У вересні “Європейська солідарність” подала законопроєкт № 8089, який передбачає, що заборона партії є підставою для значного обмеження повноважень обраних від неї народних депутатів України та дострокового припинення повноважень депутатів місцевих рад. Текст проєкту опрацьовується в комітеті від початку жовтня. Поки що жодних висновків щодо проєкту на сайті ВРУ не опубліковано.
Позбавити нардепів мандатів нині неможливо, бо під час воєнного стану заборонено змінювати Конституцію України та проводити вибори до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування. Проєкт, який подали представники ЄС, пропонує позбавити нардепів повноважень у Верховній Раді без позбавлення мандатів, що загалом не порушує українське законодавство в період воєнного стану.
Тим часом голова комітету з питань організації державної влади Андрій Клочко (“Слуга народу”) без належного анонсування ще 7 жовтня планував обговорення проєкту, який подали колишні представники ОПЗЖ. Він залишає мандати і знімає відповідальність із депутатів заборонених партій.
Засідання не відбулося. Зокрема і через те, що в комітеті кадрова криза — більшість вимагає відставки Клочка з посади голови і не хоче з ним працювати. 25 жовтня засідання комітету, який мав би опрацьовувати законопроєкти щодо долі представників заборонених партій, знову не відбулося. Цього разу не було не лише кворуму, а й самого голови комітету Клочка.
Авторам проєкту видається нелогічним зберігати за народними депутатами від заборонених партій усі права, передбачені і для законослухняних парламентарів.
Запропоновано: в разі заборони партії судом народний депутат, який на момент ухвалення такого рішення був членом депутатської фракції такої політичної партії у Верховній Раді України, втрачає майже всі повноваження. На старті подання законопроєкту це недієва норма. Адже більшість членів фракції ОПЗЖ вийшли з неї ще до рішення суду про заборону партії. Тобто ця норма, якщо її підтримати, на них не поширюватиметься.
Законотворці пропонують за цим принципом позбавляти депутатів від ОПЗЖ повноважень голови, першого заступника голови, заступника голови, секретаря комітету або тимчасових комісій без прийняття окремого рішення Верховної Ради України. Керівні посади в комітетах мають 50% теперішнього складу групи ПЗЖМ (“Платформа за життя та мир” — депутатська група, куди входять народні депутати від фракції ОПЗЖ) і понад 26% групи “Відновлення України”.
Але оскільки більшість депутатів вчасно втекли із фракції, під обмеження вони не потрапляють. Тож навіщо вирішувати це у форматі законопроєкту, якщо кадровий склад комітетів можна змінити простою постановою?
Так, Нестор Шуфрич, безперечно проросійський політик, наразі очолює комітет свободи слова, який за його часів перетворився на парламентський рупор захисту медведчуківських каналів. І він не єдиний представник колишньої фракції ОПЗЖ, який має керівну посаду в комітеті.
Саме тому вже дев’ятий місяць виникає питання, чому Шуфрич досі очолює комітет з питань свободи слова. Для того, щоб прибрати його та його колег з ОПЗЖ із керівних посад, у парламентської більшості немає політичної волі.
Тут важливо наголосити, що після виборів посади в комітетах були розподілені за квотним принципом між фракціями. Це передбачено регламентом. Нині фракції ОПЗЖ немає. Відповідно, квоти у фракції бути не може. Створені депутатські групи успадкувати цю квоту не можуть. Квота для депутатів, які пройшли від уже забороненої ОПЗЖ, залишається представникам “Слуги народу”, ЄС, “Батьківщини”, “Голосу”, “За майбутнє”.
Нещодавнє дослідження Руху ЧЕСНО показує, що нардепи від забороненої ОПЗЖ демонструють системну співпрацю в парламенті з депутатами від “Слуги народу” і регулярно голосують за пропозиції влади. Очільниця партії “Слуга народу” Олена Шуляк в інтерв’ю ЗМІ навіть назвала співпрацю з колишніми депутатами ОПЗЖ “конструктивною”.
От і виходить, що боротися з депутатами забороненої ОПЗЖ заважає “конструктивна” співпраця, а не лише Конституція.
Проєкт № 8089 пропонує позбавляти нардепів і права бути обраними на посади голови Верховної Ради України та його заступників. Разом із позбавленням права займати керівні посади в комітетах така заборона може вдарити по зарплатах депутатів заборонених партій. Адже сьогодні всі такі посади додатково оплачуються.
За чинною на сьогодні постановою ВРУ, у голів комітетів, їхніх заступників і секретарів посадовий оклад вищий, ніж у нардепа — члена комітету. Надбавки до окладу мають також керівники депутатських фракцій (груп), голова Верховної Ради та його заступник.
Тобто депутати від заборонених проросійських партій не лише продовжують ухвалювати рішення та впливати на законодавство України, а й отримують за це додаткові виплати з державного бюджету.
Додатково депутати проголосували за можливість і далі отримувати виплати, пов’язані з виконанням депутатських повноважень, навіть за дні, в які депутат без поважних причин не виконує свої депутатські повноваження, передбачені законом. Така норма встановлена з 1 березня 2022 року на період дії воєнного стану в Україні, до завершення місяця, в якому воєнний стан буде припинено чи скасовано.
