З Уляною ми розмовляємо по відеозвʼязку. Інколи я не чую, що Уляна говорить, бо її глушить маленький, але дуже гучний син. Хлопчик раз по раз вривається в кадр, бо теж хоче бачити, з ким спілкується мама.
— Мама — киця? — запитує він в Уляни.
— Мама — киця, — терпляче відповідає вона.
— А я тоді хто?
— Мій котик, — каже Уляна і пригортає малого до себе.
Зараз Уляна з малим не живе вдома. Після кількох місяців боротьби за можливість залишитися з сином у квартирі, в якій вона з чоловіком прожила 15 років, Уляна все ж вирішила переїхати. Нині вона клієнтка Центру захисту прав жінок «Жіночі перспективи», її контакт надала LB.ua юристка організації.
Від чоловіка вона тікала тричі.
Уперше він побив її після дня народження сина. Схопив за шию, почав душити, матюкатися, кричав їй, щоб забиралася геть. Уляна вирвалася, викликала поліцію. Правоохоронці сказали, що це «сімейні сварки» і подружжю треба просто поговорити.
Удруге чоловік виганяв Уляну з квартири, кричав на неї, казав забиратися. Уляна спакувала речі, узяла сина і поїхала жити на винайняту квартиру. Наступного дня написала заяву в поліцію. Коли справа дійшла до суду, чоловік почав ходити за Уляною, просив її сказати, що в них усе добре, що вони йдуть на примирення, що він старатиметься. Уляна повірила, повернулася додому. Ще місяць не забирала речей з орендованого помешкання. Але здавалося, що чоловік виправився — і Уляна повернула ключі власникам.
Коли історія повторилася втретє, Уляна в розірваному халаті і з розбитою губою втекла до сусідки. Цього разу на виклик приїхала «Поліна» — спеціальна мобільна група правоохоронці для запобігання домашньому насильству. До чоловіка теж прибула підмога: свекор і свекруха.
— Свекруха казала поліції, що я психічно хвора, що сама собі халат порвала, що я пʼяничка. Але ті з поліції їй кажуть: «Чого ж у неї губа розбита?» — розповідає Уляна.
Правоохоронці склали протокол, але щойно вийшли, на Уляну посипалися крики та образи. Поліцейські стояли в коридорі і все чули, повернулися й оформили на чоловіка припис із забороною будь-яким чином контактувати з Уляною. Свекра та свекруху попросили піти додому.
Закон передбачає, що поліція, залежно від ситуації, може оформити терміновий заборонний припис строком до 10 днів. Заява постраждалої людини при цьому не обов'язкова — правоохоронці можуть скласти такий документ для кривдника, самостійно оцінивши ризики. Зазначені приписи бувають трьох видів: з вимогою терміново покинути приміщення, де перебувають постраждалі; на заборону перебувати в місці проживання постраждалих; на заборону спілкування з постраждалими.
Оформлювати ТЗП поліцейські мають змогу з 2019 року. Видача припису дозволяє потерпілим не шукати притулків, аби уникнути насильства, адже кривдник, отримавши припис з вимогою покинути приміщення, мусить піти, навіть якщо він є власником квартири. Таким чином аж до старту суду постраждалі, а часто це жінки з дітьми, можуть перебувати в безпеці.
Водночас поліцейські не завжди користуються можливістю скласти такий припис. Із жовтня 2020 року по березень 2021 ГО «Ла-Страда Україна» проводила опитування на Національній гарячій лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації стосовно реагування державних органів влади на випадки домашнього насильства. З 220 опитаних абонентів лише 37 повідомили, що поліція винесла ТЗП, з них тільки 14 — за ініціативою поліцейських, а решту — за заявою потерпілих. Абоненти скаржилися, що поліція або не надавала їм інформацію про існування та підстави винесення таких приписів, або відверто дезінформувала щодо можливості їх отримання.
«Абонентка повідомила, що працівники поліції відмовилися видавати терміновий заборонний припис, оскільки кривдник сказав, що він на даний час хворіє, — йдеться в історії однієї жінки, яка зверталася за допомогою на Національну гарячу лінію. — А працівники поліції пояснили, що в карантинний період людину не можуть зобов’язати залишити її місце проживання. В ході консультації стало зрозуміло, що жодних підтверджувальних документів про те, що чоловік хворий, не було».
