Ухвалили без змін та обговорення
Минулого тижня Верховна Рада проголосувала закон 8271 про посилення адміністративної та кримінальної відповідальності для військових. Майже відразу на сайті президента була зареєстрована електронна петиція із закликом ветувати закон, яка швидко набрала понад 25 тисяч голосів.
Весь цей час тривали бурхливі дискусії за участю і самих військових, і правозахисників, юристів. Вони поділилися на два табори: прихильники посилення відповідальності розповідали історії про відсутність інструментів впливу на «аватарів» (військових, що вживають алкоголь) і про те, як відмовники, які залишали свої позиції, створювали загрозу для інших; критики закону натомість попереджали, що закон призведе до свавілля командування.
Цікаво, що сам законопроєкт внесли до Ради 8 грудня від імені депутатів «Слуги народу» (голови фракції Давида Арахамії, від керівників комітету нацбезпеки Олександра Завітневича та правоохоронного комітету Сергія Іонушаса, а також інших). За два дні профільний комітет розглянув законопроєкт, а вже 13 грудня парламентарі без тривалого обговорення, другого читання та внесення правок швидко ухвалили його відразу в цілому (за закон проголосували 290 народних обранців з різних фракцій і груп).
Голова фракції «Слуга народу» Арахамія заявив, що закон ініціював Генштаб. «Особисто доповідати прийшов начальник ГШ Шаптала... Попри те, що багато депутатів хотіли голосувати тільки перше читання, військові наполягали на критичних строках і важку ситуацію під Бахмутом. Тому рішення було ухвалене в цілому за погодженням усіх фракцій. Домовилися слідкувати за всіма такими справами. І якщо будуть зловживання, знову змінювати закон», – написав він у Facebook.
Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний у відеозверненні ввечері 19 грудня підтримав відповідні зміни та попросив президента підписати закон.
За його словами, закон усуне прогалини в законодавстві, які дозволяли відмовникам уникнути покарання, сплативши невеликий штраф. А це може створювати ситуації, коли важливі ділянки фронту залишаються неприкритими, що призводить до зростання втрат серед особового складу та позбавляє контролю за важливими позиціями.
«Чи можна уникнути цієї проблеми м’якшим способом? Роз’яснювати, переконувати… Так, якщо йдеться про мирний час. В умовах війни потрібні швидкі та дієві рішення», – зазначив він.
Водночас він закликав поставити крапку в усіх дискусіях щодо документа та надалі працювати лише на перемогу.
Що змінить закон?
Сам закон посилює кримінальну відповідальність за низку злочинів, насамперед за відмову виконувати розпорядження керівництва. Зауважимо, що така відповідальність була завжди. І з початку повномасштабного вторгнення українські суди винесли не менш як півтори сотні вироків за злочини «проти встановленого порядку проходження військової служби».
Тепер же мова йде про збільшення строків можливого ув’язнення та зростання розмірів штрафів у разі адміністративки. Плюс неможливість умовного терміну та дострокового звільнення. Тобто судам забороняють пом'якшувати покарання чи давати умовні строки військовим, засудженим за окремі види злочинів.
Отже, за невиконання наказу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, військовому може загрожувати від 5 до 8 років позбавлення волі (було від 3 до 7). За несвоєчасне з'явлення без поважних причин у частину понад 10 днів, але не більше як місяць, буде штраф – від 1 тис. до 4 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян (у 2022 році він складає 1240,5 грн).
За самовільне залишення військової частини або місця служби – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років (в умовах особливого періоду, крім воєнного, карають від 3 до 7 років). За дезертирство – від 5 до 12 років тюрми, самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю – від 5 до 10 років тюрми.
Строки утримання на гауптвахтах за адміністративні порушення також збільшили з 10 до 15 діб. «Арешт з утриманням на гауптвахті призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом», – зазначено в порівняльній таблиці до другого читання.
За відмову виконувати законні вимоги командира (начальника) збільшать штрафи від 100 до 500 неоподаткованих мінімумів чи арешт на губу до 10 діб (був штраф від 70 до 45 мінімумів чи 7 днів арешту). За необережне знищення або пошкодження військового майна передбачають штрафи від 1 до 2 тис. неоподаткованих мінімумів чи арешт до 15 діб (був штраф від 145-285 мінімумів чи арешт до 10 діб). Аналогічно суттєво зростають штрафи за порушення правил бойового чергування (100-1 тис. мінімумів штрафу проти 70-145 мінімумів). Порушення правил поводження зі зброєю – від 100 до 1 тис. мінімумів проти 70-140 мінімумів.
