«Якщо знадобиться воювати ще рік, маємо передбачити на це кошти»
Cоня Кошкіна: Почнімо з державного бюджету на 2023 рік. Очікується, що на початку листопада його вже затвердить парламент. Уряд оцінює необхідність фінансування його дефіциту впродовж наступного року на рівні $3-4 мільярдів на місяць проти $5 мільярдів щомісяця у 2022 році. Чи є шанси змінити цю ситуацію?
Сергій Марченко: Для нас важливо зберегти рівень $3-4 мільярдів. І тут перший квартал 2023 року має дуже важливе значення, тому що в цей період традиційно низькі доходи, але великі виплати. І він буде досить непростим.
Та маємо можливості забезпечити надходження зовнішньої допомоги. Ті сигнали, які ми отримали від Сполучених Штатів Америки, ЄС, свідчать, що вони не залишать нас на самоті.
С.К.: Але цього року стабільно щомісячно ми таких коштів не отримували в повному обсязі.
С.М.: Цього року – так. Тому ми не хочемо жити в ситуації, яка була, і нам важливо зрозуміти, яким чином і хто буде в змозі підтримати нас фінансово.
Робота триває. Активно спілкувалися два тижні тому стосовно фінансової підтримки з усіма міністрами фінансів G7 (країни Великої сімки. – LB.ua), G20. Було близько 60 зустрічей досить високого рівня. Зокрема, по лінії МВФ, Світового банку.
Усі розуміють наші потреби, є довіра, це дуже важливо. Не буду говорити, хто і як, бо це мають зробити ті, хто хоче або може нас підтримати. Але сподіваємося ми, знову ж таки, на Сполучені Штати, Європейський Союз. Є і конструктивний діалог з МВФ.
С.К.: Макропрогноз уряду базується на тому, що війна триватиме у 2023 році. Вважається, що мінімум ще 6 місяців можуть вестись активні бойові дії. Але якщо війна затягнеться, що тоді?
С.М.: Ми вважаємо, що наступного року Росія буде продовжувати війну проти України і нам потрібні кошти для продовження воєнної кампанії на весь рік.
С.К.: На весь рік?
С.М.: Так. Ми не будуємо ні очікувань якихось, ні ілюзій. Ми кампанію маємо фінансувати весь рік.
Буде ситуація краща – зможемо спрямувати кошти на, скажімо, відновлення.
Якщо ж нам потрібно буде воювати рік, то ми маємо це враховувати і закладати відповідний фінансовий ресурс на рік.
С.К.: На тлі обстрілів і руйнувань енергетичної інфраструктури НБУ майже не коригував своїх прогнозів основних макроекономічних показників – валового внутрішнього продукту, інфляції.
Як ситуацію оцінюють у Мінфіні? Чи дійсно ці втрати не такі критичні для економіки?
С.М.: Ми тут воліємо, скажімо так, бути споживачами макропрогнозу, який готують дві поважні інституції: Національний банк і Мінекономіки. Якщо вони між собою узгоджують макропрогноз, ми на основі цього вже розраховуємо бюджет.
Звичайно, потрібні будуть додаткові кошти на відновлення втрачених об’єктів критичної інфраструктури. За оцінкою міністра енергетики, голови Укренерго, маємо руйнування до 40 відсотків нашої енергетичної інфраструктури.
Звичайно, це також впливатиме на економічну динаміку. Бо, по-перше, це буде стримувати повернення людей в Україну. По-друге, це впливатиме на активність бізнесу, який в умовах блекауту вимушений коригувати в бік зменшення робочі години, що також позначиться на активності і спроможності.
Як це все вплине на стан економіки – побачимо через певний час, зробивши висновки за сплатою податків.
Стосовно макропрогнозів, то під час підготовки проєкту бюджету до другого читання Мінекономіки переглянуло свій прогноз на 2023 рік у більш консервативний бік – показник реального зростання ВВП було скориговано з 4,6% до 3,2%.
Про гроші від МВФ: «Іноді побажання і реальність різняться»
С.К.: Стосовно місії МВФ, яка працювала у Відні 17-20 жовтня. Ви повідомляли, що із загалу потреб у зовнішніх фінансах на наступний рік нам необхідно $15 мільярдів від МВФ. Можемо на них розраховувати?
