За ці роки ми не модернізували систему, створену ще у 90-х, а заклали фундамент для нової моделі управління соціальною політикою. Нова Єдина інформаційна система соціальної сфери (ЄІССС) тепер працює. Подібну їй, з Єдиним соціальним реєстром у основі, не могли створити понад 20 років, попри щонайменше чотири невдалі спроби впровадження. Вона об'єднує дані та сервіси, роблячи соціальну допомогу більш прогнозованою та прозорою.
Але цифрова трансформація – це не кінцева мета. Час переходити до наступного етапу: цифрового розвитку, де технології не просто автоматизують процеси, а дозволяють системі адаптуватися до змін, ефективно використовувати дані та надавати підтримку проактивно, а не лише у відповідь на запит.
Таке бачення закладене у Стратегію цифрового розвитку соціальної політики до 2027 року, яку ми розробили разом із Deloitte. Це не просто теоретична концепція, а реальний, практичний план, який пройшов громадське обговорення, отримав схвалення всіх міністерств і зараз перебуває на затвердженні уряду.
В основі стратегії – глобальні тренди, що визначають майбутнє цифрового врядування: ухвалення рішень на основі даних, автоматизація процесів, відкриті API та інтеграція з міжнародними стандартами. Соціальна підтримка має бути єдиною, зрозумілою та передбачуваною, а не розрізненим набором програм, де громадянин змушений самостійно розбиратися, на що він має право.
Ця трансформація базується не лише на технологіях, а й на чітких принципах. Її місія – створення інклюзивної соціальної системи, яка через доступні, таргетовані та прозорі цифрові сервіси допомагає людям досягати гідного життя у безбар’єрному суспільстві. Це означає рівний доступ до соціального страхування, якісні та персоналізовані соціальні послуги, автоматизацію виплат без зайвих бюрократичних процедур і ухвалення рішень на основі об’єктивних даних.
Хоча стратегія визначає довгострокові цілі, 2025 рік є критичним для концентрації зусиль на двох ключових напрямках.
Перший – розвиток аналітичної підсистеми ЄІССС. Соціальна політика не може керуватися випадковими рішеннями. Вона має базуватися на точних даних, які дозволяють прогнозувати витрати, оцінювати ефективність програм, запобігати шахрайству та проактивно підтримувати людей у складних життєвих обставинах. Архітектура цієї системи вже розроблена, але її впровадження потребує фінансування та створення аналітичного підрозділу.
Другий – адміністративні зміни в управлінні обробкою звернень за соціальними допомогами та послугами. Онлайн-заявки – це перший крок, але швидкість і якість їх опрацювання не повинні залежати від людського фактора. Потрібно забезпечити контроль термінів, прозорість обробки запитів і стабільність системи без потреби у ручному втручанні, поки нормативно не реалізовано повністю автоматичне прийняття рішень.
Також важливо підняти Соціальний портал soc.gov.ua на новий рівень. Перша версія порталу спростила доступ до соціальних допомог та отримання допоміжних засобів реабілітації, але фактично зберегла десятки різних форм, які досі вимагають від громадян розуміння державних програм. Версія 2.0 має стати сервісом нового покоління, таким собі SocGPT, де людина просто описує свою ситуацію, текстом чи голосом, а система автоматично підбирає найоптимальніші варіанти підтримки. Це не просто про спрощення форм, а про зміну логіки взаємодії: від ручного вибору програм – до автоматичного підбору рішень на основі життєвої ситуації людини. Такий підхід потребує використання алгоритмів обробки запитів і персоналізованих рекомендацій, подібних до тих, що вже застосовуються у провідних комерційних AI-системах.
Я завершив роботу в уряді, але цифровий розвиток соціальної сфери має продовжуватися. Це не питання політики чи окремих посадовців – це системний процес, який потрібно підтримувати й розвивати.
Цифровий розвиток – це не просто оновлення технологій. Це зміна культури управління. Ми вже заклали цей фундамент, і важливо, щоб розвиток не зупинявся.