Передісторія
«Доступність на ринку книжок в Україні залишається вкрай низькою з огляду і на можливість придбання, зокрема, на індекс забезпечення книгарнями», — йдеться в державній Стратегії розвитку читання на 2020–2025 роки. З цим важко сперечатися, адже ще до пандемії показники кількості книгарень в Україні були в 10 разів нижчі за середньоєвропейські. Під час ковіду книгарні масово зникали (лише за 2020 рік закрилося 48); повномасштабна війна додала фізичне знищення крамниць. Крім того, на пандемію та початок вторгнення припало й різке здорожчання книг: ціни на них зросли на 60–65% і, вочевидь, зростатимуть далі.
Утім війна внесла й інші корективи: у червні 2023-го президент підписав закон про заборону ввезення й розповсюдження книжок з РФ і Білорусі, який Верховна Рада ухвалила за рік до того. Це дозволило українським видавництвам розвиватися, не конкуруючи з дешевшою російською книгою. Побільшало українських перекладів світових бестселерів; крім того, війна стимулювала запит на українську класику, сучасних українських авторів, українську історію. Видавництва доволі швидко відновили роботу, відкрилися навіть нові (Kitap Qalesi, «Ще одну сторінку», «Бородатий Тамарин», «Третій колір», «Видавництво 333», Projector Publishing, «Гравітація»).
Українських книжок стало більше, і — що не менш важливо — вони стали якіснішими.
Закономірно, що ці зміни вплинули на книгарні. На жовтень 2023 року Український інститут книги нарахував в Україні 422 книгарні (у 2019-му, за даними Стратегії розвитку читання, їх було близько 300). Утім розподілені вони вкрай нерівномірно: чверть від загальної кількості припадає на Київ (104), далі йдуть Львів (44), Харків (19), Вінниця (17), Тернопіль (16). Лише два українські села мають власні книгарні: Софіївська Борщагівка під Києвом (населення 25 тис.) і Сокільники на Львівщині (6 тис.). І поки що ця нерівномірність лише зростає: бум книгарень зачепив у першу чергу Київ, а точніше його правобережний центр.
Київські книгарні
2023 року в Києві відкрили щонайменше 14 книгарень. Мережеві з них лише три — крамниця «Видавництва Старого Лева» на Михайлівській, «КнигоЛенд» у ТРЦ на Кільцевій, «Книгарня Є» на Виноградарі. Ще дві належать до видавництв: Artbooks на Великій Васильківській, «Основи» на Липинського. Решта — незалежні: Book.ua на Ярвалу, RID на майдані Незалежності, readellion на Воздвиженці, Readeat на Антоновича, «Місто» на Арсенальній, Pop-Up Bookstore у ЦУМі, «Плекай», «Сковорода» і «Жовтень» на Подолі. На січень 2024 року вже анонсували відкриття книгарні «Сенс» на Хрещатику.
Більшість нових закладів працюють у форматі «книгарня-кав’ярня» і надають не просто фізичний доступ до книжок, а й місце для спілкування, дозвілля, подекуди коворкінгу. Деякі продають власний мерч. На відміну від онлан-ритейлів, вони пропонують не так книжки, як відповідну атмосферу. Супутні продажі складають значну частину їхнього доходу: за словами власниці мережі «Видавництво Старого Лева» Мар’яни Савки, відсоток доходів від кав’ярні сягає 30%; директорка RID Тетяна Лисун каже, що в них продаж супутніх товарів дає 70% доходу.
Чимало новостворених книгарень мають якусь прикметну спеціалізацію. Наприклад, Pop-Up Bookstore пропонує подарункові колекційні видання брендів Assouline, Taschen і teNeues, «Місто» – книжки про мистецтво, readellion – великий вибір журналів, Book.ua – книжки про Київ. Найцікавіша спеціалізація в книгарні «Плекай» – вживані видання. «Ми працюємо з книгами, які отримують друге життя, – розповідає засновниця крамниці Катерина Іванова. – Яким буде асортимент, важко передбачити. Але вже можу сказати, що тут можна знайти ті книги, яких майже ніде немає. А також сюди можна принести свої книги, які вже не пасують до домашньої бібліотеки”.
Цікаво також, що на відкриття книгарень спокушаються люди, які раніше не мали стосунку до книжкового бізнесу. Наприклад, засновник Readeat Дмитро Феліксов працював у сфері музичного, клубного й шоубізнесу, а власниця книгарні «Місто» Діана Слонченко до повномасштабної війни була бортпровідницею. Як і «жанровість» книгарень, це свідчить про відкритість і злет ринку.
Конкуренції власники київських крамниць поки що особливо не відчувають. «Книгарень багато не буває, особливо для міста з 5-мільйонним населенням. Усім вистачить місця, головне – знайти свій напрямок, — каже Тетяна Лисун. — RID — це про спільність людей. Ми створюємо соціальний простір, де люди можуть відчути енергію української ідентичності через атмосферу, книги та події, які ми проводимо. Майдан Незалежності — сакральне місце. Тут відбувалися всі революції, зараз тут є поле з прапорів з іменами загиблих, тут прощаються з героями, які загинули під час російсько-української війни. З часів революції Гідності, на жаль, тут так і не зʼявилося місця, яке відповідало б новим запитам суспільства. Звичайно, книгарня не може замінити музей чи центр памʼяті, але все одно ми хочемо, щоб тут було місце, де можна познайомитися з українськими кодами. Книги — це хороший спосіб для початку знайомства. Спочатку ми хотіли, щоб тут були лише книги про історію, культуру, класичні, але зараз доповнюємо різними жанрами, бо є запит. У нас невеликий простір, усе відбирається особисто».
Подібна думка в Мар’яни Савки: «Ми відчуваємо вдячність до всіх, хто відкриває нові книгарні — бо там і наші книжки продають, а це означає, що в нас розширюються канали продажу. На таке велике місто до війни книгарень було відчутно замало. А те, що ми спостерігаємо справжній бум відкриття книжкових просторів, свідчить, що після виходу російських книжок з ринку ситуація поступово нормалізується. Місце для нових книгарень, безперечно, є. Я хотіла б зауважити, що в нас не книгарня, а книгарня-кав’ярня і це місце, де ми маємо ділити емоції. Це простір для обміну думками, тут події, атмосфера, те, що робить простір улюбленим».
Що далі
За прийнятим у листопаді 2023-го законом № 9568, наступного року в Україні мають запрацювати дві нові програми підтримки книговидавничої справи і читання. Перша — це сертифікати на придбання книжок для 18-річних; у бюджеті Українського інституту книги на неї заклали 376 млн грн, але її фактичне запровадження Кабмін хоче відтермінувати до «після війни». Те саме стосується другої програми — державних субсидій на оренду для книгарень. Окремого бюджету на неї не виділили: як пояснює директорка УІК Олександра Коваль, Міністерство фінансів наполягає, що субсидії мають впроваджувати через 6 місяців після закінчення воєнного стану.
«У законі про це нічого не сказано, — каже Коваль. — Зараз іде боротьба за те, чи з’явиться ця норма в постанові Кабміну. Звісно, це дуже турбує і нас в Інституті, і книготорговців, які поспішають відкрити книгарні, дізнавшись про можливість отримати субсидії. З одного боку, я можу зрозуміти прагнення Мінфіну заощадити на тих витратах, які можуть здаватися необов’язковими у воєнний час. З іншої сторони, це настільки мізерна сума, не порівнянна з озвученими витратами місцевого самоврядування на “йолки”, але яка може реально вплинути на стан книжкового ринку. За розрахунками, якби субсидії впровадили у 2024 році, то по них звернулися б від 100 до 150 книгарень, які потребуватимуть до 85 млн грн фінансової допомоги. Чи буде якийсь сенс у запровадженні субсидій через 10–15 років, якщо стільки триватиме війна? Таке відтермінування видається цинічним кроком і дуже сильно підриває довіру до держави. Навіщо декларувати в законі, на який усі так чекали, ті субсидії, які ніколи не будуть надані? Чи не краще було сказати: виживайте самі; в найближчі роки, до перемоги, держава не може підтримувати ваш бізнес».
Утім запропонована державою субсидія поширюватиметься далеко не на всі книгарні: щоб отримати її, виторг від книжок має становити не менш ніж 80% від загального. А це лишає за бортом практично всі книгарні-кав’ярні, відкриті протягом року. Розмір субсидії теж не дуже вражає: він не може бути більшим за 20% книжкового виторгу магазину і залежить від розміру громади, в якій розташована книгарня (у Києві це 972 гривні щомісяця за квадратний метр). Тож загалом власники київських крамниць називають субсидію радше бонусом, ніж суттєвим фактором, і кажуть, що через складну процедуру отримання та звітність вона навряд чи того варта.
Нові київські книгарні зосереджені у правобережному центрі міста. На лівий берег і в далекі райони правого насмілюються виходити лише великі мережі – «КнигоЛенд» і «Книгарня Є». Зрозуміло, що це пов’язано і з самою структурою міста: забудова поза центром не передбачає місць для дозвілля. Те саме стосується менших містечок в області: культурних кластерів там майже нема, а книгарні навряд чи можуть комфортно існувати в ізоляції. Тож якщо книгарень більшатиме, то радше там, де їх уже відносно багато – у центрі Києва, Львова, інших великих міст. І вже пізніше, після того як місце книги в суспільному просторі буде унормовано, може спрацювати кумулятивний ефект, що пошириться на менші населені пункти – коли, умовно, формат «кава + книга» покажуть у всіх серіалах, а на пропозицію «давай я подарую тобі книгу» їхні герої не будуть відповідати «дякую, в мене вже є».