С.М.: Це скоріше побажання було. Але іноді побажання і реальність різняться.
С.К.: Інколи краще попросити трішки більше, щоб коли дадуть менше, точно вистачило?
С.М.: Ключове для нас – це зараз отримати повноцінну програму фінансування і запрацювати. Для початку це буде моніторингова програма, а далі ми зробимо все можливе, аби швидко виконати рекомендації і перейти до повноцінної програми. Це те, над чим зараз працюємо.
С.К.: А затримка з розглядом держбюджету у другому читанні пов’язана саме з роботою місії? Чи ні?
С.М.: Так, це пов’язані речі. У будь-якому разі ми маємо розуміти параметри бюджету (доходів/видатків, дефіциту), з якими всі наші партнери погоджуються. У тому числі з експертами МВФ ми це і робили.
С.К.: Я хочу процитувати заяву глави місії МВФ в Україні Гевіна Грея, поширену 21 жовтня. Він, зокрема, сказав: "У моніторинговій програмі буде викладено політичні наміри влади щодо підтримки макроекономічної та фінансової стабільності та представлено оцінку потреб у зовнішньому фінансуванні на 2023 рік". Що значить «політичні наміри»? Що нового в умовах фонду?
С.М.: Ми поки що умов як таких не обговорювали. Практично робота з експертами ще не завершена. Зустріч у Відні мала більше технічний характер, ми спілкувалися про цифри. Тому мені важко сказати, які параметри можуть бути закладені. Але нам важливо мати програму, показники якої ми можемо об’єктивно виконувати.
С.К.: Це зрозуміло. Та я не пам’ятаю жодного разу, щоб у заяві очільника місії МВФ звучала фраза про «нові політичні умови».
С.М.: На зустрічі у Відні не обговорювались ніякі політичні умови. Це я точно можу сказати. Не було дискусій з приводу особливостей певних політик. Можливо, на етапі обговорення самої програми вони можуть з’явитися, я не виключаю цього, але дискусій щодо таких питань поки що не ведеться.
С.К.: Але може з’явитися?
С.М.: Не знаю, об’єктивно не знаю. Якби ми говорили про повноцінну програму фінансування – Standby, EFF – можна було б очікувати, що в ній будуть згадки про необхідні структурні реформи. Ті, які, наприклад, у попередні роки не до кінця реалізовані: антикорупційна і судова реформа, реформа в енергетиці і так далі. Це могло б бути базою для цієї програми.
Що може бути в основі моніторингової програми? На мою думку, основою моніторингової програми має бути досягнення певних кількісних показників, тому що зараз країна у війні, країна у складній ситуації. Я не впевнений, що у випадку короткої програми моніторингу має бути на меті реалізація якихось системних реформ.
С.К.: У кулуарах не звучало натяків на це?
С.М.: Не звучало. Спроможність проводити реформи в нас зберігається. І про це постійно наголошується. Зокрема Президентом України.
Питання, чи саме ця програма має бути під це підв’язана, чи саме це зараз є доречним? Тому що в нас багато проблем з погляду балансування дефіциту платіжного балансу, з погляду дефіциту бюджету, монетарного узгодження, фіскальної політики. У нас є над чим попрацювати, аби вирівняти нашу макрофінансову спроможність.
Я тому сконцентрувався б саме на цьому. Не може країна бути з таким дефіцитом довго, не може, це досить складно. Навіть у війні.
На цей рік рівень дефіциту в нас 31,7 відсотка, ми плануємо зменшити до 20,6. Але знову ж таки – це шалений дефіцит. За відсутності ринків запозичень я не розраховував би, що нас постійно будуть утримувати. Тому треба розраховувати постійно на власні сили і працювати з партнерами в цей складний період.
С.К.: Я закінчу з Греєм. Ще одна його цитата: “Моніторингова програма стане міцним якорем для макроекономічної політики, стане додатковим каталізатором донорської підтримки”.
Які саме параметри донорської підтримки, можливо, вже обговорили?
