Якби ми від цього підзаряджалися, як сонячні батареї, або хоча б виробляли хлорофіл і кисень, як рослини, ще б куди не йшло. Хоч якась користь довкіллю. А то самі срачі в інтернеті.
Ну і от сталося те, що сталося. Свічка (та, що горить) перестала бути атрибутом сексуальних прелюдій і джерелом романтично-ароматичного смороду. Ліхтарик (либонь, так само китайський) з туристично-кемпінгового атрибута знову зайняв своє почесне місце в списку престижних речей. А потреба сильно присвітити в голову своїм тарганам, щоб вони не заблукали зі школи додому, лишилася.
Колись робили такі експерименти із сенсорної депривації. Тобто з повної блокади органів чуття. Раніше це був басейн з насиченим соляним розчином, зараз є спеціальні камери. Пов'язка на очі, заглушки для вух, більш складні пристрої вимикають нюх, дотик, смак, температурні рецептори і вестибулярку. Адепти різних йог і медитацій практикували це самостійно, але такі прийоми також використовували для тортур, покарань і в БДСМ.
Тепер ми всі стали трішки йогнуті, і печера Шамбали вже в кожній квартирі. Утім більшість сприймає відсутність електричного світла саме як тортуру і покарання. Не скажу за БДСМ, тут не дуже експерт, але це був би логічний розвиток жартів про Щекавицю. Ну дійсно, яка оргія без БДСМ? Нудна штовханина, як на засіданні Верховної Ради.
За Гесіодом, бог вічного мороку Ереб народився з Хаосу, як і його сестра Нікта - Ніч. Достеменно сказати, хто там у них від кого народився, трудно, бо наша Щекавиця проти їхньої генеалогії - просто дитячий садок. Інше джерело Гай Юлій Гігін каже, що Ереб народився від злиття Хаосу й Імли, хоча Імла породила Хаос, а далі політкоректність не дозволяє коментувати.
Власне, це перелік того, що у нас в голові (ну, крім тарганів). Культ страху темряви існує, либонь, стільки, скільки існує людство. Якщо в голові заводяться імла й хаос, то бог вічного мороку неодмінно скаже вам своєю собачою мовою: "Здраствуйтє!"
Є таке поняття в психології - “когнітивна карта”. Це система орієнтації в знайомому фізичному й смисловому просторі, яка працює автоматично, як GPS. Тут ключове - у знайомому. Коли цей простір руйнується (а він у нас усіх зруйнувався), когнітивна карта перетворюється в контурну. А в декого і просто в чистий аркуш. Малюй що хочеш, однаково іти старими маршрутами нема куди.
Друга фішка - це "карта розуму", "mind map". Її можна ототожнити з набором базових установок, життєвих пріоритетів, така собі павутинка з его в центрі. Тут у мене діти, тут спорт, тут кар’єра, а я сиджу собі посередині тихо, як павучок, ловлю жирних мух життєвого успіху.
Так от, карта розуму без когнітивної - це як жменя діамантів у пустелі. Красиво і казали, що дуже цінно, тільки от пити хочеться. А печальні верблюди нової реальності ваших прекрасних і коштовних діамантів особистісного зростання чомусь не купують. Їм ці всі химерні цінності з іншого світу - до одного горба.
Відключення електрики генерує водночас кілька страхів. Темрява асоціюється зі смертю і холодом. Причому коли до смерті ми ставимося загалом досить філософськи, завдяки релігії, то холод сприймається як тортура. Особливість цього стародавнього, печерного страху в тому, що невідомо, скільки тортура триватиме. І коли це все закінчиться, а хоча б і смертю, аби лише закінчилося.
Ще в темряві водиться різна чортівня. Скелети в шафі, бабай (закреслено) кацап під ліжком, “той, що в скалі сидить”, олігархи і податкова. На чому вас виховували, того і будете боятися. Від генетики теж залежить, але трохи. Тато боявся, дід боявся, і я боюсь, бо сімейна традиція. Загалом кожна десята людина боїться темряви без усяких там блекаутів.
