Противник зосередив на Авдіївському напрямку війська 2-ї, 41-ї армій, більшу частину військ 8-ї армії (1-й АК так званої «ДНР» давним-давно — з’єднання з 8-ї армії та 2-го АК «ЛНР») та 90-ту танкову дивізію. Чисельність на різних етапах операції становила від 65000 до 80000 військовослужбовців і близько 10000–12000 резервів (переважно формування штибу мобілізаційного резерву, територіальних військ, БАРС тощо).
Також вагомою була перевага в основних типах озброєнь і бойової техніки: близько 450 танків, 1300 ББМ, 1200 гармат і до 300 РСЗВ. Варто відзначити, що Javelin животворний навчив противника — і той створив резерв техніки, щоб оперативно поповнювати втрати: безпосередньо в районах зосередження на операційному напрямку ворог утримував до 100 танків, 220 ББМ, до 60 гармат і 30 РСЗВ. Вибір 2-ї та 41-ї армій, котрі перекинули під Авдіївку з Лиманського напрямку, можна пояснити їх відносно легким складом — по три бригади в кожній, тобто маневрувати ними й забезпечувати їх значно простіше, легше досягти оперативної раптовості. Для порівняння – 90-ту ТД розгортали останньою (важко пересунути 300 танків з напрямку на напрямок і не спалитися при цьому). Частина сил цієї дивізії залишилася на Лиманському напрямку майже до кінця Авдіївської операції. 8-ма армія була під Авдіївкою ледь не з початку вторгнення і потребувала лише відновлення боєздатності.
Уперше ми бачили створення й реалізацію переваги в повітрі, зокрема й авіаційну підтримку наземних військ. Хоча останнє не відбувалося в класичному варіанті — серед атакувальної піхоти не було передових авіанавідників, проте ракетно-бомбових ударів завдавали чітко в інтересах наземних сил. Авіаційний компонент, що діяв в інтересах УВ «Юг», налічував 182 бойові літаки, 147 вертольотів, з них ударних — до 70.
Щоб прикрити угруповання від наших ударів з повітря, розгорнули ешелоновану по висотах і дальностях систему ППО, при цьому щільність засобів майже вдвічі перевищувала нормативну потребу.
Матеріально-технічно операцію забезпечили завчасно, активно використавши комунікації, насамперед залізницю, що дозволило створити необхідні запаси, а для окремих номенклатур перевищити їх на 10–20%. Темп накопичення був достатньо високим, адже добре налагоджена логістика, завчасно прокладені рокадні дороги, мінімізація так званого «плеча підвозу», збережені від руйнування нашими військами інфраструктурні об’єкти і транспортні вузли дозволили ворогу забезпечити свої війська всім необхідним. Побічним ефектом добре підготовленої інфраструктури стала свобода маневру резервами і з тилу до фронту, і паралельно йому. Наша «Таврія» не знайшла аргументів завадити цьому.
Ворог реалізував комплекс заходів оперативного маскування. Шість бригад й армійські комплекти сил і засобів перемістив перекатом, побатальйонно, приховуючи масштаби заходів. Боєздатність підрозділів відновлював у базових районах армій в операційній зоні УВ «Центр», що мало ввести в оману командування ОСУВ «Таврія» та ОСУВ «Хортиця» водночас. Цей рух супроводжувала інформаційна операція з провідним наративом про активізацію наступу на Запорізькому напрямку, куди начебто і перекидали війська з Луганщини. Але цей дивний «двіж на південь» правильно прочитали наш ГШ і штаб «Таврії», тому надалі противник не досяг оперативної раптовості дій, навіть одночасно атакувавши на 14 напрямках. Однак це сталося дещо згодом.
Використання місцевості: для дій військ вороже командування обрало ділянки, які дозволяли широко застосовувати броньовані машини й інші засоби рухомості військ (окрім декотрих). Сюди слід додати зручне вихідне положення військ противника, уже на початку операції вони займали вигідне охопне становище щодо наших сил. Саме аби досягти цього, провели формувальну операцію, яка дозволила вийти на рубіж Водяне — Опитне та в район Красногорівки. Крім того, війська 1-го АК регулярно намагалися вийти на зручні рубежі на північ і південь від Авдіївки — на напрямку Красногорівка — Степове та з Водяного й Опитного — на південні околиці Авдіївки.
Це був коротенький розбір організаційної роботи штабу УВ противника «Юг», яку слід оцінити як професійну, адже ворожим штабістам вдалося створити вирішальну перевагу в силах і засобах на обраних напрямках.
Маленький проміжний висновок — у штабах угруповань військ противника достатньо компетентних виконавців з добрим баченням операційної зони, тому виявляти й знищувати такі об’єкти — один з пріоритетів наших розвідувально-ударних систем.
Не бачу сенсу переказувати перебіг оборони Авдіївки, ми всі за цим прискіпливо спостерігали ще недавно, тому відразу зробимо деякі висновки.
Чому противнику вдалося?
