Довершений проєкт
Катарські шейхи купили паризький клуб у 2011 році. Тодішня команда хоч не бовталася в підвалі французької Ліги 1, але зірок з неба не хапала. Кабінет з трофеями обмежувався двома кубками Ліги 1, Кубком кубків і Кубком УЄФА, якщо брати основні.
Натомість усе, що було потім — історія, карколомні повороти якої ми спостерігаємо досі. Катарці почали вливати в команду колосальні кошти, адже поставили амбітну ціль — виграти Лігу чемпіонів УЄФА. Кого тільки не заносило на «Парк де Пренс», домашню арену ПСЖ. Однак ні Златан Ібрагімович, ні Едінсон Кавані, ні Лукас Моура, ні навіть сам Ліонель Мессі з Неймаром і Серхіо Рамосом не порадували босів. І зрозумійте правильно: у внутрішніх турнірах проблем не було, проте головний кубок європейського футболу раз по раз вислизав з рук.
Аж поки катарці не переглянули підхід до ведення футбольного бізнесу. Вони спробували сфокусуватися на пошуку талантів і підтримці молодих гравців замість того, щоб купувати вже готових зірок, які не поміщаються в одній роздягальні. Останнім мазком у цій картині стало запрошення на пост тренера іспанця Луїса Енріке. Він жорсткий спеціаліст, який уміє ставити командам атакувальний футбол. Однак перше його рішення було організаційним: він відмовився від Кіліана Мбаппе, який пішов за кубком Ліги чемпіонів у Мадрид, а насправді нарешті дав можливість команді з Парижа зміцніти й кристалізуватися. І цю команду не спинити вже другий рік поспіль. Не впорався навіть «Арсенал», який цього сезону був символом стабільної гри в обороні. Стабільно нудної.
Забили і сховалися
На «Пушкаш-Арені» в Угорщині зустрілися дві кардинально різні команди. ПСЖ уже два роки поспіль демонструє яскравий футбол, а «Арсенал» відверто мучиться, хоч і здобуває необхідний результат.
Від того дивніше виглядав гол «Арсеналу» на шостій хвилині першого тайму. Капітан ПСЖ Маркіньйос невдало вибив м'яч, влучивши в партнера по команді, і фактично вивів форварда канонірів Кая Гаверца на свої ворота. Нападник легко переграв голкіпера парижан росіянина Матвія Сафонова — запустив м'яч йому над маківкою. Ось на цьому спроби «Арсеналу» грати у футбол фактично завершилися.
Команда віддала м'яч супернику й намагалася втримати рахунок після шостої (!) хвилини гри. У підсумку каноніри володіли м'ячем 25 відсотків матчу, який разом з овертаймами тривав 120 хвилин. Для розуміння — це найнижчий показник після сезону 2003/2004, відколи ведуть таку статистику. М'яч їм і потрібен не був, бо план мінімум на гру виконали. Залишалося не пропустити.
У ПСЖ, схоже, розуміли це, тому намагалися одразу відповісти, але каноніри були проти. Лондонці перекрили зони підступу до власних воріт і намагалися залишити без простору Дуе, Дембеле й Кварацхелію. Не безрезультатно, варто сказати. У першому таймі парижанам доводилося банально перекочувати м'яч з флангу на фланг у надії знайти шпарину в захисті суперників. Тут варто відзначити Інкап'є, Габріеля, Салібу й Москеру. Четвірка захисників діяла філігранно, тому зіркам ПСЖ залишалося битися головою об непрохідний мур.
Так тривало до 62-ї хвилини, аж поки вінгер ПСЖ Хвіча Кварацхелія не опинився на ударній позиції й упав у штрафному майданчику канонірів після контакту з Москерою. Арбітр вказав на позначку, а Усман Дембеле реалізував пенальті. Здавалося, що ось зараз «Арсенал» продемонструє жагу до перемоги. Не сталося. За даними flashscore, упродовж 120 хвилин гри претендент на кубок спромігся завдати лише один удар у площину воріт паризького клубу. Загалом каноніри наважилися на удар сім разів. Красномовним був показник xG (потенційні голи з огляду на небезпеку створених моментів) — 0.5. Це означає, що підопічні Мікеля Артети напрацювали на пів гола, а завдяки різним факторам забили аж один. А що ж у ПСЖ? 21 удар по воротах, сім у площину воріт і xG 1.73.
Якщо чесно, гравці «Арсеналу» поступалися за низкою показників, які вважають другорядними, але саме ці цифри передають характер гри. Наприклад, парижани виконали 887 пасів проти 285 у лондонців. Ба більше, відсоток точних передач у ПСЖ сягнув понад 90 відсотків, а в «Арсеналу» не піднявся вище за 69. Окрім того, французи виконали 11 кутових ударів проти трьох у суперників. Цього виявилося замало для перемоги в основний час, тому чемпіонів визначали в серії післяматчевих пенальті. До слова, на той момент на полі у складі ПСЖ з'явився український центральний захисник Ілля Забарний. Нічого особливого він не продемонстрував, але й каші не зіпсував.
Повертаємося до пенальті, де й з'ясували, хто гідний стати чемпіоном. Ось тут і спрацювало все, над чим працював Луїс Енріке, саме в цей момент у гравців команди Мікеля Артети затремтіли коліна.
Чемпіонський менталітет
ПСЖ підходив до матчу в статусі чинного чемпіона. Судячи із серії пенальті, цей факт додав гравцям упевненості, а не страху. Усі, крім Нуну Мендеша, який переграти голкіпера канонірів не зміг, пробили філігранно. Рамос зняв павутинку, Дуе, Хакімі й Бералдо пробили по кутах.
А що «Арсенал»? Езе й Габріель банально не змогли влучити по воротах і залишили свою команду без історичного першого кубка Ліги чемпіонів УЄФА. Немає у цих хлопців досвіду гри на таких стадіях змагань — усе вперше. ПСЖ натомість з 2020 року вже втретє у фіналі, удруге перемагаючи.
Цього не купиш за гроші — лише з часом з'являється, якщо правильно планувати. Як шейхи, на власних помилках. ПСЖ почав масштабну перебудову у 2011-му — і лише зараз отримує стиглі плоди. В «Арсеналу» минуло вісім років від моменту, коли команду покинув видатний Арсен Венгер. З того часу розпочалася перебудова. З 2019 року Мікель Артета в пошуках свого складу і, сподіваймося, манери гри, якої він ще не знайшов. Бо дивитися на такий сірий футбол важко. Такий футбол, як показує практика, не перемагає.
Тож поки Артета робить висновки після програного фіналу, ПСЖ святкує. Мільярдні інвестиції і роки праці дають результати. І на це ще й приємно дивитися. Ще б Забарний заграв стабільно в основному складі, а Сафонова продали. Бо інакше українцям буде важко вболівати за цю команду.