Деколи поліцейські неправильно оформлюють приписи, що дозволяє кривдникам успішно оскаржувати їх у суді. Наприклад, 84 абоненти повідомляли, що поліцейські не проводили оцінки ризиків, яка є обовʼязковою в разі видачі ТЗП.
У випадку Уляни ТЗП мав мало сенсу, оскільки він передбачав лиш заборону кривдникові спілкуватися з дружиною. Однак юридично він усе ще мав право проживати у квартирі.
— Після того, як поліція поїхала, чоловік з нервами зібрався і поїхав до свекрухи. Про нього не було нічого чути три дні. А потім у неділю ми пішли до церкви, стояли в різних кутках — я з сином, він сам. Після гуляли в парку. Він спілкувався з малим, я не говорила до нього жодного разу. Удома я варила їсти, прасувала речі. Аж приїжджає поліція, кажуть, викликав чоловік, стверджує, що ви скандалите. А я до нього ні словом, ні пів слова не обмовилась за весь день. Поліцейські були шоковані, що їх викликали. Через пару днів приїхала свекруха мене виганяти. Цього разу вже я викликала поліцейських, ми склали третій протокол і пішли до суду. Суддя виписав обмежувальний припис на місяць.
Обмежувальні приписи, які видає суд, відрізняються від тих, що виписують поліцейські, довшим терміном дії (до 6 місяців) і ширшим списком заборон для кривдників. Наприклад, суд, на відміну від поліції, може обмежити спілкування з постраждалою дитиною або заборонити кривднику наближатися до місця роботи, проживання чи будь-якого місця перебування постраждалих. Однак навіть отримуючи припис через суд, постраждалі не опиняються в безпеці автоматично.
— 12 липня я була на роботі на довгій зміні, а чоловік мав забрати сина з садочка, — каже Уляна. — Аж вихователька приводить мені на роботу малого і каже, що він не прийшов і не забрав. Мене не попередив. Увесь час дитина була зі мною, додому ми повернулися о 21-й. На подвірʼї на лавочці сидів свекор. Одразу почав до малого: «Ходи, я тебе чекаю». Я запитую в нього, чому тато не забрав дитину. А він відповідає: «Ви тата виселили, вигнали. Йдіть тепер до хати».
Коли Уляна зайшла в дім, то побачила, що там майже пустка. Мікрохвильовку, мультиварку, постіль, кухонні комбайни, навіть зубні пасти винесли чоловік зі свекрами. Перекрили газ, гарячої води, відповідно, теж не було. Лишилися тільки холодильник і морозильна камера, яких вони не змогли підняти.
— Я прийшла з дитиною додому, мені треба варити їсти, купати малого. Свекор каже, що газ перекрив чоловік, бо він витікає. Як витікає? 15 років не витікав, аж тепер раптом почав? Я пішла до сусіда, щоб він увімкнув мені котел. Далі приїхав чоловік і вирішив поселити до мене свекра, бо він припису не мав. Ви уявляєте це? Я, дитина і свекор в однокімнатній квартирі. Диван, біля дивана — розкладене крісло. Він мене обзивав весь час останніми словами. Пізніше я помітила, що дитина почала боятися свекра — коли дід заходив до хати, малий закривав вуха і забивався в кут, «бо зараз дідо буде кричати». Я подивилися, що з тим приписом мені все одно життя не буде, і переїхала до родичів на квартиру.
Але й тоді проблеми не скінчилися. Вихователька говорила Уляні, що чоловік приходить до садочка, слідкує за дитиною, пише їй на вайбер. Коли Улянина мама забирала малого, чоловік стежив за ними, щоб дізнатися, де Уляна живе. Одного разу намагався викрасти сина — видирав з рук матері, шарпав.
— Це був жах, їхні дії були просто нестерпні. Їх тільки розізлив той припис, що я посміла виселити його з хати. Свекруха потім ще подала на мене в суд, що я таким чином хотіла відібрати їхнє майно, хоча я все їм полишила. Навіть гроші на рахунку, що був оформлений на чоловіка, то все лишилося їм. Ми, зрештою, потім просто переїхали жити на село.
