Дмитре, навіщо ти це робиш? Адже ти сам драматург, а просуваєш тексти інших.
Насправді я радий, що в антології, яку ми зараз видали, немає мого твору. Якби він там був, проєкт був би певним чином знецінений. Неодмінно склалося б враження, що я це роблю головно для просування власного тексту, а всі інші йдуть, так би мовити, за компанію. Але ідея якраз полягає в тому, щоб закласти правильні механізми просування сучасної драматургії, абсолютно прозорі, зрозумілі й робочі для всіх. І тоді згодом цей механізм, можливо, стане в пригоді й мені.
Чому… бо люблю живий театр, а одним з джерел, з яких він живиться, є сучасна драматургія. Плюс свою роль зіграв власний досвід. Я вже з десяток років пишу п’єси, і весь цей час маю відчуття, що в нас якось усе неправильно влаштовано. За цей час у мене було шість перемог на різних драматургічних конкурсах, кілька публікацій в Україні, деякі тексти ставили, читали, видавали за кордоном, коли це ще не було мейнстримом. Але рівень уваги з боку наших театрів фактично залишався нульовим.
Таке відчуття, що всі колеса механізму обертаються самі по собі: драматургічне колесо — окремо, конкурсне — окремо, постановче — окремо, видавниче — окремо, театрознавче — окремо. І в цьому ланцюзі не вистачає ланок, які поєднали б усе це в єдиний механізм. З пошуку таких «втрачених ланок» і виникла ідея «Драма-спринт», яку вперше втілили минулого року.
І в чому ідея?
У цій ініціативі є кілька важливих фішок, доволі унікальних. По-перше, спринт у вигляді читань представляє виключно п’єси-переможниці різних конкурсів драматургії.Тобто ті тексти, що пройшли фахову експертизу й були відзначені як найкращі. Можливо, це не ідеальний, але точно абсолютно об’єктивний і зрозумілий критерій відбору текстів для просування в театральне середовище.
По-друге, усі ці п’єси презентують виключно на фахову аудиторію, яку відбирають на open call і яка мотивована працювати із сучасною драмою. Причому завдяки фінансуванню від Гете-Інституту, ми маємо можливість зібрати людей театру з різних регіонів: наприклад, зараз у «Драма-спринт» брали участь представники 17 міст України.
По-третє, ми створюємо атмосферу вільного висловлювання: презентацію кожної п’єси супроводжує фахове обговоренням, тут постійно виникають жваві дискусії про сучасний театр і напрямки його розвитку. Особисто для мене це улюблена частина спринту. Доволі рідкісне явище для нашого театрального середовища — такі відкриті фахові диспути з купою яскравих ідей.
По-четверте, цей захід сильно сприяє професійному нетворкінгу, адже протягом трьох днів 50–60 театральних людей з раннього ранку до пізнього вечора перебувають у спільному просторі, обмінюються думками, ідеями, створюють нові контакти. Від усього цього виникає відчуття живого творчого процесу, справжнього «двіжу». Додам, що все це — і читки, і обговорення — ми транслюємо в інтернеті і тим самим даємо можливість абсолютно всім зацікавленим фахівцям бути причетними до події.
Ну і, врешті, мені здається, що все це просто додає людям почуття щастя, бо є відкритість, довіра, є однодумці, є можливість відірватися від новин і глибоко зануритися в театральний процес. Це важливо в будь-який час, а зараз особливо.
Цього року «Драма-спринт» проходить вдруге. Які результати попереднього проєкту? Чи ти аналізуєш вплив на сектор?
У таких проєктах важлива певна сталість. Щоб вплив від них став відчутним і очевидним для всіх, треба провести хоча б кілька подібних заходів. Я можу сказати, що саме минулорічний «Драма-спринт» став причиною щонайменше двох нових постановок сучасної драми, а кілька читань, які готували до нього, потім неодноразово повторили на звичайну публіку.
Є певні цифри, які можна використовувати для ілюстрації інтересу до події. Наприклад, наші трансляції минулого року подивилися більш ніж 2,5 тис. користувачів, а відеозаписи окремих читань близько 2 тис. подивилися від початку до кінця. Доволі хороші показники для такого формату і для сучасної п’єси.
