“Бідолахи”, реж. Йоргос Лантімос
Белла Бакстер – дивовижний експеримент хірурга. Після самогубства жінці пересадили мозок її ненародженої дитини. Перенародившись, героїня ступить на дивний шлях психофізичного дорослішання, яке трансформується від ейфорії сексуальних захоплень до усвідомлення жорстоких суспільних реалій.
1 вересня новий фільм грецького режисера Йоргоса Лантімоса («Лобстер») здобув світову премʼєру й одразу ж статус неоголошеного переможця фестивалю. Зрештою, узяв приз як найкраща стрічка.
“Бідолахи” місять цілий всесвіт, у якому режисер втілив неможливе. Фільм, без перебільшення, вражає кожним кадром і дарує свято феєрії кінематографічності як явища. Шалені зйомки, дивовижні костюми, бездоганна гра Емми Стоун, Віллема Дефо і Марка Руффало і, нарешті, оригінальність історії роблять стрічку найдостойнішою переможницею фестивалю за довгі роки.
Реліз: З 8 грудня у США.
“Даааааалі!”, реж. Квентін Дюпʼє
Молода французька журналістка безрезультатно намагається взяти інтервʼю в Сальвадора Далі.
Король абсурдного кіно Квентін Дюпʼє представив новий фільм у позаконкурсній секції. Хоч це й не найкумедніший його фільм, він вирізняється особливою сценарною складністю і ретельним підходом до вивчення героя. Далі представлений як абсолютно нестерпний і самозакоханий геній, тоді як фабула фільму повторює сюрреалістичний метод його творчості.
Історія в історії й анекдот в анекдоті наприкінці обертаються сумною картиною про бажання бути визнаним, яке торує шлях крізь суперего та дурних редакторів.
Реліз: з 1 листопада у Франції.
“Догман”, реж. Люк Бессон
Глибоко травмований важким дитинством за ґратами собачої клітки, Даг визволяється, втрачаючи можливість ходити. Він оточує себе собаками, які виконують кожну його команду.
Неочікувано для всіх Люк Бессон у свої 80 років презентував одну з найсильніших робіт, яка має всі шанси стати прокатним хітом. Аудиторія бієнале розділилася на радикальних критиків Бессона за набридлі кліше й метафори і на тих, хто щиро закохався у стрічку. Вона пропонує рідкісний для офіційного конкурсу розважальний глядацький досвід, який базується на сентиментальній і сумній історії. Ретельно прописаний психологічний портрет, що його талановито втілив Калеб Лендрі Джонс, доповнює світ собак, які виконують на екрані першокласне циркове шоу.
Реліз: з 27 вересня у Франції.
“Домознавство для початківців”, реж. Горан Столевскі
Після смерті своєї партнерки героїня мусить взяти під опіку її доньок за допомогою темпераментного гея-сусіда. Заради легалізації опіки вони будуватимуть нову родину.
Австралійський режисер македонського походження Горан Столевскі зняв глибоке і зворушливе квір-кіно, яке проговорює істину, що батьків не обирають. Емоційні, але переважно інфантильні герої усвідомлюють, що час будувати свою родину, незважаючи на тиск особистої неготовності. Цікаво, що мати Столевскі працює в соціальній службі, тому ця тема знайома йому добре.
Переважна кількість центрових героїв – роми. У “Домознавстві для початківців” ця етнічна група нарешті не виконує клішованих комедійних ролей, а прагне нормально жити, будувати родину і відстоювати свої гендерні права.
Реліз: наразі невідомо.
“Ель Конде”, реж. Пабло Ларраін
Августо Піночет – вампір, який живе понад 250 років. Тепер він вимушений ховатися та харчуватися серцями, перебитими у блендері.
Чилійський режисер Пабло Ларраін, більш відомий своїми байопіками про великих жінок (“Спенсер”, “Джекі”), на цей раз зняв сатиричну комедію про чоловіка-диктатора. Ларраін презентує демонічну фігуру Піночета як самотнього літнього чоловіка, що вже мріє померти. А втім, режисер не обмежується однією історичною фігурою і вплітає в сюжет інших відомих персон, наприклад, Маргарет Тетчер.
Щоб зрозуміти всю палітру іронії, глядачеві потрібна чимала обізнаність у політичній історії Чилі. Вірогідно, через таку глибоку розробку історії й біографій режисер і отримав приз за найкращий сценарій.
