«Давайте дивитися об’єктивно. З точки зору розуміння війни ми вчимося. Ми вчимося під час війни деяких функцій — державних, управлінських, конкретно війни... Пан Залужний у The Economist сказав (і пан Данілов його підтримав), що ніхто не розумів, що таке велика, масштабна війна у 21 сторіччі. Наші партнери не розуміли. Не розуміли, яку техніку нам потрібно давати, у якій кількості, з якою швидкістю.
Ні в кого немає відповідних знань. І, відповідно, держава Україна не могла б одразу, з початку війни казати: нам потрібно це, це, і воно буде так працювати. Сьогодні всі отримують досвід. І тому комунікація з точки зору суспільства й держави також формується зараз», — зазначає Подоляк.
За його словами, влада намагається віднайти золоту середину, щоб казати правду і не заганяти людей у депресію.
«Є межа. Ми не можемо зайти глибоко в депресивні настрої. Усі кажуть, давайте реалістично говорити про війну. А що таке «реалістично говорити про війну»? Казати, що ми втрачаємо людей. Тоді як ми мобілізуємо нових? Чи казати, наприклад, нам не вистачає грошей. Тоді бізнес скаже: якщо не вистачає грошей, давайте переносити наші виробництва за кордон, тому що ми програємо цю війну.
Ми вчимося сьогодні розуміти, де ця золота середина, що можна казати в цій війні, а що казати не треба. І це складно. Повірте мені, складно. Ми можемо сприймати війну з урахуванням нашого суб'єктивного бачення, з урахуванням нашого інтелекту. Суспільство на 90% сприймає інакше. Воно сприймає війну через емоцію, через втрати, трагедії тощо. І тут дуже і дуже складно — можна зірватися в піке емоційної ями», — зауважує представник ОП.
За словами Подоляка, на нинішньому етапі війни депресивні настрої достатньо суттєво впливають на ухвалення рішень. Зокрема, на Заході вони позначаються на швидкості і так достатньо повільного надання допомоги України і фінансової, і військової.
«Я навіть про інше скажу. Щодо мобілізації. Пан Кирило (Буданов. — Ред.) правильно каже. Люди ще не відчули, що в нас є держава, бо дуже юна демократія. 30 років — це не той термін, коли ти відчуваєш, що твої діти будуть завжди тут. Ти думаєш, що можна буде деінде знайти собі місце. І це впливає. Впливає на відчуття того, хто ти, що ти», — акцентує Подоляк.
«Окрім того, що таке 21 сторіччя? Глобалізація, подорожі, відкритий світ, кар'єри, IT-сфера, нічні клуби, Ібіца (та, що Ібіца, а не клуб в Одесі). У всіх були свої мрії, і тут тобі кажуть, що треба йти сидіти в окопі. 14 рік. Ремарк. «На Західному фронті без змін». Ти шокований. Емоційно ти неготовий з 21 сторіччя повернутися на початок 20-го. І з'ясувалося, що суперпатріотизм — це красиві слова. Круто вийти і сказати «я — українець». А виходить, що «я — українець» — це відповідна ціна, яку треба заплатити. І все це недокомуніковане. Тому що ми так само починаємо це відпрацьовувати, розуміти, вчитися. Держава вчиться, і комунікація міняється», — запевняє Подоляк.
Цей матеріал можно прочитати англійською.