З новацій. Тепер посадові особи, уповноважені начальниками органу управління Військової служби правопорядку ЗСУ, матимуть право оглядати військовослужбовців на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння. Право на огляд також отримають самі командири чи начальники військової частини або формування «з використанням спеціальних технічних засобів та тестів».
Цікаво, що уповноважені ВСП зможуть ловити «з тестами та технічними засобами» військових чи резервістів «на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту та інших місцях», – попереджають у законі.
Якщо до прийняття закону за розпивання алкогольних чи слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних або психотропних речовин чи їх аналогів (ст. 172) накладали штрафи від 70 до 145 мінімумів чи арешт до 5 днів, то зараз санкції будуть жорсткіші: від 100 до 500 мінімумів штрафу чи утримання на губі до 7 днів.
Для командування за розпивання з підлеглими штраф ще більший: від 500 до 1 тис. мінімумів (було 144-215 мінімумів). За повторення порушення протягом року – штраф від 1 до 2 тис. неоподаткованих мінімумів чи арешт від 10 до 15 діб.
Голоси військових pro et contra
Віталій – старший солдат 30 окремої механізованої бригади, що служить з 2016 року, нещодавно отримав контузію й ураження ока на Донецькому напрямку, проходить реабілітацію в Луцьку – розповів LB.ua, що «в цілому порядок і на нулі, і в частинах у тилу давно треба наводити».
«Звісно, треба збільшувати штрафи за п’янку. Бо, чесно кажучи, цим завжди й усюди зловживали. Був випадок, коли нам треба було доставити паливо до двох танкістів. Коли ми приїхали під постійною артою, знаєте, що побачили? Цих двох, які п’янючі були всередині. От що з ними робити? Таких випадків, коли п’ють не тільки, щоб приглушити біль, бо там пекло, а просто так, на жаль, багато. Як показує практика, штрафи, а це було десь 37 тис. грн, їх не зупиняли. Чи щось закон змінить зараз? Не знаю. Бо горбатого тільки могила виправить. Хоча, можливо, під страхом зрізання 100 тис. щось і зупинить», – припустив він.
Наш співрозмовник попросив не вказувати його прізвище, бо з нього вже зняли 100 тис. одного разу за те, що повернувся на день пізніше після дозволу командування.
Головна ж загроза закону, на його думку, у значному посиленні повноважень командування. «З однієї сторони – це добре. Бо за невиконання наказів, коли хтось сидить в окопі, ридає й каже, що не може стріляти, а потім вибігає, показуючи наші позиції ворогу, щось треба робити. Такий випадок у нас був. Думали, що самі його придушимо, – зазначив він. – З іншого боку, все залежить від самого командира. Бо був випадок на початку вторгнення, коли командування сиділо в теплому місці, віддаючи нам накази на відстані, з дронів, що спостерігали за ситуацією. Кидали нас під обстріли, коли ми на полі бою, орієнтуючись, розуміли, що нас посилають тупо на смерть. І повірте, таких прикладів, на жаль, теж багато».
А ще є внутрішня кухня, додає військовослужбовець: «Коли за гроші чи навіть палку ковбаси можна було домовитися з керівництвом, щоб не паяли штрафів чи відпустили. Тому завжди грає особистий фактор і командування, і військових. Є побоювання, що через це одним будуть клепати реальні строки, а іншим – нічого. І врешті до порядку це не призведе. Плюс суди. На нулі про них і мова не йде. Який суд, коли навіть зв’язку немає. Як потім виносити вироки, на яких підставах, через який час – теж велике питання».
Санітарний інструктор Микола з позивним Воробей, що служить із 2015-го, а зараз перебуває під Бахмутом, у спілкуванні з LB.ua коротко відписав, що «це не закон, а жах».
«Такий закон є в наших ворогів. Наче під кальку Росії писали. А нам потрібне законодавство, як у збройних силах Ізраїлю, аби військових захищали. Тут же покарання найвищого ступеня і без права на захист… Не тільки штрафи, а й людські долі будуть нищити. Солдат стає рабом системи», – переконаний він.
Молодший сержант ЗСУ Юрій Гудименко також вважає, що закон створює багато загроз з декількох причин.
«Закон порушує конституційну норму про рівність усіх громадян перед обличчям правосуддя. Закон забирає у військового право на пом'якшувальні обставини, забирає у військового право на індивідуальність покарання, закон фактично забирає у військового право на захист», – написав він у Facebook.
