Вивчаючи системи правосуддя інших країн, прийшов до висновку, що саме цей критерій може та має служити тим лакмусовим папірцем, який відображає рівень цивілізованості суспільства. Адже перед Законом всі повинні бути рівні та ані соціальний статус, ані фінансовий стан або зв'язки не мають мати жодного значення, коли чиниться правосуддя. На жаль, останні 25 років непоодинокими були випадки, коли наші суди демонстрували протилежний підхід, коли наявність зв'язків або фінансові можливості вирішували, яке саме рішення ім'ям України оголосить суддя. За даними соціологічних опитувань, 76% українців не довіряють прокуратурі, а 85% громадян впевнені в корумпованості судової системи. Це означає, люди вважатимуть за краще не звертатися до суду для відстоювання своїх прав. Якщо ж ситуація складеться так, що вони опиняться в залі судових засідань, то будуть переконані, що рішення буде на користь тих, у кого кращі зв'язки. При такому високому рівні недовіри до правоохоронної та судової систем говорить про перспективи розвитку країни більш ніж наївно.
Тому, що б зараз не говорили противники проголосованої Верховною Радою судової реформи, внесення змін до Конституції в частині правосуддя було не просто правильним, а єдино можливим рішенням, яке дозволить нам не тільки «перезавантажити» суди, а й дати можливість Україні розвиватися. Крім того, без внесення зміни до Конституції, судова реформа не може бути ефективною, бо вимагає закріплення ключових принципів на найвищому рівні. У той же час, вже на фундаменті внесених змін до Конституції у нас є можливість приймати інші нормативні акти, які будуть деталізувати або уточнювати конкретні аспекти системи правосуддя.
Чи є ризики, що щось піде не так, як було задумано при внесенні змін до Конституції? Так, як і в будь-якій важливій справі. Дуже точно на питання про ризики судової реформи відповів Олексій Філатов: «Жодна реформа не буває без ризиків. Зараз ситуація в судовій системі не влаштовує нікого. Суддів не влаштовують невисокі зарплати, суспільна недовіра до судової системи в цілому, а суспільство незадоволене, оскільки вважає, що судова система не виконує свої функції ефективно. Державу стан судової системи теж не влаштовує, оскільки у суспільства виникають претензії і до самої держави. Це не нормально. Ризики, звичайно, є, але якщо нічого не робити, то далі буде тільки гірше». І додати щось складно.
Головне досягнення судової реформи – вперше за 25 років, судова система стала незалежною від інших політичних інститутів, що було позитивно оцінено і Венеціанською комісією, і Радою Європи. Усі кадрові питання вирішуватиме Вища рада правосуддя, а за главою держави, по суті, залишаться виключно церемоніальні функції призначати рекомендованих нею суддів. Вища рада правосуддя складатиметься з 21 судді: 10 з них будуть обирати судді, як і голову Верховного суду, який автоматично входитиме до ВРП. У президента, як і у Верховної Ради, з'їзду адвокатів, конференції прокуратури та з'їзду представників юридичних вищих навчальних закладів, буде право призначити тільки 2 членів Вищої ради правосуддя. Крім того, в результаті реформи утворення та ліквідація судів відбуватимуться прийняттям відповідних законів Верховною Радою, а не як зараз - указом президента.
Окремо слід відзначити, що в результаті внесення змін до Конституції з'явилася норма прямої дії, за якою суддя, якщо не зможе довести законність як своїх доходів та видатків, так і своїх родичів, може бути звільнений. Підвищуються вікової та професійний цензи до кандидатів на посаду судді, вводиться конкурсний принцип призначення судді на посаду, а також оцінювання відповідності судді займаній посаді, критеріями доброчесності, професійної етики та компетентності. Обмежується імунітет суддів від абсолютного до функціонального, на що постійно звертали увагу і Венеціанська комісія, і міжнародне співтовариство. Відкрито шлях до Верховного та апеляційних судів вченим та адвокатам зі стажем, не менше 10 років - це не означає, що завтра вони всі будуть там, але якщо кілька відомих авторитетних юристів будуть в складі Верховного суду, то це тільки посилить його позиції.
Ще Чингізхан казав: «Боїшся - не роби, робиш - не бійся, не зробиш - загинеш!» Ми не можемо допустити, останнього варіанту, а тому мусимо робити і рухатись уперед.