Як проходять перемовини з Росією
Перемовини з Росією ніколи не є експромтом, говорить заступник голови Офісу Президента, член переговорної групи з РФ Сергій Кислиця. Представників Москви можна не поважати за їхні культурні особливості, та недооцінювати їхній професіоналізм небезпечно, відзначає він.
“Російська Федерація направляє людей, які мають дуже чіткі, подекуди кандові, інструкції, які вони зобов'язані виконати. Ви, мабуть, помітили, що в Абу-Дабі та Женеві перемовини відбувалися у дводенному режимі. Це не просто так — російській стороні треба дати можливість виговоритися, виконати свої інструкції, ввечері/вночі доповісти Москві, що вони виконані.
Тоді наступного дня, хоч у рамках інструкції, але вони вже готові слухати на відносному релаксі. Можливо, навіть щось говорити за межами інструкцій, бо вже доповіли, що ті виконані», — пояснив Кислиця.
Протягом тривалого переговорного процесу, додає заступник керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скібіцький, Росія не змінює своїх вимог — виведення військ з Донецької області для завершення окупації краю, у той час як Україна відстоює першочергове припинення вогню з подальшим обговоренням решти питань.
За результатами перемовин у Стамбулі, розповів Скібіцький, який також є членом переговорної групи, вдалося домовитися про обмін полоненими — і це вперше в новітній історії обмін відбувається під час війни, а не після її завершення. Та найбільш результативними перемовини стали, коли військові і політики розділилися на окремі групи, додає Сергій Кислиця.
«Російські військові — представників Міноборони та ГРУ виявилися більш здатними вести переговори, ніж російські дипломати й політики. Військові змогли домовитися про речі, без яких — у разі досягнення політичного рішення (в тому числі з найбільш принципових питань) — воно не запрацювало б. Тому що, враховуючи безпрецедентну з років Другої світової війни концентрацію військ, протяжність лінії зіткнення, неможливо уявити, що політики вирішили — і військові припинили війну.
Напрацювання військової групи стосуються того, як здійснювати верифікацію, хто буде за неї відповідати, хто буде давати на неї ресурси, а тільки уявіть, скільки потрібно ресурсів», — розповів заступник керівника Офісу Президента.
«Я запитав у російських генералів, чи пам'ятають вони 2014–2015 рік — розведення сторін, Мінські домовленості? Виявилося, вони брали участь у розробці всіх питань щодо розведення сторін, моніторингу припинення вогню тощо. Було зрозуміло, що люди мають досвід, з ними можна знайти спільну мову. Тож ми почали з дефініцій, — додав Вадим Скібіцький, — щоб теоретично визначити, що таке лінія, що таке розведення сторін, моніторинг припинення вогню. Що таке демілітаризована зона».
Також значно змінила формат і результативність перемовин посередницька участь Сполучених Штатів Америки, зауважує Сергій Кислиця.
«Американська сторона в усіх трьох принципових зустрічах — дві в Абу-Дабі, одна в Женеві — брала безпосередню участь. Уважно слухала, ставила запитання, коли потрібно було щось з'ясувати. Навіть допомагала, коли росіяни й українці не могли дійти згоди. Тоді казали: "Добре, давайте ми візьмемо ваші дві позиції, зробимо зведену і представимо свій варіант". У цьому була цінність цього процесу», — пояснив Кислиця.
Та монументальна проблема перемовин з російською стороною у тому, зазначають спікери, що перемовники від РФ не мають безпосереднього доступу до Путіна.
«А якщо ти не маєш доступу до Путіна, твоя цінність мінімальна. Тоді доповідь про стан перемовин проходить багато-багато фільтрів. І те, що потрапляє до Путіна, може мати зовсім інший контекст, ніж те, що відбувалося насправді на перемовинах, — пояснює заступник керівника ОП Сергій Кислиця. — Від початку було зрозуміло, що з цією переговорною групою, яка пройшла вже три переговорні сети, принципові питання вирішити не вдасться. Саме тому Президент України дав нам настанови, що рано чи пізно має відбутися саміт (президентів. — Ред.) для вирішення принципових питань. А потім у російських реаліях має піти інструкція на низ, і вже низ виконуватиме домовленості президентів».