Він упевнений, що на практиці закон не додасть дисципліни та боєздатності: «Збройні сили України – це не звір, якого треба приборкати. Збройні сили – це люди. Вони живі. Але живуть вони в пеклі. З людьми треба розмовляти. Особливо з людьми в пеклі. А прийняття закону про посилення покарань у рекордно короткі строки демотивує цих людей. І їм байдуже, що це підтримали в усіх фракціях парламенту, повірте. Їм боляче від самої думки про те, що їх – нас! – виводять у центр уваги як окремий, небезпечний вид тварин, для яких не діють поняття «правосуддя», «захист» і «милосердя».
Таку саму думку висловив колишній нардеп Ігор Лапін, який зараз воює у лавах ЗСУ: «Проблема навіть не в самому 8271 і його недолугості, а в принципах конституційної рівності ВСІХ перед законом (ст. 24 Конституції). Якщо в період воєнного стану скасовувати можливість пом'якшення відповідальності лише для військових (ст. 69 та ст. 75 ККУ), поняття рівності перед законом нівелюється. Справедливо було б призупинити дію вище названих статей на період воєнного стану. Ось у чому суть проблеми. Колаборанти, грабіжники, крадії та вбивці мають це право, а військові відтепер – ні».
Ветеран війни Михайло Дворянчук натомість більш поміркований. Він написав, що на власні очі бачив десятки прикладів прихильників закону та противників: «Наприклад, найстрашніше для мене – самовільне залишення поля бою. Був випадок, коли зрання я приїхав на пусті позиції під Мостищем, і ми втрьох бродили, кликали тих, хто там мав бути. Ми навіть не здогадувалися, що на сусідній вулиці вже була рота російської десантури.
Ще був випадок, коли я спостерігав СЗП (самовільне залишення позицій. – LB.ua) після того, як комусь привидівся наступ 10 російських танків. Тоді довелося шукати і виловлювати всю братію, яка розбіглася по тилових селах за 10-15 км від нуля і передавати їх комбригу, який особисто заводив їх назад на позиції. Добре, що ворог – дол.. би. Що було втікачам за це? Нічого. А скільки сотень квадратних кілометрів було здано свинособакам після того, як комусь привиділися полчища вагнерівців, що наступали з усіх щілин? А потім доводилося їх знову відбивати ціною сотень життів українських бійців, бо святе місце пустим не буває. Правду знають лише в бригадах, які стояли на тих напрямках».
Тому, переконаний він, питання складне, і «прийнявши цей закон, командування бере на себе більше відповідальності за добросовісність і планування, за покарання і нагородження».
«Нарешті, навіть на командуванні відповідальність за призначення командирів взводів і рот. Бо саме з них починається справжня армія, яка працює на землі та на нулі. На жаль, дуже далеко не вся армія в нас має дух і мотивацію «Азову», організацію й управління боєм ССО. Але до цього треба йти та прагнути», – закликав він.
Координаторка Медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова гадає, що в усіх наведених прикладах правопорушень відповідальність несуть у першу чергу самі командири: «Я бачила, як одні й ті самі люди були тупими і боягузами в одного командира і творили дива військової майстерності і хоробрості в іншого. Не може бути питань до солдата, тим більше, якщо він уперше взяв до рук автомат два тижні тому. Усі питання – до офіцерів. І що старший офіцер, то більше до нього питань».
«Підписавши закон, про який просить Валерій Залужний, президент відкриє скриньку Пандори, з якої повалить зрада, – переконана правозахисниця. – Закон не залишить суспільству іншого вибору, ніж докопуватися до істини в кожній ситуації. Бо йтиметься про долі людей на роки, про репутацію, про правду. А ми цю правду знаємо, бо з 24 лютого ми ведемо ці кейси. Знаємо, де і скільки загинуло, скільки зникло безвісти і чия це відповідальність… Чи, може, таки варто подивитися на справжні причини низької дисципліни? На провальну роботу центрів комплектації, на неякісну підготовку особового складу або взагалі її відсутність, на відсутність взаємодії між підрозділами, на відсутність морально-психологічного забезпечення, на низькі моральні та лідерські якості багатьох командирів, а відтак відсутність довіри до них? На втому людей, які понад пів року в нелюдських умовах без відпочинку і ротації».
