Сьогодні ситуація якісно змінилася. Населення планети все більше зростає. Тому без кардинальних змін в системі землеробства голод на планеті - лише питання часу. При цих невтішних прогнозах стан справ в сільському господарстві України і його перспективи - фактично єдине, що підтримує національну гордість за свою країну навіть в час війни. Сьогодні ми збираємо приблизно 53-57 мільйонів тонн зернових та зернобобових культур без Донецької й Луганської областей. Зазначимо, що при сталому фінансуванні сільського господарства при мобілізації ресурсів нації навіть без зовнішніх інвестицій ми можемо спокійно збирати понад 100-110 млн. тонн зернових і стати найбільшим експортером пшениці у світі. За пару десятків років не нафта чи газ будуть визначати могутність країни, а володіння продовольчими ресурсами й можливість виробляти їх більше, ніж споживати в перспективі.
Унікальність нашої країни полягає саме у феноменальному поєднанні унікального аграрного потенціалу та високої науки, космічних технологій та високоякісного машинобудівного потенціалу.
Однак, розвиток вітчизняного агросектору має відбуватися у двох напрямках. Це максимальна інтенсифікація сільгоспвиробництва на основі найкращих досягнень сучасної науки, культури землеробства, якісного насінневого матеріалу тощо та розвиток екоземлеробства. Сьогодні найкраща середня врожайність зернових - 40-42 центнерів з гектару (Полтавська обл.), а звичайна до 30 ц/га. У той же час в Голандії, де немає жодного гектара чорноземів, понад 70-75 ц/га!
Тобто резерви феноменальні. Навіть без зовнішніх інвестицій при мінімальній підтримці держави та лише за рахунок культури землеробства ми можемо мати щорічний врожай зернових 110-120 млн. тонн проти теперішніх 55 млн. тонн. Наприклад, Бразилія ще двадцять років тому на 40 млн. гектарів орних земель збирала 50 млн. тонн зернових, тепер на тих самих землях - понад 170 млн. тонн!
Тому серед бразильських олігархів перші місця по багатству займають саме аграрії, а самі «бідні» - це металурги, а у нас усе навпаки. Але виростити добрий врожай - півсправи. Відомо, що для виробництва 1 кг м'яса необхідно витратити 3 кг зерна. Сьогодні ми експортуємо приблизно 30 млн. тонн зерна й завозимо десь 1 млн. тонн м'яса! Тобто необхідно налагодити виробництво готової продукції – м'яса, ковбас, консервів тощо. А це робочі місця, зарплати, податки й соціальні відрахування. Окремо стоїть питання екоземлеробства. Хоча врожайність екокультур і менша за звичайну, але й ціна на екопродукти в кілька (а то й у десятки!) разів вища. Потрібен здоровий баланс виробництва, який дасть для країни й аграріїв максимальний прибуток. З огляду на інтеграцію в Євросоюз, який є найбільшим споживачем у світі екопродуктів, ця тема надзвичайно актуальна.
Сьогодні інвестиції потрібні не тільки в аграрний сектор. Для України взагалі потрібен новий «план Маршала», по якому відбудовувалася зруйнована ІІ-ю світовою війною повоєнна Європа. З нашого держбюджету в приблизно 50 млрд.$ більшу частину необхідно спрямувати на три принципових речі. Це медицина, освіта й розвиток інфраструктури, в основному доріг. А розбудову аграрного сектору та промисловості здійснювати за рахунок зовнішніх інвестицій, причому залишити приватному капіталу й особливо малому бізнесу право на власний вільний розвиток. Держава повинна зосередити головну увагу на здійсненні великих проектів в агросекторі та промисловості за рахунок значних зовнішніх інвестицій. Прибутки від таких проектів слід очікувати через 3-4 роки, але вже на початковому етапі їх здійснення - це робочі місця, податки, купівля обладання вітчизняного виробництва тощо. Тобто, вже на початковому етапі інвестиції дають «віддачу» до держбюджету та всієї країни.
Взагалі аграрний сектор – локомотив вітчизняної економіки, який здатен за кілька років вивести країну на передові рубежі світового розвитку. І від нас з вами та політичної волі керівництва держави залежить, яким шляхом ми підемо…