Але «Драма-спринт» був лише складовою нашого минулорічного проєкту, який в цілому називався Ukrainian Drama Network. У його рамках було зроблено ще кілька важливих речей. Наприклад, модернізована бібліотека Ukrdramahub. Цей портал створила драматургиня Ірина Гарець: чудовий приклад того, як творча людина створює інструмент не для себе, а для всієї спільноти. Ми зробили рестарт цієї платформи: тепер це дуже сучасна і дуже зручна як для авторів, так для режисерів бібліотека, популярне зібрання укрсучдрами, вдало організоване і структуроване. Це той результат проєкту, який вже точно сильно впливає на театральний простір України: саме там режисери шукають п’єси для постановки.
Трохи раніше разом з Українським інститутом ми відкрили аналогічний портал, орієнтований на закордонний світ: цифрову бібліотеку перекладів Ukrainian Drama Translation, де зараз представлені близько 200 текстів наших авторів 11 мовами. Це те, що на постійній основі просуває укрдраму в зовнішній світ. Ще минулого року було створено кілька перекладів свіжих п’єс польською мовою, у результаті чого в Польщі надруковано збірку сучасної укрдрами і вже пройшли читання у Кракові, Любліні та Варшаві.
Урешті, ще одна цікава складова: ми започаткували конкурс театрального перекладу ім. Ірини Стешенко, націлений на пошук талановитих перекладачів, привернення їхньої уваги до драматургічного матеріалу й заповнення білих плям у перекладах нашої класики. Так минулоріч з’явився перший англійський переклад «Украденого щастя» Івана Франка, а цього року створюють перший німецький переклад «Блакитної троянди» Лесі Українки.
Думаю, вплив цьогорічного проєкту теж буде відчутним. Наші онлайнові трансляції вже передивилися більш ніж 3,5 тис. користувачів. Безпосередньо під час самого проєкту кілька режисерів заявили, що хочуть взяти в роботу представлені на фестивалі п’єси. Ми створили таке диво, як антологія «Драма Панорама 2023», яку отримають і театри, і бібліотеки, і виші.
До речі, питання про антологію. Чи можна її де-небудь придбати?
У рамках проєкту ми розповсюджуємо її безкоштовно по зацікавлених закладах. Але трохи згодом плануємо запустити частину накладу у продаж і протестувати читацький попит на драматургію. Річ у тому, що сьогодні видавці здебільшого драму не хочуть помічати впритул, просто не вважають її за літературу. Дивна позиція, враховуючи, що спадщина Лесі Українки, наприклад, — це переважно саме драматургія.
«Драма Панорама 2023» створена разом з видавцем Олександром Савчуком, який славиться дуже якісними, ретельно підготовленими виданнями. За його рекомендаціями ми зробили тверду обкладинку, стильний дизайн, цікаве художнє оформлення — усе це заради того, щоб читачеві було приємно взяти цю книгу до рук. І тепер цікаво подивитися, який буде на це попит. Найближчим часом створимо листи очікування для потенційних читачів, а згодом продамо частину накладу. Якщо все вдасться, за ці кошти можна буде частково профінансувати аналогічну антологію наступного року.
Тобто плани наступного видання є?
Нам дуже хотілося б, щоб такий підхід до формування антології року зберігся. Я не скажу, що мрію займатися цим усе життя, бо ідей різних багато, але закріпити цю історію вважаю дуже важливим. Тому так, ми будемо шукати для цього можливості.
А в магазинах книжки будуть?
Навряд. Хіба що хтось візьметься нам допомогти. Ми не вміємо працювати з роздрібними торгівлями й дистрибуцією, це окреме мистецтво. Поки що робимо ставку на просування книжки через інтернет.
Є плани третього “Драма-спринт”?
Сподіваюся, що він буде. Тут річ у тому, що цей формат не може завмирати у своєму розвитку. Він має постійно змінюватися, оновлюватися, мають додаватися якісь нові ідеї, опції — тоді це буде живий і цікавий для всіх процес, тоді є шанс і далі знаходити під нього фінансування. Тому по завершенні цьогорічного проєкту почнемо думати над наступним.
