Владислав Кириченко народився 1 листопада 1968 року в Горлівці. Перші три роки життя провів у діда з бабою, згодом батьки забрали його до Донецька — міста, де на той час українська мова майже зникла з публічного вжитку. У численних інтерв’ю наполягав: по маминій лінії в п’ятому поколінні є донецьким і розмовляє так, як баба, прабаба і прадід. Українською.
У школі зарекомендував себе як блискучий учень. У шістнадцять років вступив до Московського державного університету імені Ломоносова, де вивчав біологію, закінчив його у 1992-му. Вибір на користь Москви пояснював прагматично: в Україні тоді не існувало відповідної наукової школи для майбутніх космічних біологів — зокрема, Київський університет готував лише вчителів біології та хімії.
Перший бізнес-проєкт з’явився ще під час аспірантури й був пов’язаний з виробництвом наукового обладнання. У 1997 році він заснував біотехнологічне товариство Helicon. Працював сам — біля верстата, з паяльником, збирав прилади, організовував виготовлення реагентів. Згодом компанія стала найбільшим постачальником обладнання для молекулярної біології в Росії та вийшла на ринки США, Австралії і країн Європи. У 2005 році здобув ступінь MBA у Вищій школі економіки в Москві. Пізніше він розвивав уже українські біотехнології через компанію «Реплікон»: упроваджував інтегровані лабораторні системи й започаткував виробництво якісного лабораторного пластику.
Був активно залучений до українського руху в Москві й фінансово підтримував його. Зокрема, у 1997-му намагався створити там українську школу, однак не порозумівся ані з посольством, ані з українським культурним центром. Цей досвід переконав його, що серйозна українська організаційна діяльність можлива лише в Україні. Пізніше, у 2007-му, він заснував Український науковий клуб, що об’єднав спільноту вчених, а у 2008-му на Івано-Франківщині відкрив кузню «Уніж» — осередок волонтерського й молодіжного руху.
Переїзд до України розпочав ще після Помаранчевої революції: спершу проводив по кілька днів на тиждень, а остаточне рішення переїхати сім’єю ухвалив у 2008 році після розмови з донькою, яка повернулася зі школи з розповіддю про те, як Ющенко і Саакашвілі «вигадали Голодомор», а згодом «напали на Росію». Певний час він і далі заробляв у Росії, інвестуючи ці кошти в українські проєкти. У 2013–2014 роках — з початком Революції гідності — припинив це.
Під час Майдану він був сотником, а книгарня «Наш Формат» у провулку Алли Горської перетворилася на імпровізовану операційну, де провели понад 170 операцій пораненим учасникам протестів.
Історія «Нашого Формату» почалася з того, що на початку 2000-х Кириченко шукав україномовні аудіокниги, пісні для своїх дітей, але не знаходив їх ані в Києві, ані у Львові, ані в радіоефірі. Тож у 2006 році викупив невелике аудіовидавництво «Книга вголос» і переформатував його. Пізніше писав, що, створюючи «Наш Формат», хотів «змінити стереотипи свідомості та соціальної поведінки українського народу, які століттями не дозволяли нашій нації бути сучасною, освіченою, сильною та ефективною».
На початку це була мультиформатна культурна ініціатива. Команда друкувала плакати й постери з патріотичною тематикою, виготовляла футболки з етнополітичними сюжетами, прапори й значки. Паралельно працювала з україномовною музикою: тиражувала альбоми, підтримувала молодих виконавців, організовувала фестивалі. «Наш Формат» став першим українським музичним дистриб’ютором, який принципово працював лише з україномовним контентом.
Команда «Нашого Формату» записала майже 200 аудіокниг українською. Та досвід роботи з аудіоформатом виявився складним: на кілька сотень легально проданих дисків припадали десятки тисяч нелегальних завантажень. Водночас ринок CD стрімко згасав, а легального цифрового продажу тоді ще не існувало. Проєкт певний час утримували коштом інших бізнесів Кириченка, однак цей ресурс поступово вичерпувався — потрібно було переформатовуватися.
Рішення ухвалили на користь паперової нонфікшн-літератури. На початку 2010-х українська ніша серйозної перекладної нонфікшн-літератури була майже незайнятою: книжки про бізнес, економіку, психологію та суспільство або виходили російською, або не виходили взагалі.
