1950-ті. У Нью-Йорку живе Марті Маузер (Тімоті Шаламе) — амбітна висхідна зірка настільного тенісу. Його єврейська родина сприймає цей вид спорту як забавку і схиляє до кар’єри менеджера у взуттєвій крамниці дядька, адже в Марті талант: він може продати туфлі хоч безногому. Та Марті не полишає мрію: щоб потрапити на чемпіонат світу, він вдається до афери, а далі пролітає у фіналі турніру, загрузає в боргах і повертається до Нью-Йорка, де на нього вже гострять зуби поліція і кредитори. Щоб потрапити на наступний чемпіонат у Токіо, йому треба розібратися з боргами й вирватися з чіпких рук родичів. Він вдається до всіх можливих маневрів: зваблення зрілої кінодіви, викрадення собаки мафіозі, підставні ігри, приниження перед босами бізнесу — що завгодно задля омріяної цілі.
2017 року брати Бенні і Джош Сафді увірвались у Канни з гучною інді-прем’єрою «Гарні часи», де головна роль дісталася Роберту Паттінсону. Щоб закріпити успіх, брати, уже під крилом студії А24, випустили «Неограновані коштовності» з Адамом Сендлером. Далі вже помітний тандем вирішив повторити шлях інших відомих єврейських братів-режисерів — Ітана і Джоела Коенів — і розділився, аби кожен зняв по фільму.
Обидва взялися за спортивну тематику. Бенні Сафді зняв «Незламного» — байопік про піонера ММА Марка Керра з неочікувано драматичним Двейном (Скелею) Джонсоном у головній ролі. Хоч стрічка і принесла Бенні режисерського «Лева» у Венеції торік, але масового глядацького захоплення за цю роботу він не отримав.
Джош Сафді вийшов з «Марті Супрімом. Генієм комбінації» — байопіком про легенду настільного тенісу США Марті Райзмана. Настільки вільним і дофантазованим, що Тімоті Шаламе грає не Марті Райзмана, а Марті Маузера — вигаданого персонажа, створеного за образом справжнього спортсмена.
Попередні роботи братів вирізняли чорний гумор, постійне відчуття тривоги й невротичні персонажі, які постійно кудись бігли й безперестанку в щось встрягали. «Марті Супрім» чітко показав, що за цей вайб збитої роботи вестибулярного апарата відповідав у тандемі Джош Сафді, адже саме його фільм продовжує тривожно-невротичну атмосферу в кращих традиціях «Гарних часів» і «Неогранованих коштовностей».
«Марті Супрім» — нетиповий фільм про спорт. Сафді досить оригінально поєднує елементи класичної спортивної драми (аутсайдер з великою мрією крокує через перепони до вершин) з кримінальною комедією. Спортивна кар’єра героя перебуває під загрозою через постійні афери й авантюри, що задають стрічці навіжений темп. Динамічна камера Даріуса Хонджі і хаотичний монтаж під керівництвом самого Сафді подають сцени гри в настільний теніс так, що видовищність цього спорту може конкурувати з перегонами F1.
Найбільше відкриття фільму — це гра Тімоті Шаламе. Здається, актор попрощався з європейським періодом ніжної манірності й увійшов в американський період відвертої хуліганистості і бешкету. Його герой не надто привабливий тип. Марті Маузер — типовий виходець з нью-йоркських низів, якому природа не дала м’язів, тож доводиться виживати суто на кмітливості, хитрості, нахабстві та цинізмі. Але все це він використовує задля великої і світлої мети: стати світовою зіркою настільного тенісу й піонером популяризації цього спорту в США.
У парі з Шаламе йдуть один за одним інші фактурні персонажі. Гвінет Пелтроу (епохальне повернення суперзірки 1990–2000-х) грає забуту зірку Золотого Голлівуду, з якою Маузер крутить роман. Репер Tyler створює теплий комедійний образ напарника Марті — і це той випадок, коли музиканта хочеться бачити в кіно частіше. Найхаризматичніший образ створює Одесса А'зіон: вона грає вагітну коханку Марті, яка вміло маніпулює ситуацією і виявляється морально неоднозначною, але дуже колоритною персонажкою.
Після прем’єри «Марті Супрім» Джоша Сафді почали порівнювати з молодим Мартіном Скорсезе — і це дійсно вдале порівняння. Адже Марті Маузер великою мірою є скорсезівським героєм 1980-х. Він так само відчайдушно метушиться Нью-Йорком, як герой Гріффіна Дана з «Позаурочного часу», потрапляючи в усе абсурдніші й небезпечніші пригоди. Як герой юного Тома Круза з «Кольору грошей», він проживає розвилку між заробітком і спортивною кар’єрою. Як герой Роберта Де Ніро з «Короля комедії», він безуспішно намагається видертися з соціальних низів Великого яблука в елітарний світ розкоші та багатства цього міста.
Герой Шаламе постійно хоче кудись утекти — то в Лондон, то в Токіо, однак осердя його життя лишається в Нью-Йорку, і непривабливу сторону цього міста Сафді оспівує з тією ж любов’ю, як і Скорсезе. Тут варто віддати належне художнику-постановнику «Марті Супріма» Джеку Фіску. За свою кар’єру він встиг попрацювати з такими візуальними майстрами, як Терренс Малік, Девід Лінч, Браян Де Пальма, Мартін Скорсезе й Пол Томас Андерсон. Для фільму Сафді він створив ретроатмосферу Нью- Йорка так, аби місто і виглядало, як у 1950-х, і перебувало поза історичним контекстом, і просто мало олдскульний шарм.
«Марті Супрім. Геній комбінацій» — це типова американська історія про аутсайдера, який досягає успіху. Через спортивно-кримінальний сюжет Сафді говорить про нью-йоркські низи, про задуху єврейської родини, про те, що таланту й амбіцій не досить, аби вирватися з бідності — треба бути ще й цинічним і готовим іти на ризик. Марті Маузер, можливо, не взірцевий персонаж, однак він точно серед тих кіноаутсайдерів, які, програвши матч, не програли турнір. Саме про це розповідає фільм Джоша Сафді.