Нагадаємо, згідно із нововведеннями 2019 року, якщо нардеп протягом календарного місяця впродовж чергової сесії без поважних причин не бере участі в більш як 30% голосувань на засіданнях ВРУ або в більш як 50% засідань свого комітету, йому не відшкодовують витрати, пов’язані з виконанням депутатських повноважень, за відповідний місяць. Йдеться про так звані депутатські, або “другу депутатську зарплату” — додаткові щомісячні виплати парламентарію в розмірі його місячної зарплати (не плутати з компенсацією вартості проїзду або оренди житла).
Запропонований законопроєкт № 8089 пропонує позбавляти нардепів не лише посад, а й найпростіших повноважень у Верховній Раді: працювати над законопроєктами, брати участь у засіданнях фракцій, комітетів і Верховної Ради, парламентських слуханнях.
Також пропонується позбавити депутатів від заборонених партій можливості подавати депутатські запити або звернення до органів влади та організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Обмежити таке право важливо, зважаючи на обсяг інформації, яку депутат може отримати і використати для власних цілей або і проти України. Використання депутатами інструменту звернень в особистих інтересах НАЗК уже фіксувало та передавало до суду.
Усі ці та деякі інші обмеження, за проєктом, мають діяти з моменту набрання судовим рішенням про заборону політичної партії чинності і до моменту припинення повноважень народного депутата. Тобто нардепи зберігатимуть статус депутата до перевиборів, проте не матимуть повноважень впливати на законодавство України.
Для місцевих депутатів із заборонених партій зміни пропонуються подібні до змін у проєкті Кабміну № 7476. Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково, без прийняття рішення відповідної ради, у разі набрання чинності рішенням суду про заборону діяльності політичної партії, від якої депутат був обраний до місцевої ради, або входження такого депутата до депутатської фракції місцевої організації політичної партії, діяльність якої заборонена.
Якщо на цих підставах достроково припинені повноваження більше ніж половини депутатів від загального складу ради, то й повноваження такої ради можуть бути достроково припинені. На заміну такій раді утворюється військово-цивільна або військова адміністрація за указом президента України.
Нагадаємо, що під час воєнного стану вибори проводити не можна.
Загалом проєкт № 8089 підтримує концепцію проєкту Кабміну № 7476, який на сьогодні розглядається як основний у темі позбавлення мандатів депутатів місцевих рад від заборонених партій, але торкається ще й повноважень народних депутатів.
Про люстрацію згадали лише в цьому законопроєкті. У попередніх чотирьох це поняття відсутнє.
Ця ініціатива пропонує додати в Закон України “Про очищення влади” статтю, що визначить особливості люстрації для осіб, які були обрані на посади народного депутата України чи депутата місцевої ради від політичної партії, забороненої за рішенням суду (ст. 6-1).
У разі ухваленням судом рішення про заборону політичної партії особа, яка була обрана від такої партії народним депутатом України чи депутатом місцевої ради, протягом десяти років з моменту припинення своїх повноважень не має права займати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, в тому числі посади судді, співробітника органів внутрішніх справ, прокуратури України та інших правоохоронних органів.
Ці особи вносяться і до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України “Про очищення влади”. Інформація з реєстру надається на запит державних і правоохоронних органів, а також під час звіряння переліку осіб, звільнених із посад у зв’язку зі здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в реєстрі.
Проте варто враховувати, що попередній досвід люстрації був не надто позитивним. Люстровані чиновники часів Януковича пішли в суди і, як не дивно, отримали рішення на свою користь і навіть компенсації від держави за порушення їхніх прав. Чи спрацює люстрація цього разу, однозначно сказати складно. Та й загалом люстраційні обмеження стосуються посад у державних органах, але не можуть обмежувати право бути обраним на виборні посади. Тобто під час наступних виборів такі обмеження не надто ускладнять життя депутатам від заборонених партій.
Пропозиція люстрації для депутатів від заборонених партій накладає певні обмеження. Інформацію про їхню участь у діяльності заборонених партій фіксуватимуть не лише громадські ініціативи (приміром, Реєстр держZрадників), а й державні реєстри.
Проте реально обмежити право балотуватись можливо лише за умови притягнення до відповідальності колаборантів і держзрадників за рішеннями судів. Адже в Україні цілком законно не мають права балотуватися громадяни України, які п’ять років проживали на території іншої держави, та ті, хто має непогашену судимість. А от дії та висловлювання депутатів заборонених партій правоохоронні органи можуть перевірити на предмет порушення нових статей щодо держзради та колабораціонізму (ст. 111 ККУ).
Зараз справи доходять до суду дуже повільно. Так, щоб засудити Олега Царьова, державі знадобилося вісім років.
Якщо вина політика, зокрема в держзраді чи колабораціонізмі, буде доведена в суді, він не зможе подавати документи у ЦВК і балотуватися. Проблема визначення юридичних наслідків заборони партій буде вирішена надійно і без окремих законів. Та для цього потрібно побудувати дієву систему правоохоронних органів і завершити судову реформу, а такі завдання не виконуються легко й нашвидкоруч.
Для держави, яка захищає свій суверенітет і територіальну цілісність, вкрай важливо напрацювати сильну політику, яка унеможливила б вхід до політичної системи і перебування в ній державних зрадників і колаборантів. Наразі жоден із п’яти запропонованих законопроєктів не вирішує цю задачу.
Парламент як один із ключових інструментів держави має напрацювати законодавчу базу, щоб правоохоронні органи й суди могли розглядати справи щодо колаборантів і зрадників у максимально розумні строки. Доки ці інструменти не запрацюють належним чином, вхід у політичну систему для недоброчесних кандидатів буде відкритим.