Майже тридцять років українське книговидання виборювало своє існування. Як би дивно це не було, але справжній шанс на розвиток і процвітання сфери ми отримали тільки після початку повномасштабного вторгнення. Заборона імпорту російської літератури стала ковтком свіжого повітря для українських видавців. Приблизно 60-70% полиць книгарень, що звільнилися після цього, ми заповнили нашими книжками.
Наступне рішення, до якого парламентарі дійшли теж уже після початку великої війни, стосувалося фінансової підтримки галузі: запуску програм книжкових сертифікатів і субсидій на оренди приміщень книгарень. Цей законопроєкт депутати підтримали конституційною більшістю, бо очевидним стало те, що без державної допомогти українським видавництвам, книжковим крамницям і друкарням, яких особливо багато на Харківщині, вистояти під час війни буде складно.
І книжковий ринок відреагував на це авансом. За останні два роки в Україні відкрилося багато нових книгарень, запрацювали нові видавництва, почало з’являтися все більше книжкових фестивалів. Здавалося б, ось вона, наша маленька культурна перемога. Після довгого періоду стагнації вітчизняне книговидання нарешті почало оживати, а я та мої колеги навіть взялися ставити прогнози — за скільки років наш книжковий ринок досягне рівня Польщі чи інших європейських держав.
Але виявилося, що по-справжньому потрібні закони можуть тільки ухвалювати, а от дієздатності для їх втілення не вистачає. Програми книжкових сертифікатів та субсидій на покриття оренди книгарень, що мали запрацювати ще у січні 2023 року, так і не запустили. В уряді просто проігнорували цей закон, як тільки справа дійшла до розподілу бюджетних коштів на наступний рік. На жаль, дуже типова для України ситуація, коли культуру залишають наостанок, як щось найменш потрібне. Згадаю тут слова Володимира В’ятровича, учасника Комітету, а ще письменника та історика: не розуміти значення культури та необхідності її розвитку, особливо під час війни, «вважається відвертим шкідництвом, з яким мусимо боротися».
Але навіть цього року, коли закон щодо підтримки книговидання ухвалили повторно, а кошти на реалізацію програми сертифікатів вже були виділені, в уряді все зробили так само. А точніше, не зробили нічого. Пройшло чотири місяці від «старту» програми, а грошова підтримка на придбання книг ще навіть не надходила. І з кожним днем до завершення 2024-го сподівання, що сертифікати будуть, стають меншими.
А ось те, що їх не буде в наступному році, — це вже факт. В проєкті державного бюджету, який підготував уряд минулого місяця, на діяльність Українського інституту книги виділили в 2,5 рази менше коштів, або вдвічі менше, ніж потрібно для програми сертифікатів. Це означає, що у 2025 році, буде небагато книжок українських авторів, які переклали іноземними мовами, що напівпусті бібліотеки не отримають нових видань, а українські видавці зможуть представити свою продукцію лише на кількох міжнародних фестивалях.
Прикладом того, чому участь України в міжнародних подіях є важливою, став цьогорічний Франкфуртський книжковий ярмарок. Під час фестивалю ми не тільки змогли укласти багато угод на переклад українських книжок в інших країнах, а й завадили російським видавництвам презентувати свою пропагандистську літературу. Разом із колегами ми провели акцію протесту біля стенда монополіста російського ринку «Ексмо», і вже наступного дня стенд закрили. Якщо України не буде на таких фестивалях, то наше місце займе росія, а замість наших книг світ читатиме літературу російських пропагандистів.
До речі, саме на ярмарку почув цікаву цифру: за дев’ять місяців цього року європейські видавці видали вже 850 000 книжок! У сто разів більше, ніж українські видавництва. Ми далеко позаду в порівнянні з європейськими колегами. Без фінансової підтримки обсяги виданих книг в Україні будуть тільки скорочуватися, як і кількість видавництв і книгарень. Який тут розвиток, якщо деякі книгарні, що відкрилися за останні роки, вже зникають? Як точно зауважив директор мережі «КнигоЛенд» Ігор Зарудко, книжкові мережі не зростають, вони відновлюються. Тільки от про це чомусь майже не пишуть і не розповідають.
Аби не допустити повного занепаду, влада має підтримати розвиток книговидання. На засіданні Комітету я запропонував три способи, як це можна зробити, і дуже вдячний колегам та представникам Комітету, які підтримали цю пропозицію.
Перше — запустити програму субсидій для книгарень. Ті крамниці, що продають українську книжку, повинні отримати підтримку у вигляді компенсації за оренду приміщення. Це дозволить зменшити їх витрати приблизно на 20%, а отже, збільшити дохід. Завдяки програмі в Україні запрацює більше нових книгарень, зокрема й у райцентрах, де їх практично немає, з’явиться більше робочих місць, українці активніше купуватимуть і читатимуть книжки. Можливість отримати субсидії спонукатиме власників книгарень виходити з «тіні» та ставити касові апарати, що дорівнює більшим надходженням до бюджету. Знову згадую слова від команди «КнигоЛенду»: якщо ми розуміємо важливість цієї інвестиції, то має її зрозуміти і держава.
Друге — реалізувати програму книжкових сертифікатів для молоді. Сьогодні лише 17% українців читають книги щодня. Мабуть, саме така статистика підштовхує владу до думки, що якщо українці не читають, то і підтримувати галузь не потрібно. Не читають, бо полиці бібліотек пусті, а купити книжку, що зросла в ціні, може не кожен. Фінансова підтримка для придбання книг заохотить молодь більше читати, у книгарнях зростуть продажі, а видавці та друкарні будуть створювати більше нових книжок. Від цього знову виграють усі.
Третє — додати книги до переліку товарів, на які поширюватиметься програма «Національний кешбек». Це те, що в уряді можуть зробити вже зараз. Я впевнений, якщо українцям дати можливість витрачати накопичені кошти на придбання книг, то ми отримаємо такі ж «інвестиції» в галузь, як і під час програми «єПідтримка» наприкінці 2021 року. На початку вторгнення ця програма врятувала нас, книгарні і видавництва, від повного зникнення. Сьогодні ми потребуємо допомоги, щоб не відкотитися в минуле.
Це лише перші кроки, які може зробити держава для підтримки книжкової сфери, але над якими потрібно працювати вже сьогодні. Бо інакше ми знову втратимо шанс на розвиток українського книговидання, якого, можливо, більше ніколи не буде.
Книжка — це дійсно наша зброя. Але спочатку маємо захистити її.