То що там зі справою генералів?
«Цивільна криміналізація дій командування у бойових операціях дає жахливий сигнал військовим про нерішучість на полі бою, яка веде до самознищення», — цими словами генерал-лейтенант США у відставці Бена Ходжеса завершувалася попередня стаття.
Та ця фраза не завадила слідчим Державного Бюро Розслідувань отримати висновок у експерта київського НДІСЕ. Останній, не перебуваючи жодного дня на військовій службі, швидко заочно опанував тактичний і оперативний рівень управління військами і звісно видав «на гора» потрібний обвинуваченню документ «про неналежний захист Харківщини».
Саме цей документ не тільки ліг в основу обвинувачення, а і перетворив двох генералів і полковника на злісних злочинців, які можуть ухилятися від слідства, тому їх слід тримати у СІЗО. Хоча всі офіцери у виступах доводили, що готові далі нести службу на передовій в останньому окопі.
Станом на сьогодні Феміда у апеляції змінила запобіжний захід генерал-лейтенанту Артуру Горбенку на домашній арешт. Полковник Лапін і надалі залишився за гратами, а генерал-майору Юрію Галушкіну після виходу СІЗО вручили другу підозру за якою повернули назад до ізолятора.
Та ці, найбільш підсвічені випадки є зовсім непоодинокі. До серії не менш резонансних належить провадження котре відкрито проти керівника командира авіації НГУ Руслана Розенберга. Де представники Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва спецпрокуратури у сфері оборони Південного регіону попри експертизи МВС, висновки ревізій, опираючись на експертизу приватного експерта вважають бойового льотчика винним у розтраті на 12 млн.грн.
А загалом у нас тисячі подібних справ, менш підсвічених у медіа.
Де головна проблема?
Вона не лише в телефонному праві. Хоч у випадку «справи генералів» цей фактор становить понад 50%. Головний чинник — відсутність військової юстиції.
Повна ліквідація військових судів у 2010 році, спроби реформування військових прокуратур у 2012-му та повторно у 2019-му призвели до незворотних наслідків.
У двічі реформованих і перейменованих спеціалізованих прокуратурах у сфері оборони прокурорський нагляд здійснюється переважно цивільними особами. Серед слідчих ДБР, за якими законом визначена підслідність військових кримінальних правопорушень, відсоток тих, хто має бодай якісь військові знання і підготовку, ще нижчий, ніж серед їхніх процесуальних керівників. Ситуація з адвокатами ще гірша. Бо повністю відсутній спеціалізований інститут, що надає військовослужбовцям безоплатну правничу допомогу.
До того ж, далеко не всі адвокати мають доступ до секретної інформації та державної таємниці.
Інститут військового омбудсмена, на жаль, схоже, не має наміру вибудовувати цей напрям у структурі Міністерства юстиції, яке відповідає і за вимоги до адвокатів, і за систему безоплатної правової допомоги.
Профілактика, превенція і загалом військовий правопорядок — це завдання системи військової юстиції, яку слід було створювати наново ще до початку повномасштабного вторгнення.
Тим часом кримінальні правопорушення у військовому середовищі нині сягають майже третини всіх зареєстрованих злочинів. Їх розслідують і здійснюють прокурорський нагляд службові особи, які здебільшого не мають військових знань та підготовки. Вони не відрізнять завдання роти в обороні від завдання полку в наступі. Саме в цьому криється проблема і у «справі генералів» також.
Із зареєстрованих більше 30 тисяч військових кримінальних правопорушень лише у 6% випадків повідомлено про підозру, лише у 5% обвинувальні акти спрямовані до суду.
А тим часом вироки військовослужбовцям іменем України виносять суди загальної юрисдикції. Без жодного спеціалізованого судді в першій інстанції та апеляції і без палати на рівні Верховного Суду. Це вкрай віддаляє правосуддя від військовослужбовців та не сприяє належному захисту їх законних прав та інтересів.
Зайве і тут акцентувати, що на одинадцятому році війни це необхідно змінювати.
Співавтор: Ігор Лопушанський, адвокатське обʼєднання «Форсеті».