Реліз: з 15 вересня на Netflix.
“Зелений кордон”, реж. Аґнешка Голланд
Родина сирійських біженців і вчителька англійської з Афганістану намагаються дістатися до ЄС, але застрягають на кордоні Білорусі й Польщі.
Це найполітичніше і дуже контрастне кіно в цьогорічному основному конкурсі презентує жорстокі реалії мігрантської кризи, що розгортається на кордоні з Європою. 144 чорно-білі хвилини поділені на декілька розділів, у яких режисерка досліджує всі залучені соціальні категорії. Кіно не документальне, і Голланд наповнює його драматичними і жорстокими сценами.
Коли Голланд нагородили спеціальною відзнакою журі, у своїй промові вона наголосила, що “просто зараз біженці продовжують вмирати на кордонах, і, попри наші можливості, ми все ще не вирішуємо цю кризу”.
Реліз: з 22 вересня в Польщі.
“Зла не існує”, реж. Рюсуке Хамагуті
У селі біля Токіо забудовники хочуть звести глемпінг, що, на думку мешканців, може знищити тамтешню екосистему.
Рюсуке Хамагуті – найвідоміший режисер сучасної Японії, який вже зібрав безліч фестивальних нагород. Цього разу він зняв ще більш медитативне і поетичне кіно, ніж зазвичай. Це історія про природу, яка необхідна людству не тільки заради фізичного виживання, а й задля нормального ментального стану кожного з нас.
Фільм також дає побачити неідеальну Японію, яка страждає від таких проявів капіталізму, як глемпінг. Утім Хамагуті демонструє позитивну динаміку змін, коли агент проєкту, разом з глядачами, дивом відкриває для себе тишу і благодать лісу.
Реліз: наразі невідомо.
“Назавжди-назавжди”, Анна Бурячкова
Тоня – нова дівчинка у школі. Попри абʼюз у минулих стосунках і підліткову самотність, вона знову закохується.
Анна Бурячкова, донедавна відома більше як одна з кращих кліпмейкерок країни, зняла художній фільм про українські 1990-ті, який показали в секції “Горизонти Екстра”. У першу чергу робота тішить вишуканістю візуальної складової та аудіоряду, де чітко відчутно професійну руку режисерки. Сама ж історія концентрується не скільки на суспільних складнощах кінцях 1990-х, скільки на структурі жорсткого підліткового суспільства, усередині якого формуються сексуальність і близькість.
Реліз: наразі невідомо.
“Опус”, реж. Нео Сора
Останній фільм-концерт японського композитора Рюіті Сакамото.
Рюіті Сакамото – геніальний композитор, який працював з режисерами Алехандро Іньярріту, Бернардо Бертолуччі, Хірокадзу Кореедою. Упродовж своєї карʼєри Сакамото експериментував зі звуком і мелодією та залишив після себе великий спадок відкриттів. 28 березня 2023-го Сакамото пішов з життя. Останній і дуже інтимний концерт композитора зняв Нео Сора – його син. Це майже двогодинний концерт у чорно-білому зображенні, яке концентрується тільки на профілі артиста і його інструменті.
Режисер робить фокус на емоції Сакамото і навмисно залишає моменти, де артист помиляється чи просто втомлюється. Сакамото хоч і грає свої найвідоміші партитури, все одно відкриває новий аудіовізуальний досвід сприйняття цієї сентиментальної музики.
Реліз: наразі невідомо.
“Памʼять”, реж. Мішель Франко
Сільвія (Джессіка Честейн) – колишня алкозалежна, яка зустрічає Саула – чоловіка середніх літ, хворого на деменцію.
Доволі критикований у минулому американський режисер Мішель Франко зняв крихку соціальну історію, де посеред ментальних хвороб і травм знайшло своє місце кохання. Памʼять, яка не може відпустити героїню і майже відсутня в героя, постає фактором зближення персонажів на тлі сірого міста.
Пронизливий перформанс психологічно складної ролі продемонстрував Пітер Сарсгаард. Забираючи свою заслужену нагороду за найкращу чоловічу роль, він, плачучи, присвятив її своєму дядькові, що помер від ковіду.
Реліз: наразі невідомо.
“Рай горить”, реж. Міка Густафон
Після таємного похорону матері три неповнолітні сестрички намагаються незалежно вести своє життя, ховаючись від місцевих соціальних служб.