— Командування противника правильно визначило район, від утримання котрого залежала стійкість оборони ОСУВ «Таврія» в районі Авдіївки — АКХЗ, котрий противник обійшов зі сходу й південного сходу, узяв під контроль комунікації оборонців міста. Командувач противника прийняв ризиковане рішення просуватися вузьким коридором між позиціями підрозділів ОСУВ «Таврія» на АКХЗ і піщаним кар’єром, крім того, втягнутися в штурмові дії в умовах міської забудови. Згодом це рішення дозволило вийти найкоротшим шляхом до ключового району оборони й упродовж двох з половиною тижнів досягти загального успіху операції;
— З досвідом боїв на Азовсталі УВ «Юг», упершись у коксохім, зрозуміло, що загрузне тут так само, як і в Маріуполі, тому взялося шукати інше рішення, як атакувати в лоб. Перегляд інтерактивних карт дає змогу побачити, що ворог починав операцію як операцію на оточення, але своїм лівим (південним) флангом уперся в АКХЗ і зупинився. Саме ця обставина спонукала його перенести напрямок головного удару з лівого флангу на правий (північний), на напрямок Степове — Бердичі й частково на північ від піщаного кар'єру. Це перший за два роки після вторгнення випадок, коли командування противника змінює напрямок головного удару безпосередньо протягом операції. Є неприємне відчуття, що цієї обставини штаб ОСУВ «Таврія» вчасно не помітив, через що не відчитав переміщення 15-ї та 21-ї ОМСБр ворога на північ;
— Штабу УВ «Юг» вдалося приховати перегрупування 21-ї, 30-ї, 114-ї ОМСБр і частини військ 90-ї ТД на південний схід від АКХЗ шляхом активних атак 15-ї ОМСБр на Бердичі, яка вдавала наміри атакувати коксохім з півночі. Ці дії підтримували різким нарощенням інтенсивності бомбових ударів по позиціях ОСУВ «Таврія» на цьому напрямку. Водночас ворог перешкоджав маневрувати резервам ОСУВ «Таврія», активізувавши штурмові дії підрозділів зі складу 1-го АК, зокрема, згадаймо широко відомий каналізаційний прорив. Також тут росіяни розгорнули дві третини наявного угруповання артилерії;
— Противник явно намагався прочавити оборону ОСУВ «Таврія» в районі Авдіївки на флангах, але чомусь у Сил оборони не знайшлося резервів посилити ці напрямки, як і резервів деблокувати гарнізон, котрий цілком міг потрапити в набагато скрутнішу ситуацію. Те, що 3-тю ОШБр вчасно перекинули під Авдіївку, де вона забезпечила виведення військ з міста, явно не передбачав план оборонної операції «Таврії»;
— Ворог готовий заплатити надмірно високу ціну, аби досягти мети операції: атакувати в лоб на невигідній місцевості, завалювати власними трупами наші позиції, м’ясними штурмами просуватися на 10–20 метрів тощо.
Оперативне мистецтво командувача УВ противника «Юг» дозволяє стверджувати, що операція на оточення є сьогодні основною формою наступальної операції і цей досвід масштабують на всі інші ворожі УВ. Мети операції можуть досягати двома способами — продавлюванням флангів (Бахмут) або рішучим ударом у напрямку gravity point, району, що забезпечує стійкість усієї системи оборони на напрямку (Авдіївка).
Тепер подивімося на карту:
— Куп’янськ — безперервні спроби противника атакувати наші фланги в Синьківці й Табаївці. Бахмутський сценарій. Особливість — річка Оскіл, на котру спирається ОСУВ «Хортиця»;
— Сіверськ — тиск поки що в трьох точках: Діброва, Білогорівка, Спірне, але головні сили 2-го АК противник розгортає від Бахмута в напрямку Сіверська;
— Торецьк — два фланги, Бахмут й Авдіївка (точніше Очеретине). Як на початку Авдіївської операції;
— Оріховський напрямок: фланги — Роботине й Вербове.
Усе це або відбувається вже зараз, або почнеться найближчим часом.
Якщо в призму дивитися з певної відстані, то видно таке:
— оточення Слов'янсько-Краматорської агломерації — довго, наприкінці літа – восени, швидше за все, і як напрямок іншого удару в стратегічній наступальній операції. Узяти цей район задешево не вдасться, але скувати там купу наших військ запросто;
— Вугледар — обійти з півночі й розвинути успіх у фланг ОСУВ «Таврія», зім’явши весь наш південний фронт. Думаю, наприкінці літа, одночасно з боями за Слов’янськ — Краматорськ.
Але мета всіх цих дій поки що до кінця незрозуміла: захопити Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську й Херсонську області в межах їхніх адмінкордонів росіяни обіцяли не раз, але така операція дозволить узяти лише Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську, тобто не все, чого хотіли. Тоді навіщо? Переговори і мир на їхніх умовах? Можливо.
Звідти ще два моменти — мобілізація в Росії буде, адже військ треба більше. Наша мобілізація вже запізнюється щонайменше на місяць, а якщо правки до законодавства ухвалять у травні, то ризик програти й сісти за стіл переговорів не на наших умовах зростає на очах і в рази.