«Микола Садовський. Актор, режисер, антрепренер. 1856–1906». Ганна Веселовська
Темпора
Біографічне дослідження театрознавиці Ганни Веселовської про ключову постать українського театру — Миколу Садовського (1856–1933). У книзі показано період від народження митця до його утвердження як актора, режисера й антрепренера.
Спираючись на архівні матеріали, мемуари, пресу і приватне листування, авторка послідовно реконструює ранні етапи шляху Садовського: входження в аматорський, а згодом професійний театр; складні й часто напружені стосунки з братами й соратниками; вплив жінок на його життєві й творчі рішення.
Веселовська не проводить різкої межі між особистим і професійним, фіксує суперечності характеру Садовського — його амбіційність, конфліктність і потужні творчі імпульси. Водночас вона уважна до ширшого історичного тла: цензурних заборон, гастрольного побуту, театральної конкуренції, а також феномену популярності української сцени в межах Російської імперії.
«Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму». Олексій Зарецький
Прометей
Алла Горська (1930–1970) — художниця-шістдесятниця, дисидентка і правозахисниця. Її син, мовознавець і культуролог Олексій Зарецький (1954–2018), упродовж багатьох років збирав архівні матеріали, записував свідчення очевидців і вводив до наукового обігу раніше недоступні документи. Результатом цієї праці стала одна з найповніших реконструкцій біографії Алли Горської, що розглядає її постать у контексті доби й кола однодумців.
Усе свідоме життя Горської — послідовний спротив радянській системі. Вона перейшла на українську мову, хоча не володіла нею з дитинства. У своїй творчості художниця працювала з українськими темами, відновлюючи культурну пам’ять народу. Вона постійно допомагала політв’язням, фінансово підтримувала їхні родини, долучалася до правозахисних ініціатив. Така непохитна позиція поступово звужувала кільце репресивного тиску навколо неї.
У 1970 році Аллу Горську жорстоко вбили. Офіційна версія намагалася покласти провину на її свекра. Те, про що тоді лише здогадувалися, знайшло підтвердження вже в часи незалежної України: до її смерті були причетні радянські спецслужби.
«Леся Українка. Книги Сивілли». Тамара Гундорова
Vivat
Літературознавиця Тамара Гундорова пропонує переосмислити постать Лесі Українки і простежує, як глибоко особисті переживання формували світогляд поетеси і відлунювали в її текстах.
Хвороба визначала ритм життя Лесі Українки, змушуючи до постійних переїздів між санаторіями й курортами. Водночас ця вимушена мобільність обернулася можливістю: мандрівки відкривали доступ до інших культур й інтелектуальних контактів поза українським контекстом. Саме ця дистанція дозволяла побачити власну культуру під особливим кутом.
Дослідниця також аналізує ключові стосунки, що формували особистість письменниці. Серед них — складні взаємини з матір’ю, авторитетною і владною Оленою Пчілкою, а також духовна й інтелектуальна близькість з Михайлом Драгомановим, який відіграв важливу роль у формуванні політичних і естетичних переконань Лесі Українки. Особливу увагу дослідниця приділяє взаєминам з Ольгою Кобилянською, аналізуючи інтимний дискурс їхнього листування.
Окремі розділи присвячено аналізу драм Лесі Українки «Блакитна троянда», «Одержима», «Кассандра» та «Лісова пісня».
«Генерал Кук. Біографія покоління УПА». Володимир Вʼятрович
Vivat
Історик, політик і публіцист Володимир В’ятрович створив найповнішу на сьогодні біографію Василя Кука (1913–2007). Дослідження охоплює ключові події української історії ХХ століття й через постать останнього командира УПА дозволяє побачити досвід цілого покоління, яке виборювало незалежність.
Після загибелі Романа Шухевича у 1950 році Василь Кук очолив Провід ОУН в Україні, став головним командиром УПА і керівником Генерального секретаріату Української головної визвольної ради. За невловимість і здатність уникати переслідувань радянські спецслужби надали йому оперативний псевдонім Борсук. Утім у 1954 році після тривалого полювання Кука заарештував КДБ. Якщо попередні біографії зазвичай завершувалися на цьому епізоді, то В’ятрович докладно реконструює і саму операцію затримання, і наступні десятиліття життя Кука в умовах постійного тиску, спроб вербування й нагляду з боку радянської системи.
Над книжкою автор працював упродовж двадцяти років, аналізував мемуари учасників визвольного руху, документи ОУН і УПА, розсекречені архіви КДБ, особисті щоденники й листи Василя Кука, а також свідчення сучасників. В’ятрович особисто знав свого героя й провів з ним багато годин у розмовах, записав унікальні свідчення. Завдяки цьому постать Кука постає об’ємно, з внутрішніми сумнівами, болем утрат і послідовною вірою в правоту своєї справи.
Видання доповнене архівними світлинами, фотографіями з медіа та приватних колекцій, а також копіями документів, опублікованих уперше.
