим резервом. Подібні переміщення наша розвідка бачить у районах Журавльовки, Устинки й Вергільовки, де 11-й і 44-й АК висувають у напрямку держкордону свої резерви, зокрема штурмові групи зі складу 7-го ОМСП 11-го АК.
Також можуть ввести в операцію БТГр 128-ї ОМСБр 44-го АК у керунку на Велику Писарівку. Ці дії слід розглядати як відволікальні, імовірно, їхня мета — розпорошити наші сили й засоби, відтягнути їх з інших напрямків на Харківщині.
Нездоровий рух уже п’яту добу спостерігають у Курській області: до держкордону рухаються колони бронетехніки й підрозділи ППО. Район зосередження тут — поблизу міста Суджа. Можна припустити, що наступу на Суми не буде, і мета цих маневрів — скувати резерви Сил оборони, примусити розпорошити ресурси, насамперед артилерійські снаряди.
Вовчанськ має велике тактичне значення, адже є логістичним центром для військ, що обороняють Куп'янськ. Втрата цього міста або його блокада загрожуватиме стабільності логістики угруповання Сил оборони в районі Куп’янська. Традиційна і добре напрацьована противником тактика бою на оточення, швидше за все, буде застосована і до Вовчанська — обступлять з трьох сторін.
Найближчий тиждень покаже, як розвиватимуться події: або Сили оборони зупинять противника і він відійде до себе на болота Бєлгородщини, або залишиться в сірій зоні, або ж спробує розвинути наступ.
Співвідношення сил і засобів виглядає приблизно так: угруповання противника «Север» у складі до 53000 осіб (згідно з російськими джерелами — 62000) має чіткі чотири складові — три угруповання охорони держкордону в Курській, Брянській і Бєлгородській областях й ударне угруповання (котре Сили оборони і привітали з усіх калібрів 10 травня).
Суто бойового складу в угрупованні — до 30000, до 30 % з них мають бойовий досвід. Десь 400 танків, 1100 ББМ, 1200 гармат, мінометів і РСЗВ.
У Сил оборони — до 40000 на Харківському напрямку й до 25000 у північних районах області, зокрема в районі Вовчанська й Великого Бурлука.
Бачимо, що противник не має чисельної переваги, хоча плече логістики коротке й можливість перекидати поповнення з тренувальних таборів у Валуйках, Уразові й Новому Осколі є. Зазвичай там кантуються до 15000 рекрутів на місяць, обсяги поповнення суто УВ «Север» можуть скласти тисяч 7–8.
Чого прагне досягти вороже командування?
- вийти на рубіж Глибоке — Лук'янці й створити вигідні умови для наступу на Липці;
- просунутися в південному напрямку вздовж Сіверського Дінця і так обійти Вовчанськ через Синельникове й Цегельне з південного заходу та півдня.
Без сумніву, Вовчанськ — головна мета цієї операції. Чому не Харків, а саме Вовчанськ:
- величеньке за українськими мірками містечко, розташоване лише за 5 км від держкордону;
- цілком достатньо бригади, щоб досягти успіху, а сил нині значно більше;
- тут важливий для всієї системи оборони напрямок;
- місто є логістичним хабом іншого нашого угруповання, тож якщо його заблокувати, це посприяє діям іншого ударного угруповання ворога;
- коротка, легка, швидка логістика тактичної групи з території РФ;
- не потрібні маневри артилерії, ППО, елементів системи управління, авіації — цілком достатньо тих позицій, що вже підготовлені та зайняті;
- тактична глибина бойових порядків Сил оборони на обраному напрямку вкрай мала, що пояснюється відстанню від держкордону.
Гіпотетичний вовчанський успіх дозволить противнику примусити командування Сил оборони залучити на цей напрям додаткові сили й засоби, котрих і так не вистачає на інших напрямках (головна ворожа мета), створити інформаційне тло й провести інформаційну та інформаційно-психологічну операцію.
За непідтвердженою інформацією, 8–9 травня відбувалася заміна військ. І противник знову заскочив нас саме на цьому тактичному маневрі, як і в Очеретиному. Саме необережність нових підрозділів, котрі не вповні дотримувалися правил маскування, і викрила частину позицій, що пояснює точність ворожого вогню. Але це припущення ще треба перевірити.
Зауважимо для себе, що російське угруповання на ТВД дозволило собі одночасний наступ у п'яти районах: Часів Яр — Кліщіївка — Андріївка, Очеретине — Покровськ — Нью-Йорк, Вугледар — Старомайорське, Куп'янський напрямок, а тепер ще й Вовчанськ. Це може означати, що ворог вважає себе здатним вести інтенсивні бойові дії одночасно на п'яти оперативних напрямках. А влітку тоді чим наступати?
Харків є і залишатиметься недосяжною метою росіян. Ну не мають вони для такої операції зайвих 300000 багнетів. А краще 350000.
Харків узагалі той ще військовий трофей: щоб захопити місто в 1941-му, знадобилося угруповання з 19 дивізій, 8 танкових бригад, 4 піхотних бригад, загалом 147100 чоловік. У 1942-му місто штурмували вже радянські війська (операція «Звезда») — Воронезький фронт (60-та, 38-ма, 40-ва, 69-та загальновійськові, 3-тя танкова і 2-га повітряна армії) та Південно-Західний фронт (6-та армія). Втрати радянської сторони — 502400 людей, уявіть розміри угруповання до операції.
У 1943-му німці вдруге захопили Харків, коли мали угруповання з 70000 бійців (група армій «Південь»: 1-ша, 4-та танкові армії, армійська група «Кемпф»). Отут ремарочка: командував тоді генерал-фельдмаршал фон Манштейн, військовий теоретик і один з кращих у Вермахті, а нині наступає генерал-полковник Лапін, командувач УВ «Север». Дії Манштейна в Харківській операції вивчають у воєнних академіях західних країн. (До речі, в українських не вивчають, я перевірив двічі.) Мораль: місто не лише треба взяти, але й потім утримувати, контролювати, забезпечувати, росіяни цього не потягнуть.
Тому нічого з Харковом у ворога не вийде. Війна — наука, а не спорт, тут мало вміти допінг-проби підмінювати.
8 травня Путін видав указ 314 «Основи державної політики у галузі історичної освіти». Загалом це мікс знеособлених цитат батька філософії російського фашизму Ільїна, блаженного Дугіна й групи штатних розробників директив Кремля. Так ось, історичною освітою тепер там вважають регульоване державою поширення в суспільстві «достовірних і науково обґрунтованих історичних знань, яке спрямоване на формування наукового розуміння минулого та сьогодення Росії, що є однією з основ загальноросійської громадянської ідентичності та колективної історичної пам'яті, а також на протидію спробам применшення подвигу народу під час захисту Вітчизни».
Упевнений, що Сили оборони багатьом підправлять ідентичність й освіжать колективну історичну пам'ять. Як повідомляють обізнані люди, морги лікарень Бєлгородської області вже заповнені. І це не кінець, наші ще до ладу й не починали.