Під цим тиском опинилися не лише Китай, а й ЄС, Японія, В’єтнам, Канада — країни, які роками будували торгівлю з США на передбачуваності й компромісах. Натомість нинішня американська політика змінює парадигму: тепер тарифи — не інструмент врівноваження, а засіб впливу, політичного тиску та формування нових альянсів. І ця зміна створює не лише загрози, а й можливості. Саме для таких держав, як Україна.
Ми поки що не інтегровані у старі глобальні ланцюги. І саме це — наш актив. У той час як традиційні партнери США намагаються втримати позиції, ми можемо пропонувати себе як нового, надійного союзника: з освіченою і технічно підготовленою робочою силою, досвідом реформування оборонної сфери, орієнтацією на стандарти НАТО, і головне — політичною та ціннісною близькістю до Заходу. У сфері оборонного виробництва та високих технологій ми здатні не лише приймати, а й генерувати рішення. І це потрібно чітко доносити американським партнерам — уряду, Конгресу, приватному сектору.
Водночас треба розуміти: тарифна політика Трампа — непередбачувана. Це головна скарга союзників. Вона не дає довгострокового горизонту планування, бо не спирається на правила, лише на політичну доцільність. Але в цьому й наша можливість. Бо в світі невизначеності особливо цінуються ті, хто демонструє стабільність. І якщо Україна запропонує не лише виробничі потужності, а й чітку державну політику щодо співпраці зі США, ми отримаємо унікальний шанс стати частиною нової економічної архітектури.
Цей шанс посилюється ще й тим, що тарифи дедалі частіше виконують у США не тільки функцію економічної зброї, а й джерела наповнення бюджету. Адміністрація Трампа планує використовувати їх як альтернативу зростанню податків — зокрема для фінансування майбутніх пільг та програм. Фактично, це повернення до практики початку ХХ століття, коли мита були основним джерелом державного доходу. Але є й ризик: така політика вже призвела до втрат на фондових ринках — S&P 500 втратив понад $3 трильйони капіталізації. Це сигнал про глибші зрушення у світовій фінансовій системі. І водночас — ще один аргумент на користь того, щоб Україна стала частиною нового безпечного економічного ланцюга.
Ми не маємо чекати, поки нас запросять. Маємо ініціювати: прямі переговори з американськими виробниками, запрошення до локалізації, пропозиції щодо кооперації у сфері оборони, електроніки, машинобудування. Маємо бути амбітними й переконливими. Бо місце в новій глобальній моделі посядуть ті, хто діє, а не ті, хто чекає. І головне — маємо відмовитись від уявлення, що ми лише об’єкт великої геополітики. Україна здатна бути суб’єктом. У тому числі в економічній перебудові світу, яку сьогодні прискорюють американські тарифи.