Розкажи трохи про свою команду. Як ви знайшли один одного?
Якось притягнулися різними шляхами, як подібне до подібного. Абсолютно чудова команда. Координує проєкт засновниця Ukrdramahub Ірина Гарець, про яку я вже згадував. Весь перекладацький напрямок закриває драматургиня і перекладачка Анна Галас — до речі, одна її п’єса цього року перемогла на міжнародному конкурсі Reboot Fest у Великій Британії і тому увійшла у збірку. Всіма зовнішніми комунікаціями в проєкті займається театрознавиця Валентина Тужина, і я дуже щасливий, що вона доєдналася до нашої невеличкої команди в цьому році. Ще є Наталя Слинько, акторка нашого Театру на Жуках, яка підхоплює всі адміністративні питання, і бухгалтерка Марина Толстель, з якою ми співпрацюємо багато років у різних проєктах.
Але проєкт тримається ще й на багатьох партнерах, що вступають у гру на різних його стадіях, і таке широке партнерство нас дуже підсилює. Достатньо сказати, що трансляції нашого «Спринту» цьогоріч йшли одночасно на семи платформах, що теж створює і певний прецедент, і нову інтегральну історію.
Чи змінилася за рік українська драматургія? І якщо змінилася, то як?
Зрозуміло, що ми живемо у війні. Драматургія найбільш реактивно відгукується на сьогодення, тому основна тема в сучасних українських п’єсах — війна, війна і війна. Але якщо минулого року це була скоріше фіксація того, що відбувається, то зараз вже йде і певна рефлексія, і художнє осмислення, тому тексти набувають глибини.
Чи не здається тобі, що тотальне домінування війни в тематичному ряді, з яким працюють автори, обмежує та збіднює їхню творчість?
Це такий період, ми маємо його пройти. Тема війни нас ще довго не відпускатиме, зрозуміло. Але чомусь мені здається, що за рік-два вже з’явиться певне тематичне розмаїття.
Яким ти бачиш розвиток для цього проєкту? Чи, може, завданням є все ж закріпити його в тому форматі, як є, спрямувавши зусилля на регулярність?
Регулярність важлива, безумовно, але повторювати одне й те саме з року в рік нікому нецікаво. Варіанти можуть бути різні. Наприклад, проводити «Драма-спринт» у різних містах України або зробити подорож найкращих читань різними містами. Можливо, варто думати про поступовий перехід від читань до постановок. Або про більш щільне залучення до події саме державних театрів. Або про якісь спеціальні заходи з просування укрсучдрами за кордон. Варіантів багато, важливо знайти той, що влучить у десятку.
Знаю, що ти виступаєш за створення професійної мережі. Що це змінить? Які переваги мережування?
Я за те, щоб українська драматургія поступово набула суб’єктності. Узагалі в нашому проєкті головний меседж для середовища приблизно такий: колеги, давайте просто робити правильні речі, створювати розумні правила гри для всіх і тим самим інтегрувати, поєднувати наш професійний простір. Саме розумні і зрозумілі механізми створюють атмосферу довіри, а це основа для взаємного тяжіння.
Один з варіантів, який ми вже закинули як ідею — створення Ukrainian Drama Network, щоб об’єднати розрізнені ініціативи, які існують на цьому полі. Це крок до створення дієвого драматургічного кластера, який зараз відсутній. Мережа — це і дослідження, і формування політики, і інтеграція в загальний культурний контекст, і створення освітньої екосистеми. Тут можна багато чого зробити.
Які ще ініціативи, окрім вашої, можуть увійти до такої мережі?
Та всі, хто зацікавлений у розвитку української драматургії в тій чи іншій формі. І всі наявні драматургічні конкурси, і ті ж бібліотеки драматургії, і професійні спілки, і інституції, і окремі театри, і виші. Таке поєднання зусиль допоможе змінити український театр, додасть йому життя і нового дихання.
