Своїми операми Ілля Разумейко та Роман Григорів підважують засади традиційного музичного театру. Їхні вистави — це завжди актуальні питання про людину та її місце у світі, це пошук унікальної виразової мови і як наслідок — занурення глядача у власний світ, організований за особливими музично-театральними правилами. Тут немає місця для відстані між матеріалом і його сприйманням, немає засобів, які не були б зрозумілі через особистий досвід сучасного глядача. Долаючи відстань минулого й уявного, творці опери звертаються до актуального й близького, вибудовуючи при цьому власні відстані до глядача.
Відстань 1. Структура опери
Опера GAIA-24 складається з трьох дій, втім логічно ділиться на дві частини. Перша дія — своєрідний обряд переходу у простір вистави. За цей час відбувається рух від повільного співу, що спричиняє лімінальний стан, тягуче очікування-накопичення, до запального танцю, який маркує те саме «нове», що визначає художній світ вистави. Дарма лише, що яскраві костюми й усміхнені перформери виказували підкреслене експонування дійства глядачам, і замість занурення-співпроживання цей досвід був радше подібний до консюмеристського «що мені зараз покажуть цікавого?».
Музична компонента першої дії — це міцний сплав мелодій і пісень різних народів: кавказької, української (з гуцульськими піснями і «Щедриком»), ромської, єврейської, які часто настільки переплітаються у єдиному звучанні, що годі їх розмежувати. Це додає цільності цій частині й водночас робить її досить окремішньою, інтонаційно не подібною до решти.
Межею, що відокремлювала перші дві дії, несподівано став монолог співавтора опери Іллі Разумейка. Він говорив про різне: чи знає хтось із команди, про що опера GAIA-24, про історію їхнього з Романом творчого тандему, створення опер у запорізькому селі, покази попередньої опери CHORNOBYLDORF, лінію фронту російсько-української війни на Запоріжжі, батьків, що присутні в залі на премʼєрі, про Каховську катастрофу та привітання з премʼєрою від O.Festival. На кожен пункт ішло не більш ніж два речення, за думкою годі було встигнути, а більшість тез була прокомунікована перед премʼєрою в медіа. Тож якщо це продумана компонента вистави, то для чого, якщо ні — то чому?
Друга дія — своєрідне дослідження людського тіла. Оголені перформери, тримаючи музичні інструменти, долають межу між собою і предметом в руках — тож інструменти стають частиною тіла, а тіло — музичним інструментом, що звучить скрипом і плескотом. Контраст між співом і грою на інструментах, гуртування — розʼєднання виконавців через залучення в ансамблеву гру чи розпорошеність по простору сцени, переключення між щирістю й іронізуванням (химерна цитата з Pierrot Lunaire Арнольда Шонберґа) створюють постійну напругу сценічного дійства, яка тримає увагу глядача. А кульмінацією цієї дії стає хоровод під інтенсивні низькочастотні звуки, коли некомфортні звучання доводять очікування до межі, що врешті розвʼязується з мелодійністю й плинністю Stabat Mater Перґолезі.
Звʼязка з третьою дією — відеопроєкція з берегів Дніпра. Сяйливе зимове сонце над річкою чи спокійний плин холодної води, утім і природна стихія загрожена. To die: to sleep — і після відспівування колисковою Клари починається вечірка з найрізноманітнішою музикою: рок, техно, диско, оперета… Головне тут — як на гуцульських похованнях — це сплеск енергії, хай грубої, брутальної, але потужної та приголомшливої.
Отож автори вибудовують цілісність із різнорідних фрагментів, які, накопичуючись, створюють певну конфігурацію сенсів у сприйнятті глядача. Утім смаки невблаганні — кожен виділяє для себе найбільш актуальні й вражаючі сцени, які зачіпають найдужче.
Відстань 2. Музичний матеріал
Музична компонента вистави GAIA–24 відрізняється різноманітністю, спробою охопити в одному тексті чимбільше інтонаційності і створити із цього власну систему. Фольклор, церковна й сучасна класична музика, цитування класики — усе надходить у текст вистави зі своїми сенсами, а виходить, набувши нових. Така ретельна праця над звуковим втіленням вистави захоплює. У тексті опери Agnus Dei звучить у комплексі зі своїм довколамузичним контекстом — як частина богослужіння, де кожне слово навантажене сподіваннями й вірою. А разом з рок-баладним супроводом цей Agnus особливо щемко відлунює у вухах слухачів. Такою є і цитата зі Stabat Mater, де функція музики швидко домальовує обставини звучання — спокій собору, відстороненість від довколишнього й інтимність проживання моменту. До слова, цікавим є і розташування цих фрагментів — вони маркують завершення другої та третьої дій, тим самим виводячи їх на загальніший рівень сприйняття.
Раптом серед народної музики звучить «Лірник» Шуберта — авторський твір епохи романтизму. Але і йому тут є місце як знаку міської європейської культури, мелодії, що давно живе на вулицях міст — чи хоча б на Вінницькому залізничному вокзалі, де місцевий сопілкар грає цю простеньку мелодію особливо послідовно.
Низькочастотні звуки, які заскочили когось зі слухачів (хоча до початку вистави організатори пропонували на деяких рядах беруші), тиснули і своїм звучанням, і значною тривалістю, і подеколи вібрацією. Від цього увага зміщувалася зі сценічної дії на незручне звукове оформлення. А напруга зростала, адже Opera Aperta не нехтує потужними звучаннями на своїх виставах, які можуть привести до ще різкіших. Тож вуха, у певний момент вслуховуючись у найтихіші звуки, мали сприймати так само і неприємні звучання.
Відстань 3. Від CHORNOBYLDORF до GAIA-24
Останні два наймасштабніші проєкти Opera Aperta мимоволі вдаються до порівняння, надто зважаючи на те, яким приголомшливим і всеохопним був CHORNOBYLDORF. З одного боку, помітні подібні речі, які маркують інтереси Разумейка й Григоріва в сучасному музичному театрі, а з іншого — видно порух авторських ідей.
Так, GAIA-24 відзначалася більшою компактністю — і в театральних засобах (відсутність декорацій), і за тривалістю (до двох годин). Виділяє її також простота й дієвість обраних прийомів: контрастні поєднання в музичній складовій (спів — інструменти, фольклор — класика — церковна — сучасна музика), робота з пластикою тіла, мінімум мультимедійних вкраплень. Та водночас впізнавано використовується оголеність — як знекультуреність, чистота, позбування будь-якої ідентифікації. А при взаємодії з класичними музичними інструментами вона має вигляд спроби дослідити предмет іншої, незрозумілої культури. Упізнаваний і драматургічний прийом масштабного фіналу, що відсилає до сатурналій CHORNOBYLDORF’у — дієво, разюче, чому б не вжити це знову?
***
Опери лабораторії Opera Aperta, безумовно, є важливими подіями культурного життя України. На фоні консервативності, а інколи й заскорузлості в діяльності державних музичних театрів вони чи не єдине, що стверджує існування сучасної опери у країні. Тому ще цікавіше спостерігати за розвитком лабораторії: яку траєкторію він буде утворювати і до чого приведе? Чи буде це інтенсивний рух, спрямований на художні відкриття, чи екстенсивний — коли до встановлених естетичних постулатів долучатимуться нові перформери, що будуть виконувати опери для все більшої кількості публіки?