С.М.: Мова йде про те, що наявність програми дасть комфорт всім іншим учасникам процесу, усім іншим донорам, більш спокійно і виважено приймати рішення про підтримку нас. Умовно, ситуація в Україні зараз така, ми маємо зробити такі-то кроки, щоб її покращити.
Це не значить, що нас не будуть підтримувати без програми. Але вона для всіх важлива в контексті довіри і можливості розуміти, які процеси відбуваються в Україні.
С.К.: Партнери не натякають, знову ж таки, в кулуарах, дуже акуратно: давайте завершувати, тому що ваша війна з Росією дуже дорого всім обходиться?
С.М.: Такого ніхто жодного разу не казав. Жодного меседжу. Навіть приблизно в такому форматі меседжі не лунають. Підкреслюю це.
Ба більше, всі прекрасно розуміють, що, напевно, єдина країна у світі, точніше нація у світі, яка може зараз перемогти росіян – це українці. І це об’єктивно. Так, спільними зусиллями. За допомогою сучасної зброї і з фінансовою підтримкою, санкціями, але всі прекрасно розуміють, наскільки зараз це важливий момент.
Про реформу «10-10-10»: «Ціна питання нам зрозуміла, наслідки також»
С.К.: Ви згадали податкову реформи. Нещодавно ми записували велике інтерв’ю для Lb.ua з профільним заступником Офісу Президента Ростиславом Шурмою. Коли його торік призначили на посаду, він був адептом податкової реформи, невдовзі озвучував ідею все звести до трьох податків по 10% (так звана реформа “10-10-10”). Ви і прем'єр зазначали, що це не на часі.
С.М.: Наша позиція не змінилася. Ба більше, світовий досвід зараз демонструє - ті країни, які проводять фіскально не надто виважену політику, вони потерпають. Це стосується і розвинених, і країн, що розвиваються. Тому в цей момент я не бачу можливості знову повертатися до цього. Ціна питання нам зрозуміла, наслідки також.
С.К.: Економічний штаб при Кабінеті Міністрів, який був започаткований Кирилом Тимошенком і Ростиславом Шурмою (заступники керівника Офісу Президента. – LB.ua), дає якісь реальні результати роботи?
С.М.: Я не є учасником штабу. Звичайно, спілкуватися потрібно, завжди краще, ніж не спілкуватися.
Та не знаю, що там відбувається, які рішення приймаються і які питання обговорюються.
С.К.: Серйозно?! Ми говоримо про економічний штаб при КМУ, а міністр фінансів взагалі не в курсі…?
С.М.: Я не входжу в склад економічного штабу. Напевно, через нашу консервативну позицію, я так скажу.
С.К.: Це високий рівень відносин (іронічно), коли при Кабміні створюється економічний штаб, а міністр фінансів узагалі наче непричетний…
С.М.: У нас нормальні відносини, просто є різні вектори думки в Кабміні.
Наприклад, Мінекономіки намагається знайти способи, як у цих умовах створити можливості для покращення економічної активності бізнесу. А нам, Мінфіну, треба зрозуміти, як профінансувати країні потреби та вижити в цей складний період.
Я з повагою ставлюся до роботи моїх колег. Робота Мінфіну зараз сфокусована на складному питанні виживання. І тому, на жаль, про велике ліберальне майбутнє я не готовий говорити.
С.К.: Чи вірно я розумію, що ви більше налаштовані на оперативні питання, можливі негативні сценарії, а вони - на щось хороше, вічне, добре та світле?
С.М.: Я не розділяв би це так. У нас різні вектори спрямування зусиль. Мінфін має прогнозувати дефіцит бюджету в умовах, коли недостатньо коштів і криза ліквідності казначейства (а в нас вона перманентна з березня), і забезпечити надходження коштів, бо країна має функціонувати.
Мінекономіки, скажімо так, з огляду на характер, функціонал має опікуватися проведенням змін, які вони вважають зараз можливим проводити. І це, в принципі, також може бути.
У нас немає проблем у комунікації.
Але сказати, що ми готові активно зараз працювати над цим, я не можу, тому що ми активно працюємо над виживанням. Зараз у нас, напевно, 90 відсотків часу – це міжнародні комунікації і пошук джерел наповнення бюджету.
