ГоловнаСуспільствоВійна

Ні обіцянок, ні пробачень

Національна платформа «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію» презентувала дослідження членів Української Гельсінської спілки з прави людини Олени Семьоркіної та Олега Мартиненка «Амністія та люстрація: механізми перехідного правосуддя для майбутнього України». Юлія Тищенко, координаторка робочої групи та співзасновниця Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію», провела прес-зустріч на тему: «Де міфи, а де правда у розмовах про амністію та люстрацію: світові кейси і рекомендації для України».

Рівень чутливості цієї теми важко перебільшити, вона – одна з найболючіших у вічному протистоянні понять «права» і «справедливості».

Фото: DW / A. Magazova

У масовій свідомості термін «амністія» означає щось на зразок всепрощення, безоглядного помилування, свідомого забуття факту злочинів. Тобто це якесь ідіотське братання з ворогами попри те, що вони накоїли.

Тема ця посилюється ще й за рахунок дурнуватої компромісності самих Мінських угод і яловій риториці влади в дусі вікопомного «нада просто прєкратіть стрєлять». Реальна ефективність компромісних політичних паперів така сама, як, наприклад, у Бішкекського протоколу, попри який саме зараз між Азербайджаном та Вірменією знову спалахнула війна.

Підливає масла в вогонь ще й дієва російська пропаганда, вправно накидаючи позаконтекстні цитати європейських лідерів та своєї інформаційної резидентури на тему нашої війни. Мета – створити уявлення про захисників національних інтересів як про жменьку реваншистів, у той час як весь світ вкупі з «нормальною» Україною спить і бачить, як би то їм знову обнятися з московитами.

Здавалося б, невеселий з точки зору наших перспектив кейс Придністров'я та інших окупованих Росією територій робить безсенсовною розмову про юридичну долю сепаратистів. Романтичні розмови про відвоювання втраченого впираються у просту арифметику демографії. У нас на визвольну війну ідуть і гинуть кращі, у той час як Росія має порівняно безмежні можливості рекрутування і утилізації свого людського непотребу із забутих Богом околиць своєї імперії.

Проте дискусія на вищезгадану тему сьогодні важлива з двох причин. 

По-перше, важливо підтримувати в загальнонаціональному дискурсі тему невідворотності покарань за військові, економічні та інші злочини, скоєні під час війни.

Марш українських військовополонених в Донецьку ,2014
Фото: ТСН
Марш українських військовополонених в Донецьку ,2014

Поточне українське політичне життя чинна влада намагається зобразити таким чином, наче проблеми сепаратистів взагалі не існує. Її свідомо виносять за дужки не лише антитерористичних чи контррозвідувальних компетенцій, а й взагалі за межі реальності. Анонімізація ворога, ухилення від прямого називання Кремля і його осідника єдиними розпалювачами та головними причинами війни – все це створює поважну напругу не лише в півмільйонний ветеранській спільності, а й у суспільстві загалом.

По-друге, майже повсюдне невігластво українців в царині права, помножене на природний романтизм та політичну інфантильність, створює надзвичайно зручні умови для маніпуляції поведінкою мас. Безоглядний пацифізм та неомарксистський інтернаціоналізм просувають свою повістку денну під прикриттям вищезгаданого терміну «амністія», що аж ніяк не відповідає суті справи.

Амністія невіддільна від теми люстрації, яку у даному випадку можна назвати «фільтрувальними заходами» як елементу посилення контррозвідувального режиму. Це два крила одного птаха майбутньої справедливої відплати.

Що варто знати для впровадження люстрації на деокупованих територіях, щоб забезпечити ефективну перевірку лояльності?

Законодавство про люстрацію треба розробити і прийняти ДО завершення збройної агресії. Люстраційний закон має чітко визначити переліки посад та занять, робота на яких є підставою для перевірки благонадійності.

Кримінальні діяння, вчинені під час збройної агресії Росії, повинні каратися відповідно до кримінального права.

Люстраційний закон повинен відповідати чітким критеріям, серед яких дотримання принципу індивідуальної вини, права на захист та інших.

Особа, що пройшла фільтр кримінального закону, повинна підлягати люстрації виключно на підставі закону. Люстрацію доцільно розпочати з бойовиків та карально-репресивних органів, включно з судами.

Фото: Макс Требухов

І, нарешті, розробка і впровадження люстрації повинні супроводжуватися громадськими консультаціями, тому ця стаття і є їх частиною.

З амністією справа дещо складніша.

Насамперед – це не помилування, яке не відміняє кримінальної відповідальності. Але амністія не поширюється на осіб, які вчинили або наказали вчинити воєнні злочини. Вона не повинна перешкоджати розслідуванню воєнних злочинів.

Вона посутньо застосовується лише в випадку НЕМІЖНАРОДНОГО збройного конфлікту. (Тут є певна юридична пастка у вигляді можливого пропихання наративу «громадянської війни», що, знову таки, знеособлює Росію як сторону воєнного конфлікту)

Амністія може мати форму договору чи політичної угоди і вважається нормативним актом. Вона діє на майбутнє і стосовно минулого щодо даної особи чи групи осіб.

І також достатньо слизький пункт – за виняткових обставин може застосовуватися обмежена амністія за воєнні злочини, якщо її незастосування становить реальну загрозу збереженню миру.

Це узагальнені тези, зроблені на підставі досвіду ефективності чи неефективності 650 амністій після 259 збройних конфліктів у період з 1946 по 2020 роки.

Стосовно потенційної національної моделі амністії, то тут думки наступні. Сам процес розробки повинен бути максимально відкритим і демократичним, закріпленим нормативними актами держави.

Амністія повинна мати чіткі часові та правові рамки, надавати амністованим мінімально можливу ступінь поблажливості та максимально широкий перелік умов та вимог для амністованих. Амністія повинна мати чітко розроблений контрольно-наглядовий механізм та узгоджуватися з іншими елементами мирного процесу.

Фото: Макс Требухов

Ніхто не збирається прощати всім все, щоб «обнулити» проблему. Хоча б тому, що так звані «сліпі амністії» ще в 2005 році визнані ООН вкрай неефективними, оскільки ведуть лише до подальших проблем.

Тепер кілька зауваг щодо наших реалій.

За попередніми підрахунками, перед судом за злочини мають постати приблизно 150 000 осіб з ОРДЛО. Якщо говорити дуже примітивно, наша держава не має стільки грошей, щоб всіх їх посадити і утримувати. а) Немає фізичної можливості забезпечити кваліфікованими кадрами таку кількість судів; б) при наявній системі процес розтягнеться на десятиліття; в) наші тюрми і так переповнені, тобто, таку кількість людей фізичного не буде де утримувати.

Диванно-криваві рекомендації стосовно повернення смертної кари, проведення якихось фантастичних військово-польових судів і застосування законів військового часу, як правило, дають люди, які в своєму житті навіть курки не зарізали. Крім того, є так звана «арифметика тероризму», яка говорить про те, що коли ви знищуєте або ув'язнюєте, навіть цілком справедливо, одну людину, то всі її родичі і близькі починають активно ненавидіти владу, яка це зробила. Тут ключове слово – «активно». Є принципова різниця між ворожим ставленням і ворожими діями.

Є кілька питань, які виходять за межі правового поля, але вони обов'язково постануть. Насамперед це питання справедливості, а якщо говорити зовсім простими словами – самосуду. На мою думку, це все одно відбуватиметься, справа лише в масштабах і термінах. Або з метою помсти, або ж під виглядом помсти може розквітнути звичайний бандитизм. Немає сумнівів, що найбільш криваві злочинці вчасно втечуть в Росію і будуть просто ліквідовані своїми кураторами, щоб бува не дали свідчень.

Другий варіант самосуду – коли українські спільники сепаратистів, з якими вони всі ці роки успішно займалися контрабандою товарів, зброї та наркотиків, почнуть ховати кінці у воду. Гадаю, що це також призведе до різкого зростання смертельних нещасних випадків та самогубств з подвійним контрольним стрілянням собі в голову.

Відкритою лишається тема підслідності, тобто з кого саме буде складатися уявний люстраційний підрозділ – МВС + СБУ? Ми і так з гомеричним реготом спостерігаємо за прикладами їхньої успішної взаємодії. Ну і завжди є небезпека, що головними сепаратистами назначать прибиральниць і двірників при окупаційних органах влади, а реальних падлюк заднім числом запишуть в таємні агенти. Вони потім ще на вибори підуть. Втім, чому потім? Вже йдуть.

Ми не можемо відмовитися від цієї теми в принципі. Дехто з більш обізнаних у новітній історії людей згадує хорватську операцію «Буря», яка закінчилася деокупацією захоплених сербами територій. Але менше відомий той факт, що «Буря» була проведена всупереч вимогам союзників, які, зціпивши зуби, дійсно визнали факт військової перемоги хорватів. І що потім люстраційні списки декілька разів мінялися, так що упродовж подальших десятиліть Євросоюз репресував значну кількість хорватських військових героїв. Найяскравіший приклад – генерал Слободан Праляк.

Хорватський генерал Слободан Пральяк на засіданні Міжнародного трибуналу в Гаазі. 29 листопада 2017 року Пральяк наклав на себе руки, випивши отруту під час засідання; раніше лідера боснійських хорватів суд засудив до 20 років в'язниці за військові злочини.
Фото: EPA/UPG
Хорватський генерал Слободан Пральяк на засіданні Міжнародного трибуналу в Гаазі. 29 листопада 2017 року Пральяк наклав на себе руки, випивши отруту під час засідання; раніше лідера боснійських хорватів суд засудив до 20 років в'язниці за військові злочини.

Поки що очевидне лише те, що влада, яка не називає війну війною, Росію ворогом, а Путіна – самі знаєте як, не має права братися за амністію чи люстрацію сепаратистів. Хоча б виходячи з інстинкту самозбереження.
.

І з тих самих причин ми не повинні віддавати цю тему ні ворогу, ні союзникам. Не забудемо – і не пробачимо.

Олег ПокальчукОлег Покальчук, ​социальный психолог
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram