«У країні заведено домовлятися. Ми цього не робимо»
Соня Кошкіна: 13 травня у вас закінчується контакт з НСТУ, проте у новому конкурсі на очільника “Суспільного” ви участі не братимете. Чому?
У мене майже дембель. І хочу трохи перепочити. Як пожартував мій колега Микола Чернотицький, після семи років на “Суспільному” навіть робота на скотобійні буде легшою.
С.К.: Пан Чернотицький - не лише колега. Це фактично ваш протеже. Ставленик на наступного голову НТКУ.
Звісно. Людина з 2014 року працювала в регіонах, знає, як усе функціонує. Був виконувачем обов’язків (у період відсторонення Аласанії Наглядовою радою у 2019 році, – LB.ua). Щойно завершив MBA і готовий на повну.
О.Б.: Але ж все-таки чому ви не подаєтеся? Те, що “важко”, – це зрозуміло. Але навряд чи це причина.
Так, ви праві, Олеже. Це не першопричина. Коли ще компанії не було, коли ми починали з нуля – було вкрай важко. Будувати щось на руїнах завжди важко, потрібна була лідерська позиція. Наразі фундамент інституції закладено, але як такої її ще немає. Думаю, прийшов час молодих, у них інший погляд на те, як усе має розвиватися.
С.К.: Скільки ще років має минути, щоб інституція зрештою з’явилася?
Наступного року телекомпанії ВВС виповниться 100 років. І вони проходили увесь цей шлях – від націоналізації приватної компанії до монопольного становища на телебаченні.
С.К.: У нас немає 100 років. Ми не британський газон, щоб нас засівати і підстригати.
Себто маємо взяти зброю і йти на фронт?
О.Б.: Якщо йде війна, то так.
Не так. Кожен має робити свою справу.
С.К.: За умовами конкурсу, кандидат на посаду голови НСТУ має – поміж інших документів – надати програму розвитку телекомпанії. Це складно зробити на відповідному рівні, якщо не перебуваєш усередині структури, не знайомий з внутрішніми «течіями». Ви вже визнали, шо Чернотицький – ваш протеже. У нього все це виписано бездоганно, тож виглядає так, що конкурсні умови від початку створювалися під конкретну людину.
Не думаю. За моїм підрахунком, шість із 15 людей (кандидатів, – LB.ua) – це працівники компанії. Хай пробують. Але жати там, де не сіяли, теж багато охочих.
Проте це питання до Наглядової ради – їм обирати. Вони знають, як усе працює. До того ж там прийшли новенькі.
С.К.: Чи будуть зараховані документи кандидата на прізвище Костюк (заступник голови ОП Юрій Костюк, – LB.ua), який надав їх через 7 хвилин після завершення процедури реєстрації?
Зі всього списку документів він надав лише паспорт. Тому не знаю.
С.К.: З боку Банкової чи влади загалом є зацікавленість у тому, щоб їхня людина очолила НСТУ?
Жодного дня не пам’ятаю за сім років, якою не була б Банкова і хто не був би президентом – Зеленський, Порошенко... Навіть при...
С.К.: Олександрові Валентиновичу (Турчинову – LB.ua)?
Так. Але здебільшого то не він, а Яценюк. Увага є зараз. І це доволі неприємно.
О.Б.: У чому вона проявляється?
У дзвінках. У лагідному спотворенні стану справ.
С.К.: Дзвінки з приводу чого?
З приводу того, як правильно голосувати.
О.Б.: Дзвінки вам чи голові Наглядової ради?
Дзвінки до мене завершились чотири роки тому.
О.Б.: Влада змінилася два роки тому.
Немає значення. Вони стосуються голови Наглядової ради. Є таким сигнальним голосуванням. Інструменти, які вони застосовували, проявилися у всій красі. Думаю, це ще не завершено.
С.К.: Що ви визначаєте найбільшим своїм успіхом і поразкою за сім років роботи?
Я назвав би дві речі. Це однозначно незалежність.
С.К.: Політична?
Жодних дзвінків, жодної підтримки. За сім років ми нічого такого не робили. І це коштувало дуже дорого. Дуже. Жодного разу не було повного бюджету. Порушені всі мої зв’язки як журналіста, зіпсовані усі знайомства.
О.Б.: А навіщо вам дзвонити? НСТУ – класний “заповідник”, але дуже невеликий за аудиторією.
93% покриття населення. 21 мільйон контактів щотижня. Ви про що? Що «невелике»?
О.Б.: З електоральної точки зору владі від цього ні холодно ні жарко.
Владі не потрібна електоральна точка зору. Ви просто невірно розумієте, чого вони прагнуть. Як було 50 років тому? Прийшли (представники влади на державне телебачення, – LB.ua), сказали: “Дайте мені мікрофон” - і мають голос. Зараз це так не працює. Уже шість років не працює. І на це злилися що Порошенко, що Зеленський.
С.К.: Ок. Незалежність – це перший здобуток. Другий?
Доброчесність. Наголошую на цьому. Доброчесність у всьому: починаючи з фінансових питань і закінчуючи корпоративною культурою. Мені пояснювати, як живе країна? На яких дрібних домовленостях? І наскільки важко цього не робити? Ти програєш суди, позови, знайомства і бюджети, програєш все, тому що не домовляєшся. У країні заведено домовлятися. Ми цього не робимо.
С.К.: Як щодо головних поразок?
Компанія ще не стала інституцією, не стоїть на своїх ногах. І це показують ці вибори. Вони все ще покладаються на те, що її можна відібрати – бачать у ній тільки покриття.
С.К.: Вони – це хто?
У цьому випадку це Банкова. Однозначно не уряд, бо уряд доволі слабкий для таких речей, мені здається, не самостійний.
С.К.: Тобто Банкова протистоїть Суспільному телебаченню?
Та вони системно це роблять. Якщо вийти за межі “Суспільного”, те саме ми бачимо з УКФ (Український культурний фонд, – LB.ua), Держкіно, наступним буде Інститут книги. Можливо, Інститут національної пам’яті.
«Я страждаю через те, що людей привчили до цієї тупості з рейтингами»
О.Б.: У публічних компаніях у топменеджера має бути прописаний у контракті КРІ. Ви – публічна компанія, витрачаєте державні гроші. Відповідно, мають бути якісь показники, які ви маєте виконувати.
У контакті КРІ не може бути прописаний. Він зазначається в завданнях і стратегіях.
О.Б.: У 2019 році ви говорили про стратегічне збільшення частки мовлення з 0,8 до 1,25 наступного року. У звіті за 2020 рік зазначали, що частка зросла з 0,71 до 0,93.
Так.
О.Б.: Тобто планували вирости до 1,25. Але хвалитеся ростом до 0,93!?