На цей час, відзначає він, перемовин немає. Та контакти на різних рівнях відбуваються регулярно.
Що впливає на переговорний процес
На перебіг перемовин впливає стабілізація фронту: що більше успіхів має Росія на полі бою, то більше вимог вона висуває, розповідає заступник керівника ГУР Вадим Скібіцький.
«Вимога Російської Федерації не змінюється з самого початку переговорного процесу — завершення окупації Донецької області. Але плани спочатку були до 1 квітня, зараз до осені», — каже Скібіцький. Їх успішно корегують Збройні сили України. Як і ціну, яку Росія мусить за це заплатити.
«Статистика показує, що наші дипстрайки ефективні. Наслідки ураження для російської економіки складали 15 %, потім 18 %, зараз 24 %. Після підприємств, які переробляють нафту, наступний крок — порушити всю логістичну систему забезпечення угруповання російських військ. Це якраз і буде в тому числі впливати на стабілізацію лінії фронту», — підкреслив Вадим Скібіцький.
Також ваги українській стороні додало приєднання до переговорної групи — як представника Верховної Ради — народного депутата, очільника фракції “Слуга народу” Давида Арахамії, пояснив Сергій Кислиця. Це задовільнило запит представників США, яким не вистачало позиції українського парламенту в (не)формальних спілкуваннях.
Роль американських посередників, хоч і була відчутною, але могла бути більшою.
“Проблема — серед багатьох інших в тому, що після семи візитів до Москви представники Сполучених Штатів жодного разу ще не були в Україні. Які б якісні не були брифи від розвідки, від Держдепу (якщо вони взагалі Держдеп читають), від Ради національної безпеки, поки ти не побачиш на власні очі, як живе Київ, поки ти не поїдеш на схід або на південь, не можеш мати якісного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони пообіцяли, що приїдуть. Правда, ця обіцянка була вже більш ніж два місяці тому», — розповів Сергій Кислиця.
До того ж, україно-російськими перемовинами займалася та сама група, що й Іраном. І, будучи безпосередньо втягнутими у війну, зосередитися на українському питанні, додає заступник голови ОП, вони змоги не мають.
«Коли ми востаннє були в Маямі — зустрічалися у двосторонньому форматі — Україна і Сполучені Штати, день Стіва Віткоффа почався о 4:00 з багатонаціонального зуму на іранську тему. Тобто коли він прийшов до нас о 10:00, його робочий день тривав уже шість годин», — зауважив Кислиця.
І хоча серед американського населення рівень симпатії до України і розуміння, що її потрібно підтримувати, великий, українське питання, як і будь-яке зовнішньополітичне, не має питомої ваги під час виборів.
Звідки ми беремо інформацію про Росію
В Україні досі немає великого аналітичного центру, який вивчав би, що відбувається у нашого ворога. Колись існував Інститут досліджень Росії, згадує очільник Міністерства закордонних справ в 2007-2009 рр., керівник «Центру досліджень Росії» Володимир Огризко. Та оскільки РФ вважалася стратегічним партнером, з яким треба дружити, центр трансформувався в Інститут стратегічних досліджень.
«Якщо у нас немає аналітичного центру, який би детально, глибоко, послідовно вивчав те, що відбувається в Росії, ми насправді не знаємо, чого від неї хочемо. Коли є стратегічна мета, ти розумієш, що потрібно, аби зрештою її досягти. А якщо у нас немає чітко сформульованої мети, то про що ми ведемо переговори? Про лінію розмежування? Це — один варіант. Про лінію 22-го року — другий. Про лінію 91-го року — третій. Про знищення Росії — четвертий», — зазначив Володимир Огризко.
