Розкажіть про особливості фестивалю, який цього року відбуватиметься в Таллінні та Салоніках.
Зрозуміло, що російське вторгнення в Україну унеможливило проведення фестивалю в Одесі. Десь місяць тому ми порозмовляли з європейськими друзями та партнерами й отримали дві абсолютно чудові пропозиції, за них ми дуже-дуже вдячні Естонії та Греції. Важливо, що «Odessa Classics» таки відбудеться цього року – як для позиціонування української культури, так і для фестивалю, який об’єктивно є однією з найважливіших міжнародних подій у галузі класичної музики.
Ми будемо використовувати всі можливості, кожен концерт для того, щоб ще раз привернути увагу до того кошмару, який відбувається в Україні. Почнеться «Odessa Classics» в Естонії – і це не випадково, бо програма фестивалю в Одесі мала починатися з двох концертів славетного Естонського національного симфонічного оркестру в повному складі. До Одеси мали приїхати 90 музикантів, і ми це обов’язково зробимо, я сподіваюся, наступного року.
Але натомість цього року відкриття ми зробимо в Таллінні: в залі Національної філармонії 31 травня буде концерт цього оркестру. Солістами будемо я та Даніель Хоуп. Це теж важливо і також не випадково, бо цей геніальний скрипаль - великий друг і України, і Одеси - робить зараз дуже-дуже багато для промоції українського мистецтва, класичної музики.
Читайте такожФестиваль Odessa Classics вразив своїми «Осінніми сезонами»
Будуть ще декілька дуже цікавих концертів, наприклад, концерт культового центру Арво Пярта, виступатимуть Майкл Гутман, Джеймс Чау. Ще буде особлива подія: 1 червня, в Міжнародний день захисту дітей, пройде концерт двох юних піаністів, братів Федюрків - Олександра та Романа. Я вважаю, що обидва молоді музиканти стануть великими зірками фортепіанного мистецтва. Україна буде пишатися ними – і вже пишається, бо вони завоювали дуже багато перших призів на міжнародних конкурсах. Але найголовніше те, що обидва дійсно абсолютно унікальні великі таланти.
У рамках фестивалю зазвичай відбувається також конкурс молодих виконавців імені Серафима Могилевського. Я так розумію, що хлопці брали в ньому участь. Вони одесити?
Ні, вони з Києва. Один із них, Роман, був на першому конкурсі і отримав гран-прі. Він абсолютно сенсаційно виступив на Потьомкінських сходах. А цьогоріч виповнилось 11 років Олександру, і він теж мав узяти участь у конкурсі в Одесі – але не вийшло. Будемо сподіватися, що наступного року він зможе це зробити. Але вони обидва вже цілком готові, щоб виступати на головній сцені фестивалю «Odessa Classics», і ми вважаємо, що це також дасть дуже гарний поштовх для цих чудових музикантів.
З початком повномасштабного російського вторгнення ви маєте активну концертну діяльність на підтримку України, ЗСУ, біженців, свого рідного міста Одеси, яке зараз борониться з усіх сил. Розкажіть детальніше, як це відбувається?
Підтримка України і нашої боротьби за життя, за державу абсолютно неймовірна в Європі, там, де я виступав – це була Німеччина, Швейцарія, Естонія, Литва, Італія. На всіх концертах були неймовірні емоції, і матеріально ми зібрали з цих концертів більше від мільйона євро і для армії, і для біженців, і для міста Одеси. Кожного разу вдається знов і знов привертати увагу до того, що коїться – це дуже важливо, бо я бачу, як, наприклад, у Німеччині дійсно змінюється політика уряду під тиском громадського суспільства. А як можна говорити із суспільством? Можна говорити музикою, мистецтвом – це дуже міцні інструменти для цього.
Коли 8 років тому ви заснували «Odessa Classics», то в чомусь рівнялися на Зальцбурзький фестиваль. Нагадаю, що його створили ще до початку Другої світової, а по її завершенню місто Зальцбург опинилося в американській окупаційній зоні – і американський генерал, який командував цією зоною, заявив, що найперше відновлюватиме фестиваль. Тоді це дуже багатьох здивувало, оскільки в руїнах лежали школи, лікарні, житло – але генерал вважав, що дуже важливо дати надію людям за допомогою класичної музики. Тут можна, мені здається, провести паралелі з «Odessa Classics».
Так, ви праві. Знаєте, мій дуже добрий друг Меліс Кубітц, який є продюсером фестивалю «Odessa Classics» в Таллінні, сказав: «Олексію, у тебе дійсно воєнний фестиваль, бо перше рішення зробити «Odessa Classics» було зроблено 2014 року після Іловайська». Тоді я міркував, що можу як музикант зробити, щоб допомогти країні і місту – і я спробував зробити фестиваль. Зараз, коли в нас тривають трагічні події війни, «Odessa Classics» несподівано виходить на європейські майданчики. Дійсно, паралелі із Зальцбургом є.
Зараз є унікальна можливість просувати українську музику у світ. У минулі роки я завжди пропонував: давайте я в концерті пограю щось із Сильвестрова, Караманова чи Скорика. І це було дуже-дуже важко, бо організатори казали, що потрібен мейнстрим, те, що публіка знає, а інше треба дуже обережно, потрошечки. А зараз я можу в програмі майже весь концерт чи пів концерту ставити українську музику.
У березні ми з Даніелем Хоупом зробили благодійний проєкт для фірми «Deutsche Grammophon», записали музику Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика та Яна Фрейдліна і дуже-дуже швидко, за 10 днів, зробили цей реліз – це абсолютно унікальна річ для «Deutsche Grammophon», де кожен запис готується майже пів року. Але то була особлива ситуація, і фірма зробила неможливе. Наш запис одразу ж опинився на перших місцях хіт-парадів класики та хіт-парадів продажів Apple Music, Spotify. І зараз я бачу дуже великий успіх по всьому світу. Тобто ми змогли в ці трагічні часи зробити щось важливе для промоції українського мистецтва.
