«Історичне відчуття, яке є відчуттям позачасового і сучасного, а також зв’язку позачасового і сучасного, є тим, що робить письменника традиційним»
Т.С. Еліот
Пратеатр
Історію театру в Європі часто починають з античної Греції, де приблизно у VII ст. до Р.Х. театр вперше виник як інституція. Однак як явище він існував задовго до цього – у інших формах.
Кожна галузь мистецтва завдячує певним здібностям і особливостям людського сприйняття, які в нас закладені природою. Існує чотири фактори, які зробили виникнення театру можливим.
Приблизно 150 тис. років тому внаслідок “когнітивної революції” мова людства стає настільки гнучкою, що дає поштовх до розвитку першого фактора – фантазії, яка дозволяє створювати незалежні від реального світи, історії, легенди і міфи. Тоді світ людини розколюється на два: реальний і уявний, реальний і символічний.
Другий чинник виникнення театру пов’язаний з анімізмом, який з’явився після тієї ж когнітивної революції. Анімізм – це світогляд, основою якого є віра в те, що кожен об’єкт має душу, почуття, бажання. Для доісторичної людини не існувало границі між світом реальним і світом духів, які були всепроникні і взаємопов'язані. Це основа магічного мислення – віри, що можна вплинути на реальність, впливаючи на духів.
Доісторичні люди (а особливо шамани – предки сучасних акторів, режисерів і священиків) могли і самі “проникати” в інші живі та неживі істоти, і “позичали” своє тіло для вищезгаданих духів.
Як третій фактор, з’являється здібність людини до театралізації. Театралізація – це здатність перетворення даної ззовні дійсності на дійсність, дану людиною самій собі, узгоджену зі своєю фантазією. Іншими словами, театр – це коли те, що є, перестає існувати, а те, чого немає, з’являється. Одним з найбільш важливих проявів театралізації є наслідування – уподібнення оповідача до предмету оповіді.
Таким чином, фантазія створила міф – потойбічний невидимий світ духів і богів; анімізм дозволив у нього проникнути, а театральність дала можливість відобразити його в реальному світі.
Ці три фактори уможливили виникнення магічного ритуалу, який згодом породив театр. Ціль ритуалу – вплив на реальність через духовний світ. Часто ритуали мали дуже складну структуру, використовували театральні елементи: жести, танець, співи, костюми, світло (вогонь).
Зразок такого ритуалу у нашій культурі представлений у відомому фільмі Параджанова.
В Україні одним з найбільш драматургічно пропрацьованих був ритуал “водіння кози”, який має багато спільної символіки з грецькими Діонісіями. Однак, як пише Франко, на Русі історичні обставини та релігійні заборони не дали розвинутися ритуалам у форму театру. Руським ритуалам бракувало четвертого фактора – глядача, який був би спостерігачем, а не учасником.
Античний театр
Отже, інституціоналізація театру сталася в Афінах. Театр там існував окремо від ритуалу, хоча постановки відбувалися під час свят на честь Діоніса. П’єси створювалися драматургами, які водночас займалися постановкою, а нерідко й самі грали в виставах. Цей театр був надзвичайно розвинутим: драма вважалася найвищою формою літератури, вистави вимагали складної соціальної організації, тут використовувалися сценічна машинерія й хор.
Оскільки на території сучасної України, в грецьких колоніях північного причорномор’я, були театри, то в даній лекції я говорю саме про цю гілку античної культури.
Історики пробували реконструювати репертуар античного Херсонеського театру. Тут ставили класичні твори відомих грецьких трагіків (Есхіла, Софокла, Евріпіда) і комедіографів (Аристофана, Менандра). Проте були й драми місцевих драматургів. Особливий інтерес при цьому глядачі виявляли до п'єс, дія яких відбувалася у Північному Причорномор'ї (наприклад «Іфігенія в Тавриді» Евріпіда).
Після захоплення цих територій Римською імперією, відбулися певні зміни у театрі, який втратив властиву грекам філософську глибину і став більш розважальним. Про безпосередній зв’язок римської театральної культури з руською говорити складно. Однак саме римський жанр вуличного театру – “мім” – виявився достатньо живучим, щоби згодом потрапити на територію Русі через Східну Римську імперію.
Середньовіччя
Після Хрещення, Русь прийняла цілий релігійний комплекс, який включав, зокрема, багато театральних елементів. Хоча церква не надто толерувала театр, вона запозичила театральність. Нею були просякнуті церковні обряди: вербна неділя, виніс плащаниці, омовіння ніг.
Православна обрядовість була яскравішою за католицьку, тому що на заході театр і церква існували певний час окремо. Не так було у Східній Римській імперії. Відомо, наприклад, що під час служби у Константинополі пророк Ілля злітав у небо на колісниці (очевидно, тут використовувалися античні сценічні механізми).
Окрім релігійного, елементом світської театральної культури був уже згаданий “мім”, представлений Скоморохами. Їх привезла на Русь княгиня Ольга як імпортний театральний продукт з Константинополя.
Спочатку скоморохи існували для розваги князівських еліт. Але у XIII столітті вони стають мандрівними акторами, окремою соціальною групою. Їхній театр був вуличним, тому вони вміли швидко пристосовуватися до будь-якої публіки, зокрема використовували музику і різні розваги.
Згодом скоморохи долучилися до народних обрядів та ігор. Про їхню колишню популярність свідчать численні сучасні топоніми: села Скоморохи, Скомороше, Скоморошки та ін.
***
Середньовічний театр на Русі так само, як і язичницькі обряди, не перейшов у інституціоналізовану форму. Про те, як відбувалася інституціоналізація українського театру, ми поговоримо у наступній лекції, де спробуємо прослідкувати тяглість традиції в період від бароко до модернізму.
Відеозапис лекції – за посиланням.