Відсутність вивчення Росії на державному рівні політолог і автор книг «Як зруйнувати русскій мір» та «ПостПутін: Росія, з якою нам доведеться жити наступні 50 років» Вадим Денисенко називає катастрофою.
«Серйозні дослідження (щодо Росії. — Ред.) роблять лише військові або люди близькі до військових. І у нас є катастрофічний глибинний розрив із тим, що робить освіта і гуманітаристика як така — від ГО до вищих навчальних закладів. На сьогоднішній момент вони практично нічого не роблять за винятком Києво-Могилянської академії. Це єдина структура в державі, яка змогла минулого року відкрити програму з вивчення Росії. Державного більше практично нічого немає.
У нас є Донецький університет, який переїхав до Вінниці. Чи є там хоч одна дисертація про ДНР чи центр вивчення ДНР? Немає. Є Луганський університет. Чи є там центр вивчення ЛНР? Чи є у нас в Таврійському університеті центр вивчення окупованого Криму? Немає. Я не говорю про якісь глибші речі. Чи можна було було б на рівні держави ухвалити рішення, що, умовно, Львівський університет вивчає економіку Російської Федерації, Київський — соціальний стан, Чернівецький — займається іще чимось. Але нічого подібного навіть в голову нікому не приходить”, — різко відреагував Вадим Денисенко.
За його словами, як би Росія не закривалася, навіть без osint можна отримати великі масиви даних для аналізу. І їх буде достатньо, щоб робити правильні висновки і прогнози на як мінімум середньострокове майбутнє, впевнений Вадим Денисенко.
Не вивчаючи Росії, також долучився Володимир Огризко, ми не зможемо пояснити її й партнерам. Ані американці, ані європейці від розпаду Радянського союзу не вивчали РФ самостійно й зараз теж цього не роблять.
«Вони живуть на заголовках, на тому, що читають на перший, так би мовити, шпальті газети. А західні партнери мають чітко розуміти, про що йдеться, коли вони говорять з росіянами. Бо вони не знають, що таке російська історія, російська ментальність, не розуміють, що таке українсько-російські відносини», — зауважує керівник «Центру досліджень Росії».
Це при тому, що величезну роль в інформаційній війні РФ проти України, проти Європи, відіграють так звані «хороші русскі», які є глашатаями для вільного світу великої кількості ідей, які потрібні Кремлю, підкреслює Вадим Денисенко.
«У 2022-23 роках велика частина “хороших русскіх” щиро вірила, що на горбу українських Збройних сил вони зможуть зайти в Кремль. Що Путін ось-ось впаде, західні санкції зіграють свою роль. Цього не сталося, і 2023 рік став початком їхнього великого розчарування в Україні і абсолютно щирого повернення до ідеї “русского міра”.
Подобається це комусь чи ні, але 99 % росіян живуть в ідеології “русского міра”. І це найбільша для нас загроза. У них немає жодної альтернативи ідеології “руського міра”», — акцентував Вадим Денисенко.
А українська держава, продовжує він, на пʼятому році війни не створила жодного свого впливого центру, до якого прислухалися б західні ЗМІ, політики, коли йдеться про Російську Федерацію.
«Ба більше, усі ці демократичні, наукові чи “науково-популістичні” центри, які є одним з ключових джерел для західних ЗМІ по тому, що відбувається в Росії, не допускають українців. Візьмемо справді найкращий, найсильніший з них — Центр Карнегі, там немає жодного українця. Є представники Узбекистана, Центральної Азії, інших народів пострадянського простору. Але там немає жодного українця, і жодного українця туди не допустять.
І це, насправді, з моєї точки зору, один із великих викликів для нашої держави. Мені шкода, що держава не вкладає абсолютно мінімальні кошти для того, щоб розкручувати своє експертне середовище про Росію перш за все», — заявив Денисенко.
Приклад впливу російської пропаганди на американських партнерів, що брали участь у переговорах з РФ, навів заступник керівника Офісу Президента Сергій Кислиця.
«Американці щиро, повірте, не розуміли, чому ми не можемо організувати вибори за три дні. Ми провели безліч годин, щоб пояснити. Бо людина сидить і каже: "А Путін сказав, що ви можете за три дні". І Конституція наша їх не хвилює…
Тому сидиш і пояснюєш, що на останніх виборах було щонайменше 20 тисяч дільниць. Щоб організувати 20 тисяч дільниць, треба найняти таку-то кількість людей. В Америці, наприклад, враховуючи всіх переміщених осіб, можуть голосувати 200 тисяч. А в нас п'ять генеральних консульств. П'ять генеральних консульств — це по 40 тисяч на консульство. Скільки потрібно днів, а не годин, щоб проголосували 40 тисяч? І бюджет цього?
Щоб 200 тисяч виборців в Америці повідомити про те, що будуть вибори, треба мільйон доларів витратити на конверти, марки, розіслати. Коли отак пояснюєш, розумієш, наскільки іноземний учасник перемовин не обізнаний», — каже Сергій Кислиця.
І це стосується не лише американців, європейців також. Наприклад, Україна хвилює лише 1 % ірландців, додав також він, тоді як Газа - 5 %.
Що ми знаємо про фактори, які впливають на позицію Росії
Заступник голови Офісу Президента Сергій Кислиця стверджує: інформації та розвідданих про те, що відбувається в Росії вистачає. Їх отримують з різних джерел — від українських розвідок, наших посольств, іноземних розвідок (військових, політичних і економічних). Проблема в іншому, бідкається він: в Україні брак спеціалістів, які б розуміли, що з цією інформацією робити та як її ефективно використовувати.
«Мені не цікавий співробітник, який може розповісти останню доповідь про Російську Федерацію. Мені цікавий співробітник, який знає, де знайти інформацію, як її проаналізувати, як застосувати. І це проблема. Проблема нашої системи освіти.
Як вчать американських дипломатів? Ви приходите на курс, тобі кажуть: "Ви сьогодні посольство США в Єгипті. Ви — посол, військовий аташе, економічний радник, консул тощо. У вас державний заколот, ваші дії?". І тут мені не потрібно знати, чи мій консул памʼятає всіх фараонів, які жили в Єгипті. Розумієте? От у чому наша проблема, — підкреслює Сергій Кислиця. — Не в тому, що ми не маємо на столі стосів захопливих теорій про те, що відбувається в Росії, навіть науково обґрунтованих. Наша проблема полягає в тому, що ми маємо знати, як ці дані застосувати».
На думку, Кислиці найважливішими чинниками, які впливають сьогодні на позицію Росії у війні з Україною є:
- те, наскільки вони близькі до мобілізації;
- стан економіки.
З загальною мобілізацією військово-політичне керівництво Росії зволікає через побоювання дестабілізації всередині країни, доповнив картину Вадим Скібіцький. За суспільною думкою у великих містах, де сконцентрований можливий протестний потенціал, — Москві, Казані, Санкт-Петербурзі — нині прискіпливо стежать, додає він.
Окрім можливих внутрішніх протестів, кремлівську еліту лякають дестабілізація режиму та розпад Російської Федерації, також зауважив Скібіцький.
Щодо широких мас, каже політолог Вадим Денисенко, в останні пів року в Росії сталася «кухонна революція». Це повʼязано з тим, що в людей різко погіршився матеріальний стан. Також росіяни, які мали великі надії на Дональда Трампа у завершенні війни, зрозуміли, що вона триватиме, доки при владі Володимир Путін.
«І це насправді великий тригер для них, тому що вони не бачать майбутнього, не розуміють, як їм жити далі. І нарешті третій момент, який став по суті спусковим гачком — закриття інтернету, яке призвело до каталізації всіх», — розповів Вадим Денисенко.
Інтернет, якого у Москві не було 19 днів, зрештою повернули, але після виборів до Державної думи, які заплановані на вересень 2026 року, і закриття інтернету, і мобілізацію, впевнений політолог, у тій чи іншій формі будуть втілювати в життя.
