Так зване «скіфське золото»
Виставка з акцентом на «коштовностях» спершу відкрилась у Бонні 2013-го, а наступного року перемістилась в Амстердам до музею Алларда Пірсона — там вона називалась «Крим: золото й таємниці Чорного моря». Утім до проєкту всерйоз прикріпилась неформальна назва «Скіфське золото», яку озвучив у 2014-му перший постмайданний міністр культури Євген Нищук. І хоч скіфська доба справді є до певної міри «золотим» періодом нашої давньої історії, на виставку куратори відібрали лиш декілька достеменно скіфських предметів; золота серед її експонатів теж небагато. Проте назва «Виставка скіфського золота» вже увійшла в історію музейної справи.
То що ж насправді вирушило до Бонна й Амстердама? Перш за все: славетну скіфську пектораль на виставку ніхто не відправляв, і кордонів держави у 2013-му вона не перетинала. Куратори залучили до проєкту 5 інституцій: київський НМІУ та чотири кримських музеї. Усі 19 предметів з колекції київського Історичного музею без проблем повернулися до Києва ще восени. Це, зокрема, скіфські меч, піхви та золотий «шолом», що походять з курганів материкової України. Крім них — гривна з Ногайчинського кургану та інші артефакти вже не скіфської, а пізнішої, сарматської доби. Але саме їхніми зображеннями найчастіше ілюструють новини із судового процесу.
Ця плутанина пояснюється тим, що весь час бракувало повної інформації про склад виставки. Сканкопія наказу Мінкульту від березня 2014-го (нині на сайті міністерства вона відсутня), за яким виставкові матеріали з кримських музеїв тимчасово передавались у НМІУ, містила лише кількісні дані. 565 предметів, 2111 одиниць зберігання (це різні цифри, що описують одне й те саме зібрання: музейний предмет – цілісна знахідка, що може складатися з окремих елементів — одиниць зберігання; наприклад, намисто є одним предметом, а кожна з намистин є окремою одиницею зберігання).
На щастя, європейські партнери проєкту підготувати й опублікувати власні варіанти каталогів виставки, знайти які непросто, але можливо. Завдяки їм і матеріалам з відкритих джерел виставка набула «постекспозиційного життя», як і має відбуватись із пристойними музейними проєктами.
У чому цінність виставки «скіфського золота в Амстердамі»?
Цінність, по-перше, політична: не встигли ми оговтатися від анексії півострова, як полетіли звинувачення від колишніх колег-музейників у «рейдерському захопленні» кримської спадщини. По-друге – змістовна, оскільки сукупність виставкових предметів дозволяє відновити широку картину минулого життя півострова. Адже на виставку не просто відібрали найкоштовніші експонати, а й долучали контекст – інші знахідки з комплексів. По-третє, є у цінності виставки й фінансовий вимір, визначення якого – непроста задача.
Формулювання «скільки це коштує?» до артефактів такого штибу вкрай некоректне, адже археологічна спадщина держави Україна належить народові України й не може легально продаватись. Виставка – безцінна. Але все ж таки має й «грошову складову», необхідну для підготовки документів міжмузейної передачі та страхування. Під час визначення страхової вартості кожного предмета мають значення як матеріал, так і унікальність артефактів. Саме тому виставкові «топекспонати» з колекції НМІУ оцінили за найвищими мірками: 19 предметів страховою вартістю 11 мільйонів євро. А от для 565 предметів з кримських музеїв суми значно нижчі.
З повідомлення НМІУ знаємо актуальні цифри. В Амстердамі залишаються 132 музейні предмети страховою вартістю 163 925 євро з колекції Центрального музею Тавриди; 190 предметів страховою вартістю 582 000 євро з Керченського історико-культурного заповідника; 28 предметів страховою вартістю 187 000 євро з Національного заповідника «Херсонес Таврійський» і 215 предметів страховою вартістю 505 700 євро з Бахчисарайського історико-культурного заповідника. Такий дисбаланс в оцінці столичного й кримських музеїв є радше суб’єктивним: дорогоцінні вироби були представлені на виставці не лише предметами скіфської доби й не лише з київського музею.
Що залишається у сховищі музею Алларда Пірсона?
Заручниками судового процесу стали експонати чотирьох кримських музеїв. Деякі з них досі маловідомі в українському просторі, але показати їх усі в публікації неможливо, тож обмежимося вибіркою найцікавіших.
Бахчисарайський історико-культурний заповідник надав для європейської виставки багато матеріалів з некрополів сарматської доби та раннього середньовіччя, чимало з них – вироби з дорогоцінних металів. Некрополі (поховальні комплекси) дуже важливі для дослідників. Оскільки в давнину перехід померлого в потойбіччя супроводжувався певними практиками й ритуалами, небіжчиків нерідко одягали в найкращий спосіб, а в могилу клали велику кількість інших предметів: посуд, прикраси, зброю, побутові предмети – все це могло б знадобитись на «тому світі». Відповідно, поховання можуть багато розповісти про життя та звички народу. Хоч здебільшого – про еліту суспільства, адже коштовності і в давнину були доступними не кожній людині.
Унікальною частиною колекції є 3 китайські лакові шкатулки І ст. н.е. Вони походять з Усть-Альми, що неподалік Бахчисарая. Це один з найбільших і найбагатших некрополів пізньоскіфської культури. Свого часу знахідка стала сенсацією, адже шкатулки подолали неймовірну відстань північною гілкою Шовкового шляху від Китаю до Криму. У шкатулках найчастіше зберігали прикраси та всілякі косметичні й туалетні засоби. Ці рідкісні імпортні предмети походять із жіночих могил, їх клали біля ніг померлих. Виготовлені з дерева, знахідки збереглися дуже погано й потребували реставрації. За переказами, майже десять років крихкі артефакти зберігались у холодильнику кримського археолога Юрія Зайцева, аж доки науковці не знайшли можливість відправити їх до Японії на реставрацію. Саме там скриньки протягом чотирьох років реставрували декілька груп японських учених. Наукова кураторка виставки Валентина Мордвінцева згадує: ідея виставки з’явилася завдяки цим шкатулкам і прагненню, аби їх побачив світ. Окрім високої ідеї, завдяки прибуткам з виставки організатори планували закупити спеціальні кліматичні вітрини: шкатулки потребували не лише реставрації, а й особливих умов зберігання. Цікаво, як тепер їм там, у сховищах музею Алларда Пірсона?
Взаємозв’язки на просторах євразійських степів віддзеркалює півтораметровий заввишки вапняковий надгробок – випадкова знахідка з унікальним барельєфом, датована І–ІІ ст.ст. н.е. Експонат розповідає не лише про поховальні традиції. Оскільки під час розкопок знаходять переважно розрізнені фрагменти ременів, різноманітних пряжок чи збруї, такі зображення є важливим джерелом для реконструкції обладунку тогочасних воїнів.
З Бахчисарайського заповідника для виставки «Крим: золото й таємниці Чорного моря» куратори відібрали й предмети з дорогоцінних матеріалів. Наприклад, численні поховальні вінки, які формували з вирізаних із тонкого золота листочків, подекуди додаючи овальні накладки на очі та рот померлих. Було тут і чимало прикрас. Привертає увагу пара золотих сережок тонкої ювелірної роботи. На трикутній основі давній майстер розмістив скляні різнокольорові інкрустації. У центрі композиції – антропоморфна фігурка: голий чоловічок на жіночих сережках. Сережки знайшли у могилі ІІ ст. до н.е. – кінця IV ст. н.е. з Усть-Альмінського некрополя.
Похованих в Усть-Альмі тогочасних кримчан у потойбіччя супроводжували не лише золоті вироби. Доволі цікаві предмети давні майстри виготовляли також і з бронзи. Крихітна фігурка заввишки 2,6 см зображає Афродиту, богиню краси та любові, яка виходить із моря.
Пізніше усть-альмінський поховальний комплекс успішно використовували народи нових етнічних хвиль. Зокрема, своїх померлих тут ховали войовничі гуни, які прийшли зі сходу, а після Криму рушили далі на європейський захід. Стилістика й естетика гунських ювелірних виробів відрізняє їхні поховання від більш ранніх. Хоч є і спільне: представників гунської військової еліти ховали в повному обладунку та з великою кількістю коштовностей. З гунської могили кінця IV – V ст. н.е. походить золотий елемент сідла. Такими майже трикутними елементами декорували сідельні арки.
З Керченського історико-культурного заповідника куратори відібрали для виставки насамперед керченські знахідки часів славетного Пантикапея – столиці Боспорського царства. Звідси до європейських музеїв вирушило чимало античних барельєфів, побутових предметів і, знову ж таки, золотих прикрас від античності до середньовіччя.
Скульптура «змієногої богині» свого часу вважалась візитівкою Керченського заповідника. Ця статуя І – ІІ ст. н.е. заввишки 124 см, можливо, уособлює морське чудовисько: Сциллу чи іншу міфічну істоту з грецької міфології або ж праматір скіфів. Культове зображення могло стосуватись і риболовлі: рибальство було важливим джерелом доходів для населення Пантикапея.
Античну культуру неможливо уявити без розмаїття керамічних статуеток. Теракоти присвячували божествам, розміщували в домашніх вівтарях або використовували для інших потреб. На статуетці ІІ ст. до н.е. з городища Артезіан в околицях Пантикапея зображено мисливську сцену: кінний вершник полює на зайців. Коня зображено в повному стрибку, можна побачити навіть деталі оздоблення вуздечки. Цінним є й зображення одягу: вершник – у плащі із капюшоном, тримає в руці мисливське знаряддя.
З-поміж кулінарних традицій давніх греків важливе місце приділялось стравам з риби. Керамічне рибне блюдо IV ст. до н.е. має діаметр 30,5 см – розміром майже як грамплатівка. Давній майстер зобразив на ньому трьох рибин. Круглий отвір по центру – типовий для такого посуду. Вважається, що на декорованих берегах розкладали їжу, а заглиблення в центрі призначалось для соусів, заправок чи просто кісток від спожитої риби.
Експонати пізнього часу в межах виставкової хронології нечисленні. Серед них – спадщина кримських готів. Знахідки першої половини V ст. н.е. з кургану Джург-Оба неподалік Пантикапея. Українські археологи знайшли тут чимало сережок, намист, золотих блискіток, прикрас з перегородчастою емаллю, туалетних засобів, наборів для шиття тощо. Інкрустування прикрас гранатами характерне і для Боспорського царства, і для Центральної Європи – так виглядав «інтернаціональний» ювелірний стиль середини першого тисячоліття нашої ери. Важливо, що місцеві майстри використовували імпортовані камені, найвірогідніше – аж із сучасної Шрі-Ланки. Ці золоті сережки декорували в техніці перегородчастої емалі й інкрустували гранатом, склом і нефритом.
Національний заповідник «Херсонес Таврійський» віддав на виставку значну кількість епіграфічних пам’яток – архітектурних деталей, фрагментів кераміки чи каменю з вирізьбленими на твердих поверхнях написами. Писемні свідчення є не менш цінним джерелом давньої історії, ніж улюблене всіма золото.
Черепки із прошкрябаними по кераміці написами використовували під час остракізму – методу боротьби проти політичних супротивників задля збереження демократії в античних полісах. Під час такої процедури громадянину видавали керамічний фрагмент, на якому він мав написати ім’я небезпечної особи. Ці 5 черепків-остраків знайшли в Херсонесі. На фрагментах денець чорнолакових чаш і уламку родоської амфори можна прочитати імена давніх херсонеситів: «Айгіномос», «Есандрос», «Еварксид, син Зенодота», «Демократеос» та «Евандридос».
Важливим для античних полісів був і розвиток домобудівництва та архітектурного декору: греки любили жити красиво. Деякі архітектурні деталі тут відливали з глини у формах, що дозволяло налагодити швидке виробництво декоративних елементів. Цей фрагмент архітектурного оздоблення походить з Херсонеса періоду IV ст. до н.е. Деталь оздобили так званим іонійським кіматіоном – видом стрічкового орнаменту, що поєднував овальні й вертикальні елементи та використовувався в будівництві, скульптурі й торевтиці. Над ним є смуга меандрового мотиву. Звернімо увагу, яких прадавніх форм може набувати меандр.