Так. Уявіть, що ви хотіли купити три стільці, а грошей отримали на півтора. Буквально. А потім на половину бюджету отримуєте секвестр на 160 мільйонів і на 350 мільйонів “Euronews, прівєт”.
О.Б.: Проблема лише в грошах?
Та ні. Там купа проблем. Чи знаєте ви українське нормативне право? Воно ж не дає поворухнутись ні туди, ні сюди. За сім років не було жодного тотального розвитку. Справа в довгих правах на контент. І це ті показники, про які ви кажете.
С.К.: Кожного року виринають якісь об’єктивні виправдання: секвестр бюджету, необхідність переформатування, кримінальні справи, пандемія тощо. Але підсумок один - результату немає.
Як це немає? Давайте тоді говорити про те, що ви називаєте результатом?
О.Б.: Взяти хоча б рейтинги. Як “Суспільне” може виконувати якусь свою місію, про яку ви говорите, якщо його дивиться небагато людей?
С.К.: М’яко кажучи небагато.
Давайте узгодимо дефініцію, що таке рейтинги.
О.Б.: Умовно кажучи, частка людей, які дивляться саме цей канал серед усіх, хто дивиться в цей момент телевізор.
Абсолютно точно. Позаяк рейтингами ніхто давно канали не міряє.
С.К.: Чому?
Тому що у всіх вони впали. Міряють зараз частками.
Навіщо використовується рейтинг? Для визначення ціни рекламного слота. У нас немає такого завдання. Ми неприбуткова організація і не маємо на меті отримати прибуток.
О.Б.: Тоді навіщо ви щодня по пів години показуєте телемагазин, який дратує?
Це ті самі додаткові 44 мільйони на цей рік, які ми запланували як комерційні доходи. Тому що з них ми маємо платити, наприклад, за діджітал. Він не легалізований.
С.К.: Його немає в законодавстві.
Так. Ми маємо за це платити тільки з комерційних грошей. Тому й показуємо цю фігню. І, до речі, вона зменшується щороку на 2%.
С.К.: Ви особисто щось купували у телемагазині?
Соромно говорити, але так: швабру.
С.К.: Ну, я до терки придивляюся.
О.Б.: Давайте краще про контент і аудиторію НСТУ поговоримо. У звіті за 2020 рік у вас на другому за переглядами місці – документальні фільми про тварин. Які не є вашим унікальним контентом, ви їх купуєте. А документальні фільми власного виробництва…
Що ви дивилися?
О.Б.: “Мій Дрогобич”.
Так. Це один з п’яти фільмів. Наразі їх уже п’ять.
О.Б.: Так от, показник у них – 0,29. Це дуже мало. І при цьому чудово йдуть фільми про тварин, які зовсім не про «Суспільне».
А знаєте, що у нас за переглядами номер один?
О.Б.: “Хресні ходи”?
Ні. Щосуботи й щонеділі в нас йде літургія. І вона має неабиякий попит.
О.Б.: Ну, це зрозуміло. Пандемія.
С.К.: Скільки людей дивляться службу?
Часто – 4. Іноді – 7,2, коли великі служби.
О.Б.: Це багато, так.
С.К.: Майже як «Право на владу».
О.Б.: Але де у всьому цьому цінність і місія “Суспільного"?
У чому?
О.Б.: У трансляції богослужінь і в документальних фільмах про природу?
Ми обіцяли своєю місію зробити те саме…
О.Б.: Що саме?
Зараз скажу. Якщо ви питаєте, що таке рейтинги і що замість них, якщо я їх не визнаю. Це довіра. Сім років тому за довірою ми були на 31 місці. Ви пам’ятаєте контент сім років тому?
С.К.: Три телемагазини?
Ні. Як ви могли забути Поплавського або Шустера? Ми їх позбулися, і, очікувано, рейтинги впали.
С.К.: А Шустер – це зло, що ви його “позбулися”?
Так. Його цінності не відповідають тому, що робимо ми. От у вас (у LB.ua) аудиторія приблизно 2,5-3 млн на місяць, а у “Обозревателя” – 25. Але я обираю не “Обозреватель”, і ви розумієте - чому. Правда?
О.Б.: Розуміємо. Але я страждаю від того, що у нас не 25.
Я теж страждаю, і що?
О.Б.: Тільки що ви казали, що це окей.
Я страждаю через те, що людей привчили до цієї тупості з рейтингами.
О.Б.: Це не тупість. Я хочу, щоб мої батьки дивилися “Суспільне”, а не так звані «новинні канали» чи ТРК «Україна».
Тоді я маю повернути звіряток і Поплавського. Ми ходимо по колу.
Не треба нам дорікати. 90% будь-якого телеканалу – це саме придбаний контент. Колись нарешті з’являться гроші, ми зробимо власний контент.
О.Б.: Навіщо ж ви витрачаєте гроші на низькосортні португальські, іспанські серіали?
Ви знаєте різницю між короткими і довгими правами?
О.Б.: Ні.
Це внутрішня кухня. Ми не можемо купити нічого, що виходить за межі року, бо бюджет завершується за 1 рік.
О.Б.: Прекрасно.
Ситуацію виправлять капітальні видатки, але їх у нас немає.
О.Б.: Чому замість того, щоб купувати дешеві і тупі серіали, ви не купуєте українську класику, права на показ якої за невеликі гроші можна придбати в Українському фонді кіно?
Ні, не можемо. У нас самих вони є, і ми можемо це показувати.
О.Б.: То чому ні?
Чому ми постійно говоримо про “UA:Перший”? Це єдиний канал, який вимірюється. Зрозумійте просту логіку – в нас 29 платформ різних телеканалів.
О.Б.: Окей. Давайте про них. Сьогодні (розмова відбулася 6 квітня, – LB.ua) в програмі “UA: Культура” стоїть телесеріал 16+ “Фаворитка короля”. Це має стосунок до культури чи до місії “Суспільного”?
Перепрошую, ви щойно говорили про своїх батьків?
О.Б.: Вони це точно не дивитимуться. Я говорю про те, що ви мали б їм давати хороший, якісний контент.
У нас різне розуміння хорошого. Я ж не орієнтуюся на своє розуміння.
О.Б.: Ваше розуміння демонструє цифра вашої аудиторії.
Що ви постійно пересмикуєте? В нас жодного разу не було можливості закупити те, що ми хочемо закупити.
О.Б.: І це привід показувати лайно?
Що маємо, те й показуємо. З того, що ми показуємо власного виробництва, якість гарантована.
О.Б.: Вона однозначно краща.
С.К.: Яке наразі співвідношення свого контенту і закупівельного?
Приблизно 10:90. І так має бути далі. Трохи цей відсоток зростатиме, ще ми виходимо на національний ринок з закупівлями, з замовленням, скажімо, серіалів і кіно. Але, знову ж таки, закон стоїть на сторожі – ми не маємо права на кооперацію.
О.Б.: На “UA: Культура” хороші програми, фільми чи документалки починаються після 12-ї ночі. Таке враження, що ви соромитеся власного контенту, показуючи перед тим «Фаворитку короля», а, наприклад, #КіноWall чи #NeoСцена запускаєте глибоко після опівночі. Щоб що?
Щоб аудиторія, яка дивиться в прайм, там і залишилася. Артаудиторія більш пізня. Це не наші здогадки, це – дослідження.
О.Б.: Воно підтверджується якимись цифрами, показниками?
Є цифри. Наші дослідники абсолютно ринкові. Їм байдуже, чиї показники вимірювати.
О.Б.: Для чого вам ринок, якщо ви структура, яка не заробляє гроші? Ви ж маєте нести місію.
Правильно: або хрестик, або труси. Про це йдеться всі сім років моєї роботи. Досить. Ця країна не зрозуміла, що їй потрібно.
О.Б.: Не ми погані, країна погана?
Нема питань. Навіщо ви нібито ловите за слова?
О.Б.: Не ловлю. Зрозуміти хочу.
Про місію мова йде спочатку у законі 2014 року, написаному Ганною Герман, а потім зміненому Томенком. І так воно йшло-йшло… Це не буває за годину. “Суспільне” – це не історія швидкого успіху.
С.К.: Хіба сім років – це мало?
О.Б.: Багато. Країни змінюються швидше.
Не поспішайте. Дайте мені договорити. “Суспільне” існує тільки чотири роки з семи. До того ми намагалися об’єднати 28 різних компаній. Ви колись об’єднували хоча б дві? Звільняли 3,5 тисячі людей з 7,5 тисяч? Людей, які отримують білі зарплати, захищені КЗпТ, мають профспілки? Кожне звільнення триває по три місяці.
С.К.: На момент призначення вас очільником НСТУ ви були дорослою досвідченою людиною. І зараз розповідаєте, що не могли звільнити кадровий відстійник? Навіщо було туди йти, якщо там таке багно? І навіщо там затримуватися на сім років?
Ви, журналісти, зобов’язані знати контексти. Коли ви востаннє були на “Першому національному”?
О.Б.: Тиждень тому.
С.К.: Я місяців зо два.
Ви пам’ятаєте 14-й рік? Не бачите різниці між 2014 роком, 17-м, 20-м?
О.Б.: Вона є, безумовно.
То чому у вас виникають питання, що я там робив сім років?
С.К.: Питання в тому, що у 2019 році ми переконалися, що українці можуть обрати президента по телевізору. І цей телевізор – це не “Суспільне”.
О.Б.: Чи взяти, до прикладу, розгул антивакцинаторів і конспірологічні страшилки, у поширенні яких, зокрема, винен і медіапростір. Чому це розповсюджують комерційні медіа – зрозуміло, їхнє головне завдання – вижити. Але в країні є незалежне медіа, яке фінансується з бюджету, яке має ставити собі за мету впливати на суспільну думку.
І знаєте, як воно відбувається?
О.Б.: Як?
Є невелике дослідження, що базується на думці 9000 людей. От люди, які дивляться “Суспільне”, лише у 6% схвалюють корупцію. Серед тих, хто дивиться комерційні канали, – 11% схвалюють. Це і є той вплив. Так це працює, довго і поступово.
О.Б.: У нас 90% людей проти корупції.
Та невже?
С.К.: Що робити, щоб опонентів корупції серед ваших глядачів стало більше?
О.Б.: Робити цікавіший контент.
Так. Робити цікавіший контент. У тому числі виходячи на співпрацю з місцевими невеликими продакшнами. Не тільки з мейджорами (великі компанії, лідери ринку, – LB.ua), але й з маленькими. Ми вже маємо 20 проєктів в ефірі, ще 40 заплановані на цей рік. Виключно по регіонах. Ми виходимо на маленькі продакшни, незалежних журналістів, вони в нас пітчаться. Ми схвалюємо ідею, даємо бюджет, вони виробляють контент. Хороший контент, нічого лівого, змушуємо їх працювати доброчесно. Бо мейджорам пофіг, що робити: як скажеш, так і зроблять. Отже, ми ще й потроху формуємо ринок. І це триватиме довго.
О.Б.: Чотири роки – це довго. Країна з моменту революції і початку війни дуже стрімко змінюється.
Годі бігти. Пригальмуйте трохи.
О.Б.: У нас немає часу.
С.К.: Скільки, на ваш погляд, потрібно часу для якісних змін?
Їх уже вдосталь. Якщо ви відмітаєте всі досягнення за останні чотири роки, про що ми тоді говоримо?
«Щомісяця переглядів нашого відео – від 70 до 110 мільйонів. Тут збрехати неможливо»
С.К.: Добре. Якщо рейтинги – це хибний вимір, чим їх замінити, щоб був якийсь показник якості?
О.Б.: Рейтинги – це інструмент, градусник. Не можна сказати, що градусник – це зло.
Ви помиляєтеся. Ми ж з’ясували, що рейтинги – це виключно цифрування.
О.Б.: Цифрові параметри.
Один з сотні. Соня логічно питає, а що замість них. Не повірите, але є такі речі, як довіра. Ми увійшли у топ-20 каналів за аудиторією 18+, а були на 30 місці. А за показником довіри ми на третьому. “1+1” - на першому (67%) місці, ICTV – на другому і «Суспільне» – 65% довіри до того, що він робить – на третьому. Це прикольно.
О.Б.: Але цифрами це не б’ється.
У вас не б’ється, а у 9000 людей б’ється.
С.К.: Стоп! Продюсерка цифрових платформ “Суспільного” Тетяна Кисельчук в інтерв’ю сказала, що більш як 16 мільйонів людей побачили контент “Суспільного” на всіх платформах у лютому. Але при цьому є дослідження ГО “Детектор медіа” за березень, де йдеться про те, що лише 35% українців взагалі знають про існування суспільних медіа.
Вони досі вважають “1+1” суспільним медіа, і що?
С.К.: А те, що цифри якось не збігаються.
То ви помідори з бельканто не порівнюйте. До чого тут одні цифри до інших?
Ви знаєте, скільки в нас піплметрів (спеціальний електронний пристрій, що під'єднується до телевізора, призначений для збору відомостей про аудиторію телебачення, – LB.ua) стоїть? Не в нас, а в Nielsen (міжнародна публічна маркетингова компанія, – LB.ua) – 3400 по всій країні. І він на цьому виводить свій рейтинг. А ми на своїх 9000 не можемо? До того ж у нас були ще й фокус-групи.
О.Б.: Серед тих, хто дивиться “Суспільне”, чи загалом серед телеглядачів?
Загалом. По домогосподарствах. Їх – 13,3 млн. Наше охоплення більше за кількість домогосподарств.
О.Б.: А як би ви оцінили свою аудиторію в кількісних параметрах? Не в частках чи відсотках. Скільки людей щодня споживають саме ваш інформаційний продукт? Ті, хто дивиться фільми про звіряток, мене не цікавлять.
До відокремлення цього показника ми ще не дійшли – занадто дорого. Але кількість контактів, хоч через звіряток, хоч через літургію, закриває все населення України в місяць.
О.Б.: Це маніпуляція. Якщо у вас 30 млн контактів на місяць, це може означати, що хтось контактував з вами п’ять разів, а чотири інші людини – жодного разу. Некоректно казати про все населення.
Так вимірюють соціологи, що я можу з цим зробити?
Я теж не довіряю ні рейтингам, ні вимірам Nielsen, але інших вимірів ринок не знає.
О.Б.: 30 млн контактів – це багато. Але при цьому ви не розумієте, що саме дивляться глядачі і скільки серед них надають перевагу літургіям, а скільки – звіряткам?
Ми знаємо. В діджиталі відслідковуємо. 16,4 млн – це наша залізна тижнева аудиторія. Ми навіть не називаємо цифри на фейсбуці – він сам рахує, їх видно. Щомісяця переглядів нашого відео – від 70 до 110 мільйонів. Тут збрехати неможливо. Заходьте, дивіться.
О.Б.: Це ваш власний контент чи ще є партнерський?
Наш.
О.Б.: Без «Схем»?
Та які «Схеми» – вони свої відео викладають на своїх сторінках. Можна на колінках робити у фейсбуці коротенькі відео, з поясненнями, з косплеями. Але це смішно. Так не має бути. Це неправильно. Проте така інформація користувачу подобається.
«Серіали грошей каналам не приносять»
С.К.: Оскільки ми вже торкнулися діджиталу. В інтерв’ю “Бабелю” ви говорили: “В п’ятирічних планах компанії я не бачу телебачення, тільки діджитал”. Але сам закон не передбачає терміна “діджитал”. Спроби внести зміни до профільного закону вже були?
Пакет змін вже готовий. Вони стосуються не тільки внесення поняття нелінійного телебачення (діджитал), а й можливості співробітництва та закупівлі контенту довше, ніж на рік. Нас запевняють, що ці зміни будуть прийняті. Що ж, туди й ідемо.
Наступне – це ОТТ (послуги потокового мультимедіа через інтернет, – LB.ua). Воно буде започатковано у 21-му, а запущено – у 22-му. Дивуюся, чому ніхто з великих українських каналів досі цього не робить і навіть не думає. Хоча там, мабуть, інші завдання – наскільки я знаю, зараз вони ріжуть серіали, шоу і програми, які навіть не відбиваються, не те ще не приносять прибуток.
О.Б.: Серіали не приносять гроші?
Ні, не приносять.
О.Б.: Навіщо тоді їх всі, зокрема і ви, показуєте?
Найбільший ринок був не в Україні.
...Щодо ОТТ. Ми зустрілися з мейджорами, зібрали їх у нашому радіохабі, представили їм нашу пропозицію на 100 млн гривень.
О.Б.: І що ви від них хочете?
Ми викотили їм готовий пакет під соціальне токшоу для різних аудиторій.
О.Б.: Чому не робите це шоу власними силами, якщо є гроші?
За чотири роки ми намацали ту межу, що ми можемо робити самі, а що - замовляти на аутсорсі.
С.К.: Серед завдань на 2020 рік стояло збільшення власного контенту та створення власної програми розслідувань, щоб у глядача був вибір, що дивитися – її чи “Схеми”.
Ні. Мова йшла про розслідувальну команду, і вона наразі вже випустила п’ять фільмів – про марихуану, психічних хворих, інвалідність, будівництво, насильство в родині.
С.К.: А чому ці фільми якось не брендувати чи промотувати?
Не можна. Я не можу витрачати державні гроші на рекламу, ми – неприбуткова компанія.
О.Б.: І на маркетинг не маєте права?
Ні.
С.К.: З вашим приходом на посаду очільника НСТУ були пов’язані певні очікування, ви могли пролобіювати будь-яке питання, зайти до будь-якого кабінету. Чому не ініціювали зміни до законодавства протягом усіх цих років?
Ні. Я по кабінетах не ходжу. Категорично. Тільки-но настає передвиборний період, ніхто не соромиться. “Я з Миколаївського регіону, забезпеч”, “А я з Харківського”, “А в мене тут фільмик на 40 хвилин, постав, будь ласка, а ми забезпечимо тобі бюджет”. З якого дива? Кажу: ні, платіть за свій фільм як за рекламу. А їх це катастрофічно не влаштовує.
Про «Фаворитку короля» і «Ням-ням по-угорськи»
О.Б.: Останнє питання про дослідження. У вас є певна визначена аудиторія. Є доцентрові платформи, де можна побачити практично все. Ви розумієте, хто ці люди, котрі дивляться і слухають “Суспільне”?
Яке “Суспільне”? Воно в нас різне.
О.Б.: Якщо говорити про “UA:Перший”.
На жаль, там дуже замшіла аудиторія. Ми намагаємося, як з “Культурою”, вискочити з цього стану. Раніше там узагалі капець був, зараз якось трохи краще.
О.Б.: Зараз теж капець.
Ви ж казали, що там є і хороші програми.
О.Б.: Є. Але вони йдуть не цілий день.
Недостатньо, правда?
О.Б.: Протягом дня там треш: “Угорщина, все про пляжі Балатону”. “Ням-ням по-угорськи”.
Ви настільки суб’єктивні, що не маєте права бути тією аудиторією.
О.Б.: Та я розумію, що я не ваша аудиторія.
С.К: Зачекайте. “Фаворитка короля”, “В’єтнам”, “Ведмеді і люди” - це теж з програми на день. І ще прекрасне: “Пікнік на дачі”, “Німецький суп з томатами”.
О.Б.: Ну, слухайте. Канал “Культура” має нести якусь просвітницьку місію. А ви нам “Ням-ням по-угорськи” пропонуєте.
І ми йдемо до неї (місії, – LB.ua).
О.Б.: Яке відношення до української чи світової культури має “Ням-ням”?
Ви визначтеся, що ви хочете: рейтингів чи місії.
С.К: У вас у всіх документах – від закону до стратегії розвитку – про місію написано. Про що ж тоді зараз дискусія?
О.Б.: Можливо, якийсь власний продукт може забезпечити і рейтинги, і місію. Ви пробували стукати до тих, хто робить якісний самодостатній контент на Youtube, який дивляться набагато більше людей, ніж будь-який ваш продукт?
Пробували. Я щойно говорив, що про 20 проєктів у співпраці з регіонами.
О.Б.: Чому тільки з регіонами?
Почали з регіонів, і з цими перевіреними протоколами і процедурами переходимо на національний рівень. Усе це займає час. Я розумію, що вам нецікаво. Це управлінські речі. У компанії ніколи не було ніяких процедур, документів. Були просто папери, різні папери. А ми, нагадаю, об’єднали 28 компаній, і тепер у кожній з них вісім перевірок на рік – внутрішні, зовнішні. Про карні справи я взагалі мовчу.
Працюєш, ніби йдеш у воді. Ви питали, що я робив усі ці сім років? Це я і робив - йшов цієї важкою водою. А ви удвох на мене нападаєте.
О.Б.: Та ми завжди так спілкуємося на інтерв’ю.
С.К.: Маємо хвалити і гладити вздовж шерсті?
Знаєте, Олеже, мені 800 людей надіслало ваш пост (пост у фейсбуці про можливі запитання до очільника НСТУ, – LB.ua).
О.Б.: Надіслали. Бо ви мене забанили ще кілька років тому. І невідомо за що.
Мої правила в житті і в інтернеті не відрізняються. А ви, Олеже, буваєте в інтернеті грубіяном.
О.Б.: Та я й в житті такий. Питання в іншому – його підняла наша колега Мар’яна П’єцух і винесла окремим постом. Виявилося, що ви забанили половину українського “журналістського фейсбуку”. Чому?
Дискутувати з фейсбуком або взагалі в інтернеті – це приблизно, як сперечатись з духовим оркестром. Сенс той самий.
О.Б.: Банити колег за те, що вони пишуть критичні зауваження – несерйозно. Ви ж не ботів баните.
Мені байдуже кого. Якщо людина ввічлива і приємна в житті, я з нею спілкуюся. Якщо мені не подобається, як вона себе поводить – не розмовляю. Чим це від бану відрізняється?
О.Б.: Тим, що ви позбавляєте мене, як редактора новинного сайту, можливості читати новини про діяльність “Суспільного” від вас.
Даруйте, але мої правила всюди однакові. Мережа чи не мережа – не колише.
С.К.: А за що конкретно ви забанили Олега?
Думаєте, я пам’ятаю? Треба воно мені. Сказав якусь гидоту на “Суспільне”, я його й забанив. Люди мої хороші, в мене половина Верховної Ради в бані.
О.Б.: Я ніколи не казав гидоти про “Суспільне”, міг просто висловлювати критичні зауваження. Але ніколи не грубіянив.
С.К.: Так, стоп! Мені це все дуже вже не подобається, припиняємо.
Я коли прийшов на “Суспільне”, не був готовий до такої кількості хейту. Я переніс це вкрай важко і зрозумів, що “йди на хрен” – найкраща безслівна відповідь у фейсбуці.
О.Б.: Після мого посту про питання до вас постукалося дуже багато....
Ображених?
О.Б.: Чинних працівників “Суспільного”.
Я про це і кажу.
О.Б.: Вони не ображені. У них просто багато питань щодо формування регіональної структури, стосовно якої з ними ніхто не радився.
А як ми могли з ними радитися, коли їх ще не було?
О.Б.: Коли відбувалася зміна структури, вони вже були.
Не знаю, що ви маєте на увазі. Ми їздили по всіх регіонах, важко розповісти про все, що ми там витримували.
О.Б.: Цитую: “Ситуація наступна: штатний розклад для філій затвердили без консультації з нами. Він настільки мінімізований, що не вистачає навіть для виробництва базового контенту”.
Так, немає базового контенту.
О.Б.: Регіони щодня мають зробити один-два сюжети на Київ та одне-два включення. Це – базовий контент. Плюс ще щось для себе.
Вони і новини мають робити. Все мають робити.
О.Б.: Але штатний розклад що для Львова, що для Одеси, Франківська однаковий, хоча це різні міста з різною кількістю населення.
Прорахована кожна секунда і хвилина роботи.
О.Б.: У філії працюють лише чотири оператори.
Цього досить.
О.Б.: А вони кажуть, що не досить. Людина захворіє – її немає ким замінити. Угоди з позаштатними працівниками укладати заборонили.
Так, тому що є видатки. У середньому у філіях колись працювало 350 людей.
О.Б.: Це дуже багато. Але це ж радіо, телебачення. Нині ви вирішили зрізати їх під нуль.
84 співробітники – це не нуль.
О.Б.: Ще цитата: "Типове завантаження однієї філії виглядає так: для суспільної студії один сюжет і включення раз на тиждень. Може бути два сюжети або два включення. Новини власного виробництва – 10-хвилинний флеш в 15, в 16, в 17:00, в 20:40 – 20 хвилин новин. З власного виробництва є ще 50-хвилинна програма. Загалом – за добу набігає максимум дві години власного контенту. Решта ефіру заповнені програмами, які вже виходили на “UA: Перший”".
56 років вони робили те, що робили. Ви дивилися?
О.Б.: Як редактору мені цікаво подивиться, що відбувається в регіонах на “UA: Луганськ” чи “UA: Одеса”, але там виходять програми, які вже виходили на “UA: Перший” день чи два тому. Це нелогічно і нецікаво.
Їх перезавантаження відбувається прямо на очах, вони крутішають. А ми далі поліземо в райони, чого ніколи не було. Є чотири пілотні філії: у Чернігові, Харкові, Франику і Одесі, де ми намагатимемося робити новини прямо з районів. Подивимося, що з цього вийде.
О.Б.: Щось є вже?
Там будуть окремі корпункти, окрім восьми редакцій нацменшин. Вони робитимуть додатковий контент. Районні медіа виховані в обіймах губернаторів, голів місцевих адміністрацій, директорів, місцевих князьків. Тепер це не так. Кожен відповідає за себе і працює.
Насправді регіональна машина дуже крута. Я не говорив цього, але плануємо знести центральну дирекцію як таку, розкидати все по регіонах і резервний центр мовлення перенести в один з регіонів. Поки ще не вирішили, куди.
О.Б.: Перенести центр мовлення з Києва?
Резервний, так. Як Токіо і Осака в NHK (японський суспільний мовник, – LB.ua)
О.Б.: Але дві години в день власного контенту – дуже мало.
Який сенс заповнювати ефір чимсь набагато гіршим, ніж “Угорський гуляш” чи “Ням-ням”. Була ранкова програма, власне 23 програми. Порахувавши кошти на них – ви просто здурієте.
О.Б.: Зараз зробили одну ранкову програму для всіх – для Львова, Одеси, у яких різні новини, навіть погода різна.
Вони можуть робити свої включення.
О.Б.: Ні.
Там великі можливості. Я вже мовчу про Суспільну Студію, яка триває три години. Будь ласка, прояви себе, тебе помітять і зроблять все, щоб ти робив свою програму. Нема питань. Можливості є, але бажання немає.
О.Б.: Виглядає так, ніби ви все централізували. “Суспільне” ж має бути певною територією свободи.
56 років це була певна територія свободи.
О.Б.: 56 років це була територія губернатора чи голови ОДА, обласної ради, як ви влучно відзначили.
А тепер це єдина компанія. І є все: люди, гроші, можливості.
«Ми намагаємося не оперувати емоціями, тому і рейтинги йдуть у мінус»
С.К.: Повернімося до діджиталу. В одному з інтерв’ю ви говорили про розвиток діджитал-напрямку, якому потрібен окремий контент для покоління умовно 95 року народження. З того моменту минуло майже два роки, чи щось змінилося в цьому розумінні? Можливо, варто робити окремі слоти для такої аудиторії?
Сітка мовлення розписана на багато часу наперед. Там є різні слоти. От ви питали, чому артфільми показують вночі. Тому що слоти поділені так, як скаже маркетинговий відділ. На їхню думку, спорт може стояти удень, а артхаус – ні.
С.К.: Тобто ви, як і раніше, працюєте на всю аудиторію?
Так. А що робити? Інакше ринок не працює. Але ми хоча б визначили діджитал first. Що це означає? Ми знімаємо саме для першого прокату в мережі, і вже потім телебачення дивиться, чи годиться матеріал для нього.
Окрім діджитал first, у нас є ще ТВ first і є діджитал only. Те, що ми готуємо для ОТТ. А от те, що ми задумали для ТВ, поки воно живе, скоріш за все, буде на замовлення.
О.Б.: І скільки років телебачення ще житиме?
Щороку ми очікуємо одне й те ж. Це те, що вдалося Netflix.
О.Б.: Щоб у кожного українського громадянина телевізор був продовженням комп’ютера?
Або в кожному українському домі не стояло по два монітори.
С.К.: Контент для телевізора відрізняється від того, який робиться для інтернету. Як досвідчений телепродюсер, виділіть три критерії якісного контенту.
По-перше – це хронометраж. У мережі летять короткі ролики.
Друге – простота. Чим простіший контент, без занурень у глибокі теми, у політику, тим краще йде.
І третє - він має давати відповіді. Короткі, інструкції з застосування, так би мовити. Це смішно і приємно. Неприємно, коли на поверхню виходить те саме. Як от у вас була газета “Лівий берег”, і зараз ресурс «LB.ua». Чим вони відрізняються, люди навіть не знають.
О.Б.: Я скажу. У газеті те, що читала людина, було селекцією редактора. Купуючи чи беручи газету, вона користувалася вибором редактора, про що їй читати. Сайт змушений давати читачам усе у сподіванні, що він хоча б щось прочитає.
Тому й кажу, схоже, що наша з вами професія вже не потрібна.
О.Б.: Не погоджуюсь. На мою думку, глобально за останні кілька тисяч років нічого не змінилося: завжди були затребувані люди, котрі вміють цікаво розповідати історії. Дві тисячі років тому це відбувалося в харчевні, тисячу років тому приходив бард і співом розповідав, що відбулося на полі бою. Позавчора це була газета, сьогодні – якийсь блогер.
С.К.: Маємо ще кілька запитань від ваших колег.
О.Б.: Так. Наприклад, чому скоротили штат радійників у філіях, потім забрали відрізи мовлення? Вгадаю відповідь: у районах роблять поганий контент?
Так каже Дмитро Хоркін, який опікується радіо. І я теж вважаю, що він (контент, – LB.ua) не дуже. Але планується його розширення. Будь-хто, хто доведе свою спроможність робити хороший контент, отримає таку можливість.
О.Б.: Відома вам Тетяна Попова запитує: у 2017-18 роках для рекламодавця робили експеримент з “Суспільним”, синхронізували кілька рекламних блоків у день на регіональних каналах, і виявилося, що сукупний рейтинг регіональних каналів у кілька разів більший за рейтинг “UA:Перший”. Але це мовлення ви обрізали.
Знову плутаєте помідор з бельканто. Якщо скласти 22 канали докупи, звісно, вони будуть більші за один.
О.Б.: Але люди їх дивилися.
Сьогодні “UA: Перший” має 226 мільйонів фінансування. Регіональні канали – пів мільярда. Що не так, не розумію? Є сайт, який називається “Суспільне. Новини”, це збірка з усіх 22 сайтів. Їхній внесок дає 3-4 мільйони переглядів щодня. У чому проблема?
О.Б.: Питання щодо мовлення на окупованих територіях. Можливо, якби ви там ефективно працювали з точки зору впливу на людей, не потрібно було б створювати телеканал “Дом”?
“Дом” – це пропаганда. Пряма пропаганда. Хоча це державний канал, так і має бути.
О.Б.: А “Суспільне” не може захищати національні інтереси держави?
Може, в нас різне розуміння, як захищати державу?
О.Б.: Хочете сказати, що ВВС ніколи не захищало інтереси британської корони?
Воно навіть залежало від держави, але зараз так не робить.
О.Б.: Бо в них немає війни. 10-15% територій не окуповані агресором.
Війна була, і не одна. Нагадати Фолкленди, Ірак?
О.Б.: І саме тоді вони поводили себе так, як це було потрібно державі.
І це викликає питання до суспільного мовника Британії.
О.Б. Не викликає. Тому що є інтереси суспільства.
Я не вважаю, що пропаганда входить до інтересів суспільства.
О.Б.: Мова не про пропаганду, а про нормальне якісне інформаційне мовлення на окупованій території.
Не треба плутати. Вони не говорять про нормальне мовлення.
О.Б.: Вони – це хто?
Держава. І влада в її обличчі.
О.Б.: Ми не говоримо зараз про владу.
А про кого ми говоримо?
О.Б.: Ми говоримо про те, що у голові умовного мешканця Єнакієвого сидить телеканал «Новоросія» чи «Росія-1».
Звідки ви це знаєте?
О.Б.: Припускаю.
Припущення мене не влаштовують. Отримати звіт чи фідбек ми ніяк не можемо. Це відповідь на те, чому закрили канали там. Їх хтось дивився? Ніхто не знає.
О.Б.: Добре. Скажу без припущень. У Маріуполі на останніх виборах перемогли ОПЗЖ і партія Шарія. Це доказ того, що там дивляться російське телебачення. І не дивляться вас. А це навіть не окупована територія.
Якщо ми говоримо про інформаційний захист - уперед, ставте глушники. Це має робити держава. До чого тут «Суспільне»?
О.Б.: «Суспільне» теж повинно захищати своє суспільство, в якому і завдяки якому воно живе.
