Розкажіть про особливості фестивалю, який цього року відбуватиметься в Таллінні та Салоніках.
Зрозуміло, що російське вторгнення в Україну унеможливило проведення фестивалю в Одесі. Десь місяць тому ми порозмовляли з європейськими друзями та партнерами й отримали дві абсолютно чудові пропозиції, за них ми дуже-дуже вдячні Естонії та Греції. Важливо, що «Odessa Classics» таки відбудеться цього року – як для позиціонування української культури, так і для фестивалю, який об’єктивно є однією з найважливіших міжнародних подій у галузі класичної музики.
Ми будемо використовувати всі можливості, кожен концерт для того, щоб ще раз привернути увагу до того кошмару, який відбувається в Україні. Почнеться «Odessa Classics» в Естонії – і це не випадково, бо програма фестивалю в Одесі мала починатися з двох концертів славетного Естонського національного симфонічного оркестру в повному складі. До Одеси мали приїхати 90 музикантів, і ми це обов’язково зробимо, я сподіваюся, наступного року.
Але натомість цього року відкриття ми зробимо в Таллінні: в залі Національної філармонії 31 травня буде концерт цього оркестру. Солістами будемо я та Даніель Хоуп. Це теж важливо і також не випадково, бо цей геніальний скрипаль - великий друг і України, і Одеси - робить зараз дуже-дуже багато для промоції українського мистецтва, класичної музики.
Будуть ще декілька дуже цікавих концертів, наприклад, концерт культового центру Арво Пярта, виступатимуть Майкл Гутман, Джеймс Чау. Ще буде особлива подія: 1 червня, в Міжнародний день захисту дітей, пройде концерт двох юних піаністів, братів Федюрків - Олександра та Романа. Я вважаю, що обидва молоді музиканти стануть великими зірками фортепіанного мистецтва. Україна буде пишатися ними – і вже пишається, бо вони завоювали дуже багато перших призів на міжнародних конкурсах. Але найголовніше те, що обидва дійсно абсолютно унікальні великі таланти.
У рамках фестивалю зазвичай відбувається також конкурс молодих виконавців імені Серафима Могилевського. Я так розумію, що хлопці брали в ньому участь. Вони одесити?
Ні, вони з Києва. Один із них, Роман, був на першому конкурсі і отримав гран-прі. Він абсолютно сенсаційно виступив на Потьомкінських сходах. А цьогоріч виповнилось 11 років Олександру, і він теж мав узяти участь у конкурсі в Одесі – але не вийшло. Будемо сподіватися, що наступного року він зможе це зробити. Але вони обидва вже цілком готові, щоб виступати на головній сцені фестивалю «Odessa Classics», і ми вважаємо, що це також дасть дуже гарний поштовх для цих чудових музикантів.
З початком повномасштабного російського вторгнення ви маєте активну концертну діяльність на підтримку України, ЗСУ, біженців, свого рідного міста Одеси, яке зараз борониться з усіх сил. Розкажіть детальніше, як це відбувається?
Підтримка України і нашої боротьби за життя, за державу абсолютно неймовірна в Європі, там, де я виступав – це була Німеччина, Швейцарія, Естонія, Литва, Італія. На всіх концертах були неймовірні емоції, і матеріально ми зібрали з цих концертів більше від мільйона євро і для армії, і для біженців, і для міста Одеси. Кожного разу вдається знов і знов привертати увагу до того, що коїться – це дуже важливо, бо я бачу, як, наприклад, у Німеччині дійсно змінюється політика уряду під тиском громадського суспільства. А як можна говорити із суспільством? Можна говорити музикою, мистецтвом – це дуже міцні інструменти для цього.
Коли 8 років тому ви заснували «Odessa Classics», то в чомусь рівнялися на Зальцбурзький фестиваль. Нагадаю, що його створили ще до початку Другої світової, а по її завершенню місто Зальцбург опинилося в американській окупаційній зоні – і американський генерал, який командував цією зоною, заявив, що найперше відновлюватиме фестиваль. Тоді це дуже багатьох здивувало, оскільки в руїнах лежали школи, лікарні, житло – але генерал вважав, що дуже важливо дати надію людям за допомогою класичної музики. Тут можна, мені здається, провести паралелі з «Odessa Classics».
Так, ви праві. Знаєте, мій дуже добрий друг Меліс Кубітц, який є продюсером фестивалю «Odessa Classics» в Таллінні, сказав: «Олексію, у тебе дійсно воєнний фестиваль, бо перше рішення зробити «Odessa Classics» було зроблено 2014 року після Іловайська». Тоді я міркував, що можу як музикант зробити, щоб допомогти країні і місту – і я спробував зробити фестиваль. Зараз, коли в нас тривають трагічні події війни, «Odessa Classics» несподівано виходить на європейські майданчики. Дійсно, паралелі із Зальцбургом є.
Зараз є унікальна можливість просувати українську музику у світ. У минулі роки я завжди пропонував: давайте я в концерті пограю щось із Сильвестрова, Караманова чи Скорика. І це було дуже-дуже важко, бо організатори казали, що потрібен мейнстрим, те, що публіка знає, а інше треба дуже обережно, потрошечки. А зараз я можу в програмі майже весь концерт чи пів концерту ставити українську музику.
У березні ми з Даніелем Хоупом зробили благодійний проєкт для фірми «Deutsche Grammophon», записали музику Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика та Яна Фрейдліна і дуже-дуже швидко, за 10 днів, зробили цей реліз – це абсолютно унікальна річ для «Deutsche Grammophon», де кожен запис готується майже пів року. Але то була особлива ситуація, і фірма зробила неможливе. Наш запис одразу ж опинився на перших місцях хіт-парадів класики та хіт-парадів продажів Apple Music, Spotify. І зараз я бачу дуже великий успіх по всьому світу. Тобто ми змогли в ці трагічні часи зробити щось важливе для промоції українського мистецтва.
