Судячи з чинних мережевих вакханалій, вільних місць на Щекавиці для участі в майбутньому «сексуальному Майдані» вже не залишилося. Усесильні кумівство і корупція виявилися імпотентними перед могутнім натиском всенародного волевиявлення.
Звісно, оголошуються гранти на інші сакральні київські пагорби. Але ж ми знаємо, як то воно з грантами. Нема належної грантової, чи то пак сексуальної історії – і пролітаєш як фанера над Парижем.
І не були б галичани галичанами, якби не запропонували альтернативний сценарій з дегустаціями, піснями, ходою і хакатоном.
Усякий жартівливий двіж має під собою реальне підґрунтя. Нема нічого серйознішого, ніж жарти. Бо вони в популярній формі акумулюють те, про що говорити іншими словами начебто не годиться. Але хочеться.
Експлуатація міфу про ядерну зброю як про маркер кінця світу має дуже давню історію. І вся вона поспіль пропагандистська. «Грецький вогонь», який вивергали вогнемети на античних кораблях, у давні часи теж вважався чимось несусвітнім. Ну і де тепер ці греки з їхнім глобальним цивілізаційним домінуванням. Навіть з Римом не дали собі ради.
Залякування не має універсального механізму захисту. Тобто має, але як пластини бронежилета, залежить від класу. Або важко тягати, проте є відносна певність у чомусь. Або ти можеш легко рухатися, і тут більше від рухів залежить.
Вмикаються обидва базові інстинкти водночас – збереження виду і продовження роду. Що вмикається першим, залежить, як ти далеко від прямої загрози життю.
Реакція на будь-який очікуваний кінець світу (а їх у писаній історії було вже кільканадцять) називається есхатологічною поведінкою. У класичному трактуванні ця поведінка радісна. Бо нарешті це все нужденне і страдницьке земне життя закінчиться і почнеться обіцяне вічне, безпроблемне. Ото як ми собі думаємо про вступ до Євросоюзу.
Сексуальність – одна з найбільш табуйованих тем у сучасній культурі. Ну тобто як табуйованих. Кожна влада намагається встановити контроль над базовими інстинктами людей, перемикаючи їх на себе в дозвільному режимі. Отут вам місце для того, щоб боятися, а отут – для оцього от. Філософ Мірча Еліаде в роботі «Нариси порівняльного релігієзнавства» писав, що люди через інструментарій оргій намагаються увійти в стан первинного Хаосу, де «зливаються з іншими в єдине живе ціле, де всі перетоплюють свої емоції в одну і перестають дотримуватися «форм» і «законів». «Оргія» Лесі Українки з тим, про що ви подумали, не має нічого спільного. І водночас це достоту український твір. Попри те, що фахівці знають обставини життя і здоров’я авторки, які наклали виразний відбиток на творчість, її «Оргія» – це езопова мова про політику домінування і підкорення, про репресовану культуру і репресовану політикою сексуальність.
Уродженець Перемишлянського району Львівщини психолог Вільгельм Райх, палкий критик Фройда, вірив, що оргазми врятують світ (це він вигадав термін «сексуальна революція»). Він вважав, що нерозряджена статева енергія спричиняє невроз, а оргазми, навпаки, мають цілющу силу. Райх написав фантастично цікаву книгу «Психологія мас і фашизм». Фашизм, на думку Райха, має не так соціальну, як біологічну природу. Він є вираженням ірраціональності звичайної людини, первинні біологічні потреби якої зазнавали пригнічення. У книзі докладно проаналізовано соціальну функцію такого придушення та показано вирішальне для цього придушення значення авторитарної сім'ї та церкви. Нацисти заборонили книжку.
Старше покоління, можливо, пам’ятає вікопомний мем часів «перестройки» – «В СССР секса нет!». Оце про те саме.
Кацапська «скрепність», з якої ми так довго потішалися, має ту саму тотальну репресивну природу і ті самі пекельні наслідки у вигляді масового садизму окупантів. Забагато честі вдаватися в психіатричні нюанси цього моторошного явища. Скажу стисло, що будь-який ґвалт і садизм – це наслідок сексуальної дисфункції, посиленої соціальними обставинами. Ще простіше сформулюю – хворе суспільство залюбки відкриває хворій людині ворота до пекла.
Агов, вернімося до Щекавиці і простих радощів життя.
З огляду на демографію вікових груп, українське суспільство (як і вся Європа), м’яко кажучи, не в тонусі «активного пошуку» партнерів. Політично ми як країна дуже довго були в пубертатному періоді. Але дорослішання відбулося так стрімко, що ми і набавитися не встигли по-людськи. Різно-статево-гендерна молодь плюс-мінус активного віку традиційно тікала зі своїх сіл і містечок у кілька українських мегаполісів. А тепер уже норовить сіяти бурячки і стрибати в гречку в Євросоюзі.
Про кризу родини у світі вже написано гори книг, але там є варіанти, а ми застрягли між «місіонерською позою» і «ніяк». Ми хочемо гарантій, але не хочемо компромісів, бо поступки в нашій культурі – ознака слабкості.
Сексуальні меншини принишкли, бо не знати, звідки прилетить, а головне, ні за що.
Відтак секс зі стратегії особистого розвитку перетворився на екзистенційне явище, яке імпульсивно має дати відповіді на питання, на які відповіді немає. Тобто це той варіант соціальної комунікації у версії «українська оргія», який формує громадянське суспільство по горизонталі. Утім геометрія тут цілком залежить від анатомії і уявлень про естетику. «Ся оргія моя, признатись мушу, нагадує щось трошки царство тінів перед Плутоновим тріумвіратом. Ви не повірите, як я працюю, щоб якось подолати сюю дикість», - казав персонаж Меценат у цитованій п’єсі Лесі Українки.
Плутон, брат Зевса (Аїд в інших культурах) – бог смерті. Його інші два імені – Отець Діт (кельтське) – і Орк (етруське). Його похмурість у пізніших культурах сильно перебільшена, оскільки засадничо він вважався справедливим і гостинним, хоча нікого не відпускав. Тобто дядько був нормальний, він просто спадок такий дістав – підземне царство, після війни богів з титанами.
Українська культура – життєрадісна, діонісійська. Діоніс, як бог усілякої рослинності і життєдайності, теж дістав свою божественну посаду у спадок. Після того, як Плутон поцупив його маму Персефону просто на озерному пляжі в Сицилії. Бо пані була собі нівроку. Замолоду до неї сваталися і Марс, і Аполлон, але вийшло отак. Кажуть, що там був якийсь договорняк між богами, але це не точно.
Чому, власне, зараз з’явилися ці соціально-еротичні жарти? Бо колективний кацапський Орк зі своїми «скрепами» хоче відняти в нас радість життя. Пам’ятаєте написи окупантів на стінах сплюндрованих осель: «Кто вам разрешил жить хорошо?»
Так от, діонісійська культура (за Ніцше) уособлює неприборкану, фатальну, п'янку пристрасть життя, що йде зі самих надр природи, повертає людину до безпосередньої гармонії світу і єдності всього з усім. Інша, аполлонічна (від бога Аполлона), огортає життя «чудовою достовірністю снів».
Українці багато десятиліть, на мою думку, жили саме в аполлонічній культурі. Естетичній, але засадничо патерналістській. Культ Аполлона виникає ще в догрецькі часи, коли людина вже почала усвідомлювати себе як суб’єкта, але розуміла свою слабкість перед зовнішніми силами. От прототипи Аполлона і мали відганяти вовків, мишей, сарану та різну іншу нечисть. Не скажу вголос, яким саме інструментом.
Патерналізм української культури прокламував приблизно те саме. Якісь «хтосі» мусили відганяти ворогів від узагальненого козака Мамая, поки він похмелиться, награється на бандурі і наспівається. А тоді вже може встане. А може не встане.
Цей період остаточно лишився в музеї історії. Хоча перехід до життєствердного «діонісійського світогляду» дістався дорогою ціною.
Нинішні апокаліптичні просторікування про Щекавицю – це, звісно, жартівливі балачки. Хто говорить, той не робить. Поза тим, розмови про сексуальність насамперед тішать тим, що вона в нас є.
Окрім цього, в чому позитив такого явища?
Це виразний маркер подолання невротичних станів. У психологічній науці він називається «посттравматичне зростання». Термін був створений у середині 1990-х років психологами Р. Тедескі (Richard G. Tedeschi) та Л. Калхуном (Lawrence G. Calhoun). На думку Тедескі, щонайменше 90 % людей, які пережили психологічну травму, відзначали як мінімум один позитивний аспект цього досвіду для їхнього особистісного зростання: наприклад, збільшену здатність отримувати радість від свого життя.
Звісно, українська версія цього всього добре описана в Лесі Українки. Там про сам секс, властиво, нічого нема, крім слова «оргія». Лишень пісні, танці, клоуни і балачки про політику в алегоричній формі. Але то література, та ще й класична.
Утім більш влучно і раціонально сформулював нашу оптимістичну діонісійську парадигму інший український геній, Тарас Шевченко:
«Кохайтеся, чорнобриві, Та й не з москалями!»
Так отож.
А, і ледве не забув. Інше значення слова «оргія» – це відстань між двома середніми (середніми, Карл!) пальцями розпростертих рук.