«Ловитва невловного птаха. Життя Григорія Сковороди». Леонід Ушкалов
Дух і літера
Цю фундаментальну біографію Григорія Сковороди (1722–1794) створив український літературознавець і письменник Леонід Ушкалов, який упродовж десятиліть досліджував життя й тексти філософа. Книжка є спробою відтворити цілісну постать мислителя поза стереотипами радянської традиції, що зводила Сковороду до образу селянського філософа. Натомість Ушкалов показує Сковороду як інтелектуала європейського масштабу, включеного в коло мислителів свого часу. Ушкалов також реконструює широкий культурний, інтелектуальний і соціальний контекст XVIII століття.
Звертаючись до ранніх років життя Сковороди, Ушкалов фокусується на деталях його навчання в Києво-Могилянській академії: умовах студентського життя, одязі, побуті, через які проступає інтелектуальний клімат епохи. Далі автор окреслює службу філософа при дворі імператриці Єлизавети — роботу в придворній капелі, досвід придворної культури, контакти з родиною Розумовських. Європейський період, пов'язаний з подорожами Сковороди, реконструйовано з урахуванням прогалин у джерелах. Повернувшись на батьківщину, Сковорода свідомо відмовляється від кар'єри й соціальних привілеїв, обравши мандрівництво як послідовне втілення власного світогляду.
Окрему увагу в книжці приділено рецепції постаті Сковороди у ХІХ–ХХ століттях.
«Виконавець слова. Яків Оренштайн. Український видавець на перехрестях культур, ідеологій та політики». Іван Монолатій
Дух і Літера
Книжка історика й політолога Івана Монолатія присвячена Якову Оренштайну (1875–1942) — українському видавцю єврейського походження. Його життєва траєкторія перетнула кілька держав, політичних режимів і віддзеркалює складні процеси Центрально-Східної Європи першої половини ХХ століття. Дослідження спирається на розлогу джерельну базу з українських і закордонних архівів, бібліотек, музеїв і розглядає біографію Оренштайна в ширшому контексті етнічної історії, міжнародних відносин, політичних ідеологій і культурних взаємодій.
Яків Оренштайн усе життя присвятив видавничій справі. Попри те, що він друкував книжки польською та російською мовами, саме українська книга стала головним напрямом його діяльності. У 1902 році Оренштайн заснував у Коломиї «Галицьку накладню», яка діяла до 1915 року; після переїзду до Берліна видавництво працювало під назвою «Українська накладня» (1919–1932).
Видавнича діяльність неодноразово робила Оренштайна об’єктом переслідувань з боку різних політичних режимів. Його звинувачували в неблагонадійності, шпигунстві і зраді, за ним стежили військові, поліційні та розвідувальні структури кількох держав. Оренштайн співпрацював з інституціями української еміграції, підтримував українську дипломатію, ідею створення українського університету, був посередником між українськими та єврейськими організаціями.
«Лише жінки: 22 сильветки про українських письменниць». Сніжана Жигун
Атена
У цій книжці літературознавиця Сніжана Жигун вибудовує широку панораму національного літературного процесу на прикладі біографій двадцяти двох українських письменниць. Опрацювавши велику кількість джерел, дослідниця свідомо уникає відтворення міфів, якими з часом обросли їхні постаті.
Героїнями книжки стали письменниці різних поколінь і життєвих досвідів: Марко Вовчок, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, Ірина Вільде, Софія Яблонська, Ліна Костенко, Оксана Забужко, Емма Андієвська та інші. Аналізуючи їхні тексти й життєві траєкторії, авторка зосереджується на темах національної ідентичності та специфічно жіночого досвіду, що впродовж десятиліть залишався на маргінесі традиційного літературознавства.
У цих нарисах читач зустрічає не абстрактні «імена з підручника», а живі особистості, з сумнівами й непростими виборами. Героїні засновували жіночі товариства, редагували часописи, конфліктували з владою та цензурою, переживали еміграцію, материнство, бідність і суспільний тиск — і водночас наполегливо відстоювали власний голос.
Книжка не претендує на вичерпність; вона радше переконливо демонструє, скільки ще імен та історій чекають на уважне й неупереджене прочитання.
«Жінки свободи». Марина (Мамайка) Мірзаєва
Vivat
Дослідниця українського визвольного руху й військовослужбовиця Марина (Мамайка) Мірзаєва розпочала роботу над цією книжкою ще у 2018 році. Однак повномасштабна війна внесла корективи. У результаті з’явилася книжка, в якій біографічні нариси про учасниць ОУН та УПА переплітаються з фронтовими нотатками самої авторки.
Серед героїнь книжки — Олена Теліга, розстріляна у Другу світову; Катерина Зарицька, одна з організаторок Українського Червоного Хреста; Галина Дидик, зв’язкова Романа Шухевича; Ганна (Ружа) Попович, що втратила руку, прикриваючи відхід команданта з криївки та багато інших. Поруч з добре знаними постатями з’являються й ті, про кого збереглися лише уламки біографій або чиї імена були навмисно спотворені радянською пропагандою.
На прикладі цієї книжки особливо виразно проступає безперервність жіночого воєнного досвіду: від учасниць визвольного руху ХХ століття до сучасних захисниць, що нині координують зв’язок, рятують поранених, воюють і гинуть на фронті.