Заважає «західний менталітет»
Головна проблема будь-якого іноземця, навіть з успішним досвідом у себе вдома чи у міжнародній транснаціональній корпорації — це його менталітет. Для західного світу звичне поняття «чим більше — тим краще». Більший врожай — більші прибутки. Більше вироблених товарів — більше прибутків. Це простий економічний закон, який працює у бізнесі в західній країні, де є роками усталені правила ведення підприємницької діяльності. Де немає зарегульованості. Є зрозуміла податкова і фінансова політика. Чітко зрозуміло, куди рухається країна, і можна щонайменше окреслити, де ця країна буде за 10-15 років.
Іноземні топ-менеджери на політичних посадах та в управлінні великих підприємств не показують результатів, бо не знають специфіки України. Наведу один приклад хибної управлінської пропозицій, яку, на щастя, було реалізовано лише частково. Минулого року Мінфін пропонував різко скоротити витрати на освіту, культуру, науку. З точки зору антикризового менеджера, якому поставлене завдання зберегти державу від дефолту — це було правильне рішення. Адже йшлося про скорочення витрат держбюджету. Проте українцю, який мислить інтересами держави, ніколи б не прийшло в голову скорочувати витрати на освіту і науку. Він розуміє, що від рівня освіченості населення і розвитку науки залежить конкурентоздатність української економіки. Українець також розуміє значення освіти, науки, культури для держави, адже завдяки їм і відродилася Незалежна Україна після років перебування у різного роду імперіях.
Конфлікт інтересів
Іноземний фахівець має постійний конфлікт інтересів. Сучасний світ — це активна конкуренція між державами за своє місце на міжнародному ринку. Йдеться про боротьбу за ресурси, боротьбу за клієнта, боротьбу за споживача. Навіть найкращий іноземець, який приїхав «тимчасово попрацювати» за хороший гонорар, буде мислити інтересами держави, з якої він походить. Не факт, що ця держава не буде конкурентом України.
Треба розуміти, що жоден з наших сусідів, жоден з наших конкурентів на світовому ринку не хоче бачити нас рівними собі. Візьмемо близький мені з попередньої бізнесової діяльності аграрний сектор. Україна стала одним з лідерів світового експорту сировини: зерна, кукурудзи, ріпаку тощо. Сьогодні ми дійшли до того рівня, коли потрібно активно займатися переробною промисловістю. Простий економічний розрахунок. Додана вартість готової продукції, яку виробляють з нашої сировини у Європі і арабських країнах, перевищує утричі вартість нашої сировини. Українські аграрії, маючи спеціальний режим ПДВ та єдиний сільгоспподаток, без жодної державної підтримки поступово почали створювати переробну промисловість. Очевидно, що це не подобається нашим конкурентам.
Під тиском міжнародних структур, за сприяння міністрів-іноземців в Україні було фактично скасовано спеціальний режим ПДВ. У аграріїв забрали оборотні кошти. Найбільший удар припав на тваринництво і переробку. Аграрії втратили ресурс для розвитку переробних напрямків.
Український професійний міністр дивився б у першу чергу на перспективу, реальний сектор економіки. Він ніколи не бив би по тому, що дає перспективу. Шукав би можливості, як скористатися іноземною допомогою і підняти економіку на вищий рівень, вигідний для України. Іноземець вирішує конкретну проблему (бюджетний дефіцит) тут і зараз, навіть шляхом позбавлення країни перспектив. Будь-який іноземець не має відповідальності перед Україною. Він завжди зможе повернутися до себе додому.
Іноземців доводиться звільняти
Наведу приклад із власної управлінської практики. У 2007 році на український ринок вийшла компанія Landkom International, що успішно залучила на Лондонській біржі приблизно $140 млн. Компанія керувала одним із найбільших в Україні земельних банків у понад 140 000 га і вважалася однією з найстабільніших компаній в українському АПК. За два роки Landkom уже мала боргів на $100 млн. Мені довелося виводити цю компанію з кризи, коли я очолив її у 2009 році.
Першим кроком, який я зробив на посаді керівника, стало звільнення усіх іноземних менеджерів, яких було понад 50 осіб. На всі посади були призначені українці. Основою бізнес-стратегії іноземців було отримання максимальних прибутків, без врахування можливих негативних сценаріїв, таких як коливання ціни, можливі різкі зміни законодавства. Крім того, були роздуті адміністративні та виробничі витрати. Українці дивилися на ситуацію реальніше. Ми добре знали ринок. Добре розуміли, що у різних регіонах можуть бути різні виробничі витрати на гектар. У нас не було гонитви за надмірними прибутками. Наша задача полягала у тому, щоб скоротити витрати. Так і зробили. Адміністративні витрати скоротили втричі, а виробничі - вдвічі. За рік компанія показала пожвавлення. Вийшла на беззбитковість, почала заробляти. Сталося це в умовах, коли законодавство було нестабільним, коли вводилися обмеження на експорт. Але ми передбачали складнощі і врахували їх у нашій бізнес-моделі.
Цей успіх був заслугою українців, хоча інвестори в Англії дивилися на мене з глибоким нерозумінням, коли було ухвалено рішення звільнити іноземний менеджмент.
Українці — кращий варіант
Українець на посаді управлінця має головну перевагу перед іноземцем. Він відчуває відповідальність перед цією землею і цими людьми. Коли відвідуєш інші країни, часто доводиться бачити щире здивування з приводу того, як працюють українські аграрії без кредитів, без державної допомоги. При цьому умудряються успішно конкурувати на світових ринках.
Керувати Україною і українською економікою мають українці. При цьому потрібно пам’ятати, що треба забезпечити — це повага, гідність та належна оплата праці.