Треба памʼятати й про те, наголошує він, що для майже 20 % росіян українсько-російська війна — найбагатший період їхнього життя.
«Ніколи до і ніколи після вони чи їхні сімʼї не зароблять таких грошей, які заробляють зараз. І це буде костяком пропутінської партії як мінімум на першому, другому електоральному циклах», — мовив Денисенко.
«Наведу приклад. 26 % домогосподарств в Росії не мали і не мають проточної води, — доповнив думку Сергій Кислиця. — У мене в Нью-Йорку (під час роботи представником України в ООН. — Ред.) була карта регіонів Росії за ознакою того, коли ви досягаєте віку, після якого — скільки б уже не працювали до кінця свого життя — ніколи не заробите стільки, скільки заплатять твоїй родині, якщо тебе вб'ють на фронті.
Лише в Петербурзі, Москві й Новгороді це 40+. Є регіони Росії, де тієї межі досягають уже у 23-27 років. Те, що родина отримає, бо тебе вб'ють на фронті, — несказанні гроші. Уявіть: глибока російська провінція; він алкоголік, грошей не заробляє, приходить додому, б'є дружину. То що для неї отримати гроші?».
Що відбувається з російською економікою?
Атаки українських безпілотників на нафтопереробні заводи та інші промислові обʼєкти суттєво вплинули на економічну активність у РФ. Внаслідок «діп-» та «мідлстрайків» значна частина атакованих нафтопереробних потужностей виходить з ладу, за даними заступника керівника ГУР Вадима Скібіцького, щонайменше на три місяці.
«Створена в Російській Федерації система переробки нафти, інших напрямків паливно-енергетичного комплексу дуже складна. Велика, громіздка. Але під час таргетингу визначають найкритичніші об'єкти, найкритичніші елементи. І ми, якщо ви бачите, працюємо послідовно і безперервно.
Згадаймо, що це величезна територія, величезні ресурси залучають для того, щоб знищити потенціал, який дозволяє Російській Федерації отримувати гроші для війни», — відзначив також представник ГУР.
За даними, ексміністра закордонних справ, керівника «Центру досліджень Росії» Володимира Огризка, видобуток нафти в Росії зменшився на 50 млн тонн.
«Зазвичай Росія видобуває за рік 500 млн тонн нафти. Для внутрішніх потреб потрібно 300 млн тонн на рік, десь 200 йшло завжди на експорт. Сьогодні йде 150. Це в кращому випадку — якщо воно доїде до Усть-Луги, до Приморська, Новоросійська, Туапсе і так далі. А якщо не приїде, це відразу відчувається.
Сьогодні в Москві вже видають по 60 л бензину на машину, а в Криму — по 20 л. Це про що? Це про той самий настрій «народонасєлєнія», яке так чи інакше буде у якийсь опосередкований спосіб впливати на прийняття рішень», — каже Володимир Огризко.
Читайте також10 літрів в одні руки: як паливна криза затягує Крим
Сергій Кислиця менш оптимістичний у цьому питанні.
«До останнього часу Індія купувала у Російській Федерації 2 млн т нафти на день. Тобто навіть в контексті економічних відносин між Росією і Індією, 50 млн — це менше місяця.
Є, не буду називати, країни — найщиріші партнери України. Вони дають багато грошей, але ще більше витрачають на купівлю нафтопродуктів, вироблених у третіх країнах з російської нафти. Тому тут усе нелінійно. Є країни Західної Європи з пʼятірки донаторів на нашу безпеку. І вони ж у пʼятірці тих, хто витрачає гроші на купівлю нафтопродуктів в третіх країнах, у тій самій Індії.
Якщо подивитися Guardian за 24 рік, вони скажуть вам, що у 23 році Британія витратила на купівлю деяких російських речей більше, ніж надала допомоги. При тому що сильніші від Британії хіба що Норвегія, Нідерланди й Німеччина. Жодних сумнівів, якщо подивитися, як на 2 000 % зросла торгівля з Киргизстаном, Туркменістаном тощо», — відзначив заступник голови Офісу Президента.
Тож у Росії достатньо грошей, щоб вести війну, акцентував Кислиця.
Бізнесмен, голова наглядової ради компанії EFI Group Ігор Ліскі нагадав, що «чорним лебедем» для нашої війни стало блокування Ормузької протоки, що дало шанс російській економіці.
У разі її розблокування, обнадійливо відзначає бізнесмен, протягом трьох місяців ціна нафти може наблизитися до 45-50 доларів за барель, що є смертельним для бюджету російської військової машини.
Тим часом наші «діпстрайки» передусім по сховищах з російською нафтою, танкерах, разом з європейським затриманням, з фізичним вибиванням, логістикою, додає Ліскі, гальмуватимуть російську економіку.
«Розблокування кредиту ЄС на 90 млрд доларів зрівняло спроможності військових бюджетів України та Росії. Тобто тих карт, про які казав Дональд Трамп, і які в Росії були сильніші, стає все менше. Як тільки фронт буде стабілізований і російський наступ захлиснеться, залишиться російська економіка. І цей пазл має скластися», — висловився Ліскі.
Та заступник керівника ГУР Вадим Скібіцький закликав не недооцінювати ворога навіть в складній економічній ситуації, бо це лише один чинник, який може впливати на прийняття політичних рішень в Росії щодо нашої держави.
Що нам робити з Росією після війни?
Денацифікація РФ за прикладом Німеччини неможлива — констатує заступник голови Офісу Президента Сергій Кислиця. Німеччина була окупована, і тоді пройшла глибинні процеси денацифікації на всіх рівнях — від державного управління, армії до церкви, нагадав він.
«Російська Федерація окупована не буде. Це безнадійно. Немає жодного плану і жодної стратегії окупації Російської Федерації для того, щоб провести там депутінізацію. Без депутінізації ми не будемо мати нової Росії, яка була б безпечною для того, щоб жити поруч з нею. Навіть якщо завтра почнеться демократизація Російської Федерації, це буде процес на 20 років мінімум. Тим часом це буде, як кажуть, imminent threat (неминуча загроза. — Ред.), що висітиме над усіма», — упевнений представник ОП.
Демократизація Росії, наголошує Кислиця, також неможлива.
«Росія, на відміну від Балтії, на відміну від тих, хто населяв і жив у Західній Україні до 39 року, не має жодного повного покоління, яке прожило б в умовах демократії. Аборт ембріона російської демократії стався під час Другої чеченської війни. На тому все закінчилося.
У пам'яті росіян немає ніяких референтних точок, щоб зрозуміти, чому демократичне суспільство може бути хоч у чомусь привабливішим, ніж інші альтернативи. Росіяни і надалі будуть любити Європу, як пиявки, качаючи з неї все, що можна викачати, але вони ніколи не перетворяться на європейців. Згадайте, в імперські часи скільки видатних росіян жило в Парижах, Лондонах, Берлінах і якими глибинними імперцями вони залишалися», — зауважив Сергій Кислиця.
В розпад Росії політолог Вадим Денисенко не вірить теж.
«Найближчим часом розвалу Російської Федерації ми не побачимо. У середньостроковій перспективі вона залишатиметься в тих кордонах, в яких є. Ні в революції, ні в переворот в елітах я не вірю. Але те, що абсолютна більшість росіян починає розуміти, що їхньою проблемою є Путін, це абсолютний факт. І це означатиме тільки те, що цей режим буде слабшати і слабшати.
Російські еліти починають жити в логіці транзиту влади, якого безумовно не буде. Та ця логіка призводитиме до збільшення кількості внутрішніх дрібних, більших, складніших, простіших, але конфліктів всередині еліти, які будуть розмивати цю еліту. І тим самим Росія буде ставати слабшою», — передрік політолог.
Але те, на що ми реально можемо впливати, наголошує Денисенко, так це на створення сильної держави під назвою Україна.
«І якщо ми побудуємо сильну державу, нам буде багато в чому байдуже, якою буде Російська Федерація. Я б сконцентрувався насамперед на цьому, а не на тому, на скільки шматків ми розвалимо Росію протягом наступних невідомо скількох років», — відрізав Вадим Денисенко.
Тієї ж лінії притримується й Сергій Кислиця:
«Для мене важливіше, чи буде сильною Україна, українська нація.
Творення політичної нації в нас триває. Дуже багато міфології про те, хто такі українці, чи ми дійсно стали нацією. І після війни буде період значно страшніший і небезпечніший, ніж війна. Це типологія будь-яких воєнних суспільств.
Згадайте, що було в Європі: Черчилля підтримували 80 % у травні, у липні (1945 року. — Ред.) він програв 143 місця в парламенті. Тому хвиля популізму лівого, правого після війни становить більшу загрозу, ніж "Орєшнік". І якщо ми втратимо цього разу шанс, іншого вже точно може не бути», — підкреслив Кислиця.
В контексті цього він також відзначив важливість притягнення до відповідальності вищого політичного керівництва РФ, тому смерть Володимира Путіна називає не найліпшим варіантом для України.
«Якщо помре Путін, це буде collateral damage (супутня втрата. — Ред.). Тоді ніколи не буде трибуналу над ним. І це погано. Якщо не буде трибуналу над головним фігурантом цього злочину, не буде розірване це коло. Питання відповідальності є одним з головних.
Якщо нам разом із західним, цивілізованим світом не вдасться посадити хоч когось із цієї трійки (спецтрибнал дозволяє притягнути до відповідальності президента, прем'єра і главу МЗС РФ. — Ред.) на лаву підсудних, вважай, ми програли один з важливих елементів нашої майбутньої перемоги», — пояснив заступник голови Офісу Президента.
А якщо Росія залишиться в теперішніх кордонах, зауважує колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко, вона продовжить бути агресивною, імперською і загарбницькою.
«Що може призвести до порушення кордонів Росії? На моє переконання — економічний колапс. Я згадую часи СРСР, коли всі казали: "Господи, що ви говорите? СРСР — потужна держава, міць, з американцями на рівних, ядерний потенціал". А як тільки радянська економічна система сколапсувала — сколапсував політичний режим. Отже, що нам потрібно зробити для того, щоб сколапсувала російська економічна система — знищити її і добити.
… Після 14-15 року ми попали в ілюзію, що треба домовитися з Росією, і все буде добре. Як добре вийшло, ми побачили в 22-му році. Тому нам треба ставати сильнішими і добивати Росію, бо лише за таких обставин може бути гарантія, що 24 лютого 22 року вдруге не повториться. Якщо «за поребриком» залишиться все те, що є сьогодні, відрахуйте 10 років, і отримаємо те саме. Це країна, яка живе війною, агресією, тим, щоб зробити погано іншим. Ми не зможемо від цього відсторонитися і забути. Бо тоді вже наші діти і онуки переживатимуть те, що маємо ми», — вважає Огризко.
Бізнесмен Ігор Ліскі припускає, що після війни Росія спробує перезапустити відносини з Європою, і це треба використати на свою користь.
«Справжня вигода Росії завжди була від співпраці і торгівлі з європейцями. Всю Росію побудували європейські компанії, вірячи, що вона може бути іншою. …І тоді українська і європейська дипломатія мають виступити єдиним фронтом для дипломатичного повернення Україні територій, мовляв, хочете бути цивілізованою країною — поверніть і заплатіть репарації, приберіть путінський шлейф та культ особистості».
Насправді, зауважив Сергій Кислиця, європейський бізнес мріє про те, щоб розпочати співпрацю з Російською Федерацією. І Україні доведеться докласти неабияких зусиль, щоб це не сталося вже на другий день після закінчення війни.
То чи достатньо нам цих знань про Росію, щоб перемогти?
