Як система мала б працювати
За Воєнно-медичною доктриною, військовослужбовці мають право лікуватись у будь-яких закладах, як і всі громадяни України, за єдиними стандартами й правилами, затвердженими МОЗ.
Законодавство чітко каже: поранення, лікування, реабілітація — а після знову до лави або додому, якщо не придатний продовжувати службу.
Після бойового поранення військовослужбовця мають доставити до госпіталю. Там пролікувати і стабілізувати стан.
Опісля стабілізації одразу повинні почати реабілітацію, яка може включати фізичну та психологічну терапії. Реабілітолог мусить оглянути пораненого, щойно його перевели з реанімації, аби оцінити стан і сформувати план відновлення. Над ним має працювати мультидисциплінарна команда.
Раніше реабілітація починалася лише після лікування, і через це військові втрачали цінний час, що погіршувало кінцевий результат відновлення. Це підтвердив і міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко.
Якщо саме лікування завершили, але поранений боєць ще не відновився, його не можна просто виписати. Слід продовжити реабілітацію, яка повинна тривати до повного відновлення. При цьому фахівці мають приділяти йому щонайменше три години на день.
Якщо за чотири-шість місяців роботи з медиками поранений не повернувся до лави, військова частина повинна отримати висновок військово-лікарської комісії (ВЛК), яка визначає ступінь придатності до служби.
Якщо у висновку сказано про непридатність, далі — МСЕК (медико-соціальна експертна комісія) і звільнення зі служби. Працює ця схема далеко не завжди.
Поїхав додому — кримінальна справа
«Боєць лежить у госпіталі: купа переломів, переніс купу операцій. Йому у виписку пишуть: "Згідно з протоколом лікування, потребує нагляду сімейного лікаря. Амбулаторне лікування — два місяці". Військовослужбовець підписує, їде додому, пивко попиває. А на нього тим часом відкрили кримінальну справу за самовільне залишення частини, бо після госпіталю мав їхати туди», — розповідає офіцер Медсил про знайомого солдата.
Зі схожими випадками стикається й директорка БФ «Відродження захисників України», керівниця реабілітаційного центру NextStep Тетяна Грубенюк. Вона виокремлює проблему обміну документами. Коли реабілітаційний центр, підготувавши необхідні папери з клінік і протезних центрів, скеровує їх у Командування Медичних сил, то очікує, що звідти вони оперативно дістануться військової частини, щоб у бійця не виникло проблем — аби його не покарали за нібито самовільне залишення частини:
«Мій перший випадок — Герой України Борис, позивний Хантер, з 95 бригади. У нього надважка висока ампутація руки — ми зробили йому біонічну руку. Він повернувся і дізнався, що в нього проблеми в частині: поки він майже чотири місяці перебував у США, Командування Медичних сил не спромоглося передати документи у військову частину».
Довідка від ГО «Принцип»: Щоб оформити відпустку на лікування, після ВЛК не потрібно їхати у військову частину, а звідти додому.
Можна одразу прибути до ТЦК та СП за місцем проживання, який зобовʼязаний передати постанову ВЛК і дані про ваше перебування до військової частини.
Такий механізм діє згідно зі змінами у статті 262 Статуту внутрішньої служби.
Він також працює, якщо ви отримали непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.
Можливість оформити відпустку або звільнення через ТЦК та СП доступна лише для військових ЗСУ. Військовим інших формувань це потрібно оформлювати через свою військову частину, якщо інше не погоджено з командуванням.
Бюрократія забирає золотий час на відновлення
Бійця 12 бригади Нацгвардії «Азов» Ніко евакуювали пораненим з поля бою. Він вважає, що його ногу врятували б, якби не бюрократія та «совковщина».
«Я розумію, що потік поранених великий, але на тебе просто забивають, направляють не туди, де ти починав лікуватися, і не можуть зміркувати, що з тобою робити. І все заново, ніхто не може зрозуміти, що з тобою робити», — розповідає Ніко.
Каже, що його початкове лікування перервали, а подальші кроки затягували, бо втратили документи й були бюрократичні перешкоди. Через безлад змарнували дорогоцінний час — нога загноїлася, її довелось ампутувати.
Зарегульовані процедури реабілітації не дозволяють пораненому вчасно отримати необхідні послуги, розповідає адвокат і військовий, співзасновник ГО «Принцип» Масі Найєм: «Тільки після того, як він пройде ЛКК, ВЛК, МСЕК, отримає індивідуальний план реабілітації. Цей шлях може зайняти два, три, у когось п'ять-шість місяців — ми втрачаємо час на реабілітацію».
Тетяна Грубенюк пояснює це на простому прикладі. Якщо цивільний зламав руку й вчасно не почав займатися з лікарем, то, цілком імовірно, вона більше не працюватиме правильно. Те саме з пораненнями у військових.
Якщо у військового розвинулася контрактура (обмеження рухливості) суглобів, йому слід негайно розробляти їх: «Якщо втрачено золотий момент, ми чимось допоможемо, але не так, як би людина відразу звернулася», — каже Грубенюк.