У нас своє розуміння захисту суспільства, і воно відображене в місії - це «захищати свободи в Україні. Надавати суспільству достовірну та збалансовану інформацію про Україну та світ, налагоджувати громадський діалог задля зміцнення суспільної довіри, розвитку громадянської відповідальності, української мови та культури, особистості та українського народу». Так ми і робимо – намагаємося втримати рівновагу в стінах “Суспільного”, не оперувати емоціями, не робити емоціональні майнінги. Тому і рейтинги йдуть у мінус. Під час місцевої кампанії ми зробили дебати в місцевих філіях для 150 кандидатів в мери, 390 депутатів. Але на це ніхто не дивиться.
С.К.: Це змішування незмішуваного. Причому тут дебати до нормального мовлення на окупованих територіях і національних інтересів?
А що таке "нормальне"? Візьмемо приклад. Юлія Мендель на каналі “Дом” – це нормально?
О.Б.: Ні.
Гаразд. А канал “Дом” – це нормально?
О.Б.: Теж не дуже. Тобто є два телеканали – “Дом” і “Суспільне”, котрі, так чи інакше, утримуються з кишені платники податків, і ні той, ні інший не мають українського мовлення на окуповані чи суміжні з окупованими території. Вмикаєш у Маріуполі радіо і маєш російську радіостанцію.
Це дике нерозуміння смислу суспільного мовлення.
О.Б.: Є інтереси держави, інтереси суспільства.
С.К.: Ми щойно наводили приклад з ВВС.
Ви забули, що в нас не Англія?
С.К.: В Англії теж не завжди був порядок.
Ще раз. За сім років держава жодного разу не втручалася в наші справи. Персонально, телефонними дзвінками спроби були. Але уряд – жодного разу. Навіть не знає, де акції лежать. Це і є суспільний мовник. У нас просто немає іншої форми власності: є державна, приватна і муніципальна, і все. Тому наші акції належать державі. Але це не означає, що ми виконуємо їхні накази.
О.Б.: Бо ви думаєте про інтереси суспільства, яке вас годує.
Бюджетні гроші не належать владі. Влада ними розпоряджається.
О.Б.: Мова не про владу. Ви погоджуєтеся з тим, що в України як країни є свої інтереси?
Чому ви нав’язуєте мені свої інтереси?
О.Б.: Відновлення територіальної цілісності – це не лише мої інтереси.
Навіщо така крута маніпуляція? Даруйте, але ми робимо так, як вважаємо за потрібне. В країні має бути демократія.
О.Б.: Що ви робите на Донбасі?
На Донбасі працює Донбаська філія. Є навіть аналогове мовлення в п’яти містах по кордону. Середні хвилі – це просто праска з вугіллям.
О.Б.: Два роки його не було, а тепер є?
Його закривали, але наразі відновили. Але жодного звіту, чи дивиться це хтось, у нас немає. Свого часу, коли ми об'єднували дві філії – Луганську і Донецьку, були два директори, котрі дуже між собою сперечалися. Луганський казав, що мовлення потрібно робити виключно українською, донецький – тою, яку розуміє ворог. І в нас не було розуміння, хто з них правий.
О.Б.: Коли під час дослідження ви опитували 9 тисяч людей, очевидно, серед них була й частина людей з Донбасу. А значить, можна виділити ці регіони і дізнатися, що люди там дивляться. Яке мовлення хочуть бачити.
Можна було б. Але ж вони вже давно всі виїхали.
О.Б.: Куди виїхали? Є неокупована частина Донбасу. Зовсім поруч з людьми триває війна.
І питання в чому? Що вони хочуть дивитися по телевізору?
О.Б.: Чи розумієте ви, що вони хочуть подивитися на своїй землі?
Вони здебільшого говорять не про творчі речі, не про телебачення.
О.Б.: Але все одно його дивляться, як і всі українці.
Дивляться, але думають скоріше за виживання. Там набагато гірший стан справ, ніж здається.
О.Б.: На момент вашого приходу на “Суспільне”, тоді ще в НТКУ існувала величезна мережа власних кореспондентів, 40 корпунктів за кордоном. Це мегакруто. Мрія кожного редактора. А ви їх розігнали, заливши всього декілька.
Знову ви помиляєтеся, базуючись на дивній інформації. Ніколи не було 40 корпунктів.
О.Б.: Було.
Камон! В нас була редакція, яка називалась, вибачте, “ВСРУ” (Всесвітня Служба Радіомовлення України, – LB.ua). Там працювало близько 30-40 людей.
О.Б.: Я про те, що НТКУ мало контрактні відносини з журналістами/українцями від Латинської Америки до Японії.
Не було контрактних відносин. І ніяких 40 корпунктів ніколи не було. Жодне українське медіа такого не мало. “Інтер” колись мав невеликий корпункт у Штатах, і все.
Про аудит: «Ви прямо як моя Наглядова рада, кожного разу шукаєте якийсь кримінал»
С.К.: Давайте поговоримо про аудит.
Який саме? У нас їх 6-7 на рік. Внутрішні, зовнішні.
О.Б.: Найбільш популярне питання, яке просили вам поставити й колишні працівники “Суспільного”, й чинні, й ті, кого ви забанили - чому ви засекретили аудит про використання донорських коштів? Чи був такий аудит та чому ви його не оприлюднили?
Кого мав перевіряти цей аудит?
О.Б.: Доцільність і раціональність використання коштів.
То кого мав перевіряти аудит, якщо це донорські гроші, донорські проєкти?
О.Б.: Очевидно, ваш благодійний фонд?
С.К.: Який ви закрили.
Досі не змогли закрити.
Ви прямо як моя Наглядова рада, кожного разу шукаєте якийсь кримінал.
О.Б. Та ні. Просто ставимо питання, які цікавлять людей.
Сьогодні в Наглядової ради виникло питання, чому закрита інформація про те, хто був найнятий експертом на великий проєкт на 6 млн? А що я можу відповісти, коли це робить не якийсь фонд, а Рада Європи разом з BBC Media Action. Вони є розпорядниками грошей. І не говорять нам, кого наймають, не говорять навіть про бюджет. Ми жодного разу його не отримали. Жодної копійки звідти на цей грант не прийшло.
О.Б.: Але ж були такі кошти, які заходили на благодійний фонд?
А тепер почалося, тому що сказали: давайте ми самі будемо, хоча б знатимемо, куди що йде. Наприклад, “Зворотний відлік” (токшоу на “UA:Перший”, – LB.ua).
О.Б.: Витрати на який скоротили?
Ні, навіть збільшили. На місцеві вибори ми робили ще додаткові випуски, нічого, нормально. Немає претензій до цього. Можу сказати, хоча й підтвердити не спроможний, що все це – заказуха. Яка нічим не закінчилася.
Перекидали один одному справу (справу щодо можливого одержання неправомірної вигоди керівництвом НСТУ, – LB.ua) – ДБР в Генпрокуратуру, а та в ДБР, потім знову в прокуратуру, де вони й протухли.