Олександр Децик (вмикається після появи світла): А щодо вже впроваджених і скасованих змін Податкового кодексу, зокрема, в частині нульових мит на розмитнення авто й інших, можете прокоментувати?
С.М.: Я не вважаю, що це було доцільно робити, позиція моя не змінилася.
С.К.: А скільки ми недоотримали від скасування мит і зміни податкового законодавства весною?
С.М.: Це питання складне, скільки ми недоотримали. У березні на митниці ми збирали 7 мільярдів гривень, у квітні – 8 млрд, зараз ми збираємо до 30 млрд. Це фактичні цифри.
Хоча тут не тільки внаслідок повернення ПДВ і мит, частково вплинула девальвація, покращення ділової активності.
Але постфактум оцінювати складно. Не бачу сенсу зараз дискутувати, це вже історія.
Я як міністр фінансів відповідаю за доходи. І констатую, що через ці новації ми їх втратили.
З іншого боку, рішення було колегіальним і підтримане більшістю членів уряду.
Сподіваюся, що в майбутньому ми зможемо більш виважено підходити до цих питань і дослухатися до аргументів, що це не варто робити.
С.К.: До речі, ця відміна була з подачі Гетманцева (Данило Гетманцев, голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики. – LB.ua).
С.М.: Ну так, була.
С.К.: Ви згадали про недоотримані податки. У багатьох європейських країнах, які прихистили наших біженців, через шість місяців людина, яка працює, стає податковим резидентом. І тоді, власне, буде сплачувати податки або в цій країні, або доплачувати різницю в оподаткуванні. Тобто в Україні їх сплачувати не будуть? Чи як? Розʼясніть.
С.М.: Якби це питання було поставлено до 10 жовтня (початок масованих обстрілів для руйнування енергетичної інфраструктури України. – LB.ua), я сказав би, що ми бачимо всі можливості для того, щоб громадяни поверталися в Україну…
Зараз уже, на жаль, я так не скажу.
Тому бажано створити такі безпекові умови, за яких громадяни України з дітьми знову поверталися б додому і платили податки в Україні. Це те, що стратегічно має робити держава Україна.
Щодо розрахунків – звичайно, ми плануємо, що поки йде війна, міграційні процеси залишатимуться негативними для економіки України.
Тобто й не розраховуємо на те, що більша частина з тих громадян, які виїхали, повернеться найближчим часом. Бо для них це рішення в першу чергу безпекове. Хоча тільки буде достатньо умов безпечності, вони повернуться.
От ми зараз просимо партнерів про посилення допомоги в частині протиповітряної оборони, створення умов безпечності в школах, дитячих садочках. Але на це треба більше часу. Це не може бути досить швидко.
С.К.: Є розрахунки, що в Україні залишилося 27 мільйонів людей. Для нашої території кількість невелика. Чи змінився характер ваших розрахунків через зменшення кількості жителів?
С.М.: Змінився, звичайно. От у нас з’явилися певні депресивні території, на яких немає фактично економічної активності.
Це, по-перше, деокуповані території. Там, для початку, мають бути створені умови для життєдіяльності і нормального життя людей. Це соціальна сфера, освіта, медицина як мінімум, управління, логістика. Тільки тоді може бути повернення ділової активності, бізнесу.
Тому з цією метою в нас зараз у бюджеті на 2023 рік передбачена додаткова дотація для вирівнювання спроможностей саме таких територій, 24 мільярди.
Ми розуміємо, що ці території втратили податки, і тому зараз фокус буде саме на відновленні інфраструктури, життєдіяльності і дофінансуванні їх із центрального бюджету.
Звичайно, ми не можемо прогнозувати, коли там буде достатня ділова активність для того, щоб вони були самодостатніми. Тут треба більше часу, і це, напевно, та проблема, з якою ми будемо стикатися ще роками.
«Багато людей не повернуться вже»
С.К.: Власне, мабуть, після війни взагалі вся географія ділової активності зміниться серйозно.
С.М.: Звичайно. І багато людей не повернуться вже. Є ще певні ризики прикордонних територій, там, де зараз близькі бойові дії. Багато таких питань. Та на них мають бути не тільки фінансові відповіді. Бо фінансів понад пів мільярда доларів уже є в бюджеті. Є Фонд ліквідації наслідків (35,5 мільярдів), і є Резервний фонд ще додатково – там, мені здається, 15,3 мільярда.
Та можна створити умови, збудувати школу, дитячий садочок, лікарню, а людей не повернути. Тому це питання скоріш таке безпеково-філософське.
С.К.: Світоглядне. Ви заговорили про нещодавно створений окремий Фонд ліквідації наслідків. Експерти, з якими ми консультувалися для інтерв’ю, зазначають, що кошти, які туди потраплять, можуть направляти на інші, не першочергові для відновлення цілі. Навіщо окремий фонд, якщо кошти для цього, наприклад, можна виділяти з того ж Резервного фонду держбюджету?
С.М.: Ідея в тому, щоб можна було вилучати російські активи на території України і спрямовувати кошти від них у цей Фонд. Є вже гроші Сбербанку і ПІБ, там досить суттєвий обсяг, по-моєму, 800 мільйонів доларів. Але для цього мав бути закон.
Чому потрібен саме цей Фонд? Тому що Резервний фонд – це як ящик Пандори: ти постійно виділяєш і виділяєш кошти на відновлення зруйнованої інфраструктури, і тобі постійно потрібно ще, бо це неспинний процес.
Коли ж у вас є спеціальний фонд, який ви можете адмініструвати як окрему програму, у вас є надходження і є відповідні пріоритети.
Умовно, зараз у нас зруйнована енергетична інфраструктура. До того моменту, поки вона не буде відновлена, всі інші пріоритети мають другий і третій порядок.
Далі йде соціальна інфраструктура, школи, дитячі садочки, лікарні.
Далі може бути дорожня інфраструктура, або вона може бути в порядку пріоритетності номер 2 чи номер 1, якщо це, приміром, важливий міст.
І цей Фонд визначає пріоритетність відновлення саме критичної інфраструктури.
Я хочу наголосити, що це не йде мова про відновлення України в цілому, тому що коштів у цьому Фонді не вистачить на весь процес відновлення.
Йде мова про відновлення саме необхідної критичної інфраструктури. Але цей процес має бути також структурований і прогнозований.
С.К.: Чи не виділятимуть кошти із цього фонду так, як свого часу на потреби окремих територій за запитами депутатів, як соцекономпідтримку – одному дам, іншому ні. І нічого не поясню.
С.М.: Тут є декілька запобіжників. По-перше, програма буде погоджуватися з Міністерством фінансів. Але ми не міністерство, яке відбудовує, яке щось ремонтує. Там є МОН, є МОЗ, є Мінрегіон, є Мінінфраструктури.
Тобто ми по суті будемо посередником між усіма міністерствами – сформуємо механізм, пропишемо чіткі умови, за яких ці кошти можуть виділятися. А далі кожне конкретне міністерство отримує свою частину за розподілом, і ми будемо це контролювати.
Тобто це не буде умовний соцеконом, тому що тут важко знайти, хто головний: Мінрегіон, Мінінфраструктури чи МОН. Щоб домовлятися.
Для початку треба буде визначити структуру розподілу. У рамках цього будемо визначати, яку частку і скільки хто саме на що буде отримувати. Тобто це буде чіткий перелік проєктів і пріоритетів.
І потім зможемо вже чітко сказати, що так, дійсно, наприклад, умовно, розбита ТЕЦ у Харківській області або там у Дніпропетровській області набагато важливіша, ніж, умовно, якийсь інший об'єкт. Бо немає світла…
С.К.: Опозиційні нардепи стверджують, що з тих 35,5 мільярдів, які зараз планують передати в цей фонд, п'ять можуть піти на непріоритетні та коштовні історії, як, наприклад, дорожні роботи часів «Великого будівництва».
