Яка телефонна консультація може стати небезпечною: історія одного пацієнта
Володимир, 52 роки, працював менеджером у великій компанії. У нього був напружений день: наради, дзвінки, термінові завдання.
Ранок почався з дискомфорту — у ділянці шлунка виник тупий біль. «Напевно, гастрит загострився», — подумав Володимир, адже раніше лікарі вже говорили йому про проблеми з травленням.
Вирішив не гаяти часу на візит до лікаря. Замість цього записався на телефонну консультацію зі своїм сімейним лікарем. Лікар вислухав його скарги, запитав про супутні симптоми: чи є біль у грудях, задишка, запаморочення – Володимир мав ішемічну хворобу серця останні 5 років.
Володимир усе заперечив, окрім болю в епігастрії. Лікар запідозрив, що це може бути нетиповий біль при інфаркті міокарда — тривожний сигнал, який пацієнти часто ігнорують. Він наполіг: «Володимире, вам необхідно негайно зробити ЕКГ та здати аналізи, щоб виключити серйозну патологію. Ваша історія ішемічної хвороби серця цього вимагає».
У Володимира були свої аргументи: «Які аналізи? У мене тут проєкт горить, а біль у шлунку не новина. Це гастрит». Він попрощався і повісив слухавку.
Упродовж дня біль не минав, Володимир не звертав на це уваги. На обідній перерві він поділився скаргами з колегою Оксаною. Та впевнено заявила: «Омепразол і спазмолітик допоможуть. Я завжди так роблю, коли живіт болить».
Володимир швидко збігав до аптеки, купив ліки та випив їх. Біль трохи вщух, але не зник. Він вирішив: «Потрібно потерпіти до вечора».
Увечері, близько дев’ятої години, Володимир раптово знепритомнів удома. Його дружина викликала швидку. Після ЕКГ лікарі швидкої поставили попередній діагноз: інфаркт міокарда. Володимира екстрено госпіталізували, а в кардіологічному відділенні підтвердили, що у нього була гостра стадія інфаркту з нетиповим больовим синдромом.
Чому так сталося?
Інфаркт міокарда нерідко проявляється болем, який пацієнти не асоціюють із серцем: у шлунку, спині, шиї чи навіть зубах.
Володимир, попри наявну ішемічну хворобу серця, вирішив не дослухатися до лікаря та самостійно поставив собі діагноз.
Телефонна консультація не може замінити фізичний огляд, особливо якщо симптоми настільки розмиті. Лікар не може провести ЕКГ, взяти аналізи чи оцінити загальний стан пацієнта. Рішення Володимира ігнорувати рекомендації лікаря стало фатальною помилкою, яка ледве не коштувала йому життя.
Ця історія має стати уроком для кожного. Якщо лікар наполягає на додаткових обстеженнях, варто прислухатися. Робота, справи, колеги — усе це важливо, але нічого не цінніше за здоров’я.
Телемедицина може допомогти у вирішенні багатьох питань, але вона не всесильна. Коли мова йде про симптоми, які можуть вказувати на серйозні проблеми, телефонний дзвінок — лише перший крок. Наступний — виконати рекомендації лікаря, навіть якщо це здається незручним або зайвим.
Чому телемедицина працює не завжди
Телемедицина здається чудовим варіантом для швидкого розв’язання проблем, але на практиці це часто не так. Наприклад, лікар не може послухати ваше серце, оглянути горло чи помацати живіт. Інколи, щоб поставити діагноз, телеконсультації недостатньо.
Не всі мають швидкий інтернет чи гарну камеру на телефоні. Уявіть, як лікар намагається розібрати, що це за висипка, якщо фото розмите, а зв’язок постійно обривається.
Також пацієнти часто забувають щось уточнити або пояснюють свої симптоми неточно. А лікарю важливо мати повну картину.
Подивимося на телемедицину також очима лікаря. Олег працює сімейним лікарем. З ранку до вечора у нього – прийоми в поліклініці, а ввечері – онлайн-консультації. Ось тільки пацієнти не завжди розуміють, що лікар має право на відпочинок.
«Мені пишуть у Viber навіть вночі, – ділиться Олег. – Одного разу пацієнтка прислала фото висипки о другій ночі з підписом: “Що це у мене?”».
Лікарі часто стикаються з емоційним вигоранням через постійні звернення. Під час пандемії COVID-19 дзвінки надходили без зупину: люди боялися, панікували, потребували підтримки. А з початком війни навантаження зросло ще більше. Евакуйовані, люди з окупованих територій і зони бойових дій телефонували, потребуючи допомоги не лише фізичної, а й психологічної.
Одна з поширених помилок – вважати, що телемедичні послуги означають безперервний доступ до лікаря. Людям полюбилася ідея «24/7», але телемедична консультація – це чітко регламентований прийом у визначений час.
Як і під час офлайн-консультації, лікар має робочі години, за які він несе відповідальність.
Тобто, якщо вам потрібна порада вночі, але це не ургентний випадок, очікувати, що сімейний лікар відповість одразу, – некоректно.
Так само і онлайн-прийом – це запланований візит, зазвичай тривалістю близько 20 хвилин, протягом якого пацієнт отримує кваліфіковану консультацію, не виходячи з дому.
Одним із ключових питань телемедицини є захист лікаря. Формально, усе, що регламентовано для живої консультації, поширюється і на дистанційну. Але чи цього достатньо?
Уявіть: лікар після напруженого дня приймає останнього пацієнта і повертається додому. Та замість відпочинку на нього чекають десятки дзвінків і повідомлень: «Доктор, порадьте», «У мене аналізи, що робити?» або «Чому мені не краще після призначеного лікування?».
Чи має лікар відповідати в неробочий час? Чи має він вирішувати проблему пацієнта «тут і зараз», попри власну втому, сімейні обов’язки та стрес?
Ще один важливий аспект – інтелектуальна власність лікаря. Його знання, які він здобував роками навчання та самовдосконалення, часто сприймають як належне. Люди телефонують знайомим лікарям, надсилають фотографії результатів аналізів чи симптомів, розраховуючи на безкоштовну консультацію. Ніхто не замислюється, що за цим стоїть не лише час, а й інвестиції в освіту та професійний розвиток. Онлайн-доступ до лікаря сприяє збільшенню кількості пацієнтів, але не завжди оплачується належно.
Лікарі витрачають не лише час, а й енергію, відповідаючи на запити.
При цьому не мають чітких механізмів захисту в разі конфліктів із пацієнтами.
Яке рішення буде оптимальним?
Телемедицина може бути корисною, якщо використовувати її розумно. Вона чудово працює для повторних консультацій, коли лікар уже знайомий із вашою історією. Але як перший етап лікування – це часто незручно і навіть неефективно.