Віцепрезидентка ГО «Ла-Страда Україна» та юристка Марина Легенька зазначає, що зростання винесених ТЗП говорить про те, що поліцейські стають обізнанішими і більше не вважають самі приписи порушенням прав людини. А також усвідомлюють — запобігання домашньому насильству в інтересах самих поліцейських, адже таким чином викликів стає менше. Однак часом кривдники усвідомлюють певну безкарність і можуть порушувати умови припису.
«На гарячу лінію звернувся батько, який повідомив, що стосовно його дочки чоловік вчиняє домашнє насильство, — йдеться в одній з історій. — Вони проживають окремо, є маленька дитина. Поліція вже не реагує на виклики дочки, інколи не приїжджає, приймає заяви, але заяви не доходять до відділку. Вже виносився терміновий заборонний припис, який неодноразово порушувався, при цьому поліція не реагувала».
За порушення заборонного припису передбачене лише адміністративне покарання (ст. 173-2 КУпАП), тобто штраф, громадські роботи або адмінарешт, який рідко застосовується. Лише триразове порушення за цією статтею означає кримінальну відповідальність.
— ТЗП працюють тоді, коли поліцейські відповідально ставляться до їх винесення. Тобто нормально пояснюють про адміністративну відповідальність за його порушення і про те, що в майбутньому на кривдника може чекати кримінальна відповідальність за домашнє насильство, — каже Марина Легенька. — Однак є проблема із системою покарань і контролем виконання умов припису. Наразі кривдник має просто повідомити поліцейських по телефону про своє місце перебування, і все. Так, це гарне запозичення, гарна правова норма, але потрібно вдосконалювати механізми контролю. Наприклад, застосування електронних браслетів, щоб кривдник не міг наближатися до потерпілих і не порушував пункти ТЗП.
За порушення судового припису очікує кримінальна відповідальність. За словами Марини Легенької, це більш серйозний стримувальний механізм, ним рідше нехтують. Водночас є певний опір тому, щоб розпочинати кримінальне провадження за порушення обмежувального припису.
— Поліція іноді не сприймає таке правопорушення як кримінальне і, наприклад, може притягнути кривдника до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, а не до кримінальної за порушення припису, — продовжує Марина Легенька. — Є певне нерозуміння, що якщо кривдник прийшов до постраждалої і знову вчинив насильство, то йдеться вже не про покарання за насильство, а за порушення обмежувального припису. Немає розуміння тяжкості діяння. Тому, знову ж таки, потрібне підвищення обізнаності, кваліфікації і розуміння від працівників поліції.
На все це необхідний час. Для потерпілих, найчастіше жінок з дітьми, це означає шукати житло на винайм, поневірятися в родичів, шукати притулки, яких в Україні катма. Це все в умовах браку фінансових ресурсів і судової тяганини.
Уляні пощастило, адже її підтримують батьки, брати, родичі, друзі. Вона не стала продовжувати дію судового припису — для неї з сином найкращим рішенням виявилося просто піти. Зараз Уляна продовжує процес розлучення, у якому чоловік хоче половини опіки над сином. Уляна не проти побачень батька з дитиною, але лише у її присутності і визначені дні.
— Він так і не вибачився переді мною, — говорить Уляна. — Каже, що не бив мене. Каже, що он його колега як свою жінку бʼє, то аж кухонний комбайн об її голову розбив, а він, мовляв, такого не робив. Але хіба я маю мовчати, терпіти і дякувати, що він мене не так сильно побив, як його колега свою жінку? Одного разу це все бачив син, плакав, питав у нього, чому він бʼє маму. А він відповідає: «Я маму не бив. Я маму так любив». А потім дитина думатиме, що така любов? То не є любов, а він цього не визнає.
Якщо ви постраждали від домашнього насильства, пам'ятайте, що захищені законом і маєте право на повноцінну допомогу. Можете безкоштовно зателефонувати на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації за номером:
0 800 500 335 (зі стаціонарного) або 116 123 (з мобільного)
P.S. Уже після нашої розмови комісія при опікунській раді, яка мала визначити графік побачень батька з сином, ухвалила рішення на користь Уляни.