С.М.: «Велике будівництво», так? У нас відновили акцизи на паливо і є кошти на Дорожній фонд. Але їх, на жаль, небагато. Не так, як у звичайний довоєнний період. А ще є борги, які треба погашати з цього Дорожнього фонду. На фінансування дорожньої галузі у 2023 році планується спрямувати 76,7 млрд грн, у тому числі видатки Державного дорожнього фонду у проєкті Держбюджету до другого читання закладено в обсязі 63,8 млрд гривень: 18,5 млрд грн піде на виконання боргових зобов’язань. При цьому кошти Державного дорожнього фонду, передбачені на дороги місцевого значення, розподіляють між місцевими бюджетами.
Цих коштів не вистачає на дороги в мирний час, чи вистачить їх у воєнний? Мені важко сказати.
Звичайно, Міністерство інфраструктури скаже, що в нас потреби. І буде праве.
Та цього року в нас, по суті, коштів на дорожнє будівництво взагалі немає як таких, вони виділяються перманентно тільки під уже якісь критичні об’єкти, які потрібно терміново відбудувати.
Я думаю, що наступного року кількість зруйнованих об’єктів буде така, що їм недостатньо буде навіть цих 43,5 мільярдів, щоб усе відновити.
«Навіщо НБУ була ідея продавати облігації? Не розумію»
С.К.: Ще влітку у вас були певні розбіжності з НБУ щодо прогнозів. Відчувалось, що відсутнє спільне бачення певних процесів. І от нещодавно керівник Національного банку подав у відставку, після чого його було оголошено в розшук.
Чому ваші прогнози різнилися? Це пов’язані речі? Чи було це конфліктом?
С.М.: На початок вересня, коли ми готували перший проєкт бюджету, у нас повністю був узгоджений макропрогноз з Мінекономіки і Національним банком України. Там не було різночитань.
І ми на основі цього прогнозу підготували і подали проєкт Державного бюджету до Верховної Ради.
Якщо зараз будуть суттєві перегляди прогнозу, то, звичайно, ми змушені будемо коригувати його.
Але я не прив’язував би зміну керівництва Національного банку до макропрогнозу – це взагалі непов’язані речі, тут немає жодної прив’язки, і люди, які займаються макропрогнозом, вони ж не змінилися.
С.К.: Але чи правильно я розумію, що з новим керівником НБУ Андрієм Пишним у вас стара історія стосунків? Ви одне одного добре знаєте, вам буде загалом комфортно працювати?
С.М.: У мене давніша історія була з попереднім керівником НБУ, ми знали один одного більше часу. З новим керівником Нацбанку ми мали контакти не так часто.
Головне інше – як ми далі будемо шукати конструктив. Зараз з боку Національного банку є бажання мати діалог з Мінфіном. Ми також налаштовані конструктивно.
З цієї парадигми ми й почали наші комунікації.
Наші партнери, МВФ нас активно до цього закликають, тому що зараз час об’єднуватися, формувати макроекономічну стабільність, об’єднувати монетарну та фіскальну політику, щоб ризики взаємно гасилися або мінімізувалися шляхом координації. І ми на це налаштовані.
У принципі у нас була координація і з попереднім керівництвом НБУ, просто зараз, скажімо так, у нового керівника є бажання збільшити кількість контактів і підвищити якість взаємодії.
Ми на це також налаштовані і готові до цього.
С.К.: Після призначення нового очільника Нацбанк відмовився від ідеї продавати облігації внутрішньої позики (ОВДП) за ставками вищими, ніж Мінфін. А Міністерство фінансів підняло відсоток ОВДП з 16 до 18 за півторарічними позиками. Це означає, що у вас краща комунікація з Андрієм Пишним? Чи просто Мінфін тепер більш упевнений в можливості держбюджету фінансувати і сплачувати вищі відсотки? Може, обидва варіанти?
С.М.: Усе дуже просто. Комунікація стає кращою, я вже сказав. Буде це трендом чи, скажімо так, точковим явищем, я не можу сказати, тому що все залежить від того, які будуть наступні аукціони.
Ми готові були підвищувати ставку і раніше. Проблема була в достатньому обсягу ліквідності, яку ми залучали. Тобто піднімати ставку, аби отримати два мільярди гривень, – це розумне рішення. А під два мільйони чи, вибачте, під 20 ніхто підвищувати ставку не буде. На жаль, такі аукціони якраз і були.
Тому ми шукаємо компроміси на ринку, зокрема з Нацбанком. Для нас важливо розвивати внутрішній ринок, бо ми, втративши можливість запозичувати, нічого доброго для себе не отримали (після різкого підвищення облікової ставки НБУ влітку з 10 до 25% запозичення фактично стали надто дорогими. – LB.ua).
Це для нас, скажімо так, була штучно створена проблема, яку ми намагаємося вирішити спільно з Національним банком.
Навіщо НБУ була ідея продавати облігації? Не розумію. Хіба в Національного банку є якісь видатки, які він має фінансувати? Національний банк має трішки інший функціонал.
О.Д.: Скажіть, будь ласка, якщо не вдасться домовитися з партнерами по МВФ про відновлення програми, як довго ми зможемо протриматися на друкуванні гривні НБУ?
С.М.: Цього року ми домовилися з Національним банком, що в нас є певний ліміт місячний, який ми можемо собі дозволити. І в цих межах ми живемо вже досить великий період часу і не будемо зловживати цим. Я бачу можливість до кінця року спокійно дофінансувати все необхідне, пріоритетні видатки як мінімум без розширення цього коридору.
На наступний рік ми взагалі не плануємо емісійного фінансування. Підкреслюю, монетарного фінансування на наступний рік не плануємо.
Хоча ми таку опцію залишаємо, але загалом не плануємо.
Якщо в нас будуть кошти від наших партнерів у розмірі 3 мільярдів доларів США щомісячно, нам це не потрібно взагалі. Тому тут головне питання, наскільки ми це можемо зараз забезпечити.
О.Д.: У вас уже були разом з Нацбанком, з паном Пишним спільні консультації з МВФ?
С.М.: Зустрічалися разом з місією МВФ у Відні. Комунікація з Пишним є, вона досить конструктивна і ефективна. Думаю, ми будемо комунікувати досить часто і шукати способи вирішення питань разом. Але ж усі мають розуміти, що в нас різний мандат і функції. Тому традиційно в нас є внутрішні суперечності саме через різний функціонал, не через персоналію, а через різні функціонали. Це теж достатньо нормально, тому що по-іншому система не працює.
О.Д.: Суть суперечностей у тому, що Мінфін відповідає за фінансування потреб, Нацбанк – за впорядкування інфляції. Однак жодна наша державна структура не відповідає за зростання економіки. То, може, у подальшому створити окрему профільну структуру, яка буде саме цим опікуватись?
С.М.: Я вважаю, що нам достатньо функціоналу чинних структур.
Є велике питання, за яких умов ми можемо забезпечити економічне зростання взагалі і що для цього є достатнім фактором?
На мою думку, саме створення умов для залучення інвестицій є основною і достатньою умовою для економічного зростання.
І я не вважаю, що держава і роль держави в цьому питанні мають бути домінантними.
Так, має бути державне замовлення, держава має частково фінансувати інфраструктуру, але роль приватних інвестицій, вона є основною.
Тому в цьому основні саме вирішення питань захисту приватних інвестицій, повернення цих інвестицій, безпеки цих інвестицій, страхування ризиків, створення умов, коли відсутні прояви корупції під час реалізації інвестицій.
Для цього потрібно, щоб працювала правоохоронна система, судова система. Щоб вона була незалежною і самодостатньою.
Вирішення цих питань, на мою думку, є достатніми умовами для того, щоб у країну були зацікавлені вкладати кошти.
Бо інвестиції просто так вкладати ніхто не буде, вони повинні приносити прибуток і мати гарантії повернення.
Україна може бути привабливою державою після війни за умови забезпечення цих всіх складових.
Є сподівання, що війна, ми через війну проходимо, серед іншого забезпечить певне очищення і системи управління, і системи прийняття рішень. От у мене є така надія.
О.Д.: Навіть з урахуванням нинішньої податкової моделі?
С.М: Податкова модель у цьому випадку не має формувати пропозицію. Якщо в податковій моделі потрібні будуть якісь точкові зміни, що сприятимуть прийняттю рішень про інвестиції, це може бути розглянуте.
Але це не стартова позиція.
Ми йдемо в Європейський Союз, адаптуємо законодавство до Європейського Союзу, а там, наприклад, йде мова, щоб усі країни ЄС мали не нижче від 15 відсотків ставку податку на прибуток підприємств. У Євросоюзі ПДВ (податок на додану вартість) зберігається і навіть мови нема про його скасування чи переформатування.
Виходячи з цих умов, податкова система не є основним чинником прийняття рішень щодо інвестицій.
О.Д: У нас на наступний рік борги будуть вищі, ніж валовий внутрішній продукт (ВВП). Наскільки це обтяжує державу і є загрозою у вашому розумінні?
С.М.: Проблема цих боргів зумовлена двома складовими: війна і необхідність фінансувати державу. Це вимушені борги. Це об’єктивна реальність, що виникла як наслідок війни.
Для початку маємо розуміти, як вони тиснутимуть на бюджет у короткостроковій перспективі.
Ми відстрочили зовнішні платежі на два роки і не будемо платити за комерційними боргами і за боргами перед країнами. Тобто в нас зовнішній борг сам по собі вже не є проблемним на найближчі два роки.
Далі ми дивимося на середньострокову перспективу. Що нас чекає після війни, яке боргове навантаження буде? Наскільки це складно буде профінансувати? Думаю, що це буде проблематично і через два роки в нас також виникне питання фінансування виплат.
А стосовно тих кредитів, які ми зараз залучаємо, вони абсолютно не є критичними. Тому що більшість із них на 15-20 років. Це макрофінансова допомога від Канади, Франції, Італії, Світового банку, МВФ. Це довгострокові кредити, які немає потреби погашати в найближчій перспективі. І їх обслуговування досить незначне – мінімальні відсотки, які зараз можливі.
Але, звичайно, проблема боргового навісу і можливості обслуговувати та погашати боргові зобов’язання після війни може виникнути.
І треба буде думати, як їх перекредитувати. Хоча якщо в нас буде можливість повернутися на ринок капіталу, зовнішніх запозичень, це взагалі не проблема.
Фокус та увага до України всього світу, післявоєнні можливості та перспективи дають нам певну надію, що ми зможемо, скажімо так, більш ефективно з цим розібратися.
О.Д.: Вас багато критикували, принаймні попереднє керівництво Нацбанку, стосовно внутрішніх боргів. Ви сказали про зовнішні, чому не ведеться реструктуризація внутрішніх? Як нам пояснювали експерти, це пов’язано з інтересом банків, зокрема державних.
С.М.: Є таке неписане правило, що внутрішній борг, він не реструктуризується ніколи, за жодних умов. Як правило, це борги і зобов’язання перед, як ви правильно зазначили, вітчизняними банками. В уряді достатньо інструментів для того, щоб погасити ці боргові зобов’язання. Є всі можливості для обслуговування внутрішнього боргу.
Зовнішні боргові зобов’язання ми максимально відтермінували.
С.К.: Традиційно, коли беремо інтерв’ю в членів уряду, ми не можемо не поставити це питання. Ваш прогноз, чи можливі зміни найближчим часом у складі Кабінету Міністрів і, власне, перспективи самого прем’єр-міністра Дениса Шмигаля?
С.М.: У мене немає жодних підстав говорити про відставку, про зміну членів уряду чи когось там. Буду казати суб’єктивно, тому що я член уряду – для цього немає жодних причин.
Вважаю, що в цей складний період часу прем’єр-міністр демонструє лідерство і професіоналізм.
Я з ним працюю постійно, бачу це і можу про це говорити.
Прем'єр залучений особисто в питання, які зараз найбільш актуальні. Зокрема, в частині фінансування. І це тільки підвищує коло питань, які ми можемо обговорювати на найвищих рівнях. А масштаб його особистих комунікацій, контактів і те, як він працює та викладається, вони просто колосальні. Йому довіряють, це дуже важливо.
Тому я вважаю, з погляду кризової й антикризової роботи цей уряд заслуговує на довіру. Немає відчуття, що от, мовляв, треба міняти. Не буде від цього користі.