17-го липня 2014 року над селом Грабове був збитий літак – Boeing 777 компанії Malaysia Airlines рейсу MH17, що летів з Амстердама в Куала-Лумпур. В авіакатастрофі загинули всі 298 людей, серед яких 80 – діти. Випадкові мирні люди потрапили на війну та загинули на чужій землі.
Всі ці вісім років незалежні міжнародні експерти проводили тривале розслідування, в ході якого було озвучено безліч версій. Однак, нещодавно ПАРЄ висловилась, що збиття літака російською системою ППО “Бук” – це найбільш вірогідний сценарій. 17го листопада Нідерландський суд має винести остаточний вирок по справі MH17.
Розслідування ще триває, однак в Україні вже є стрічка, що здатна звернути увагу на цю подію та змусити глядача згадати про загиблих та війну. Марина Ер Горбач в своєму фільмі репрезентує збірний образ жителів “сірої зони”, яких зачепила ця трагедія на прикладі однієї історії.
Перед режисеркою стояла непроста задача. Вона намагалась зняти художньо глибокий фільм, відтворюючи своє особисте відчуття війни, і водночас бути обережною з деталями катастрофи, використовуючи їх в рамках таємниці розслідування. Марині вдалось зробити обидві речі, і може саме ці рамки не звузили, а навпаки розширили кіномову з її багатим сенсовим простором.
Ірка (Оксана Черкашина) і Толік (Сергій Шадрін) – родина, що мешкає в селі Грабове, має будинок, господарство, а найголовніше – плани на майбутнє. Ірка і Толік чекають на народження первістка. Однак, одразу після короткої експозиції, війна буквально вривається в їхнє життя, і відтепер в родини більше немає основної стіни в їх будівлі. Вони, як тисячі українських сімей будуть намагатися закласти ту величезну дірку в домівці та душі, намагаючись продовжувати життя не дивлячись ні на що.
“Клондайк” – це дуже символічна картина, яку можна нескінченно розбирати по кадрам. Ця стіна Толіка й Ірки є одним з найвагоміших алегоричних елементів, що будує навколо себе низку сенсів. Разом з її падінням відкривається вікно в воєнне середовище, яке більше неможливо ігнорувати.
Будь-яка війна ставить на передній план поняття кордонів. Однак не тільки територіальних, а й людських. “Клондайк” розбирає поняття кордону фізичного, починаючи з об’єктивного – українських кордонів, сухопутних та повітряних, що порушують російські війська, і закінчує символічним – кордони людської особистості, свідомості та емпатії в нелюдських умовах. Також фільм визначає видимий кордон між нами і ними, який навряд чи можна буде перебудувати. Як сказав один з героїв: “ми будуємо, а вони ламають”.
Однак, можливо, ця метафоричність в деяких моментах може відчуватися занадто експресивною. Приголомшливий акторський талант Оксани Черкашиної в сукупності з візуальними якостями стрічки виглядає занадто надривно. Особливо для українського глядача, який проживає подібні емоції сьогодні: надмірне тлумачення всіма засобами кіномови, з і без того драматичними рамками є занадто прямолінійним, та не спонукає на самостійний глибокий аналіз. Наприклад, коли від російського снаряду падає стіна у вітальні, вона оголює нутро домівки, та змушує родину спрямувати свій погляд назовні. Відтепер, зі сторони дивану відкривається панорамний вигляд на дорогу якою їздить російська техніка, що іронічно контрастує з фотошпалерами на боковій стіні, на яких зображений райський острів.
Окремо слід виділити блискучу операторську роботу Святослава Булаковського, бо саме візуальна складова картини виглядає найбільш впевнено. Фільм відмовляється від чутливого монтажу і робить акцент на глибокому фокусі, що в сукупності зі складними мізансценами відроджує відчуття присутності, прирівнюючи глядача до свідка авіакатастрофи. Марина Ер Горбач під час зйомок була вимогливою до команди, однак після перегляду глядач зрозуміє чим саме це виправдано.
Кордони часу з сьогоденням теж мають якість змінюватися, і стрічка, що була знята ще до війни отримує додаткові конотації. Сьогодні росіяни продовжують нищити фізичні кордони України та робити спробу витіснити національну ідентичність. Однак “Клондайк” пропонує погляд на безкордонну українську силу і волю. Там, де є окупант – життя не може існувати. І нехай боротьба буде важкою і довгою – на нас обов'язково чекатиме нове народження.
Цей кіноогляд був створений у майстерні “Young Film Critics Workshop” Українського кінофестивалю в Берліні за фінансової підтримки Фонду німецьких кінофестивалів de⁺ Goethe-Institut у співпраці з Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Третій Український кінофестиваль в Берліні відбувся з 26 по 30 жовтня.
Авторка: Соня Вселюбська