Перше. Визначити класи і провести конкурси на найкращі в них зразки.
Треба проявити політичну сміливість та адміністративну волю, чітко поставивши перед розробниками задачу створити найкращі зразки у визначених класах. Нам потрібні прості й надійні розвідники переднього краю, ударні дрони на середні і дальні дистанції, тощо. Серед розробників має бути проведено конкурс на найкраще рішення. І далі це рішення мають виробляти усі, хто може.
Слід припинити нинішній броунівський рух, коли розрізнені команди клепають схожі одне на одного рішення, фактично багатократно дублюють роботу одне одного. В результаті, поки що ми не маємо масових аналогів ні російських «Орланів», ні «Ланцетів», ні «Шахедів», хоча пройшло уже достатньо багато часу з моменту усвідомлення, що такі зразки озброєння нам конче потрібні.
Час було втрачено через те, що ніхто не наважився ні визначити класи БПЛА, потрібні нам, ні провести конкурс на найкращі розробки, і, відповідно, віддати результати розробок у виробництво.
Спеціалісти уже пропонують переліки того, що точно треба нашим військам.
1. Універсальний розвідувально-ударний дрон легкого класу на кшталт «мавіка».
2. Дрон-спостерігач середнього класу на кшталт «матраса». Він також може бути нічним бомбером.
3. Масовий FPV-коптер – дрон-камікадзе у різних версіях по дальності та потужності.
4. Дрон-ретранслятор. Його можна побудувати на базі коптера середнього класу на кшталт «матраса» (див. пункт 2).
5. Електричний літак-розвідник середнього радіуса дії. Його також можна виготовляти у варіанті «літак-камікадзе» поля бою (наш «ланцет»).
6. Літак-бомбер середнього радіуса дії.
7. Дрон-виснажувач ППО (мішень, приманка).
8. Дрон для дистанційного мінування.
Друге. Стандартизація систем.
Волю та характер Міністерство оборони у роботі з конструкторами та виробниками БПЛА має проявити також і у царині стандартизації.
Поясню, для чого це конче потрібно нашій бурно зростаючій галузі дронобудування.
Безпілотник складається з визначених систем: системи зв’язку, системи навігації, камери, двигунів тощо.
Необхідно, знову-таки, провести конкурс на найкращі системи, випробувати в стандартних умовах і врешті знайти найліпші зразки – і визначити їх вартість та технічні характеристики.
Коли, приміром, будуть незалежно протестовані і зафіксовані параметри трьох найкращих вітчизняних систем зв’язку і їх вартість, то це дасть багато позитиву.
По-перше, знаючи, які системи вважаються найкращими, інші виробники зможуть уже наперед проектувати під них свої вироби. По-друге, для цих систем можна буде створювати банк запчастин. По-третє, спростяться процедури ремонту і модернізації – спеціалістам простіше буде знатися на кількох визначених системах, аніж на розмаїтому «зоопарку» існуючих нині у війську.
Далі, спрощується задача локалізації виробництва компонентів для БПЛА, коли відомо точно, що треба локалізовувати.
І нарешті, стандартизація дасть можливість зрозуміти, де слід найбільш енергійно стимулювати прогрес за допомогою грантів та інших інструментів.
Третє. Ліквідація дискримінації вітчизняних виробників.
На сьогодні все ще зберігається абсолютно абсурдна норма, за якою прибуток українських виробників дронів обмежений законодавчо, в той час як для іноземних виробників жодних обмежень немає.
Дійсно, нещодавно зусиллями Мінцифри та інших відомств норма прибутку була збільшена. Але все одно затрати зусиль на дотримання правил калькуляції прибутку зупиняють ініціативу підприємців. І все ще державні чиновники (зокрема, в Держаудитслужбі) дотримуються принципу злочинного «прибуток постачальника зброї = збиток держави».
Боротьба з цими рудиментами системи по знищенню українського військово-промислового комплексу вже почалася, тож слід її завершити перемогою.
Потрібно звернутися до західного досвіду стимулювання розробок і виробництва. Принципи тут прості. Якщо компанія виробляє продукт, котрий раніше було розроблено за державний кошт (приміром, за гранти), то тут може мати місце обмеження рентабельності. А якщо це продукт, де у науково-конструкторські розробки вклалися приватні інвестори – то тут у них є повне право «відбити» ці кошти, закладаючи відповідну надбавку у собівартість продукції.
Нині дуже багато інвесторів готові вкладати у виробництво БПЛА. А от у більш ризиковий і (через обмеження рентабельності) менш економічно привабливий сектор дослідження та розробок іде набагато менше коштів, порівняно з потребами.
Впровадивши ці принципи спільно з іншими міністерствами, Міноборони тут зможе потужно допомогти конструкторам.