У 2012 році до команди приєднався Антон Мартинов, який згодом став співвласником видавництва. Поступово напрацьовували експертизу в роботі з правами, перекладами та редактурою, і вже у 2014 році викупили права на десятки світових бестселерів. З’явилися переклади Лі Куан Ю, Нельсона Мандели, Насіма Талеба, Деніела Канемана, Френсіса Фукуями, Джордана Пітерсона та інших. У 2019 році професійні шляхи видавців розійшлися: Мартинов згодом заснував видавництво «Лабораторія» та застосунок для читання Librarius.
З часом видавництво «Наш Формат» розширювалося. У портфелі з’явилася художня перекладна література та книжки українських авторів — Володимира В’ятровича, Марка Лівіна, Сергія Громенка, Іллі Полуденного, Орести Осійчук, Максима (Далі) Кривцова, Олександра Михеда. У 2020 році було створено дитячу редакцію.
На початок 2026 року «Наш Формат» випустив майже 700 книжкових тайтлів. Видання видавництва з’явилися в книгарнях Польщі, Італії, Литви, Швейцарії, Німеччини та США. Основним каналом продажу став інтернет-магазин, який нині є платформою для реалізації книжок близько сотні українських видавництв.
Улітку 2024 року російська ракета значно пошкодила склад «Нашого Формату» в Києві — збитки сягнули близько ста тисяч доларів. За кілька тижнів видавництво відновило роботу.
З перших днів повномасштабного вторгнення Кириченко вступив до сил територіальної оборони. Згодом через стан здоров’я мусив залишити службу, однак продовжив працювати на перемогу. Заснована ним ГО «Реформація» разом з «Нашим Форматом» безкоштовно розповсюдила тисячі книжок для ЗСУ. Він був співзасновником проєкту «Військо читає», покликаного поповнювати бібліотеки військових частин актуальними виданнями. Видавництво також реалізує проєкт «Бібліотека сержанта» для військових навчальних закладів.
У 2023 році головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний нагородив Кириченка Сталевим хрестом — за створення сайтів для військових медиків і видання книжок для армії. Того ж року Владислав ініціював KyivBookFest — галузевий книжковий форум, що об’єднав видавців, авторів, книгарів і читачів. Перший фестиваль відвідали близько 25 тисяч людей. Уже на другому форумі вдалося зібрати 1,5 млн грн для забезпечення військових навчальних закладів сучасною літературою.
Владислав Кириченко не був зручною людиною. Консервативні погляди поєднувалися з різкістю, яка відштовхувала багатьох. Своїх позицій не приховував, навіть коли вони викликали обурення. Критика так званого ліберального фашизму, сексистські коментарі чи радикальні висловлювання про відстріл бродячих собак не раз ставали приводом для запеклих суперечок у Facebook. Команда навіть обмежувала йому доступ до корпоративних сторінок, аби особисті заяви не шкодили репутації бізнесу.
Під час пандемії 2020 року, усупереч протестам колег, ухвалив рішення видати книжку російської науковиці Анчі Баранової про коронавірус. Тоді ж, після скандального допису, в якому нібито прозвучало порівняння працівниць з індиками, з «Нашого Формату» пішла значна частина команди. Згодом ці люди створили видавництво «Віхола».
Виконавча директорка «Нашого Формату» Анастасія Нікітіна згадує його як людину, що жила за принципом «бути справжнім»: «Він не пробачав брехні, бо брехати — "це не наш формат". Для нього не існувало напівтонів: усе було або білим, або чорним — звідси або велика віра, або глибоке розчарування».
Друзі й колеги знали про його боротьбу з онкологією, однак до останнього вірили, що він знайде свій спосіб перемогти. Наприкінці життя почав прощатися з близькими й писати сценарії власного похорону з притаманним йому чорним гумором. Так, на початку грудня він повідомив у соцмережах, що спланував процедуру прощання і вечір пам’яті.
Владислав Кириченко підтримував українську книгу й україномовний культурний продукт у часи, коли це не гарантувало швидкого успіху. Бачив потенціал у молодих авторах, військових і ветеранах, погоджувався на ризик там, де інші зупинялися. Залишив по собі видавництво, що змінило український книжковий ринок, сотні випущених книжок і десятки людей, які пройшли через його команди та проєкти.
