Що можуть “евакуювати”?
Після анексії півострова уряд РФ офіційно повідомив, що приймає під свою юрисдикцію всі кримські історико-культурні об’єкти, і наказав включити більш ніж 220 з них до списку об’єктів федерального значення. Тож теперішній курс на “евакуацію” кримських цінностей є послідовним продовженням цієї логіки. Її підтверджують і нещодавні дії РФ у Херсоні, звідки окупаційні війська вже “евакуювали” декілька пам’ятників.
За неформальними джерелами, кримські музейники вже складають евакуаційні списки об’єктів, до яких рекомендовано включати “експонати з найбільшою матеріальною цінністю”. Крім того, музеї готують також евакуацію співробітників разом з родинами. Пояснень уряд не надає і в кращих традиціях тоталітаризму наказує заповнювати формуляри, не ставлячи зайвих питань.
“Якщо ми говоримо про речі, які в першу чергу можуть вивозитися, то, швидше за все, це будуть речі з дорогоцінних металів і з дорогоцінним камінням, — коментує Денис Яшний, член експертної мережі Кримської платформи. — Це можуть бути як археологічні знахідки, так і, наприклад, шати до ікон ХІХ століття. Для того, щоб зрозуміти, які предмети зараз є в кримських музеях і можуть бути вивезені, треба підіймати дві речі. По-перше, музейні каталоги, які видавалися свого часу. По-друге, треба працювати з таким російським ресурсом, як “Каталог музейного фонду РФ”, куди вносяться музейні експонати, у тому числі з Криму після 2014 року”.
Окрім того, за словами Яшного, під “евакуацію” можуть потрапити унікальні предмети – передусім авторський живопис. Наприклад, картини Айвазовського, Куїнджі, акварелі Волошина. Проблема й у тому, що предмети, які передають для виставок на територію РФ, можуть там затримані.
“Так, наприклад, на виставку в Сочі у грудні буде відправлено картину “Вигляд Московського Кремля з боку Кокерівського подвір’я” із Севастопольського художнього музею імені Крошицького. Вона там перебуватиме до 20 грудня 2022 року. Чи буде вона повернута чи ні – сказати неможливо, адже зараз нема змоги забезпечити її повернення до Криму. Тим паче, що виставка буде тільки у грудні, а запит на передачу є вже зараз”, – говорить Яшний.
Що залишається в Криму?
За даними МКІП, після 2013 року з-під фактичного контролю України вийшло близько 1 млн 200 тис. предметів, які належать до Музейного фонду України, але залишились у підконтрольних РФ музеях Криму. На той час на території півострова діяли 26 музеїв і 5 історико-культурних заповідників.
Зокрема, у Криму залишилася частина української колекції “скіфського золота”. Про це мало говорять, адже увага здебільшого зосереджена на основній частині цього зібрання, яка зберігається в Амстердамі в очікуванні на нові судові розгляди. Утім близько 80 предметів із більш як 500, запланованих до вивезення на виставки у Бонн та Амстердам, не полишали Криму. Серед них, як розповідає для російських видань директор сімферопольського заповідника “Неаполь Скіфський” Юрій Зайцев, золоті прикраси з Усть-Альмінського некрополя, монети і вироби з бронзи, срібла та золота, знайдені у святилищі Гурзуфське Сідло, що зараз перебувають у Ялтинському історико-літературному музеї, та найцінніший експонат заповідника: кам’яна плита з епітафією скіфського царя Аргота.
Також у Криму розташована переважна частина античного спадку з музейного фонду України. Зокрема, Східнокримському історико-культурному музею-заповіднику (так у 2014 році окупаційна влада перейменувала Керченський заповідник) належать колекції чорно- та червонофігурних античних ваз VI-IV ст. до н.е., античної скульптури, золотих і срібних монет Мітрідата Євпатора й Олександра Македонського, античних ювелірних прикрас. Під час окупації предмети із зібрання цього музею постійно вивозили на територію РФ: наприклад, у 2018 році виставку ”Керч — найдавніше місто Росії” показували в Єкатеринбурзі, а в серпні 2022 року в Тулі відкрили виставку “Магія Боспору”.