О.Б.: Скільки донорських коштів ви отримали за останні чотири роки?
Якщо приблизно – 23 млн.
О.Б.: Доларів?
Якщо ми говоримо про долари, за чотири роки найбільшим мав бути News House (масштабний цифровий проєкт, який НСТУ створює з міжнародним консорціумом, зокрема з ВВС і Deutsche Welle, – LB.ua) - на 6 млн, але там не було 6. Точно сказати не можу – немає прямого бюджету, але точно знаю, скільки вони витратили на данських консультантів.
О.Б.: На що ще були витрачені гроші, крім данських консультантів?
Я не можу про це говорити. Вони наші партнери. Але скажу, що 1/6 частина була запланована на техніку, ще 1/6 - на навчання. Зараз іде будівництво на Хрещатику, 26. Це буде великий ньюзрум, який працюватиме за іншими правилами новин. Сподіваюся, у листопаді він запуститься. Ми досі, до речі, не знаємо, на скільки грошей можемо розраховувати.
О.Б.: У 2017 році Ernst&Young відмовилися підписувати ваш фінансовий аудит. Чому?
У нас не було жодного стандарту. Я почав із цього бесіду. Був лише excel-папірець.
С.К.: У коментарі "Детектор Медіа" у 2017 році ви казали, що аудит потрібен, щоб підбити підсумки і поставити крапку відліку. Але для цього, мовляв, треба час, щоб систематизувати матеріали. Зараз 2021 рік, на якому етапі систематизація?
Завершили.
О.Б.: А чому немає міжнародних аудитів? Ніхто з великої четвірки аудиторських компаній не робить для вас аудит.
Це залежить не від нас, а від тендеру.
С.К.: Коли ви завершили “систематизацію”?
У 2020 році.
С.К.: Тобто до великого аудиту готові?
У будь-який момент. Усе працює за міжнародним стандартом. І гроші на міжнародний аудит є. Але у 2020 від його проведення відмовилася вся “четвірка”.
О.Б.: Чому?
Багато мороки, а грошей небагато.
О.Б.: Знову документи не в тому форматі?
Ні. Об’єм компанії величезний.
О.Б.: У 2017 році ERNST& YOUNG запропонувала вам дорожню карту фінансової стійкості за 1 млн грн.
За нею ми і йдемо.
О.Б.: Наскільки виконали?
На 80%.
О.Б.: Реально виконали?
Так.
О.Б.: То чому аудиту, проведеного ERNST& YOUNG, немає в публічному доступі?
Вони категорично забороняють.
О.Б.: Серйозно?
С.К.: Я зустріла інформацію про те, що його викладали для ознайомлення, але перехід на ваш сайт – де він був викладений – дає сторінку 404.
О.Б.: Це означає, що він був опублікований, а потім його видалили.
Вони заборонили. Навіть посилатися на них забороняють. Ми кожного разу, коли хочемо зробити річний звіт і загадати їхній матеріал, вони мають погодити цитати.
О.Б.: Але дорожня карта є в публічному доступі.
Так. Вони дозволили. І більше нічого.
О.Б.: Тобто проблема не в вас?
Ви підозрілий, я розумію. Але правда не в тому, що я від вас щось приховую.
О.Б.: Аудит ДАСУ (Державна аудиторська служба, – LB.ua) по НСТУ оприлюднили. А ви з ними за це судилися.
О.Б.: Не 800, а порушень і недоліків на 692 мільйони.
Ми позивалися до суду і виграли.
О.Б.: Та чого ж позивалися? Щоб заборонити його? Списати підсумки аудиту?
Тому що там брехня. Суцільна брехня, побудована на якісь дурниці. Вони шукали будь-які варіанти зробити що-небудь до того, як відбудеться конкурс.
О.Б.: ДАСУ це навіщо?
Держава передозована владою. Влада має різні гілки.
С.К.: І кому це потрібно, на вашу думку?
Маю велику підозру, що пану Деркачу. Привіт 19 років війни (конфлікт стосувався компанії “Ера”, програма “Доброго ранку, країно” виходила на тій самій частоті, що і НСТУ після ефіру “Першого національного”. Програма, за словами Аласанії, після 2014 року порушувала журналістські стандарти, через що угоду з компанією на трансляцію було розірвано. Справа вирішувалася в судах. Влітку 2020 року дія угоди офіційно завершилася, – LB.ua).
О.Б.: Він звинуватив вас в отриманні мільярдів державної допомоги і коштів донорів.
С.К.: Тобто тоді він ще мав достатньо впливу, щоб таке провертати?
Ми - як станція раннього попередження. Maruv пам'ятаєте (співачка виграла національний відбір, проте відмовилася від участі у Євробаченні, оскільки мала підписати зобов’язання, зокрема, не гастролювати Росією протягом трьох місяців після конкурсу, – LB.ua)? Чи хлопчика, якого ми не пустили на Дитяче Євробачення (Максима Ткачука з Волині не зареєстрували через те, що він брав участь у заході, організованому у Лондоні за участю державних органів РФ. Через те, що хлопчик - сирота, рішення набуло розголосу, – LB.ua). І де зараз Maruv? Живе в Москві. Деркач – під американськими санкціями. Росспівробітництво – під українськими.
Спочатку ми отримаємо все лайно. А потім країна робить те саме.
«За чотири роки мене преміювали лише раз, у 2020 році»
О.Б.: Під час інтерв’ю ви багато згадували про брак грошей. Але при цьому щомісяця вони знаходяться на 6-9-мільйонні премії.
Звісно.
О.Б.: Це суми для всіх керівників чи тільки топів?
Я не знаю, які суми, там що хочете називають.
О.Б.: За лютий місяць “Суспільне” виплатило 6 мільйонів гривень премій.
Цього місяця було 7,5. Зазвичай ця сума не перевищує 5,5-6 млн. 4 млн – це некерівний склад, і решта – 2,5 – на керівний, мідлменеджмент. Топи взагалі не отримують премій.
О.Б.: А чому топи не звітують про зарплати, як топи державних компаній?
Премії визначає Наглядова рада. За чотири роки мене преміювали лише раз, у 2020 році.
С.К.: За що?
Вони знають результати, КРІ, ставляться до нас дуже обережно.
С.К.: Дуже дивно.
Що дивного. А нічого, що пан Шмигаль порізав мій контракт і влупив обмеження в 47 тисяч окладу (на період карантину, – LB.ua).
О.Б.: Обмеження стосувалося всіх держслужбовців. Судді КСУ Касмінін і Сліденко хочуть відсудити в держави через це по мільйону гривень.
Ми нічого не оскаржуємо, але нам не додали серйозно. До чого ми тут, не розумію. Зате на “Велике будівництво” гроші знайшлися.
