Для розуміння масштабів подій: Бахмут – місто площею 42 км2, 71 тисяча жителів до початку боїв, зараз десь 15 тисяч, зруйновано близько 60% забудови. До адмінкордону Донецької області по лінії схід-захід – 90 км, до північної околиці Донецька – 55 км по прямій. За останній місяць у боях за місто десь 7 на 6 км противник поклав приблизно дивізію.
Колись тут дислокувалася 254 мотострілецька дивізія, котра у процесі демілітаризації сходу України була переформована в 52 окрему механізовану бригаду, що після вибуху на складі РАО стала 1282 центром зберігання озброєння і військової техніки. На початку гібридної агресії саме цей об’єкт був центром інтересу загонів Гіркіна, котрі п’ять разів намагалися заволодіти цим «островом військових скарбів». Тут, до речі, почалася коротка і брудна біографія персонажа на прізвисько Моторола.
Попри захоплення міста російськими проксі, особовий склад центру (такі самі місцеві жителі українського Донбасу) чинив гідний опір. Згодом сюди прибули десантники з Миколаєва, спецпризначенці ВСП зі Львова і Вінниці, котрі виправили ситуацію. Жирну крапку в цій історії поставили 3 полк спецпризначення імені Святослава Хороброго та десантники з Житомира. Сьогодні Бахмут – ППД 54 механізованої бригади імені гетьмана Мазепи. Тому психологічна травма, завдана 2014-го Збройними силами України противникові в цьому місті – не останній мотив його активності сьогодні. Навесні 2014-го місцеві жителі активно підтримали оборонців 1282 ЦЗ БТОТ інформаційно, їжею, водою, морально, тому ЗСУ мають і моральне зобов'язання.
Той, хто контролює Бахмут, контролює маршрути на Сєвєродонецьк, Слов’янськ, Костянтинівку, Горлівку.
Наприкінці липня противник, діючи з позицій у Володимирівці та Клиновому, атакував підрозділи Об’єднаних сил у Покровському та Бахмутському, розпочавши рух у напрямку Соледара. На півдні ворог застрягнув на рубежі Семигір’я – Зайцеве – Торецьк. 10 серпня наші відбили потужну атаку на Підгороднє. На кінець серпня ворог заволодів частиною Яковлівки, Бахмутського та потіснив Об’єднані сили, вийшовши до Кодеми. Стало зрозуміло, що план ворога – увірватися в Бахмут з північного сходу, від Покровського. Однак до кінця вересня мотопіхота імені гетьмана Виговського стримувала противника і, лише виконавши задачу, була відведена для відновлення. Суттєво наростивши потужності, 7 жовтня противник вийшов на рубіж Бахмут – Одрадівка – Торецьк, але застрягнув у боях у Веселій Долині та Зайцевому, а коли за дві доби захопив їх, атакував Іванград та Андріївку. Підрозділи 62-ї та 110-ї механізованих бригад зв’язали противника боями на рубежі вздовж залізничної гілки Бахмут – Горлівка.
Наприкінці листопада командування агресора усвідомило, що пробитися «в лоб» не вийде, і почало енергійніше гнати в атаку свої зграї в Яковлівці, Бахмутському, Підгородньому (на північ від Бахмута) й Опитному, Андріївці, Курдюмівці (на південь від Бахмута). Власне до залізничних колій противник дістався лише 6 грудня, тобто за місяць просунувся на 5-6 км на цьому напрямку.
14 грудня почалися бої на східних околицях Бахмута, наші тримають Опитне, але відступили з Курдюмівки. Варто зазначити, що Об’єднані сили відходять не в чисте поле, а на підготовлені позиції, де вже розгорнуто готові до бою сили. Не всюди це проходить гладко, адже відхід, зміна військ – складні тактичні дії, котрі потребують кропіткої організаційної роботи та чітких, злагоджених дій підрозділів. Цього вчить лише війна.
22 грудня в місті було знищено всі три мости через річку Бахмутку, що ускладнило логістику та маневр усередині гарнізону Бахмута. Фронт усе ще лінійний. Противник докладає зусиль, щоб узяти під контроль дорогу Т1302 і забезпечити собі логістику з північного напрямку. Найманці ПВК «Вагнер», посилені мобілізованими, заходять на околиці Бахмута, в’язнуть у приватній забудові тих околиць – і стає зрозуміло, що противник не готовий до боїв у місті.
28 грудня командування противника починає перегруповувати війська, посилюючи угруповання біля Бахмута. Сюди перекидають з-під Херсона до п’яти БТГр зі складу 56-го та 108-го ПДП 7-ї ДШД. Підрозділи ПДВ розгортають за бойовими порядками ПВК «Вагнер», тобто вони готові стати і резервом, і загороджувальними загонами (пригадаймо, що в цей час розгортається медіаскандал між Пригожиним – Кадировим і Шойгу – Герасимовим). Раптом з-під Бахмута в район Кремінної перекидають 4-ту ОМСБр 2-го АК.
5 січня на Бахмутському напрямку командування противника зосередило БТГр 57-ї ОМСБр 5-ї армії Східного ВО, 51-го, 137-го ПДП та 1182-й артполк 106-ї ПДД, до п’яти загонів БАРС, чотири загони ПВК «Вагнер», зведену тактичну групу полку «Ахмат» (бойовики Кадирова). Але основою угруповання залишається 2-й АК (дивно, що «Народна міліція ЛНР» задіяна у «звільненні» населеного пункту на території суміжного бантустану «ДНР», хоча це все не має значення: що 1-й АК, що 2-й – з’єднання у складі 8-ї армії ЗС РФ. Ще з 2015-го. Тут діють 2-га та 7-ма ОМСБр, 6-й ОМСП і чмобіки розсипом, зведені в бандформування під вивісками 202-го, 206-го, 208-го стрілецьких полків мобрезерву, 11-го, 12-го, 15-го, 16-го ОМСБ ТрО, 2224-го, 2632-го, 2736-го сбмр. Бойові дії угруповання підтримують до чотирьох артдивізіонів зі складу артбригади 2-го АК.
Зауважимо, що саме оці підрозділи «мобрезерву» і «територіальної оборони» використовуються в ролі гарматного м’яса попереду штурмовиків «Вагнера». Загалом сформоване угруповання з 32 БТГр, з котрих у першому ешелоні – 16-17. Почалася друга фаза боїв за Бахмут.
5 січня штурмові загони «Вагнера» та кілька рот мобіків з позицій у Яковлівці атакували позиції Об’єднаних сил на північному сході від Соледара і захопили два опорні пункти, створивши певні складнощі нашим у самому Соледарі. Найманці «Вагнера» намагалися закріпитися на східній і південно-східній околицях Бахмута та на заході від Підгороднього. Противник також спробував прорватися і на півдні, в Кліщіївці – жорсткі контактні бої, росіяни рвалися на Іванівське і Часів Яр, намагалися взяти під вогневий контроль дорогу між Кліщіївкою та Бахмутом.
10 січня в районі Соледара противник спробував повністю охопити район оборони Об’єднаних сил у місті, просуваючись на Краснополівку та Красну Гору – Парасковіївку, взяв під вогневий контроль дорогу Т0513 (Бахмут – Сіверськ) поблизу сіл Благодатне та Сакко і Ванцетті. Постачання оборонців Соледара ускладнилося. Але на захід від Соледара вже давно підготовлено оборонний рубіж, з котрого ЗС України тримають місто під контролем, а всі, хто намагатиметься там закріпитися, опиняться у вогневому мішку. Однак на зоні «вагнерам» тактику не викладають. Тому заволодіння Соледаром не наблизить агресора до блокування логістики підрозділів Об’єднаних сил у Бахмуті. Загалом захоплення цього району є вкрай сумнівним тактичним надбанням. Наступного дня до міста прибули три батальйони 106-ї ПДД ПДВ ЗС РФ.
Станом на вечір 21 січня противник контролював практично весь Соледар, вийшов на шосе Т0513 у районі Благодатного, вів бої на східних околицях Парасковіївки, контролював половину Красної Гори, все Підгороднє, Кліщіївку, загрузнув у міській забудові східних і південно-східних околиць Бахмута, просунувся приблизно на 3 км уздовж каналу Сіверський Донець – Донбас у напрямку Часового Яру, прорвався на ділянці між Курдюмівкою та Озерянівкою та вийшов на підступи до Олександро-Шультина. Таким чином, очевидний план російського командування обійти Бахмут з півночі та півдня, оточити частину підрозділів Об’єднаних сил, що обороняють місто, спробувати примусити їх скласти зброю, щоб здобути принаймні хоч якусь перемогу, котру не соромно висвітлити в медіа.
Іноземні аналітики називають такі проблеми командування Об’єднаних сил у районі Бахмута та Соледара:
– заміна військових частин – оборонців Соледара на Різдво, під час путінського «перемир’я», була не найкращим рішенням, адже 46-та і 77-ма аеромобільні бригади – молоді військові частини, не повною мірою готові до дій у форматі «бригадна тактична група», хоча всі відзначають належний моральний стан і високий рівень військової майстерності українських десантників;
– організація оборони Бахмута потребує ревізії сил гарнізону. Є скарги командирів одних українських підрозділів на компетентність сусідів. Однозначно слід приділити увагу організації взаємодії;
– у районі Соледара противник активно застосовує важкі вогнеметні системи ТОС-1, боротьба з котрими абсолютно неефективна;
– танкові бригади застосовують децентралізовано, тому вони малоефективні;
– логістика не справляється з постачанням необхідної кількості боєприпасів для мінометів та артилерії.
За останній місяць противник поклав у боях за Бахмут і Соледар приблизно 14,3 тисячі своїх бійців, 97 танків, 194 ББМ, 114 гармат, 22 РСЗВ, 6 систем ППО, 217 автомобілів різного призначення, 4 літаки, 7 гелікоптерів і 142 БпЛА. Окремо згадаємо результати діяльності ПВК, котрих не включають у загальну статистику втрат: з 38244 засуджених, яких забрали на фронт, 29543 вбиті, потрапили до полону або зникли безвісти, 106 закінчили контракт, потрапили під амністію та звільнені. Тобто ПВК втратила 77% персоналу, лише 0,002% отримали амністію та свободу.
Обидві сторони мерзнуть, втомлені, росіяни навіть голодні, а артилерії обох сторін не вистачає снарядів через проблеми з логістикою. Але ми маємо волю і рішучість, кращі тактичні навички, спираємося на завчасно і якісно обладнану оборону, краще захищені від вогню противника. Нам бракує інструментів, які дозволили б пришвидшити завдання втрат російським військам. Бої за Бахмут і Соледар є прообразом баталій найближчих двох-трьох місяців – боїв піхоти, підтриманої артилерією. Звідти затримки з постачанням танків не виглядають трагедією, нам не вистачає стволів і снарядів, і саме це має стати лейтмотивом союзної допомоги Україні в першому кварталі цього року.