Крім археологічних цінностей, у Криму чимало мистецьких об’єктів. Сімферопольський художній музей має ікони ХV-ХІХ ст., роботи Врубеля, Васнєцова, Куїнджі, зразки шкіл фламандського, італійського, німецького живопису. Феодосійська картинна галерея представляє найбільшу у світі колекцію робіт Айвазовського, а Севастопольський художній музей — живопис італійського відродження та роботи малих голландців.
Цей список не є точним або вичерпним, зокрема і тому, що в ньому ми орієнтуємося на 2013 рік. За 8 років фонди кримських музеїв постійно переміщували — звісно, без згоди України, — а також поповнювали, теж у незаконний спосіб. Увесь цей час російські інституції активно провадили археологічні розкопки по всій території півострова, продовжуючи попередні дослідження та відкриваючи нові. Лідером незаконної археології є Державний Ермітаж. За офіційними заявами, експедиції залишають усі знахідки в кримських музеях, але фактично перевірити це складно. А втім, навіть якщо це так, тепер ми ризикуємо втратити і ці нові знахідки — разом з науковою інформацією про них, якої немає в українських реєстрах.
Ось лише декілька свіжих прикладів: у 2021 році на розкопках могильника Опушки (передгір’я неподалік від Сімферополя) знайшли унікальну колекцію прикрас ІІІ ст. н.е., яка могла належати аланським царям; тоді ж на місці середньовічної Фанагорії викопали фрагмент амфори з 80 статерами (античними монетами). Найактивніше керовані Росією археологи працювали в районі будівництва траси “Таврида”: на цьому маршруті завдовжки 310 км знайшли близько 100 пам’яток, найдавніша з яких (стоянка в Бахчисарайському районі) датована середнім палеолітом.
Крім того, є обґрунтовані підозри, що, підлаштовуючись під строки будівництва, розкопки велися недбало та з порушеннями. Особливо це стосується знахідок, дотичних до кримськотатарської культури. Адже якщо символічний зв'язок з античною культурою є для Росії дуже важливим (згадаймо нещодавнє інтерв'ю директора Ермітажу Михайла Піотровського, в якому він наполягає на праві Росії бути Європою через її античний спадок у Херсонесі та Керчі), то сліди татарської культури в Криму, навпаки, заважають Росії вибудовувати наратив про "одвічну" приналежність півострова до РФ. Те саме стосується незаконних реставраційних робіт, які спотворюють історичний вигляд об’єктів і, як у випадку із Ханським палацом у Бахчисараї, стирають його культурну ідентичність. Тож якщо цю діяльність продовжить масоване незаконне вивезення об’єктів з Криму до РФ, кримські татари (а разом з ними вся Україна) ризикують втратити не просто експонати, а й свідоцтва ще ненаписаної історії цілого народу.
Що робить Україна?
Одразу після повідомлення Генштабу ЗСУ про можливу “евакуацію” кримських музеїв МКІП виступив зі зверненням до ЮНЕСКО, в якому порівняв ці дії РФ з пограбуванням музеїв нацистами під час Другої світової та закликав міжнародних партнерів протидіяти нелегальному перевезенню культурних цінностей і відмовитися від співпраці з музеями РФ.
Це звернення є радше символічним жестом, адже РФ не приховує, що не збирається співпрацювати з ЮНЕСКО в питаннях Криму. Тож щоб воно мало реальний ефект, вочевидь, необхідні конкретні дії, зокрема — постійне спостереження та ведення обліку предметів культурної спадщини Криму. Адже риторичне порівняння з Другою світовою — це добре, але реальні цифри — значно краще.
“До лютого 2022 року питання захисту об'єктів культурної спадщини Криму не було у фокусі уваги Мінкульту, усі активності проводили не держава, а громадські організації: документування порушень, інформування міжнародних організацій, збір інформації, — каже Ельміра Аблялімова, координаторка проєктів Кримського інституту соціальних досліджень. — Зараз Мінкульт веде моніторинг і документує пошкодження пам’яток і втрачені цінності, але Крим знову не попадає у фокус його уваги. Річ у різних типах загроз. Якщо, наприклад, на материковій частині України йдеться про ракетні обстріли – тобто про ймовірне пошкодження або знищення об’єктів культури під час військових дій, то у Криму характер порушень інший.
Це нібито “реставрації”, які порушують або частково порушують автентичність об’єкта, його комплексність, наукову, історичну та художню цінність; археологічні дослідження, які є нелегальними відповідно до норм міжнародного права, тому що Україна не надавала дозвіл на їх проведення; переміщення цінностей на територію Росії, що теж не відповідає нормам міжнародного права через відсутність згоди на таке переміщення з боку України; привласнення об’єктів культури, у тому числі рухомих і нерухомих”.
Про привласнення каже і Денис Яшний, розповідаючи, наприклад, про виставку “Золота Орда та Причорномор’я. Уроки Чингізидської імперії”, яка відбувалася у Казані. “Тоді деякі археологічні знахідки з Криму були зазначені як речі з колекції Ермітажу, тобто привласнені РФ, — стверджує Яшний. — Але навіть подання до СБУ щодо привласнення музейних предметів робило не Міністерство культури, а фізична особа, археолог”.
Прокоментувати, що саме робить МКІП для збереження кримської спадщини, погодилася заступниця міністра культури Катерина Чуєва: “Моніторинг ситуації та постійна комунікація з міжнародними партнерами для захисту спадщини та національних інтересів України — серед ключових напрямків роботи міністерства. На жаль, цивільні відомства не можуть безпосередньо на місці впливати на ситуацію на тимчасово окупованих територіях, ми також не уповноважені проводити слідчі дії, але взаємодіємо з правоохоронними органами, громадськими ініціативами та з міжнародними організаціями. Якщо запобігти нелегальному переміщенню цінностей фізично неможливо — мусимо створювати умови, за яких загарбник не зможе зберегти своє привілейоване становище у світі та, зрештою, нестиме відповідальність за скоєне.
З поточного: завершується підготовка українського випуску "The ICOM Red List of Cultural Objects at Risk" — переліку категорій культурних цінностей, які перебувають під загрозою, можуть бути предметами нелегального трафіку та ін. (спільно з Міжнародною радою музеїв та ІКОМ України); плануємо запуск Експертної ради з питань повернення культурних цінностей, створення окремих розділів цифрової платформи національної спадщини по Криму та інших тимчасово окупованих територіях, зокрема і в частині вивезених російською владою цінностей, поновлення роботи з внесення кримських пам’яток до державного реєстру нерухомих пам’яток України тощо. Продовжимо документувати пошкодження та руйнування культурної спадщини і внаслідок збройної агресії РФ, і внаслідок політики окупаційної влади на тимчасово окупованих територіях, передавати дані для кримінальних проваджень. Від 2015-го постало чимало ініціатив, які так чи інакше працювали з питаннями культурної спадщини Криму. Важливо систематизувати ці матеріали, синхронізуватися з чинними ініціативами, робити свою “домашню роботу” та об’єднувати зусилля з тими, хто активно працює з темою”.
Отже, на 9-й рік втрати контролю над Кримом і на 9-й місяць повномасштабного вторгнення міністерський моніторинг даних по півострову та міністерська систематизація таких моніторингів від неурядових організацій існує лише у планах. Принаймні МКІП не надає звітності про стан пам’яток півострова — на відміну від постійних звітів про культурні втрати на материковій частині країни. Утім без планомірної фіксації нам буде вкрай важко говорити в майбутньому про реституцію, міжнародно-правова рамка якої є складною та проблемною. Звертаючись до міжнародних партнерів, також не варто забувати і про місцевих партнерів, тобто про роботу з кримськими музейниками — через пояснення наслідків кооперації з окупаційною владою, через активне пропонування якоїсь притомної альтернативи цій кооперації, через прохання фіксувати злочинні накази та дії російських урядовців.
У 2014 році кримські музеї виступили проти повернення “скіфського золота” в Київ — тоді Міністерство культури нагадало їм, що вони не володіють цією колекцією, а лише зберігають її, що музейні зібрання належать Державному музейному фонду та є власністю народу України, якою опікується міністерство. Про це варто пам’ятати всім учасникам процесу — і в першу чергу самому міністерству.