ГоловнаКультура

Час обирати нову пігулку: 22 роки в «Матриці»

21 грудня виходить четверта частина «Матриці», що зараз здається лише монетизацією продукту – оригінальної франшизи, яка випірнула в Голлівуді в кінці 1990-х років. Важко очікувати від нового фільму такого самого велетенського впливу на індустрію та популярну культуру, як мав перший фільм трилогії. А от очікувати римейку «Матриці» якраз було логічно. Ця франшиза чи не найкраще пристосована до постійного перезавантаження і за 22 роки довела, що є одним із найякісніших дзеркал попкультури.

Фото: framerated.co.uk/

«Матриця» вийшла в кінці березня 1999 року, тобто в той час сезону, коли студії зазвичай викидають на ринок залишки: фільми, які не розглядаються ані як великі хіти, ані як серйозні претенденти хоч на якісь премії та нагороди. З фільмом тоді ще братів Вачовскі так не сталося. «Матриця» вела себе на ринку як типовий sleeper hit – фільм, збори якого падають значно повільніше, ніж зазвичай, але в більшому масштабі. Підживлюючись блискучою критикою та глядацьким захватом, фільм, зрештою, став великим хітом, зібравши майже пів мільярда доларів по всьому світу.

Успіх «Матриці» швидко призвів до розробки двох сиквелів. На щастя, фільм одразу розглядався авторами як трилогія, тому ідея зробити продовження викликала інтерес. Тим більше, що історія в першому фільмі виглядала далекою від завершення.

«Матриця: Перезавантаження» та «Матриця: революція», що вийшли з проміжком в п’ять місяців 2003 року, зібрали понад мільярд доларів сумарно, але були визнані значно слабшими за першу стрічку. І якщо другий фільм зустріли з прохолодним ентузіазмом, то третій частіше розглядають як провал. «Матриця: революція» ніби покинула всі свої пости (постмодернізм, постколоніалізм) на користь простоти битви між «реальним» і «віртуальним», до якої додалося прислів’я про те, що ворог мого ворога – мій друг.

Кадр з фільму «Матриця: революція»
Фото: smartfacts.ru
Кадр з фільму «Матриця: революція»

Вачовскі зібрали в цих стрічках весь наявний пафос, вдалися до важких християнських алегорій і будь-яку незрозумілу ситуацію завершували французьким поцілунком між Нео і Трініті. Критика двох останніх частин, особливо їхнього пафосу, правдива, але чого варта правда у світі «Матриці»? Трилогія була історією, яка дісталася свого логічного завершення. Можливо, головною причиною того, що третя частина викликала таку фрустрацію і навіть розлюченість критиків, було не те, що останній фільм трилогії все спростив, а те, що на багато питань він не дав однозначних і зрозумілих відповідей. Добро, як ми пам’ятаємо, не перемогло зло. Вони уклали перемир’я з туманними перспективами.

Передісторія 

Це була дивна фантастика для свого часу. Побачити в цих фільмах вплив кіно Гонконгу та японського аніме було значно легше, ніж, власне, локальної кінофантастики. Американське фантастичне кіно – багато в чому монокультура, яка від самої появи візуально та тематично мала тенденцію до відтворення самої себе. Ця єдність потроху починає розпадатися лише в 1980-х роках, коли у фантастиці починають з’являтися елементи очевидно європейського походження і дуже несміливо – азійського. У 1990-х роках глобалізація відчувається в Голлівуді набагато більше. Там уже знімають свої стрічки такі американські шанувальники східного кіно, як Тарантіно, а також, власне, перше покоління режисерів азійського походження, як Енг Лі і Джон Ву. 

Отже, у 1999 році широке звернення «Матриці» до неамериканських традицій вже не шокувало, але ще було дивним. Американська фантастика й сьогодні чинить серйозний спротив глобалізації, але, напевно, після «Матриці» вона може спокійно інкорпорувати в себе будь-які імпланти і сказати: тепер я знаю кунг-фу. Як і багато інших оригінальних фільмів, «Матриця» була сумішшю вже наявних елементів. Пригоди героя у віртуальному світі вперше були зафільмовані ще 1982 року, в «Троні» Стівена Лісбергера. А ідея героя, що живе в середовищі, що є не реальним, а створеним зовнішніми силами, регулярно знаходила ті чи інші втілення в кіно.

«Матриця: Перезавантаження»
Фото: filmpro.ru
«Матриця: Перезавантаження»

Останні два рази це сталося лише за рік до «Матриці». У «Шоу Трумена» Пітера Віра, персонаж Джима Керрі живе в маленькому містечку, яке виявилося згодом лише бутафорією, створеною для реаліті-шоу, в якому він був головним героєм, не знаючи цього. У стильному жанровому гібриді «Темне місто» Алекса Прояса, який найчастіше згадують як аргумент «все це вже було до Вачовскі», симуляцією було ціле місто. В обох фільмах ключовою метою героїв було відкриття того, що відбувається «насправді». Точніше, до «Матриці» це «насправді» треба писати ще без лапок. 

