Колоніальне минуле
До XVI століття на території сучасної Аргентини проживали різні корінні народи, пояснюють у дослідженні. У XVI столітті сюди прибули іспанці, які розпочали колоніальну політику. Попри це корінним мешканцям все ж вдавалося зберігати власні традиції, звичаї, мови та вірування. У результаті корінні та європейська культури переплелись між собою.
XIX та XX століття для Аргентини стали періодом масової імміграції. Сюди прибували з Італії, Іспанії, Німеччини, Польщі, України, Близького Сходу та інших регіонів – кожна з цих культур вносила свої корективи.
Однак, питання колоніалізму в Аргентині менш політизоване, ніж в інших країнах Латинської Америки, уточнюють у дослідженні. Іспанію сприймають (хоч і не всі) радше як основного міжнародного партнера, а не колишнього завойовника.
Водночас, як і в інших країнах цього регіону, тут є антиамериканські настрої (хоч і не надто гострі), звертають увагу в дослідженні.
Кожен регіон – окрема культура
Унікальність аргентинської культури полягає в її різноманітності, наголошують у дослідженні. Адже Аргентина – велика федеративна держава, де кожен регіон зберігає і розвиває власні традиції та звичаї.
Провінції на північному заході тяжіють до індіанських культур. Північ Аргентини перейняла «святкову» латино-американську атмосферу Бразилії. А от культура Півдня сформувалась корінними народами мапуче та гаучо – аргентинськими кочівниками-скотарями.
На противагу цим провінціям, столичний регіон Буенос-Айрес був торгівельним портом та осередком мігрантів. Тому тут поєдналися історичні європейські впливи та локальні традиції, зазначають у дослідженні.
Портрет
Попри таке культурне різноманітніття, аргентинці відзначаються єдністю, за описом у дослідженні. Ідеться про тісні стосунки з друзями та родиною, традиції спільного чаювання мате (тонізуючий напій приготовлений з сухих гілок та листя падуба парагвайського) та приготування асадо (традиційна страва зі смаженого мʼяса в Аргентині). Водночас вони гостинні та відкриті до новачків і змін загалом.
Окремим захопленням аргентинців є футбол, адже збірна Аргентини є однією з найсильніших у світі. За наведеними даними, 90% населення країни вважає себе вболівальниками однієї з футбольних команд.
Колективні травми
Ключові історичні травми досі впливають на суспільну свідомість, зауважують у дослідженні.
Найдавніша з них – завоювання пустелі 1878-1885 років. Тоді аргентинський уряд захопив території Патагонії та пампи (південноамериканські рівнини, що вкривають зокрема аргентинські провінції, де проживали корінні народи). Наслідками цієї військової кампанії стали масові депортації, втрати земель та ідентичності корінного населення.
Наступна травма – перонізм – ідеологія та рух, що поєднує соціальний популізм, економічний націоналізм та акцентує на правах робітничого класу. Його заснував президент Аргентини Хуан Домінго Перон у 1940-х роках, а до 2019 року його послідовники керували країною сукупно 42 роки. До сьогодні цей рух розколює суспільство: одні вбачають у ньому соціальну підтримку та націоналізм, інші – авторитаризм, економічні кризи та популізм.
Найболючіша тема для аргентинців – військова диктатура 1976-1983 років (також відома як «Процес національної реорганізації»), пишуть у дослідженні. Цей період розпочався внаслідок військового перевороту на чолі з офіцером Хорхе Відела – тоді хунта скинула з президентського крісла Ісабель Мартінес – дружину-вдову вже згаданого Хуана Домінго Перона. Протягом наступних років у країні панували державний тероризм, викрадення людей, тортури, придушення інакодумства та незаконні усиновлення дітей, підкреслюють у дослідженні. У подальшому ці події неодноразово відбилися в аргентинському кінематографі.
Інша історична травма – війна за Мальвінські (Фолклендські) острови між Аргентиною та Великою Британією 1982 року (формально війну не оголошували). Тоді хунта намагалась згуртувати націю через зовнішній конфлікт, пояснюють у дослідженні. Утім, перемогла Британія, а Аргентина втратила 649-х людей.
Сьогодні згадка островів як «Фолклендські» в міжнародному контексті для Аргентини є неприйнятною (бо держава визнає назву «Мальвінські острови»), акцентують у дослідженні. Водночас аргентинці переосмислюють війну – з наративу героїзму до безвідповідальності військового керівництва, яке відправило недосвідчених солдатів у нерівний бій.
Російська присутність в Аргентині
У минулому в кіно та літературі Аргентини була значно присутня радянська культура, яка ідеалізувала образ СРСР, стверджують у дослідженні.
Зараз Росія чинить вплив в Аргентині через такі структури як Росспівробітництво та Фонд «Русский мир». Інституція Російський дім у Буенос-Айресі проводить виставки, кінопокази та фестивалі, аби просувати російську культуру та наративи, серед яких – героїзація СРСР та виправдання російських агресивних дій.
Росія робить це й через освітні програми. Зокрема створює мережі випускників російських університетів, які допомагають поширювати проросійські наративи. А серед місцевих – РФ залучає лідерів громадських думок, студентів та діаспору.
Сприйняття повномасштабного вторгнення Росії в Україну
Україна була маловідомою в Аргентині до 2022 року, йдеться в дослідженні. Проте, після повномасштабного вторгнення Росії, Україна стала невід’ємною частиною політичного дискурсу Аргентини.
Тоді Аргентина засудила російське вторгнення та надавала гуманітарну допомогу Україні. Проукраїнську позицію має й нинішній Президент Аргентини Хавʼєр Мілей, який обіймає посаду з 2023 року. На суспільному рівні аргентинці здебільшого чітко розрізняють Росію як агресора, а Україну – як жертву нападу.
Утім, є й проросійські настрої серед окремих лівих груп. Вони сприймають російсько-українську війну як протистояння США та Росії (де РФ протистоїть західному імеріалізму). Проте, навіть у них вторгнення Росії викликало певний дисонанс, зауважують у дослідженні.
Українська культурна (не)присутність
Сьогодні аргентинці усвідомлюють, що українська та російська культури – різні, коментують респонденти. Водночас глибокі знання щодо України залишаються обмеженими. Проблема полягає зокрема у відсутності джерел знань, адже навіть українські книжки в Аргентині важко знайти, зізнається респондент.
Серед інших перешкод – тяжіння аргентинців до культур Західної Європи, США та Азії, які затьмарюють культуру Східної Європи. Водночас в Аргентині зростає зацікавлення сучасним українським кінематографом. Цьому, певним чином, посприяла його присутність на міжнародних фестивалях.
Українська культура поширюється через музику, традиційні танці, фестивалі та релігійні практики. Цьому активно сприяє українська діаспора. Зокрема її зусиллями переклали деякі українські книжки та виходять українські радіопрограми іспанською мовою. Деякі ініціативи діаспора організовує у співпраці з Посольством України.
Утім, ця діяльність стикається з барʼєрами: немає постійного фінансування, державної програми та власного культурного центру підтримки. Натомість культурний обмін значно залежить від особистих контактів та можливостей локальних українських ініціатив знайти фінансування, вказують у дослідженні.
Що робити?
Для культурної дипломатії Україні варто розробити стратегію за участі Посольства України, інституцій і діаспори та відкрити представництво Українського інституту в Буенос-Айресі, рекомендують у дослідженні.
Україну варто представляти як сучасну європейську державу з демократичними цінностями, сучасним мистецтвом, кінематографом та перформативними практиками. Однак без протиставлення російській культурі – аби уникнути неоднозначної реакції аргентинців, застерігають у дослідженні.
Також можна вести культурно-спортивний діалог через футбол. Ідеться про спортивні заходи, турніри, майстер-класи та залучення відомих українських футболістів.
У рамках культурних ініціатив доречно залучати українських митців та авторів; регулярно перекладати та видавати українську літературу іспанською мовою; проводити дні української культури та спільні з аргентинцями фестивалі, пропонують у дослідженні.
Щодо видів мистецтва – можна спиратися на музику, танці та візуальні проєкти.
У чутливій для Аргентини темі Мальвінських (Фолклендських) островів Україна має зокрема посилатися на міжнародне право, резолюції ООН та визнавати важливість деколонізації, якщо вона не суперечить територіальній цілісності держав, зауважують у дослідженні.
Серед інших порад: посилення української присутності в академічному, цифровому та регіональному просторах.