Водночас капітан ЗСУ Віктор Трегубов додав, що офіцери та командування теж різні: «Я знаю багато випадків, коли офіцери такі оригінали, що їм не те що життя інших, а й власну п…сю в руки давати небезпечно. Та знаю дуже багато випадків, коли хорошим офіцерам дістаються такі сонечка, що єдиним ефективним способом змусити їх хоча б не бути загрозою для власних побратимів є дисциплінарні заходи різного ступеня тяжкості».
За його словами, у нас «насправді є кілька різних армій»: «Є деякі бригади ТрО, куди окремих «талановитих» офіцерів під час конфлікту низької інтенсивності сплавлювали просто від фронту трохи далі. А є бойові бригади з хорошими офіцерами, куди долили мобілізяк з учорашнього електорату Шарія, сільських алкашів і ветеранів батальйону «Лодзь», що цього разу не встигли до кордону. Які коли не лежать у відключці, то нах…р посилають. І навіть в одному роді військ від частини до частини та від бригади до бригади різниця може бути така, наче між ними Середземне море пролягло».
Трегубов переконаний, що нині цим законом ситуацію «неможливо привести до спільного знаменника» та виправити: «Так, могла б допомогти ефективна система військової юстиції, але вона потрібна на позавчора, а створювати її зараз – воно-то треба, але ми війну можемо виграти раніше… Звісно, втім, у фейсбуці, як і в армії, більше рядових і сержантів, ніж офіцерів. А в них більше травматичного досвіду з офіцерами-оленями».
Журналістка Ірина Шевченко, речниця окремого мотопіхотного батальйону «Сармат», вивчила порівняльну таблицю до закону і заявила, що її нічого там не шокувало: «Бо мене раніше шокувало інше. Наприклад. Підрозділ А, що складається з контрактників і мобілізованих, тримає позицію в одній гарячій точці. Кілька тижнів під щільним артобстрілом. Наша контрбатарейка недостатня, але для підрозділу А це не підстава залишати позицію, це підстава закопатися глибше. Бо якщо почати відступати, то можна й до Києва довідступати. Та й утримувати позиції легше, ніж потім відбивати вже втрачені. На позиції немає жодного не контуженого, у багатьох легкі осколкові, евакуюють лише важких. Легких ремонтує на місці свята медик роти. І ось нарешті довгоочікувана заміна! Свіжі хлопці з підрозділу Б заїжджають на позицію, ох…ть від прильотів, кажуть: «Танунах, тут стріляють». Розвертаються і звалюють. Їм навздогін кричать: «Альо, чоловіки, ви ж на війну приїхали, йдіть працюйте!» А вони такі: «Ні, ми звалюємо, і нічого нам за це не буде». Ок, підрозділ А продовжує тримати позиції, допоки чергова спроба заміни не завершиться успіхом. За цей час у підрозділі збільшується кількість втрат і важкопораненими, і загиблими».
Уже у спілкуванні з LB Ірина розповіла, що жорсткіші санкції за вживання заборонених речовин є цілковито правильними: «Алкоголь і наркотики – це речі, що не сумісні з бойовими діями, адже погіршується реакція. Це ризик для виконання завдання, для життя самого алконаркозалежного і його побратимів. Тож перевірки логічні. Інша річ, що ретельні перевірки на залежність і взагалі придатність та психологічну стійкість мають бути на етапі відбору. Тому абсолютно справедливі зауваження противників закону щодо відповідальності відділів комплектування (військкоматів) за те, що відправляють таких до війська».
Військовий Олександр Карпюк, у минулому відомий волонтер, переконаний, що посилення відповідальності потрібне, однак закон варто збалансувати: «Я розумію, чому цей законопроєкт подали. І причини важливі. Тому що солдат не зрозуміє командира бригади, якому військкомат передав групу мобіків, частина яких – нормальні, але є немало біосміття, яке бухає, відмовляється виконувати накази і сидить у ППД, займаючи штатку, поки командир заряджає юристів пройти десять кіл пекла, щоб зробити щось з непоодинокими випадками, і вони з часом накопичуються. Тоді як боєздатна частина бригади воює в некомплекті і за себе, і за них… Їх треба виганяти з армії з відповідними репресіями…
Але. Систему характеризує рівність… Особливо щодо командирів, які розмістили в штабі новостворених підрозділів своїх родичів, клали болт на навчання особового складу та забезпечення, а потім розводять руками перед бійцями… Тому хотілось би, щоб цей потрібний закон переробили, щоб це не був «каральний інструмент» солдата, а частина загальної військової системи. Тому що цей закон – це інструмент. Як зброя. І все залежить від того, як нею та проти кого користуються».