Якою має бути довгострокова стратегія економічного зростання України? Під час війни та після війни.
Найкраще про неї, про виклики для української економіки та завдання для економічного блоку влади сказав міністр оборони Олексій Резніков. Хоча казав він, здавалося б, зовсім не про економіку.
Цитата із інтерв'ю Резнікова українському Forbes: «Навіть після того, як люди підуть додому працювати на свої позиції, ми повернемося до армії чисельністю 261 000. Ще на 100 000 людей армія мала бути розвинута, згідно з наказом президента, до 2024 року. Тобто Збройні Сили будуть 350 000–360 000 плюс сектор безпеки і оборони: Нацполіція, Нацгвардія, прикордонники, СБУ – загалом ще 200 000 осіб. Тобто 500 000 – це будуть люди в формі».
Отже, ми маємо мати армію – в усіх ї проявах – не менше, ніж 500 тисяч людей. З таким сусідом як Росія ми не можемо дозволити собі менше.
До чого тут економіка?
Є емпіричне правило: аби економіка країни могла розвиватися, в армії «мирного часу» має бути не більше 1% населення країни. Це максимум, вище якого економіка не зможе довгостроково рости самотужки, без сторонньої допомоги, скільки б грошей не надходило ззовні. Армія це не тільки люди, це зброя, техніка, забезпечення, їжа, зарплатня – не тільки самого війська, а й всіх тих індустрій та людей, які мають її забезпечувати.
Іншими словами. Щоб економіка України повноцінно розвивалася, населення України має бути не менше 50 мільйонів.
Це необхідна умова. Не достатня – бо треба ще гроші, технології, ефективне управління, ефективне використання людей та капіталу, а також багато інших всім відомих складових економічного зростання. Проте необхідна. Те, без чого довгострокове економічне зростання просто неможливе. Скільки б коштів нам не давали, скільки б інвестицій на відновлення не зайшло в Україну.
По грошах консенсус є: наші західні партнери готові фінансувати післявоєнне економічне відновлення. Питання лише в порядку цифр, та чим краще ми будемо воювати та чим більше реформ проводити, тим краще нас фінансуватимуть. Ті 750 млрд, про які йшла мова на конференції в Лугано, зовсім не «стеля»: Україні, що хоче розвиватися, дадуть і більше.
А от людей не дадуть.
Якщо в нас не буде 50 мільйонів населення, економічний розвиток України буде можливий лише за рахунок зовнішніх ресурсів та зовнішньої допомоги. Або, саркастично висловлюючись, «сидітимемо на голці Заходу».
Це і є ключовий показник ефективності державної політики та економічної політики, той самий улюблений термін KPI, – збільшення кількості населення щонайменше до 50 мільйонів в осяжній перспективі. Все інше – зменшення частик держави у ВВП, розмір інвестицій, темпи економічного зростання – важливі, але, скоріше, допоміжні індикатори. Які, своєю чергою, залежатимуть від динаміки населення.
Саме це має стати основою для оцінки державної політики, дій економічного блоку, й те лише економічного. Чи ті дії, ті регуляції, ті реформи, які ми впроваджуємо, чи вони ведуть до збільшення населення? Якщо так – це правильні кроки, якщо ні – значить ні, неефективні.
Просто це виглядає лише на словах.
До війни нас було 38-40 мільйонів. Після її закінчення залишиться 30-32 мільйони: люди виїжджають, емігрують добровільно чи примусово, на жаль, гинуть. Людей для відбудови та розвитку доведеться не лише вертати, але й шукати та заманювати в Україну.
Це неможливо без тотальної перебудови як самої роботи так і підходів та комунікацій держави. Навіть, як би пафосно воно не звучало, філософії держави.
Як мінімум, змінювати доведеться наступне.
Міграційна політика. Спрощення правил роботи в Україні, правил проживання, видачі виду на проживання, дозволів на роботу, підходів до видачі громадянства. З урахуванням того, що нам потрібні люди звідусіль. Приблизно як робочі руки, «людський капітал», були потрібні Німеччині після Другої світової, чи багатим країнам Близького Сходу під час нафтових бумів. З поправкою на те, що Україна не найбагатша країна світу.
Демографічна політика. Стимулювання народжуваності, стимули для повернення тих, хто покинув Україну у перші місяці війни. Це насамперед гроші. Але не тільки. Так само важливі можливості, які може запропонувати Україна, та комфорт перебування тут, комфорт роботи та комфорт ведення бізнесу.
Тому необхідна зміна економічної політики. Або, іншими словами, регуляторної політики. Спрощення умов відкриття та ведення бізнесу. Дерегуляція – це не «знецінене» від частого повторення слово, а конкретні дії – зменшення ролі правоохоронних органів та їхнього втручання в економіку. Відхід від філософії «перевірок та інспекцій всього». Зменшення ролі наглядових органів у житті бізнесу – від поліції до СБУ, БЕБ та інших «наглядачів за комерсантами».
Комунікаційна політика. Як зняти напруженість, неминучу, коли до нас їхатимуть люди із іншим соціальним, культурним, освітнім підгрунтям. Навіть з іншою релігією. Як побороти нашу традиційну упередженість до чужинців, ще й яке підігріває тайна російська пропаганда, яка вже багато років намагається розділити українців як мінімум за лінією «Схід-Захід». Як залучити до себе росіян (а це найбільше потенційне джерело людського капіталу) та при цьому не пустити до нас «русскій мір». Всі ці й багато інших питань можна вирішити лише шляхом правильної та точної комунікації.
Це мінімум задач. За кожною з них стоять роки роботи, зміни законів, зміни регуляцій, зміни економічного середовища. Кожну з них можна – та треба - «нарізати» на презентації, робочі групи та конкретній плани дій.
Це необхідно робити. І, повторюся, оцінювати ефективність дій, законів, реформ з точки зору збільшення чи припливу населення в Україну. Армія в 500 000 у мирний час – це необхідність. Відтак українців має бути 50 мільйонів. Гарні всі дії та політики, які нас до цього наближатимуть.
Бо гроші, так чи інакше, але дадуть. Людей ні. Людей доведеться шукати самотужки.
Наступний текст Євгена Дубогриза читайте на LB.ua у понеділок, 25 липня.