У цьому напрочуд талановитому фільмі розгортається класична для секції “Горизонти” тема дорослішання. Режисерка ламає шведський образ соціально ідеальної країни і розповідає історію відчайдушних дівчат-мауглі, які в змозі постояти за себе краще, ніж будь-які служби державної опіки.
Утім дівчата безперестанно шукатимуть любові й нових людських стосунків, що виводить у фокус режисерки безумовне сестринство і гуманізм. Не дивно, що Густафон отримала приз за найкращу режисуру у своєму конкурсі.
Реліз: з 27 жовтня у Швеції.
“Татамі”, реж. Гай Наттів, Зар Амір Ебрахімі
Іранська тхеквондистка приїжджає у Грузію на змагання. Їй доведеться ступити на татамі разом з ізраїльською спортсменкою, що спровокує скандал політичного рівня.
Фільм цікавий неочікуваною співпрацею ізраїльського режисера Гая Наттіва (нещодавно представив фільм “Голда” про шестиденну війну) та іранської акторки Зар Ебрахімі (у 2020-му здобула приз за найкращу жіночу роль на Каннському кінофестивалі у фільмі “Вбивця Святий Павук”).
Це перша в історії копродукція Ірану та Ізраїлю і, відповідно, перший кінематографічний діалог про політичні відносини, які завжди позначають на професійному спорті. Чорно-біле зображення підкреслює бінарність тривалої ворожнечі між двома країнами.
Реліз: наразі невідомо.
“Тіні забутих предків”, реж. Сергій Параджанов
Екранізація однойменної повісті українського письменника Михайла Коцюбинського, яка очолює рейтинг “100 найкращих фільмів в історії українського кіно”.
Секція “Venice Classic” – це програмний показ реставрованих плівкових стрічок, і “Тіні забутих предків” – перша участь України в ньому. Це унікальна можливість подивитися класику українського кінематографу на великому екрані, чого прямо потребує яскравість форм Параджанова.
«Тіні забутих предків» потрапили у Венецію вже втретє: першого разу стрічку показали 1965 року в позаконкурсній програмі, удруге – 1977-го в рамках спеціальної культурної програми “Il Dissenso Culturale”, спрямованої на підтримку митців, що зазнали утисків від комуністичного режиму в СРСР та інших країнах.
Цьогоріч ініціатором показу виступив кінокритик Андрій Алферов, новий скан фільму і супровідні матеріали приготував Довженко-Центр. Показ відвідала акторка Лариса Кадочнікова, яка виконала у фільмі роль Марічки. Одну з промов перед показом виголосив продюсер Олександр Роднянський, який декілька разів повторив, що ця війна – путінська.
“Фотофобія”, реж. Іван Остроховський і Паволо Пекарчик
Перші дні повномасштабного вторгнення, Харків. 12-річний Микита ховається від обстрілів на станціях харківського метро. Він знайомиться з 11-річною Вікою, і разом вони піднімаються на поверхню, щоб побачити світло та відчути сонце.
Фільм показує дитинство на війні, яка перевертає здорове сприйняття світу. Світло для Микити – небезпека, адже звідти на його місто падають бомби. З доступних розваг – перегляди плівки, яку дітям надали режисери. Західні критики називають стрічку оригінальним баченням, що показує людяність, яка зароджуються в дітях.
Стрічка створена в копродукції Словаччини, Чехії та України; вона була представлена у секції “Giornate degli Autori” (Дні авторів), а потім отримала приз “Europa Cinemas Label”, який дає гроші на промопідтримку.
Реліз: наразі невідомо.
“Хітман", реж. Річард Лінклейтер
Учитель філософії знаходить підробіток: бути фейковим кілером для місцевої поліції.
Тема кілерів на цьогорічному фестивалі повторювалась часто, але тільки Річард Лінклейтер (“Юність”) довів її до ідеалу, презентувавши найсмішніший і найлегший фільм у загальному перегляді. Тут не слід шукати оригінальних сюжетних поворотів або нових арок. Режисер запозичив найкращі структури з кримінальних комедій і без зайвого пафосу змайстрував із них пристрасну історію кохання з блискучими діалогами та робочим саспенсом.
Окремим відкриттям тут став Глен Павелл — як виявилось, він може грати не тільки у прохідних американських комедіях чи супергеройських фільмах. Він перевідкрився як чарівний драматичний актор, що закохав у себе всіх снобів фестивалю.
Реліз: з 6 жовтня у США.