Ви фактично використали загрозу як можливість для просування і популяризації української культури.
Так, і ми дуже щасливі, що це так успішно проходить.
«Deutsche Grammophon», так званий «жовтий лейбл» – це одна з найбільших і, мабуть, найстаріших і найвідоміших звукозаписувальних студій у Європі, яка працює тільки з дуже визнаними виконавцями. Ви були першим і, наскільки мені відомо, єдиним за весь цей час українцем, який записав диск на «Deutsche Grammophon». А це, як я зрозумію, вже ваш другий диск з ними?
Так.
Отже, воєнна загроза та надзвичайні умови все ж таки допомагають популяризувати українську музику у світі. Чи можете ви більш детально розказати, як це відбувається, особливо якщо ми говоримо про світові сцени? Ми знаємо про рух «Cancel Russia», про те, як російських виконавців і диригентів знімають з посад за те, що вони фактично підтримують путінський режим, системно і довгими роками.
Так, цей процес йде, і дуже швидко, і дуже рішуче. І я вважаю, що це абсолютно справедлива та правильна річ. Це такий секрет Полішинеля, адже всі музиканти знають, що, на жаль, декілька таких потужних фігур, як Олег Гергієв чи Анна Нетребко, використовували фінансовий і політичний ресурс путінського режиму не тільки для промоції свого мистецтва, а й для промоції цього режиму. Зараз, коли в Європі йде велика страшна війна, неможливо заплющувати очі на те, що ці артисти причетні до режиму.
Є ще один момент: на світових сценах російських виконавців, які підтримують режим Путіна, замінюють на українських. Ми знаємо, що в партії Турандот у Метрополітен Опера замість Нетребко виступає наша Людмила Монастирська, яка, чесно кажучи, на голову вища від Нетребко як професійна оперна виконавиця.
Це дуже знаковий приклад, і дійсно, я дуже-дуже радий, що наша геніальна співачка Людмила Монастирська співає цю партію саме там, у Нью-Йорку, і ця історія пройшла по всіх медіа. Це дуже добрий приклад, бо українські митці заслуговують на максимальну промоцію, бо вони є митцями дуже високого рівня.
Російські діячі і заклади, наприклад, московська консерваторія, петербурзька консерваторія, підписують листи на підтримку Путіна. Ними керує, на вашу думку, політична кон'юнктура? Чи ці долучені до мистецтва люди не розрізняють граней добра і зла? Наскільки довго вони будуть у світовому мистецькому колі «нерукопожатними»?
Знаєте, я не можу стовідсотково казати, бо з 2014 року я розірвав усі свої особисті стосунки з російським музичним середовищем. Для мене було абсолютно неможливо виступати в Москві чи Петербурзі, хоча до агресії Росії 2014 року я грав там дуже часто. Але після анексії Криму це стало для мене неможливим. Я вважаю, що для багатьох це кон'юнктура, але серед артистів є й люди з абсолютно промитими головами, які щиро підтримують цей режим злодіїв і варварів.
Є й інші приклади: піаніст Антон Батагов, який через пару днів після агресії виїхав з Росії та дуже активно висловлюється проти путінського режиму у фейсбуці. Але це одиниці, на жаль. А ще є такий піаніст Борис Березовський, який сказав на російському телебаченні, що треба вимкнути в Києві електрику – і все буде гаразд. Я вважаю, що вже ніколи Борис Березовський не зможе зіграти концерт у Європі, ніколи за все його життя, бо це абсолютно недопустимі речі.
Хочу ще спитати у вас про дуже важливу функцію мистецтва, соціальну, по-перше, і терапевтичну, по-друге. Зараз має початися процес осмислення всього того, що ми як нація переживаємо, осмислення в тому числі в музичних творах. «Odessa Classics» весь цей час була хедлайнером таких процесів, ви завжди запрошували молоді колективи, молодих музикантів, молодих композиторів. Вони мали змогу використовувати ваш майданчик. І очевидно, що зараз ви відчуваєте цей нерв часу.
Це дійсно так, і ми завжди це робили. Два роки тому, наприклад, «Odessa Classics» спільно з «Бетховен Хауз» запросили нашого геніального композитора Валентина Сильвестрова зробити спеціальний твір на ювілей Бетховена, і була світова прем’єра в Бонні та Одесі. Також ми дуже багато робили для промоції молодих музикантів, молодих композиторів, і дійсно, я вважаю, що ми будемо це робити ще більш масштабно, із залученням європейських зірок. Бо інтерес до української музики виріс і можна побачити, що, наприклад, музика Валентина Сильвестрова стала однією з найбільш часто виконуваних у світі. Це фантастично, це супер. Ми будемо також намагатися робити промоцію для більш молодого покоління композиторів і виконавців.
Сьогодні понад п'ять з половиною мільйонів українських біженців перебувають за кордоном. Це переважно жінки, діти, люди похилого віку. Їм дуже потрібна підтримка, внутрішній ресурс, який у тому числі може дати класична музика. Що ви порадили б сьогодні слухати?
Я порадив би слухати Баха, Моцарта, Шопена і нашу українську класику: твори Лисенка, Лятошинського. Але також і сучасних авторів, як Валентин Сильвестров, Вікторія Польова, Алемдар Караманов. Ця музика може лікувати душі.