Окрім того, що «Матриця» була свіжою комбінацією вже наявних елементів, два останні фільми трилогії ввели поняття «справжності» від простого дуалізму «реальності» та «ілюзії». Рівно настільки, щоб «Матриця» викликала шалене захоплення й одразу стала класикою. Цей фільм зміг вчасно висловити в популярній формі виклики самого часу. Як і кожна гарна фантастика, «Матриця» була не виразником ідеології, а лабораторією, в якій перевіряються думки, надії та побоювання сьогодення щодо минулого, сучасного і, найголовніше, майбутнього.

Вплив на індустрію

Говорячи про вплив «Матриці», неможливо не згадати про вплив візуальних ефектів фільму на культуру кіно. Про ефекти часто говорять як про побічно важливу рису фільму, втім вони теж визначають філософію створення екранного середовища. Перша «Матриця» виграла «Оскар» за спеціальні ефекти — і це в той рік, що мав би стати тріумфальним поверненням Джорджа Лукаса, який знову взявся за кермо «Зоряних війн». «Матриця» обійшла лукасівську «Примарну загрозу» в усіх трьох номінаціях на «Оскар», де фільми змагалися разом, засвідчивши, що 1999 рік у фантастиці повинен розглядатися саме як рік «Матриці».

Кадр з фільму «Матриця (1999)»
Фото: filmkritik.phil.hhu.de
Кадр з фільму «Матриця (1999)»

Напевно, головною перевагою у змаганні за «Оскар» став трюк, який був концентрацією вау-ефекту, викликаного першим фільмом. Це bullet-time, коли час у кадрі застигає, але камера рухається далі. «Матриця» не винайшла цей ефект: він був у експериментальних відеороботах 1980-х британського художника Тіма Макміллана і з’являвся в рекламі. Але так ефектно, ще й в мейнстримному кіно, його не робив ніхто. Не дивно, що на початку 2000-х bullet-time стільки разів повторювали і пародіювали в інших фільмах. 

Однак тривалий вплив ефектів «Матриці» — і тут уже треба говорити про всю трилогію — не має жодного відношення до ефекту bullet-time. Це був аналоговий ефект, і для його відтворення, грубо кажучи, необхідні математичні розрахунки та декілька десятків камер. Значення ж «Матриці» в тому, що Вачовскі та супервайзер ефектів Джон Гаета проштовхнули вперед віртуалізацію середовища в кіно. Справжня революція в першій «Матриці» (у знаменитій сцені на даху, коли Нео вперше пробує уникнути куль) відбувається всюди, але тільки не в центрі кадру, де розташований герой. Бо в цьому кадрі було створене фотореалістичне віртуальне середовище там, де автори ще могли зняти його просто наживо. Друга та третя частини «Матриці» пішли ще далі в сторону віртуалізації середовища та героїв, яких глядач бачить на екрані.

Фото: filmkritik.phil.hhu.de

«Матриця» великою мірою долучилася до віртуалізації ефектів в останні 20 років. І тим, що добра половина, наприклад, марвелівських «Месників» — це анімація, ми завдячуємо і Вачовскі також. Але ще цікавіше, що основний конфлікт трилогії повторюється сьогодні в індустрії візуальних ефектів. У фільмах Вачовскі ідеться про два світи – віртуальну машинну симуляцію, що ідеально імітує наш з вами світ, і реальність — знищену Землю, де володарюють машини та намагається вижити Зіон, останнє місто людей. У голлівудській індустрії ефектів рівно така сама ситуація. Більшість користується майже виключно CGI-ефектами (згенерованими комп'ютером. — Ред.), але знаходяться бунтарі, які досі хочуть робити все «по-справжньому». Як і до Нео в «Матриці», до них увесь час чіпляють месіанські епітети, як до «рятівника кінопрокату» Крістофера Нолана — так він фактично назвав сам себе у 2020 році. Для свого останнього фільму «Тенет» режисер вирішив, наприклад, що йому треба підірвати справжній "боїнг" на зйомках. «Матриця» в якомусь сенсі була битвою контролю та его. Сучасний розвиток візуальних ефектів у кіно цілком її повторює. Як і у фільмах Вачовскі, ця битва так само згодом починає виглядати безглуздо, бо ведеться за методи створення, кінець-кінцем, екранної ілюзії.

Це дивно писати у 2021 році, але в рік виходу першого фільму трилогії світові збори американського кіно ще не визначалися наступним раундом двобою двох супергігантів індустрії кінокоміксів – "Марвел" і DC. Ця епоха почнеться через три роки – із виходом першої частини «Спайдермена» Сема Реймі. Утім неодноразово зазначалося, що «Матриця» теж причетна до розквіту супергеройського фільму. З погляду класичного американського коміксу «Матриця» – навіть не дивне кіно, а по-справжньому збочене, а проте однаково воно супергеройське.

Кадр з фільму «Матриця (1999)»
Фото: framerated.co.uk
Кадр з фільму «Матриця (1999)»

Це особливо цікаво, оскільки «Матриця» була все ж таки оригінальною стрічкою. Поширення ж супергеройського фільму дає сьогодні постійні приводи говорити, що сучасна фантастика – це переважно сиквели сиквелів, спінофи римейків, повторення повторень чи розжовування фільмів до серіальної каші, якою можна годувати глядача вже й удома, за умови вчасної передплати стримінгової платформи. Це майже повна аналогія із самою «Матрицею», де світ машин звузив людську істоту до функції батарейки, яку годував внутрішньовенно, даруючи її свідомості реалістичну симуляцію.

Філософія “Матриці”

У цих словах немає священного гніву, бо в тексті саме про «Матрицю» це була б суцільна маячня. І тут ми підходимо до найсуттєвішого впливу трилогії. «Матриця» мала велетенську здатність імітувати будь-яку філософську систему. Недарма відомий словенський філософ і великий синефіл Славой Жижек писав, що хто б не дивився «Матрицю»: лаканівець, представник Франкфуртської школи, адепт нью-ейджу, – кожен бачив у фільмі вплив саме його напрямку. До речі, і сам Жижек теж потрапив у цю пастку. Якщо перший фільм у своїй доповіді «Всередині Матриці» на симпозіумі в Карлсруе він підсумував як «філософію для ідіотів», то про другий мислитель-лівак писав уже так: «Якщо наступна, третя частина «Матриці» буде успішною, вона спродукує не що інше, як задовільну відповідь на дилеми всіх революційних політик сьогодення, те саме креслення, яке так відчайдушно шукають усі ліві».

«Матриця: Перезавантаження»
Фото: filmpro.ru
«Матриця: Перезавантаження»

У цих словах чи не найповніше виявилася сила «Матриці» – твору, який уже на якомусь кільканадцятьмільярдному колі намотування ідей і сенсів усе ж таки зміг завоювати не останні розуми й душі. Трилогія Вачовскі не могла дати відповіді ні правим, ані лівим. Але свідомо зробила своєю сутністю той парадокс, який ми згадуємо щодо кожного успішного фільму про боротьбу з системою, який накачує цю саму систему доларами глядачів. Для «Матриці» взагалі не важливо, існує ця «система» чи ні – так само, як не було важливо, чи існує та сама ложка. На кожен потенційний закид глядача, природа «Матриці» відповідає: я знаю. Якби ця трилогія не була такою урочистою у своїх важких кроках, її було б варто назвати блюзнірством.

Тому насправді коли ми говоримо про «Матрицю», то треба казати не про вплив, а про релевантність твору самій попкультурі. «Матриця» була і є ідеальною імітацією попкультури, де все визначає ресайклінг ідей і безпам’ятство, яка ідеально пристосована до постійного перезавантаження. Як ми дізналися в другій частині «Матриці», Нео був не першим, а шостим месією у відповідній за номером версії «Матриці». Отже, п’ять приквелів ми пропустили. Сиквелів може бути скільки завгодно, як і нашарування реальностей. Адже «Матриця» дала нам достатньо, щоб засумніватися в тому, що реальний світ у фільмі не є ще однією симуляцією системи.

Видання LB.ua - одне з небагатьох серед топових загальнонаціональних ЗМІ, яке якісно висвітлює церковну тематику. Тому не гріх буде тут долучитися до кампанії

Кирило (Говорун), вчений-богослов, професор університету Лойола-Мерімаунт, науковий співробітник Єльського і Колумбійського університетів

Утім попри деяку фінальну ідеологічну пустоту фільму та можливу емоційну розгубленість читача, треба нагадати, що в «Матриці» була одна справді позитивна пропозиція. Усі три її частини настирливо повторювали: єдине, що має значення – це акт вибору. Червона чи синя пігулка важливі не тим, що було чи буде після них, а як акт суб’єктності. І напередодні четвертої частини «Матриці», яка виглядає лише монетизацією популярної трилогії фільмів, перед нами все той самий простий вибір – червона пігулка чи синя пігулка, йти чи не йти. Причини та наслідки так само не мають значення. Ми ковтаємо ці пігулки все наше життя. Ця – просто наступна.

Кадр з фільму «Матриця (1999)»
Фото: filmkritik.phil.hhu.de
Кадр з фільму «Матриця (1999)»

Сергій КсаверовСергій Ксаверов, Кінокритик
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram