ГлавнаяБлогиБлог Владимира Грицая

"Пане Президенте, чи ми дурні?" Енергетики із зони АТО звернулись до Порошенка

31 січня майже 2 тисячі 200 працівників Луганського енергетичного об'єднання звернулися до Президента України Петра Порошенка з розпачливим зверненням та проханням допомоги. Нижче публікую листа до Президента від трудового колективу ЛЕО.

Вельмишановний пане Президенте! Ми, працівники Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», що підписались нижче, звертаємося до Вас з проханням допомоги.

Луганська область перебуває на межі жахливої катастрофи. Соціально-економічне становище регіону, що охоплений війною, стало загрозливим та нестабільним. І одним із ключових чинників існуючої кризи стала ситуація в Луганському енергетичному об’єднанні (ЛЕО), підприємстві, що обслуговує розподільчі електричні мережі на території прифронтової Луганщини.

Війна, борги державних та комунальних підприємств області, безоплатне постачання електроенергії до так званої «ЛНР», нав’язане нам урядом – все це врешті-решт призвело до парадоксальних та жахливих наслідків. НКРЕКП в грудні 2016 року наклала на ЛЕО фінансові санкції, через які у компанії забираються всі гроші, а в лютому 2017 Державна виконавча служба арештувала рахунки. І це продовжується до нині.

Таке тривале безгрошів’я стало важким ударом для нашого підприємства. В лютому 2017 було введено триденний робочий тиждень, скасовано доплати та премії. Триденка, відсутність коштів для купівлі палива та ремонтних матеріалів призвели до труднощів у відновленні електропостачання та до зриву підготовки воюючої області до осінньо-зимового періоду. Існують значні проблеми зі своєчасною та повною виплатою навіть значно зменшеної зарплатні. У підприємства немає можливості сплачувати ЄСВ, що наразі є найбільш болючим для робітників передпенсійного віку. Відсутні кошти для забезпечення працівників спецодягом та індивідуальними засобами захисту. Медичні заклади відмовляються безкоштовно проводити медичні огляди для персоналу ЛЕО, що загрожує енергетикам неможливістю виходити на роботу. Багато працівників у відчаї та звільняються.

Проблеми нагромаджуються сніжним комом. І це дуже страшно.

Як наслідок значного зменшення зарплатні – з Луганського енергетичного об’єднання звільнилося вже більше 500 працівників. Це наші колеги - економісти, інженери, електромонтери, оператори, диспетчери, водії… всі – кваліфіковані фахівці, які вчилися працювати в електроенергетиці й прийшли в ЛЕО, щоб працювати за спеціальністю. Частина з них – вимушені переселенці, які покинули домівки на окупованій землі, щоб жити й працювати в Україні. А тепер… Тепер всі вони змушені їхати з воюючої Луганщини – до інших областей, до інших країн, до Росії і на окуповану територію – бо там їх домівки, там старі батьки, там їм пропонують роботу з кращою зарплатнею та меншою комуналкою.

Але ми їх не засуджуємо, аж ніяк. Бо, насправді, за зарплатню в 1,5-2 тисячі гривень неможливо жити. Це навіть не існування, це повільна смерть. Ми вже й самі давно думаємо про своє майбутнє в Луганському енергетичному об’єднанні, бо так далі жити – не можна… Ані нормальної зарплатні, ані лікарняних, ані допомоги. Деяких з нас тримає на місці тільки любов до цього підприємства, деяких – розуміння повного колапсу електроенергетичної системи в разі нашого звільнення, а інших – те, що знайти роботу на Луганщині зараз важко, а їхати на заробітки не кожен готовий.

Але й терпіти далі немає сил.

Пане Президенте, ми – в великій скруті. Ми не маємо грошей, щоб купити хліба, ми не можемо платити за комунальні послуги, у нас немає грошей, щоб придбати нове взуття замість того, що розлізлося.

Наші сім’ї, дружини та діти дивляться на нас з надією, але ми, працюючі та працелюбні, не можемо не те, щоб їх побалувати якоюсь покупкою – ми не можемо купити їм найнеобхідніше. Ми завжди хвилюємось, щоб не дай Бог, не захворіти – бо грошей на лікування, звісно, немає. Ми не допомагаємо нашим старим батькам та хворим родичам – бо самі потребуємо допомоги.

І все одно ми йдемо на роботу, забезпечуємо світлом мешканців фронтової області, ліземо на стовпи та продираємось хащами «сірої» зони – скрізь обстріли, посеред мін та розтяжок.

Пане Президенте, чи ми дурні? Чому ми це робимо? Для кого? Бо – точно не для себе. Якщо з нами щось станеться, наші сім’ї залишаться повністю напризволяще…

Пане Президенте, допоможіть нам, будь ласка! Втрутьтеся в цю парадоксальну, жахливу ситуацію, допоможіть нам повернути надію знову жити, годувати наші сім’ї, бути взірцями для наших дітей.

Нам немає діла до сварок між міністрами та політичними партіями. Коли не можеш купити дитині поїсти, а собі – ліки – не думаєш про високі матерії.

Вельмишановний пане Президенте, дайте нам змогу знову нормально працювати!

Владимир Грицай Владимир Грицай , Генеральный директор ООО «Луганское энергетическое объединение»
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook