На думку Гудименка, зараз Україна має вікно можливостей, щоб перезапустити державну політику щодо ветеранів. Оскільки тотальна більшість нинішніх військовослужбовців нічого не знає, які пільги ветеранам пропонує держава сьогодні, каже він.
«Я провів експеримент. Зробив 10 дзвінків людям з різних бригад, які не були в АТО. Це важливо. Тому що ті люди якраз плюс-мінус знали (які пільги й послуги має забезпечувати держава. — Ред.). А ті, хто прийшов (у Збройні сили. — Ред.) у березні-квітні 2022-го, там «офігенні» результати. 7 з 10 кажуть, що не знають, але наче проїзд повинні мати безкоштовний. Хтось, навпаки, починає вигадувати, що мають дати квартиру чи дозволять пригнати машину без мита (останнє обговорювали на законодавчому рівні, але не реалізували). Тобто в людей у голові вже міфи. І ці міфи потрібно викорінювати», — вважає військовослужбовець.
Так сталося, каже він, через повну відсутність комунікації Міністерства у справах ветеранів часів Юлії Лапутіної — «люди вірять у нісенітниці».
«Про те, що йому сто відсотків дадуть квартиру. Що він сто відсотків отримає два гектари. Якусь іншу фігню. Тому що за Лапутіної був нуль комунікації. І Олександр (Олександр Порхун — т.в.о. міністра з питань ветеранів. — Ред.) точно заслуговує на повагу. Він почав спілкуватися з людьми — від самих ветеранів і представників ветеранської спільноти до родин загиблих», — зазначає військовослужбовець.
Протягом дискусії Гудименко висловився за скасування пільг для ветеранів.
«Пільги не потрібні зараз. І, скоріше за все, ми не можемо розраховувати на них, тому що в бюджеті діра, через яку не те що умовний айсберг — “Титанік” пропливе. І кількість військових і поранених, і загиблих зростає щодня, тому що мобілізація продовжується, і скільки вона ще триватиме, ніхто ж не може сказати. Усі цифри зараз висмоктані з пальця. Може, у нас будуть три мільйони ветеранів, може — п'ять, а може — на одному з копійками все й зупиниться. Ніхто не знає», — каже громадський діяч і військовослужбовець.
Ветеранська політика, на думку Юрія Гудименка, є «найбільш ірраціональною річчю, яка тільки може бути в державі», тому що ми говоримо не тільки про те, що повинні віддати шану ветеранам, а й маємо зрозуміти, як її «заміряти».
«У вас є повагометр? Шанометр? Ми кажемо, що ветеранська політика важлива для мобілізації наступних поколінь, мобілізації завтра, післязавтра. Це для того, щоб люди, які отримують повістку, не сказали: "Та Господи, ми що, не знаємо, як держава ставиться до тих, хто відвоював? Та в житті ми туди не підемо!". І не поплили через умовну Тису. А те, що в Тисі смертність, скоріш за все, вища, ніж на більшості напрямків (фронту. — Ред.), їх цікавити не буде, тому що це ірраціональна річ. І ми, коли говоримо про кладовища, меморіали, нагороди, усі речі, які не можна порахувати адекватно, ми говоримо про ірраціональне.
Тому маємо говорити не тільки про цифри. Але й про мораль. Це слово зараз не дуже поширене, та ми маємо говорити саме про мораль, про цінності. Ставлення — ще з радянських часів — до ветеранів призвело до того, що суспільству не потрібен ветеран. Суспільству потрібен портрет ветерана. У портрета є величезна перевага — він не розмовляє. І якщо на цьому портреті така чорна стрічка внизу, то окей, це набагато краще, ніж коли ветеран починає висловлювати свою думку. Суспільство не хоче чути його думку, бо вважає, що наразі корисний для нього тільки солдат на фронті, а ветеран уже ні. Ось, власне, моя теза. І я буду наполягати на тому, що повага, шана, цінності — це насправді найбільший сьогодні виклик.
Ми будемо зводити бюджети, ми вирішимо питання з пільгами, з монетизацією чи без. Але оце, що не можна поміряти, воно, мені здається, в рази важливіше», — наголошує Гудименко.
На його думку, поки триває робота над форматом демобілізації, держава має шанс вибудувати правильну ветеранську політику й новий суспільний договір. Інакше він сформується сам — на вулиці й з насиллям, вважає військовослужбовець.
«Якщо завтра, умовно кажучи, буде прийнятий законопроєкт про мобілізацію або в інший спосіб зазначать, що 36 місяців — граничний строк (перебування в лавах ЗСУ, після чого можна демобілізуватися. — Ред.), то це означатиме, що за рік з фронту повернеться величезна кількість людей одночасно.
Це будуть люди, для яких слово "лівак" означає не тільки людину лівих поглядів, а ще й "нєучтьоночку" по зброї. І якщо ви думаєте, що багато військових не прихоплять із собою якийсь трофей, то ви дуже помиляєтеся. Ми будемо говорити про те, що величезна кількість людей пробуватиме вирішувати питання насиллям. Давайте відверто: чи багато ветеранів не знають і не стикалися після війни або навіть на війні з тим, що таке спалах гніву?» — каже Гудименко.
«Суспільний договір буде, і він буде збудований або доброю волею — і це буде окей для держави: ветерани посядуть те місце, яке мають посісти. Або цей суспільний договір формуватиметься в дуже неприємний спосіб, з величезним рівнем насилля на вулицях, з брудною політичною грою, оскільки мільйон ветеранів — це протестний електорат № 1 у будь-якій країні. І всі намагатимуться скористатися цим», — переконує Гудименко.
Він запропонував згадати 2016–2018 роки, коли ветерани почали гуртуватися й могли силою розв’язувати конфлікт з умовним маршрутником, який відмовився безкоштовно перевозити учасника бойових дій.
«Масштабуйте це на абсолютно іншу кількість людей. На абсолютно іншу кількість зброї. На абсолютно іншу війну.
…У нас ветерани або будуть усім тим, що ми сьогодні перераховували, або вони будуть середньостатистичними членами суспільства. Засновуватимуть бізнеси, будуть працівниками, створюватимуть додану вартість. Або це будуть люди, які захистили державу, повернулись і розкачують цю державу. Знищують її зсередини», — заявив Гудименко.
Люди, які повернуться з війни, вважає військовослужбовець, мають настільки соціалізуватися, щоб не ідентифікуватися у першу чергу як ветерани.
«У кожного є самоідентифікація. Я вас запитаю, хто ви, будете казати, наприклад, я — мати, я — українка або українець, бізнесмен, підприємець, журналіст, уболівальник футбольного клубу «Динамо Київ». Тобто є якась градація цієї самоідентифікації. Щось скажете в першу чергу, щось в останню. Відповідно, коли я після поранення лікувався в Америці, місцеві ветерани розповідали, що їм свого часу фактично прямо казали, що задача така, аби те, що ви ветеран війни, у вас було не на перших місцях. Щоб ви максимально забули, що ви ветеран. Саме це показник соціалізації.
Візьмемо ту багатостраждальну маршрутку як приклад. Ви їдете в маршрутці на роботу — доводиться показувати УБД (посвідчення учасника бойових дій). Два рази на день згадали, що ви ветеран. Якщо у вас ще якась пільга — на парковку не можете без УБД заїхати, ще раз нагадали, що ви ветеран. Минає 10, 15, 20 років після того, як ви дембельнулися, а ви все ще ідентифікуєте себе не як підприємець у першу чергу, не як батько, не як засновник чогось, а як ветеран. Самі собі це нагадуєте. Тому однією з дуже важливих частин політики має бути те, щоб людина соціалізувалася настільки, аби почала про це забувати», — наголошує Гудименко.
Наразі, вважає він, у держави є вікно можливостей відпрацювати засади ветеранської політики й підготуватися, поки не така велика кількість людей, які демобілізувалися з важкими травмами, що не дозволяють їм продовжувати службу, або тих, хто купив собі «квиток додому». Бо коли повертатимуться сотні тисяч людей, робити щось буде набагато важче.
«Усі негативні сценарії, сьогодні перераховані, мною в тому числі, усі будуть. Буде ветеранський алкоголізм. Буде ветеранська наркоманія. Буде ветеранське самогубство. Ветерани абсолютно точно будуть займатися криміналом. Це факт. Це є в кожній країні світу. Питання в масштабах. Чи це буде один відсоток з ветеранів, чи це буде умовно 50 відсотків.
Ми зараз у такій позиції, що може бути або набагато гірше, ніж сьогодні, або набагато краще. Але так, як сьогодні, довго тривати не може. Відповідно, зараз ще є шанс, сподівання на те, що буде все ж таки набагато краще», — завершив на позитивній ноті Юрій Гудименко.
Ще матеріали з дискусії:
- Масі Найєм: «Часто [допомога держави ветеранам] виглядає як ганьба, а не як допомога»
- Сергій Позняк: «Ми матимемо 300 тисяч ветеранів-підприємців. Гріх не скористатися таким людським капіталом»
- Ігор Ліскі: «Без правильної ветеранської політики не буде ефективної мобілізації»
Цей матеріал можна прочитати англійською.