Більшість давньокримських текстів збереглась до наших часів завдяки тому, що їх наносили на тверді поверхні: металеві, кам’яні чи керамічні. Часом це окремі слова або знаки, часом оповіді релігійного змісту. Один напис на фрагменті глиняної амфори є частиною справжнісінького юридичного документа – торговельної угоди. Наприкінці І – чи у ІІ ст. н. е. хтось написав тут: «Привіт, Тимосфене. Відкрий мішечок та вийми гроші з мішечка». Шкода, що про інші деталі угоди можна лише фантазувати.
Центральний музей Тавриди запропонував до експонування на виставці «Крим: золото й таємниці Чорного моря» розмаїті експонати, що демонструють багатство мультикультурної спадщини Криму.
Цікавий археологічний комплекс з місцевості поблизу Дружного локалізується на краю Кримських гір, за 20 км від Сімферополя. Звідси походить чимало поховальних пам’яток III – IV ст. н.е. Вражає, що в околицях Дружного не виявлено ані поселень, ані жител, у яких мешкали носії цієї культури. Серед знахідок з пам’ятки – склянка з різьбленим декором. Скляний посуд на той час був недешевим продуктом. Високі технології опанували в Римській імперії, а вироблену тут крихку продукцію масово продавали на теренах на північ від Причорномор’я.
Неаполь Скіфський – столиця Кримської Скіфії, розташована в нинішній міській зоні Сімферополя. Це найбільше і найкраще досліджене поселення пізньоскіфської культури. Сформований як мультикультурний осередок на перетині жвавих торговельних шляхів і міграційних потоків, Неаполь Скіфський сприяв взаємопроникненню різних культурних традицій і цивілізацій: грецької, варварської (скіфської) та інших народів Криму. Археологічні знахідки з території Неаполя дуже розмаїті. Ось, наприклад, фрагмент опалювального пристрою для домашнього вогнища (андірона) – підставки під дрова у відкритому комині. Цей керамічний виріб у формі барана виготовили у ІІ ст. до н.е.
Фрагмент надгробка з Неаполя Скіфського – рідкісна знахідка для тодішньої столиці. Деталі обличчя, на відміну від античних скульптур, майстер з Неаполя виконав дуже лаконічно, простими лініями. Надгробок виготовили з вапняку в І – ІІ ст. н.е.
На кількох предметах з виставки є зображення тамги – родового або особистого знака в кочовиків Євразійського степу, а також народів Кавказу і Східної Європи, які перебували під їхнім впливом. Знак знали і скіфи, сармати та гуни. Тамга мала різноманітні форми та використовувалась для позначення родового чи приватного майна. За часів Кримського ханства тамга стала символом ханської влади, а нині є одним із національних символів Криму. На поясній підвісці кінця IV ст. н.е. її непросто впізнати, але це одна з тогочасних форм символу. Підвіска походить з могильника Нейзац у Білогірському районі.
Кримські готи – один з найцікавіших феноменів мультикультурного минулого півострова. У І тисячолітті вони ховали своїх померлих не менш особливо, ніж їхні попередники. Померлих у потойбіччя супроводжували фібули-застібки, пряжки для ременів, прикраси та численний коштовний посуд. На некрополі в Лучистому неподалік Алушти, який використовували аж до XVIII ст., українські археологи дослідили могилу готської жінки, похованої в VII ст. н.е. З неї походить ремінна пряжка, оздоблена головою орла. Пряжку виготовили зі срібла й заліза та інкрустували склом.
***
Невеличка добірка експонатів не відображає ані всієї повноти виставки, ані, тим паче, повноти буремної кримської історії. Вона лиш демонструє: золото важливе, але не все в археологічній спадщині вимірюється золотом. У будь-якому разі внаслідок знайомства з виставкою ми повертаємося до тези: хоч Крим і був мультикультурним і географічно відокремленим «плавильним котлом» різних народів, проте зв’язки з континентом завжди були важливими. Добір експонатів цілком непогано ілюструє глибину цих зв’язків. Дуже хочеться побажати виставці нарешті залишити "застінки" сховища в Амстердамі та бути побаченою в державі Україна.