Основний маркер такого страху - неконтрольованість появи і малоприємні тілесні відчуття, які своєю чергою по колу підсилюють цей стан. Стрес, у якому ми всі перебуваємо, загострює сприйняття і наділяє елементи довкілля тими потенційними властивостями, які їм не притаманні. Нема когнітивної карти, і простір стає потенційно ворожим. Що людина культурніша - то більше фантазує і творчо додумує собі різних культурних страхів.
Темрява - це коли все навпомацки.
Насправді темрява, точніше смислова імла, почалася ще з ковідом, коли, на перший погляд, тверді соціально-політичні домовленості, етичні і моральні норми почали перетворюватися в якийсь будапештський меморандум. Ми дедалі більше світили собі в очі Гуглом і Вікіпедією в пошуках відповідей, але натомість наставала лише дедалі більша інтелектуальна сліпота.
Є методи психологічної корекції, які дозволяють боротися зі страхом темряви, але це не зовсім наш випадок. По-перше, вони індивідуальні. По-друге, у нас зараз поки що більше роздратування, ніж самого страху. Секс при оказії блекауту, який радять аматори, у ХХІ столітті темряви взагалі не потребує. Це ж вам не вкрасти щось, а віддавати треба. Алкоголь як слабкий психоделік просто загострить у вас той стан, у якому ви на цей момент перебуваєте. Тонізуючий ефект алкоголю полягає в тому, що на короткий термін усі відчуття дійсно трішки загострюються. Але якщо ви нічого хорошого наразі не відчуваєте, то нічого хорошого і не тонізуєте.
Я виділив би дві опції, які, за моїми спостереженнями, реально працюють. Це живе спілкування з живими людьми і почуття гумору. Точніше самоіронія.
Як я казав вище, постійне блимання собі в очі віртуальними френдами, віртуальною їжею, віртуальними краєвидами призвело до повної втрати навичок живого спілкування, основою якого є певний соціальний ритуал. Він може бути національний, локальний, особисто складений, але послідовність його виконання надає цінності самому спілкуванню.
Спілкування є не лише взаємним передаванням вербальної і невербальної інформації. Це дотримання поведінкових кодів, за якими ми розпізнаємо своїх і чужих. Загалом більшість людей нам абсолютно чужі. Відносна чемність зовсім не робить їх своїми. Але соціум зараз так влаштований, що ми засадничо виховані сприймати інших, як своїх. За якимись дуже поверхневими ознаками. Пригадайте, наприклад, скількох кінчених антиукраїнських негідників ви знали, котрі, далебі, розмовляли добірною українською і вбиралися на свята у вишиванку вартістю в кілька мінімалок.
Живе спілкування без участі гаджетів для багатьох просто катастрофа. Фільтр дуже простий: спитайте себе, чого вам насправді треба від інших людей і чого вони насправді хочуть від вас. Тільки чесно спитайте. Відповіді будуть гранично прості. Те, що ви себе чуєте дуже складними, просунутими і особливими людьми, зараз вартує приблизно стільки, скільки жменя діамантів у пустелі. Не торгуйтеся, а шукайте колодязь. Страхи спілкування живуть у темряві ваших хибних припущень про себе та інших.
З почуттям гумору така справа. Коли Данте Аліг'єрі писав свою “Божественну комедію”, він назвав її просто “комедією”. Термін “божественна” приписав пізніше Джованні Боккаччо (той, котрий “Декамерон”). Сам Данте пояснював це так: комедія - це будь-який поетичний твір зі страшним початком і благополучним кінцем, написаний людською, розмовною мовою.
Звідси перша порада - говоріть самі з собою прямо, по-людськи. Без реверансів перед внутрішнім дзеркалом, бо ціни собі не складете і корона, що миттєво виросте на голові при цьому замилуванні собою, у двері не пролізе. Самоіронія прямо випливає з такої розмови із собою. Є два варіанти - або страшно жаліти за всім тим штучним мотлохом, яким ви себе роками ретельно обмазували, наче хату-мазанку кізяком. Або подивуватися, як це ви досі жили з оцим усім діамантовим скарбом вигаданої самоідентифікації. Можна його порозглядати при полум’ї свічки. Але краще з цього посміятися разом зі справжніми друзями.
І ваші таргани вас сильно заповажають.