Як будь-який інвестор створює портфель інвестицій для захисту своїх грошей, так і Зеленський створив власний портфель гарантій для збереження своєї влади. Втім, останнім часом одна з них дає суттєві збої – це парламентська монобільшість.
Чутки про хиткість коаліції «Слуги народу» почали ходити з новою силою чи не з самого початку сесії. Та беззаперечне фактичне підтвердження вони отримали лише зараз, коли Рада знов зібралася у сесійній залі після тривалих новорічних канікул.
Два тижні поспіль «Слуга народу» не може власними силами назбирати необхідні 226 голосів. І мова тут не лише про технічні чи другорядні законопроекти, як-то закон про підтримку бджільництва.
У президентської коаліції не вистачає голосів навіть на важливі для Банкової ініціативи – наприклад, на включення до порядку денного піар-проекту президента про економічний паспорт, чи проведення у законах пільг для «Великого будівництва» чи авіакомпанії дружнього олігарха.
За п’ять пленарних днів на минулому та поточному тижні максимальна кількість голосів, яку спромоглася дати «Слуга народу» – 203 голоси зазаконопроект про захист політв’язнів.
В середньому за ініціативу депутати коаліції збирали приблизно 185 голосів. За важливі для влади рішення ще менше – 182 голоси.
З такими показниками роботи не дивно, що влада, аби остаточно не втратити обличчя, вирішила відправити депутатів на «карантин» до 15 лютого.
Це коротке узагальнення того, що відбувається у Раді та у коаліції зараз. І тепер саме час для відповідей на найбільш часті запитання, які викликає ця ситуація.
Куди поділися голоси. «Слуга народу» зараз офіційно налічує 241 депутата. Відповідно, в середньому 60 депутатів – майже чверть від складу – останні дні ігнорували рішення більшості.
Серед цих 60 депутатів є ті, хто справді хворіють. Є частина тих, хто публічно чи непублічно підтримує групу Разумкова. Ще частина перебувала у закордонних відрядженнях у складі парламентських делегацій (щоправда у вівторок 1 лютого таких вже майже не було). Навіть якщо врахувати всі перераховані категорії, все одно ще близько 20-ти депутатів просто не голосували.
Чи можливо виправити ситуацію. Є дві суттєві перепони, які стовідсотково завадять владі твердо спиратися на 226 голосів власної фракції. По-перше, активно мобілізовувати голоси дуже дорого (особливо для державного бюджету).
По-друге, зараз це дуже складно робити, оскільки в лавах «Слуг народу» все менше зачарованих президентом та його політикою. Дуже показовим є його візит на відкриття сьомої сесії парламенту. Навіть приїзд та черговий космічно-оптимістичний виступ Зеленського перед депутатами не допоміг мобілізувати голоси. В цей день парламент не спромігся ухвалити ані план роботи на перше засідання сесії, ані порядок денний на всю сесію. «Слуги народу» не знайшли достатню кількість голосів ані всередині фракції, ані серед інших депутатів у залі. Цим провладна коаліція по факту розписалася у парламентській кризі, хоч поки і невеликій.
Чи можна розраховувати на допомогу інших політичних сил. Раніше це справді був робочий запасний варіант, але зараз це «вікно можливостей» стає все вужче.
Перш за все, раніше представники опозиції часто могли додати свої голоси за адекватні та потрібні ініціативи. Втім керівник Офісу президента Андрій Єрмак своїм тиском настільки зіпсував відносини з усіма представниками реальної опозиції, що сподіватися на їх підтримку вже не доводиться.
До того ж групи Довіра та За Майбутнє, які часто підтримували провладну фракцію, теж не готові голосувати «під козирок» за всі забаганки президента.
Чи означає це розпад коаліції. Говорити про повний розпад більшості доволі передчасно. Впевнений, що влада буде шукати шляхи дисциплінувати власних депутатів та залучати ситуативних союзників.
Разом з тим, ми бачимо, що Офіс президента втрачає контроль над депутатами – це факт. Це означає, що Банковій буде все складніше проводити свої ініціативи через парламент. На користь такого розвитку подій грає одразу кілька факторів.
По-перше, зміна керівництва парламенту не допомогла покращити дисципліну серед «Слуг народу». Особливо цій меті аж ніяк не сприяє «італійський страйк», який влаштував екс-голова партії «Слуга народу», а нині перший заступник голови парламенту Олександр Корнієнко через нереалізовані амбіції зберегти обидві посади.
По-друге, всі депутати бачать політичні рейтинги, не надто втішні ані для президента, ані для його партії. Кожен депутат за допомогою нехитрої математики може порахувати, що за такої політичної реальності потрапити у наступний парламент під «зеленим» прапором зможе лише один з п’яти. І це якщо пощастить і рейтинги не просядуть більш критично.
Третє – це досить ефективна координація всередині опозиції, яка хоч і представлена достатньо різними політичними силами, але зараз згуртовано відстежує порядок денний. Результат – всі голосування за «схеми» та популізм влади, які вона просувала заради власних інтересів, а не в інтересах країни та громадян, були провалені, а корупційні правки – на кшталт можливостей збільшувати вартість закупівель для «Великого будівництва вже після тендерів – збиті. І це завдяки злагодженій роботі опозиції. Єрмак – connecting people.
Тому поки рейтинг Зеленського залишається більш-менш прийнятним та з хоч якоюсь заявкою на успіх, він зможе розраховувати на підтримку найбільш лояльних депутатів.
Втім вже зараз і по голосуваннях, і по ефірах видно, що найбільш далекоглядні депутати воліють зайвий раз не заплямовувати свою репутацію та не кидатися у бій на амбразуру. Тим паче, Офіс президента всією своєю «корпоративною культурою» демонструє, що захищати в бою не буде нікого, окрім себе.