Щоб успішно воювати та перемагати, треба люди, зброя та гроші. Це три абсолютно необхідні складові. Немає хоча б одного компонента – армія не зможе воювати, навіть якщо двох інших вдосталь.
Гроші так само потрібні, необхідні, як люди та зброя. Зброя коштує грошей. Амуніція коштує грошей. Паливо та логістика коштують грошей. Армію треба годувати. Захисники України мають отримувати винагороду, гідну цій надважкій праці, яку ніхто інший не виконає.
Чи вистачає Україні грошей для війни? Ні. Ось трохи простих цифр.
Місячні видатки бюджету України. Армія – 150 млрд грн. Це по мінімуму: сума буде зростати. Охорона правопорядку – 35 млрд грн. Державне управління (це і чиновники, і бюджетники, і витрати на благоустрій і багато чого ще): 25 млрд грн. Соціальний захист, в тому числі виплати ВПО – щонайменше 50 млрд грн. Медицина та освіта – ще 40 млрд грн.
Загалом 300 млрд грн. Це мінімум. За відсутності будь-яких інших витрат.
Доходи. Податки, всі, від ПДВ та ПДФО до єдиного податку: 90-100 млрд грн. Це по максимуму. Рентна плата – 10-20 млрд грн. Акцизи: близько 10 млрд грн. Неподаткові надходження – 12-15 млрд грн. Загалом – по максимуму – 150 млрд грн.
Або вдвічі менше, ніж потрібно.
Можна переформулювати: надходжень до бюджету вистачає, аби забезпечувати щось одне. Або армію, або «звичайні» потреби держави: медицину, освіту, «соціалку», правоохоронну діяльність. Лише щось одне. А потрібно і те, і інше.
Де взяти решту грошей? Позичити, отримати як допомогу. Або надрукувати.
Позичити – не варіант. Міжнародні ринки капіталів закриті: війна. Всередині країни можливості є, ті ж самі військові ОВДП, але вони вкрай обмежені. Навіть якщо «вигрісти» з банків та з-під матраців всі заощадження населення, це 300-400 млрд грн. Стане на два-три місяці.
Міжнародна фінансова допомога є, та її недостатньо.
Лишається друкувати. З 24/02 навали лише «прямо», через викуп Нацбанком ОВДП, надруковано 225 млрд грн. Плюс 19 – чистий прибуток НБУ за минулий рік; це також друк. Емісія триватиме далі: НБУ збирається «додруковувати» близько 30 млрд грн щомісяця до кінця року. Це базово-оптимістичний сценарій.
Друк грошей, своєю чергою, це й інфляція, і девальвація гривні. Нехай зараз НБУ і стримує ці явища, «стерилізуючи» надруковану гривню, та продаючи валюту з резервів – але грошей надруковано багато, планується друкувати далі, тож вплив на ціни та курс питання лише часу.
Звідси й інфляція, ріст цін. Звідси ослаблення курсу. Інфляція в Україні цього року перевищить 30%, повідомляє НБУ. Курс долара минулого тижня зріс з 29.25 до 36.6 гривень за долар.
Це не зрада та не змова, а об’єктивна реальність – грошей на війну не вистачає.
Своїх грошей. Економіка прекрасно впоралася б у мирний час, та могла б далі зростати. Війна це нівелювала, і з’їдає ресурси економіки і, через інфляцію та курс, заощадження українців.
«Формула війни» - ми воюємо, ви, партнери, забезпечуєте нас – працює не лише по відношенню до зброї.
Чи готові партнери давати ці гроші? Залежить від нас. Паралель зі зброєю: на початку повномасштабної війни зброю теж не хотіли давати. Але зусиллями Президента, військових, дипломатів, переговорників Україна досягла того, що поставки зброї почалися, й це допомагає триматися і перемагати.
Те саме з грішми.
Потрібно все: макрофінансова допомога, гранти, двостороння допомога, кредити від Урядів та міжнародних фінансових організацій. Будь-які гроші, які б заходили в Україну. Не час сперечатися, що саме краще: гранти чи кредити; потрібно все. Кредит із відсотками, але зараз, краще, ніж грант без відсотків, але ніколи.
Просити гроші – це неприємно, хтось може назвати це навіть принизливим. В нашій культурі простити про гроші вважається поганим тоном. Може, саме тому ми вкрай обережно говоримо про це з партнерам: якщо зброю вимагаємо голосно та на кожному кроці, то про гроші говоримо обережно. Зазначаємо потреби – міністр фінансів Марченко визначав їх як $5 млрд на місяць, економічний радник Президента Олег Устенко нещодавно казав, що потрібно близько $9 млрд на місяць. Але прямих прохань вголос – таких, як прохання про зброю, від перших осіб, насамперед, Президента, якого слухають в усьому світі – ще не було.
Варто цим зайнятися. Прохання про фінансову допомогу, не на майбутнє відновлення, а на поточні потреби, на те, щоб вистояти під час війни – має бути таким же мейнстрімом влади, економістів, аналітичних центрів, громадських організацій, як і прохання про зброю. Нас почули, коли казали про потребу у зброї, почують і зараз.