Ви фактично використали загрозу як можливість для просування і популяризації української культури.
Так, і ми дуже щасливі, що це так успішно проходить.
«Deutsche Grammophon», так званий «жовтий лейбл» – це одна з найбільших і, мабуть, найстаріших і найвідоміших звукозаписувальних студій у Європі, яка працює тільки з дуже визнаними виконавцями. Ви були першим і, наскільки мені відомо, єдиним за весь цей час українцем, який записав диск на «Deutsche Grammophon». А це, як я зрозумію, вже ваш другий диск з ними?
Так.
Отже, воєнна загроза та надзвичайні умови все ж таки допомагають популяризувати українську музику у світі. Чи можете ви більш детально розказати, як це відбувається, особливо якщо ми говоримо про світові сцени? Ми знаємо про рух «Cancel Russia», про те, як російських виконавців і диригентів знімають з посад за те, що вони фактично підтримують путінський режим, системно і довгими роками.
Так, цей процес йде, і дуже швидко, і дуже рішуче. І я вважаю, що це абсолютно справедлива та правильна річ. Це такий секрет Полішинеля, адже всі музиканти знають, що, на жаль, декілька таких потужних фігур, як Олег Гергієв чи Анна Нетребко, використовували фінансовий і політичний ресурс путінського режиму не тільки для промоції свого мистецтва, а й для промоції цього режиму. Зараз, коли в Європі йде велика страшна війна, неможливо заплющувати очі на те, що ці артисти причетні до режиму.
Є ще один момент: на світових сценах російських виконавців, які підтримують режим Путіна, замінюють на українських. Ми знаємо, що в партії Турандот у Метрополітен Опера замість Нетребко виступає наша Людмила Монастирська, яка, чесно кажучи, на голову вища від Нетребко як професійна оперна виконавиця.
Це дуже знаковий приклад, і дійсно, я дуже-дуже радий, що наша геніальна співачка Людмила Монастирська співає цю партію саме там, у Нью-Йорку, і ця історія пройшла по всіх медіа. Це дуже добрий приклад, бо українські митці заслуговують на максимальну промоцію, бо вони є митцями дуже високого рівня.
Російські діячі і заклади, наприклад, московська консерваторія, петербурзька консерваторія, підписують листи на підтримку Путіна. Ними керує, на вашу думку, політична кон'юнктура? Чи ці долучені до мистецтва люди не розрізняють граней добра і зла? Наскільки довго вони будуть у світовому мистецькому колі «нерукопожатними»?
Знаєте, я не можу стовідсотково казати, бо з 2014 року я розірвав усі свої особисті стосунки з російським музичним середовищем. Для мене було абсолютно неможливо виступати в Москві чи Петербурзі, хоча до агресії Росії 2014 року я грав там дуже часто. Але після анексії Криму це стало для мене неможливим. Я вважаю, що для багатьох це кон'юнктура, але серед артистів є й люди з абсолютно промитими головами, які щиро підтримують цей режим злодіїв і варварів.
Читайте такожВалерій Харчишин: «Невинний перегляд на YouTube якогось Дудя – це гроші, які повертаються залізом на наші голови»
Є й інші приклади: піаніст Антон Батагов, який через пару днів після агресії виїхав з Росії та дуже активно висловлюється проти путінського режиму у фейсбуці. Але це одиниці, на жаль. А ще є такий піаніст Борис Березовський, який сказав на російському телебаченні, що треба вимкнути в Києві електрику – і все буде гаразд. Я вважаю, що вже ніколи Борис Березовський не зможе зіграти концерт у Європі, ніколи за все його життя, бо це абсолютно недопустимі речі.
Хочу ще спитати у вас про дуже важливу функцію мистецтва, соціальну, по-перше, і терапевтичну, по-друге. Зараз має початися процес осмислення всього того, що ми як нація переживаємо, осмислення в тому числі в музичних творах. «Odessa Classics» весь цей час була хедлайнером таких процесів, ви завжди запрошували молоді колективи, молодих музикантів, молодих композиторів. Вони мали змогу використовувати ваш майданчик. І очевидно, що зараз ви відчуваєте цей нерв часу.
Це дійсно так, і ми завжди це робили. Два роки тому, наприклад, «Odessa Classics» спільно з «Бетховен Хауз» запросили нашого геніального композитора Валентина Сильвестрова зробити спеціальний твір на ювілей Бетховена, і була світова прем’єра в Бонні та Одесі. Також ми дуже багато робили для промоції молодих музикантів, молодих композиторів, і дійсно, я вважаю, що ми будемо це робити ще більш масштабно, із залученням європейських зірок. Бо інтерес до української музики виріс і можна побачити, що, наприклад, музика Валентина Сильвестрова стала однією з найбільш часто виконуваних у світі. Це фантастично, це супер. Ми будемо також намагатися робити промоцію для більш молодого покоління композиторів і виконавців.
Сьогодні понад п'ять з половиною мільйонів українських біженців перебувають за кордоном. Це переважно жінки, діти, люди похилого віку. Їм дуже потрібна підтримка, внутрішній ресурс, який у тому числі може дати класична музика. Що ви порадили б сьогодні слухати?
Я порадив би слухати Баха, Моцарта, Шопена і нашу українську класику: твори Лисенка, Лятошинського. Але також і сучасних авторів, як Валентин Сильвестров, Вікторія Польова, Алемдар Караманов. Ця музика може лікувати душі.
