30 листопада 2013-го. Роману 16 років, він на Майдані, подзвонив своїм знайомим і повідомив, що силовики бʼють студентів під стелою. Один беркутівець вдарив Романа кийком по спині, ще один по нозі. За медичною допомогою Роман так і не звернувся, боючись переслідувань.
11 грудня 2013-го. Беркутівці руками та ногами побили лежачого неповнолітнього Романа під час нічного силового штурму Майдану. Пізніше проти них Роман дасть свідчення у суді і навіть упізнає одного з нападників.
2018 рік. Роману 21. Він очолив ініціативу «Захистимо Протасів Яр» аби недопустити незаконну забудову Протасового Яру — величезної зеленої зони у Києві. Колись, без обговорень з громадою та відповідних документів, частину Протасового Яру передали у приватну власність компанії ТОВ «Дайтона Груп», що належить Генадію Корбану та Олегу Левіну. Компанія хотіла замість парку побудувати багатоповерхівки, але місцева громада не погоджувалась.
«На громаду цей конфлікт вплинув дуже разюче. Обʼєдналися різні люди, різні сусіди з різними життєвими історіями і поглядами. Обʼєдналися, бо є спільний ворог. Ми чудово розуміли, що в українців є така нехороша риса, що люди обʼєднуються щойно виникає проблема. Але щойно здається, що проблема вирішена, люди або розходяться, або займаються своїми справами. Ми ж почали збирати проблеми мікрорайону загалом. Довкола цього ми обʼєднуємо все більше і більше людей. Тільки самоорганізація порятує нас від кінця світу», — говорив Роман.
Травень 2019 року. ТОВ «Дайтона Груп» зводить паркан для забудови Протасового Яру. Роман з іншими активістами проводять акції протесту, перекривають дороги, пікетують забудовників та зрештою виграють. Роману починають надходити погрози від забудовників, у тому числі про фізичну розправу.
2020 рік. За Романом стежать. Поліція відкриває кримінальне провадження через погрози, а сам Роман переховувався. Центр прав людини Zmina вносить Романа до моніторингу щодо нападів та переслідувань громадських активістів в Україні. Оскільки звіт моніторингу публікується щороку, Роман там зʼявиться ще неодноразово. Але попри тиск і погрози, Роман продовжував боротьбу за Протасів Яр.
«Для себе я це пояснюю ефектом Майдану. Я нікуди не йшов навіть під час гарячої стадії Майдану, не дивлячись на те, що мусора стріляли по людям, зокрема і по мені, бо я розумів — якщо звідти піду, то втрачу все, що в мене є. Тут така ж історія — якщо люди не будуть боротися, вони втратять свій дім, свій мікрорайон і всі це чудово розуміють. Це не потрібно зайвий раз пояснювати. Єдине, що треба — показати приклад і задати напрямок», — говорить Роман в одному з перших інтервʼю після переслідувань для LB.ua.
Роман балотується на місцевих виборах до Київради, але так і не проходить.
Весна 2021 року. Роман бере участь в акціях на підтримку Сергія Стерненка, якого на той час суд відправив до СІЗО після обвинувального вироку у справі про викрадення Сергія Щербича. Після акції на Банковій, коли деякі активісти побили двері та вікна в Офісі Президента, Роману вручають підозру в хуліганстві. В суді за Романа клопотали активісти та народні депутати, адвокатка Ратушного Закревська доводила, що доказів слідство не має, але суд все одно призначив йому домашній арешт. Пізніше запобіжний захід скасували, але справу не закрили.
Лютий 2022 року. Роману 24. Він вступив до київської териториторіальної оборони. Разом з братом брав участь у звільненні Київщини від російських окупантів. Згодом доєднався до другого мотопіхотного батальйону 93-ї омб «Холодний Яр» і рушив на Сумщину.
«Дякуємо Сумщині за гостинність і пригоди. Русня на нашій ділянці закінчилася, відтак рухаємось далі», — написав Роман у твітері 3 квітня. Після чого брав участь у боях на Харківщині під окупованим Ізюмом.
5 липня 2022-го йому мало би виповнитися 25 років. Але 9 червня Романа вбили.
«Киянин з Протасовго Яру», — так себе в твітері підписав Роман. Ним він був до останнього. До останнього любив своє місто і людей в ньому. Бився за них. За всю країну. Біографія 24-річного Романа, звісно ж, не вміститься в жоден твіт, пост чи текст. Цього всього замало. Але чотири слова «Киянин з Протасового Яру» говорять про нього надзвичайно багато.
Романа памʼятатимуть живі. Звісно ж, цього також замало. Бо сам Роман мав би бути живим, мав побачити перемогу України, мав побачити своє місто, свій Протасів Яр. Мав обіймати батьків, собаку, друзів. Мав би ще ходити на марші за Київ, протестувати, читати вірші, говорити, любити, дихати. Але Росія відібрала в Романа життя, залишивши тільки памʼять.
«Чим більше росіян ми вбʼємо зараз, тим меше росіян доведеться вбивати нашим дітям», — писав Роман і просив памʼятати. Та хіба можливо це забути?
Колись кияни ходитимуть вулицею названою іменем Романа Ратушного. 24-річного хлопця, який не боявся беркутівців, корумпованих суддів, забудовників, російської армії. Який не боявся за всіх нас. Романа Ратушного, який так і не став ніколи старим.
У своїй останній записці Роман написав вірш Михайля Семенка «Патагонія»:
«Я умру, умру в Патагонії дикій,
Бо належу огню й землі.
Рідні мої, я не чутиму ваших криків,
Я — нічий, поет світових слів».
Дякую, Романе. Дика Патагонія памʼятатиме.