Чому втрачають час? Найєм пояснює це перевантаженістю системи й поганою комунікацією між її ланками: військова частина — медрота — лікарня, — через що шлях військового до комплексного лікування затягується.
Часто поранений потрапляє до «перевалочного» закладу, перебуває там від дня до тижня, може отримати якусь базову допомогу, а потім його перекидають кудись без пояснень.
Очільник Департаменту високотехнологічної медичної допомоги та інновацій МОЗ Василь Стрілка теж каже, що досі не всі лікарі усвідомлюють важливість реабілітації: «Хтось її недооцінює і вважає, що реабілітацію можна буде продовжити через пару місяців. Якщо втрачено цей час, прогноз набагато гірший, ніж був на початку».
Чому поранених воїнів часто перекидають із закладу в заклад? Бо це система еваку, каже Віктор Ляшко: «Інакше не буде. Так не працює, як хотілося б, що отримав поранення, приїхав до, умовно, Інституту травматології та пролікувався. Ми направляємо на лікування в 100 лікарень. Коли вже все зробили, але ще не можна проводити реабілітацію, бо, наприклад, було поранення в живіт чи грудну клітину й людина ще проходить перев’язки, аби не було пролежнів, їй не обов’язкові вузькоспеціалізовані лікарні. Тому так, пацієнти переїжджають багато разів».
Найкритичніший документ, який затягує пораненим процеси, — довідка № 5, про обставини травми, розповідає міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко. Її в армії видає тільки командир частини. І боєць з ампутованою ногою чи рукою мусив їхати до нього по цей документ. Часом навіть на гарячий напрямок.
Офіцер Медсил, який попросив анонімності, перебував на різних ділянках фронту. Він каже, що бюрократична система така людоїдська, що доводилося порушувати процедури, аби рятувати бійців. Наприклад, надсилати документи звичайною поштою і через Viber, аби поранені не їздити по папірці.
Очільник МОЗ запевняє, що цю проблему вже вирішують, й обіцяє, що вона зникне, коли запустять електронний механізм.
Пораненим воїнам потрібна допомога юристів
Захисник «Азову» Владислав Жайворонок (позивний Вікіпедія) отримав поранення ноги й ока. Каже, що українські лікарі — чи не найкращі у світі, коли треба зберегти життя, а вони мають необхідні для цього ресурси.
Однією із серйозних проблем Вікіпедія вважає брак саме юристів, які супроводжували б пораненого протягом лікування: «Треба готувати всі документи, вивчати, іноді звернутися до юриста, який допоможе вирішити, що робити далі. Боєць мізками ще там, в окопі, а тут йому вже треба знати, яку форму де підписувати, які пояснення, як йому це все оформлювати, а потім він дізнається, що вже списався з армії, тому якусь пільгу не отримає, бо її треба було оформлювати тоді, коли він ще був військовослужбовцем».
До ГО «Принцип» щодня звертаються з питаннями, як отримати виплати, оформити пільги чи оскаржити рішення ВЛК. Наприклад, пишуть, що ВЛК після важкого поранення вирішила, що боєць придатний. Або після ампутації направляють на реабілітацію, а військова частина каже, що на цей час виплати додаткового грошового забезпечення не буде.
«Ресурсу держави та громадського сектору недостатньо, щоб допомогти всім, хто цього потребує. До цієї підтримки має долучатися приватний сектор, який може навчати своїх корпоративних юристів військового права», — вважає Масі Найєм.
Є й інші бюрократичні перешкоди для якісної реабілітації поранених воїнів. Наприклад, інвалідність вимагає знятися з військового обліку, а для цього треба їхати за місцем прописки. Наприклад, з Києва в Херсон. За власний кошт.
Також закон передбачає право на два безкоштовні цикли реабілітації на рік, ВЛК може збільшити цей термін. Однак військовослужбовця все одно змушені виписувати з лікарні через відведений законом термін і знову приймати на лікування, повторно заповнюючи багато документів.
Бюрократія також обмежує військовим доступ до послуг реабілітації. На відміну від цивільних, які самі вибирають, де її проходити, місце для військових визначають переважно лікарі. Якщо ж пацієнт не задоволений якістю реабілітації на нав'язаному маршруті й захоче змінити заклад, то зіштовхнеться з низкою перешкод: наприклад, муситиме отримати через ВЛК відпустку для лікування, подати рапорт на військову частину про переведення в інший лікувальний заклад й очікувати на розгляд.
«Поки я чекав направлення на ВЛК, мені замполіт каже, що не можемо відправити тебе на ВЛК. Він загубив той папірець, на якому травматолог написав, що я був у нього на консультації і що він рекомендує пройти ВЛК, щоб визначитися з приводу подальшого лікування. А це все час, ситуація погіршала. У мене почала відмирати кінцівка», — поділився Ніко.
Окрім того, буває, що військових виписують без повного комплексу медичної допомоги та реабілітації. У таких ситуаціях шлях до одужання або реабілітації розпочинається практично зі самого початку евакуаційного маршруту, каже Масі Найєм, а це теж значно ускладнює відновлення.
